01.02.22р. Тема. Творчість М. Гоголя, уродженця України

9-Б клас Літер. №38

01.02.22р. Тема. Творчість М. Гоголя, уродженця України, місце його творчості на порубіжжі культур двох народів. Вираження глибини національного духу у творах прозаїка та драматурга, українська історія та фольклор як їх джерело. Повість «Тарас Бульба».

Прочитати, у підручнику- стор.203-208

Микола Васильович Гоголь (1809–1852).

Народився письменник 1 квітня 1809 року, у родині дрібномаєтного

шляхтича

В. Гоголя-Яновського. У роду Яновських були і священики, і козацькі

старшини. Раннє дитинство хлопчика минало у родовому маєтку в селі

Василівка (Яновщина) на Полтавщині. Освіту хлопець здобував упродовж

1821–1828 рр. в елітній Ніжинській гімназії вищих наук — українському

відповіднику столичного Царськосільського ліцею. Гоголь залишався собою:

зачаровано вивчав світову літературу, мистецтво, вітчизняну історію, збирав

фольклор, упорядковував словник української мови, придивлявся до

народного побуту, звичаїв, традицій. Вирізнявся веселою, компанійською

натурою, завжди вмів розсмішити однолітків чи захопити цікавою історією,

грав комічні ролі в аматорському театрі.

Наслідуючи улюблених авторів (І. Котляревський, В. Трощинський, В.

Капніст), М. Гоголь сам почав писати вірші, поеми, п’єсу, навіть повість.

Користувався загальноприйнятою тоді в українських культурних колах

літературною мовою — російською. А от жартівливі вірші, епіграми складав

українською.

Завершивши навчання, Гоголь, як і тисячі інших здібних молодих

українців, подався підкоряти столицю (Петербург). Перший петербурзький

досвід виявився невдалим. 1829 року. юний початківець видає під

претензійним псевдонімом В. Алов поему «Ганц Кюхельгартен» — явне

наслідування німецьких романтиків. І публіка, і критика сприйняли книжку

скептично. Розчарований М. Гоголь скупив на останні копійки недопродані

примірники і спалив їх. Після даремної спроби стати актором Микола

змушений задовольнятися роботою дрібного чиновника по різних відомствах

Навчений гірким досвідом, письменник у «Вечорах на хуторі поблизу

Диканьки», змалював добре відомий, рідний і дорогий його серцю

український світ, спираючись на вітчизняну фольклорну й літературну

традицію. Одразу після виходу «Вечорів...» він, ще зовсім молодий чоловік,

став одним із найпопулярніших літераторів України та й усієї імперії.

На хвилі духовного піднесення М. Гоголь пише і видає (1835)

продовження «Вечорів...» — збірку повістей «Миргород». У новій книзі

автор розвинув і поглибив три основні теми поперед-нього циклу: духовно

багата героїчна натура українського народу («Тарас Бульба»); осмислення

природи зла («Вій); занепад української провідної верстви («Повість про те,

як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», «Старосвітські

поміщики»).

М. Гоголь не знайшов рівноваги між національним і загальнолюдським

(християнським). Одним пожертвував заради іншого і цим обікрав свою

душу. Очевидно, для самозаспокоєння придумав таку собі ілюзорну

наднацію, надвітчизну — «Русь», що, на його думку, як матрьошка, вміщала

в себе і Україну, і Росію, і деякі інші слов’янські народи. Після «Миргорода»

майстер ніби відвертається від України, натомість починає активно

розробляти російські теми — у «Петербурзьких повістях» («Ніс», «Шинель»,

«Невський проспект», «Записки божевільного»), комедії «Ревізор», у поемі-

романі «Мертві душі», інших творах.

Жорстоких цькувань зазнав митець з боку петербурзьких чиновників за

твори «Ревізор» і «Мертві душі». Болісно переживаючи звинувачення, М.

Гоголь тяжко занедужав 1836 року, виїхав за кордон, де пробув з перервами

цілих 12 років (більшу частину часу — в сонячній, такій схожій на Україну

Італії).

В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії,

відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і

помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери.

На початку ХХ століття професор І. Мандельштам, аналізуючи стиль

Гоголя, дійшов висновку, що мовою його душі була українська. Це

виявляється не тільки в лексиці, а й навіть у синтаксисі,— думав він по-

українськи, а потім, пишучи, перекладав російською.

З Україною тісно пов'язана й уся творчість великого письменника. Твори мит­ця української тематики становлять собою цікаву сторінку творчості Гоголя. Узя­ти хоча б твір «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Цикл написано російською, проте мова настільки насичена розмовними народними елементами, що націо­нальний колорит переданий повно і просто геніально. Письменник створив цей цикл казковим і змальовує не тільки казкові образи, а й образ усього українсько­го народу через окремих героїв. Він знайомить світ зі своїм народом, змальовую­чи його веселим, працелюбним, поетичним. Але Гоголь не ідеалізує українців, він все одно вказує на деякі недоліки ментальності, зображуючи їх гумористично та весело. При цьому він підкреслює, що й самі українці залюбки сміються із влас­них вад. Створенню неповторного колориту сприяє й вищезгадана казковість, бо кожному народу притаманні оригінальні вірування, і навіть коли ці вірування на­ївні та забобонні, вони все одно є частиною народної душі.