ТЕМА УРОКУ

Українська література ренесансу і бароко. Роль православних братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку української культури, зокрема книгодрукування. Перші друковані книги в Україні (Буквар — 1574, Апостол — 1574, Біблія — 1581). Іван Вишенський

МЕТА УРОКУ:

Навчальна мета: ознайомити учнів з першими друкованими книгами в Україні; сформувати уявлення учнів про епохи Ренесансу і бароко, розкрити місце постаті І. Вишенського в українській культурі цього часу; розвивати мислення та мовлення учнів.

.

ХІД УРОКУ

Прочитати сторінки 91-110 в підручнику

1. Прочитати

РЕНЕСАНС

Відродження, або ж Ренесанс (фр. Renaissance, від лат. renascor — відроджуюсь) — доба у історії культури й мистецтва XIV-XVI ст., започаткована у Італії ще у період Передвідродження (Данте Аліг'єрі, Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо). уперше термін "Ренесанс" ужив історик мистецтва Дж. Вазарі у XVI ст. відомими постатями Відродження були Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Е. Роттердамський, Ф. Рабе, П. Ронсар, М. де Сервантес, у . Шекспір й І. . в цей час у літературах європейських країн відбулися якісні переміни: письменство замість латині звернулося до національних мов, виявило цікавість до народної творчості при одночасному зацікавленні античними, тільки відновлюваними зразками. у основу поетики Відродження покладалися принципи мімезису (наслідування як греко-римського мистецтва, так й природи), ясності естетичного мислення, простоти й конкретності.

БРАТСТВА

Братства — православні релігійні й культосвітні організації українських міщан, що з'являлися при церковних парафіях у Україні у XV—XVII ст. спершу братства носили релігійно-благодійний характер — дбали про церкву, улаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні торжества, братські обіди, надавали допомогу бідним й хворим братчикам, влаштовували госпіталі і т.п.

В XVI ст. братства надбали значного суспільно-політичного й національного роль . зростання національного пригнічення на українських землях, захвачених Річчю Посполитою, примушувало братства активно виступати на захист прав українського населення — звертатися із скаргами надії польської адміністрації до судів, відправляти посольства до польського короля.

Пізніше братства усе більше впливали на різноманітні прошарки українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православну шляхту. Братства підтримувалися незначними українськими магнатами, наприклад К. Острозький й А. Кисіль.

Із кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню роботу . Вони засновували братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найстарішим й найвідомішим було Львівське братство, засноване біля 1453р. в кінці XVI ст. — на початку XVII ст. братства діяли у Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі й інших містах України. в XVII ст. велику значення в національно-культурному житті України відігравало Київське братство, засноване 1615 р. при Богоявленському монастирі. в число його членів, окрім київських міщан й української шляхти, ввійшло теж й Військо Запорозьке на чолі із гетьманом П. Сагайдачним. в 1632 р. Київська братська школа об'єдналася із Лаврською школою й була створена Києво-Могилянська колегія. поміж головних постатей братств були видатні учені, письменники, політичні діячі того часу: Ю. Рогатинець, І. Красновський, І. Борецький, П. Беринда й І. . Суспільно-політичний характер власної роботи братства зберегли до кінця XVI ст.

На початку XVIII ст. братства прийшли у занепад й перетворилися в виключно церковні організації, які опікувалися головним чином збереженням церковного богослужіння.

2.КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ

Чималу роль для розвитку української культури мав Києво- Могилянський колегіум, що на початку XVIII ст. виріс у Академію. оця 1-ша вища школа східних слов'ян швидко стала освітнім й науковим центром України і всієї Слов'янщини. в цьому немала заслуга 1-го ректора академії Петра Могили. у Академії на Подолі вчилися більше 1000 студентів всіх прошарків українського народу, прибуваючи сюди із південнослов'янських країн, із Росії. приміром , у Академії вчився Михайло Ломоносов. Києво-Могилянська академія, у якої були власні колегії у Кременці, Вінниці й на Волині, давала грунтовну освіту у галузі мов, філософії, літератури, математики й других наук. сприяла цьому і книгозбірня Академії чисельністю більше 10 тисяч томів. Естетичне виховання й музичну освіту студенти отримували не тільки на лекціях: у академії був хор із трьохсот співаків й оркестр із ста музикантів. Часто влаштовували театральні вистави, що заохочувало розвиток театру і драматургії у Україні. Київська академія дала українській й світовій культурі письменників Григорія Сковороду, Самійла Величка, Климентія Зіновіїва, композиторів Максима Березовського й Дмитра Бортнянського, архітектора Івана Григоровича-Барського, вченого Олександра Шумлянського, державних й військових постатей Івана Самойловича, Самуїла Мужиловського, Семена Палія, Івана Мазепу й других .

Невдовзі схожі навчальні заклади з'являються в Переяславі, Харкові, Чернігові. в 1661 р. в Львові відкривається університет. Пожвавленню міжнародних зв'язків зашкодило приєднання України до Росії у 1654р.

ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ

Острозька академія (Острозька школа) — вища школа, заснована біля 1576—1580 pp. в м. Острозі коштом князя К. Острозького. у академії викладалися церковнослов'янська, грецька й латинська мови, богослов'я й філософія, а ще граматика, математика, астрономія, риторика, логіка і І. . Першим ректором академії був письменник Г. Смотрицький, а викладачами — видатні українські і закордонні педагоги, подібні як Д. Наливайко, X. Філарет, І. Лятос, К. Лукарис і І. . Острозька академія мала великий вплив на розвиток педагогічної майстерності і організацію національної школи в Україні, за її зразком були відкриті братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському.

Вихованцем академії був гетьман П. Сагайдачний. Після смерті князя К. Острозького (1608) Острозька академія розпочала занепадати, а 1640 р. закінчила власне існування.

3.ОСТРОЗЬКА БІБЛІЯ

Острозька Біблія — найперше повне видання Біблії у перекладі на староукраїнську мову. Надрукована 1581 p. І. Федоровим в м. Острозі (звідси і назва). в книзі вміщені ще передмова князя К. у . Острозького й вірші Г. Смотрицького, в котрих оспівується видавець й його герб. в процесі підготовки до видання Острозької Біблії із монастирів всього православного Сходу були зібрані усі церковнослов'янські й грецькі канонізовані тексти Біблії, наприклад тексти повної Біблії архієпископа Геннадія (Геннадієва Біблія, 1488—1489). Острозька Біблія має 1256 сторінок й є видатним зразком друкарського мистецтва XVI ст. у Україні.

4.ФЕДОРОВ ІВАН ФЕДОРОВИЧ

Федоров Іван Федорович (? — 05(15). 12.1583) — видатний першодрукар й видавець. в 1550-ті роки, ймовірно, працював в найстарішій московській "анонімній" друкарні. водночас із П. Мстиславцем курував державною друкарнею, де надрукував перші у Москві книги — "Апостол" (1564) І. 2 видання "Часовника" (1565). в 1569—1570 pp. видав дві книги в друкарні білоруського магната Г. Хоткевича у м. Заблудові зараз Польща). Останні роки працював у Україні: біля 1572—1575 pp. І. 1583 р . — в Львові, в 1575—1576 pp. — в с. Дермані зараз Рівненська обл.), в 1577—1582 pp. — у Острозі. Видав перші у Україні друковані книги: "Апостол" (25.02.1573-15.02.1574) І. "Буквар" (1574) - найстаріший в Східній Європі друкований підручник. Заснував Острозьку друкарню, де під його керівництвом були надруковані грецько-руський буквар (1578), "Книга Нового Завіту" й покажчик до неї (1580), "Хронологія" А. Римши (1581), Острозька Біблія (1581). Брав участь в редагуванні і оформлення книг, писав післямови, був талановитим новатором в галузі поліграфічної техніки. Після смерті 1. Федорова його друкарське устаткування перейшло до львівської братської друкарні. Похований у Онуфріївському монастирі в Львові).

.

Запровадження Брестської унії зумовило появу великої кількості полемічних творів католицьких й православних авторів. (Полеміка — суперечка із приводу певного важливого питання). Найперший значний твір української полемічної літератури — "Ключ царства небесного", що вийшов 1587 р. Це була своєрідна відповідь українців на випади католиків проти православної церкви. Найбільш видатнішими українськими полемістами були Милетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Петро Могила, Іван Галятовський й чернець із душею борця — Іван Вишенський.

5. Розповідь вчителя

В біографії Івана Вишенського надзвичайно дуже багато не вияснено. Не знаємо, або Вишенський — справжнє прізвище письменника, або літературний псевдонім. "Іоанмніх із Вишні"— так підписував він власні твори. саме тому його походження пов'язують із містечком Судова Вишня (Львівська область). Час народження "датують майже 1545—1550 pp. Відомо, що перебував в Луцьку і , вірогідно, у Острозі при дворі українського князя Василя-Костянтина Острозького, що піклувався про розвиток освіти у Україні і був поборником православ'я.

В розквіті власних фізичних й духовних сил письменник здійснює далекий шлях в Грецію на Афон або ж так звану Святу гору), змінює світський одяг на чернечу рясу, стає аскетом. й до кінця життя уже не зрадить чернечого стану, практично сорок років він проведе на Афоні і там помре.

Його писання, котрі він надсилатиме із чужини на батьківщину, творилися у складних обставинах зростання релігійної боротьби насамкінець XVI ст. Письменник включився у полеміку поміж православними, із однієї сторони , й єзуїтами й уніатами — із другого. Безпосереднім поштовхом до появи численних полемічних творів була політична Люблінська унія 1569 року й Берестейська церковна унія 1596 року (унія — союз, угода, об'єднання). Основою полеміки були релігійні розходження, однак учасники її в власних творах порушували і визначні суспільні питання. Перший значний український твір полемічної літератури "Ключ царства небесного" Герасима Смотрицького. Антиунійна боротьба розпочалася у травні 1596 року маніфестом К. Острозького проти єпископів-уніатів. Невдовзі відбувся розкол українського суспільства навпіл: Берестейський уніатський собор й православний синод прокляли один одного: прийняли унію зразу практично самі єпископи-змовники. або була унія добром, або злом, писав історик С. Рудницький, лишиться " спірним, доки католики католиками, а православні православними".

Однак той факт, що унія, новоутворена греко-католицька конфесія, впродовж наступних століть за несприятливих умов довела рацію існування й власну животворчу силу, вже засвідчує на її користь. в сучасній історіографії переважає думка, що зайняти у цій полеміці об'єктивну позицію завадив релігійний фанатизм її учасників. Події 1596 року активізували обмін сторін полемічними посланнями. в творах апологетів православ'я східна церква і вітчизна вподібнюються зганьбленій матері, що оплакує дітей власних .

Полемічне письменство, "не блискуче із літературного погляду" (Д. Чижевський), знайшло у І. Вишенському натхненного творця, що зумів надати власним писанням про релігійні незгоди непроминального роль . Відомо 17 його рукописів (Д. Чижевський їх знав 19). Після "Книжиці" 1858 року деякі твори І. Вишенського видрукував М. Костомарову 1865 році. Дослідники спадщини І. Вишенського відзначають людинолюбство і громадянську мужність видатного полеміста, що різко критикував увесь державний устрій Польщі, особисто — короля і католицтво як агресивну конфесію. "Викриваючи католицизм, — пише у . Харитонов, — він користується соціальними критеріями і створює нову, зовсім не богословську публіцистику. Вона позначена реальним розумінням стану речей в земному, повсякденному житті і відповідає на питання, поставлені цим життям перед народом в цілому й кожною людиною наприклад". зокрема, діалог "Обличеніє диявола..." є символічним й до певної міри автобіографічним образом "голяка-странника", що вбивчою логікою підрядних питальних речень твердо відкидає усі спокуси диявола, — вчить "простоти Ісусової", вказує шлях духовного очищення. вельми цікава і емоційно насичена характеристика вельможі із "Поради", що вміщує влучні неологізми: "Єіце єси кровоїд, м'ясоїд, волоїд, скотоід, звіроід, свиноїд, птахоїд").