І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Чи любите ви читати казки?

- Який твір називають казкою?

- Яка казка є вашою улюбленою?

- Які ви знаєте види казок?

Вчитель: Діти, сьогодні ми познайомимся з творчістю нашої землячки Еліни Заржицької; а саме: прочитаємо її казку «Звідки взялися морські черепахи». Еліна Заржицька народилася в місті Дніпропетровську. Здобула освіту в Національному гірничому університеті. Пише українською і російською мовами казки, пригодницькі та історичні повісті для дітей молодшого, шкільного молодшого та шкільного середнього віку. Автор книг: "Приключения розового динозаврика и его друзей" (2001, Дніпропетровськ), "Три сходинки голодомору" (2009, Дніпропетровськ), "Як черепаха Наталка до школи збиралася" (2011, Дніпропетровськ).Член Національної спілки журналістів України. За мотивами казки Еліни Заржицької “Як черепаха Наталка до школи збиралася” створено мультфільм (у 4-х серіях).

ІІ.Читання казки

Звідки взялися морські черепахи? (Еліна Заржицька)

У давнину на світі жили тільки сухопутні черепахи. По землі повзали вони так повільно, що ніколи й нікуди не встигали. Вони страждали й скаржилися одна одній, але нічого не могли вдіяти. Так минали роки й століття... поки не народилася одна, особлива, черепаха. Була вона дуже добра й чуйна і завжди намагалася кожному догодити або допомогти, зовсім як рідна мати. Тому усі друзі та знайомі прозвали її Матінкою Черепахою.

...Якось прокинулася Матінка Черепаха навесні; вмилася, поїла і вирішила:

– Піду до сестрички Качки, розповім, що нового скоїлось за зиму, почастую її смаженими жуками. А вона передасть мені вітання від далеких родичів – південних черепах...

Матінка Черепаха склала у вузлик гостинець, зав’язала його у хустинку і потихеньку попленталась до качиного гніздечка. Ось, нарешті і затишне гніздечко сестрички Качки.

– Де ви, сестричко Качко? – покликала Матінка Черепаха.

– Кря-кря! – пролунало над її головою. Це здивовано крякала сестричка Качка.

Матінка із задоволеною посмішкою обернулася на голос любої подруги.

– Добридень, сестричко, – радо вимовила вона.

– Добридень, а також і до побачення, – відповіла Качка. – Я сюди звернула тільки, щоб з домівкою попрощатися. Треба до теплих країв виряджатися, зима невдовзі почнеться.

– Отже, не розвідаю я новин, не пригощу вас смаженими жуками... – розчаровано зітхнула Матінка Черепаха.

– Поспішаю. Говорити мені ніколи, – попередила Качка. – А смажені жуки – це добра річ. Чому б не поласувати, – дорога в мене довга. Коли ще зможу пообідати...

Матінка Черепаха радо заклопоталася, розв’язуючи вузлик... і розридалася. У вузлику було щось зморшкувате, незрозуміле.

– Не вбивайтесь так, Матінко, – втішно посміхнулася Качка. – Наступного разу я обов’язково поласую вашими смаженими жуками. Кажуть, що ви – незрівнянна куховарка.

Качка приязно попрощалася з Черепахою і полетіла на південь.

...І знов весна прийшла на подвір’я. Розтанули замети, дзюркотять струмки, з’явилася перша зелена травичка. Матінка Черепаха прокинулась рано-вранці і бадьоро заявила:

– Піду привітаю тітоньку Жабу. У неї день народження в серпні. Якщо зараз вийду, то не запізнюся.

Обережно поклала подарунок до вузлика, міцно його зав’язала і пошкандибала до знайомого болота. Ось, нарешті, і болото попереду.

– Агов, тітонько Жабо! – гукнула Матінка Черепаха.

– Ква-ква! – почулося мляве кумкання, з очерету вилізла тітонька Жаба.

– Чого це ви спите, тітонько? Чи не захворіли, боронь Боже? – стурбовано запитала Матінка Черепаха.

– Що це ви вигадали? – образилась Жаба. – Чи не бачите, що я така ж зелененька, така ж товстенька, як і раніше? Тільки вже осінь наступила, ось я і сховалася у нірку. Там у мене м’якеньке гніздечко. І тільки-но засинати почала, а тут чую: галас якийсь. Дай, думаю, подивлюся, хто це. А це ви. Тож, здоровенькі були, Матінко Черепахо!

– Що ж виходить? Я запізнилася на ваш день народження? – почала бідкатися Черепаха.

– Не треба так журитися, – ввічливо відповіла Жабка. – Наступного літа чекаю вас до своєї господи.

Заспокоїлась Матінка й опам’яталася:

– А ваш подарунок? Він же у цьому вузлику!

Заблищали очі у тітоньки Жаби: – Швиденько показуйте, добродійко.

– Зараз, зараз, – мимрить Черепаха і вузлика розв’язує.

Подивилась туди тітонька Жаба і застогнала від розчарування, бо подарунок увесь почорнів, павутинням вкрився. Казна-що там і було. Тільки і махнула Жаба лапкою, застрибавши прямісінько додому.

А Матінка Черепаха всілася на березі річки і почала міркувати.

– Що це за несправедливість така? Я ж, бідолаха, навіть порозмовляти ні з ким не можу – не встигаю. У кого ж допомоги шукати?

Три дні і три ночі думала-розмірковувала Черепаха. А на четвертий – дивиться – пливе по річці дивна риба: світла, як Місяць, блискуча, як срібло, а на голові – чудернацька прикраса.

– Ти хто? – здивувалась Черепаха.

– Я – Оселедцевий Королевич. Дізнався, що вам, Матінко, допомога потрібна.

Схопилась за серце Черепаха, навіть розпитати позабула: звідкіля дізнався, як знайшов? А Королевич далі веде:

– Яка ваша мрія, Матінко?

– Ніколи й нікуди не запізнюватися, – тільки й промовила Черепаха...

Незабаром потемніло у неї в очах, запаморочилася голова. А коли роздивилася Черепаха – від несподіванки ледь не потонула: виросли в неї замість лапок плавці. Великі та сильні. Як змахнула ними Черепаха, як попливла швидко-швидко.

– Як гарно! – захоплено шепоче собі. – Тільки де ж мій доброзичливець? Треба ж йому спасибі сказати!

Озирнулася: вода навкруги...

Ось з того часу і з’явилися морські черепахи. Це дочки та онучки самої Матінки Черепахи, яка з Оселедцевим Королевичем зустрілася.

ІІІ. Усний переказ казки