Хід уроку

 Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми уроку

Вступне слово вчителя.

Із забуття в безсмертя. Письменник, син письменника. Його поезія прониклива й мужня. Сам подаючи приклад, він закликає нас бути сміливим і твердо крокувати життєвими шляхами. Про це поговоримо на сьогоднішньому уроці.

  Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1.   Ознайомлення з біографією письменника – сторінки 224- 226

Загальні відомості про життя і творчість Олега Ольжича

   Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) – український поет, археолог і політичний діяч, син Олександра Олеся.

Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907. Батько – поет Олександр Олесь (Кандиба), мати – Віра Свадковська, гімназійна вчителька.

У 1917–1923 здобував середню освіту, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, та закінчити її довелося лише в Празі. 1923 року він виїздить разом із матір’ю з України, охопленої чадом класової ненависті, у Берліні нарешті зустрівся з батьком, який ще 1919 вимушений був емігрувати до Чехословаччини та склав обов’язки повпреда УНР у Будапешті. Незабаром родина Кандиб переїхала до Горніх Черношинець під Прагою.

У 1924–1929 навчався в Карловому університеті в Празі, на літературно-історичному факультеті Українського педагогічного інституту, вивчав археологію в Українському вільному університеті. Член Пласту в Празі, на пластову тематику написав чудову поезію «Пластовий капелюх».

Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини». В 1930–1931 – асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці – послідовник школи Л. Нідерле.

Із початку 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-науковий вісник», «Вісник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вісник», «Пробоєм».

2.  Зв’язок поета з ОУН УПА

Із молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 – член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів ОУН, особисто Є. Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кінці 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. В 1938–1939 О. Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників, через що поет потрапив до хортистської в’язниці. Протягом 1939–1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.

На початку радянсько-німецької війни 1941–1945 переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, узяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941–1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру – Української Національної Ради у Києві.

З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН. У Львові одружився з дочкою літературознавця Л. БілецькогоКатериною (Калиною), та шлюб був недовгим.

25.5.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.6.1944,закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).

О. Кандиба – автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937).

Складання психологічного портрета О.Ольжича.

(О. Ольжич — патріот, розумна, високоосвічена людина, мужній, оптимістичний, діяльний та ін.)

  Виразне читання поезії «Господь багатий нас благословив»- с.226

І вірити, і прагнуть – не вотще.

Безсмертне – і величне, і ясне-бо.

Ось лине хмара з літеплим дощем,

І розверзається врочисте небо.

Господь багатий нас благословив

Дарами, що нікому не одняти:

Любов і творчість; туга і порив,

Одвага і вогонь самопосвяти.

Солодких грон і променистих вин –

Доволі на столах Його веселих.

Іди ж сміливо і бери один,

Твойому серцю найхмельніший келих.

Словникова робота.

Вотще — даремно.

Літеплий — теплий.

Розверзається — розкривається.

Самопосвята — присвячення себе якійсь справі, комусь.

   Враження щодо прочитаного. Евристична бесіда.

— Чим обдарував нас Господь, за віршем О. Ольжича? (Наш народ Господь наділив любов’ю й творчістю, одвагою й готовністю до самопожертви заради великої справи.)

— До чого закликає поет? (Вустами ліричного героя автор закликає вірити й боротися — жити не даремно, іти за велінням свого серця. Він вважає українців духовно багатою нацією, і саме це має допомогти їм у боротьбі за національне визволення.)

 Паспорт-характеристика вірша

О. Ольжича «Господь багатий нас благословив».

Тема: Життя та боротьба

Ідея: Маючи зазначені у вірші риси у своєму характері, українець, на думку Ольжича, зможе врешті стати переможцем, обрати свій «найхмельніший келех». Для Ольжича — це «келех» волі, національного визволення. Саме його вибрала Україна поміж «солодких і променистих вин», під якими поет розуміє «солодкі» обіцянки тих, хто хотів би бачити Україну на колінах

Жанр лірики: вірш відноситься до громадянської (патріотичної) лірики

Художні засоби

 застарілі слова, біблеїзми, старослов’янізми  «літеплим, самопосвята, вотще»

метафори  «на столах Його веселих» «Твойому серцю найхмельніший келих»

епітети  «врочисте небо», «Господь багатий», «солодких ґрон», «променистих вин»

повтори, що підкреслюють тривалість дії, уповільнюють плин мови, надають їй урочистості «і вірити, і прагнуть»

Читання вірша  «Захочеш – і будеш» - стор.227

 Захочеш і будеш! В людині, затям,

Лежить невідгадана сила –

Зрослась небезпека з відважним життям,

Як з тілом смертельника крила.

…Вперед, Україно! В Тебе – тяжкі стопи,

Пожари хат димляться з-під них.

Ні Росії, ні Європі

Не зрозуміти синів Твоїх!

 Словникова робота.

Затям — зрозумій, запам’ятай.

Ниць — униз.

Петарда — вибуховий пристрій застережної дії.

Сумління — совість, внутрішній голос, суддя, який оцінює наші думки та вчинки. Воно може підказати нам правильне рішення й застерегти від неправильного.

 Обмін враженнями щодо прочитаного. Евристична бесіда.

Який настрій, які думки навіює поезія Олега Ольжича? —

Що нового вніс у літературу Ольжич? (Поет створив героїчний образ сильної людини, героя-трагіка, героя-оптиміста, він вірив у незбагненну силу, високі потенціальні можливості українців у боротьбі за національне визволення й відродження української державності.) —

Завдання пошуково-дослідницького характеру.

Випишіть із тексту цитати, які найбільше сподобалися, визначте їхню роль у розкритті теми та ідей поезії.

Орієнтовна відповідь

Захочеш — і будеш. В людині, затям,

Лежить невідгадана сила.

Навчишся надать блискавичність думкам

І рішенням важкість каміння.

Людина має в собі невичерпні сили, про які вона навіть не здогадується. Безмежна її любов до батьківщини, мужність, з якою вона захищає свій край, готовність до самопожертви. Особливо це характерно для нашої багатостраждальної України, душі народу якої часто не збагнути іншим.

Творча робота.

Складіть асоціативний ряд до слова «патріот».

Зразок

Патріот — Батьківщина, волонтер; людина, яка поважає традиції, історію, культуру; захисник, дім, любов...