Урок 25.11.2022
Тема уроку: Позакласне читання. Овідій «Метаморфози» («Потоп», «Філемон та Бавкіда»)
Зроби в зошиті запис:
Двадцять п' яте листопада
Класна робота
Запиши тему уроку.
Пригадай:
Що ти знаєш про Овідія?
Що таке "Метаморфози"?
Що означає це поняття?
Для чого були потрібні перетворення в міфах?
Прочитай уривок з поеми "Метаморфози" "Потоп":
(І, В. 253-312)
... Це покоління
Не шанувало богів, повсякчас поривалось до вбивства,
Надто жорстоким було,
Бачачи це з позахмарних осель своїх, батько Сатурній (Юпітер)
Тяжко зітхнув-спохмурнів...
Обіцяю вам дати початок
Іншій породі людей, не таких, як оті лиходії" ...
Він вже хотів розметати вогні над людьми і землею,
Та побоявся, щоб часом священний етер не зайнявся
І від стількох блискавиць не стопилася вісь світовая.
Спало на пам’ять йому й рокування нехибної Долі:
“Прийдуть часи, коли море, й земля, і небесна твердиня
Раптом поймуться вогнем і зруйнується всесвіт прекрасний”.
Набік одкладено стріли – Циклопів жахливе знаряддя,-
Іншу призначено кару – у поводях ріки розлити
І з неозорого неба наслати дощі ненастанні.
Так ухваливши, замкнув Аквілона в печери він темні,
З ним і всі інші вітри, що хмарища й дощ розганяють.
Нота лише випускає, і Нот вилітає на крилах
Вогких, грізних, обважнілих. Обличчя туманами вкрите,
Падають краплі роси з бороди і волосся у нього;
Хмари сидять на чолі, і одяг струмиться на грудях.
А як потисне нараз рукою могутньою хмари,-
Грім вибухає, і зливи потоками ринуть на землю.
Служка Юнонина вірна, Іріда семикольорова,
Воду тим часом збирає і хмарам її постачає.
Вилягли в полі хліба, хліборобова гине надія,
І, невблаганно важка, цілорічна марнується праця.
Але Юпітеру мало цієї небесної кари –
Кличе до помочі він і блакитного брата морського,
Той же збирає на раду потоки й, зібравши, говорить:
“Вас переконувать довго не треба – ви знаєте справу:
Вилийте всі свої води, що маєте владу над ними,
Схованки всі відчиніть, одваліте каміння на склепі
І попустіте своїй течії розливатись дозвільно”.
Ріки, вернувшись додому, уста джерелам роздирають
І, розгнуздавши потоки свої, поспішають до моря.
Сам же владика морський, потрясаючи землю тризубцем,
Їм простеляє широкі усюди дороги, і ріки,
Вийшовши геть з берегів, заливають розлогі рівнини,
Мчать на собі хліба і кущі, людей і худобу,
Цілі будинки з божницями предків і статком хазяйським.
Як же й зосталася де не зруйнована повіддю хата,
Хвиля поймає її, аж із дахом вкриваючи раптом,
І щонайвищі міські затопляє муровані вежі.
От уже море й земля ані в чому не мають відміни:
Море, куди не поглянеш, і берега в моря немає.
Люди, втікаючи згуби, одні по горах притулились;
Інші човнами пливуть, де недавно ще землю орали;
Треті щосили веслують над дахом затопленим вілли
І натрапляють на рибу в густім верховітті в’язовім.
Кинений якір не раз зав’язає в гірських сіножатях,
Об виноградні кущі зачіпляється дно корабельне.
Там, де лиш кози тонку між каміннями скубли травичку,
Нині лежать, розіславшись, незграбні і ситі тюлені.
Діви морські, нереїди, дивуються чудам підводним:
Храмам, палацам, містам. Гаї запосіли дельфіни,
В’язнуть серед верховіть, дерева стрясають хвостами.
Вовк поміж вівці попав і пливе, і лева рудого
Хвиля несе без опору, і тигрові ради немає.
Вепрові ікла страшні ні до чого, і оленю – ноги;
Марно шукаючи місця, де б можна було відпочити,
В море знесилений птах, не втримавшись, падає й гине.
Море в сваволі нестримній горби затопило, а хвилі
Все прибувають в гірські верховини, зростаючи, плещуть.
Більшість людей поглинула вода; кого ж пощадила,
Тих доконала нестача нужденної навіть поживи.
...Бачить Юпітер: де світ був колись — нині плесо безкрає;
3-між чоловіцтва всього лиш один нині, бачить, зостався,
З-поміж усіх незчисленних жінок — лиш одна врятувалась.
Чесні обоє вони й пам'ятають богів шанувати....
В смуткові Девкаліон обізвався крізь сльози до Пірри:
"Сестро, дружино моя, одинока врятована жінко,
Ти, з ким і спільний наш рід, і вітчизна мене пов'язали,
Нині на всій цій землі —від сходу й до заходу сонця —
Двоє ми — цілий народ, а довкіл — тільки море й відлюддя.
Подумай:
За що Юпітер вирішив покарати людей?
Хто і що разом з людьми постраждав від потопу?
Чому Громовержець врятував Девкаліона і Пірру?
Яке було призначення цих двох людей?
Чи змінилися люди після цієї трагедії?
Що спільного між цим уривком з поеми Овідія та Біблійною оповіддю про потоп?
Прочитай уривок поеми "Метаморфози" "Філемон та Бавкіда":
(VIII, В. 611-724)
Так закінчив Ахелой. Те, що він розповів, надзвичайно
Всіх здивувало. Один лиш наваживсь сміятися з цього,
Впертий отой богоборець, Іксіона син невгамовний:
“Вигадки, що розповів Ахелой: вже надто могучі
В тебе боги олімпійські, як можуть всі речі зміняти”.
Всі остовпіли, й ніхто з них промови не міг ухвалити.
Перший Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив,
Розумом зрілий і віком: “Безмірна небесная влада,
Краю нема і кінця їй; схотіли безсмертні – і сталось.
Сумнів твій тут не до речі. Ось слухай. На горах Фрігійських
Поруч із дубом стоїть стіною обведена липа;
Бачив це місце я сам, бо Піттей посилав мене в край той
Дальній, на ниви Пелопа, колись його роду підвладні,-
Нині болото; де край був залюднений – птиці лишились.
В людському образі раз завітав сюди з сином Юпітер,
З Атлантіадом, своїм жезлоносцем небесним на крилах.
Сотні осель обійшли олімпійці – благали спочинку,
В сотнях осель олімпійців не пущено. Радо зустріли
Їх лиш пенати одні, очеретом болотяним вкриті.
Жив там старий Філемон і побожна стара з ним Бавкіда.
Там оселились вони, ще за літ молодих поєднавшись,
Там і постарілись, в тій самій хаті. Жили-бідували,
Але на те не вважали, і вбожество їх не гнітило.
Слуг би ти в них не знайшов; їх двоє жило на господі,
Хазяйнували самі і самі ж собі вірно служили.
Ледве безсмертні боги завітали до вбогих пенатів,
Голови низько схиливши, в тісненькі просунулись двері,-
Тут Філемон їх запрошує поруч сідати на ослоні,
А працьовита Бавкіда рядном той ослін покриває.
Потім до огнища йде і в попелі ще не холоднім
Жар вигрібає, кори докидає і листу сухого,
Трудно і пильно старечим диханням огонь здобуває,
Зносить з гори після того трісок та всілякого хмизу.
Дрібно ламає його, під казан мідяний підкладає
Й ту, що з грядок поприносив господар, городину чистить.
А Філемон бере вила двозубі тим часом у руки
Й зараз хребтину задимлену з чорної балки здіймає.
З тої свинини, що довго про свята держали під дахом,
Він невеличкий шматок відриває і варить в окропі.
Щоб не знудились гості, щоб час їм минав веселіше,
Розпочинають старенькі розмову. Прип’яті за вушко,
Висіли в хаті ночовки; мерщій наливають водою,
Вишнім богам присувають – обмити натомлені ноги.
Ліжко було в них старе, з вербового дерева збите,
Був і сінник з осоки, на вербовій простелений рамі.
Ковдрою вкрила сінник господиня,- так тільки у свята
Ліжко вона застилала, хоч ковдра стара і дешева,
Тільки й придатна на те, щоби ліжко вербове вкривати.
От прилягли олімпійці. Приносить тоді господиня
Стіл, але стіл шкутильгає на ногу, малий черепочок
Вирівняв ногу старому служаці, а м’ята зелена
Зверху старанно його для почесної учти натерла.
Ставить тоді господиня двокольорові маслини,
Терен осінній смачний, прозорим налитий розсолом,
Редьку, цикорій і сир, а з сиром одцідженим поряд –
Яйця, що в попелі злегка спекла для гостей подорожніх.
Все те на глиняній чистій посуді. Вино розмішали
В глинянім чистім кратері, поставили букові кубки,
Пильно, уважно натерті пахучим зсередини воском.
Хутко потому на стіл і гаряча з’явилася страва,
З нею й вино молоде… Трохи згодом все те одсувають,
Щоб переміну нову на тісному столі розмістити.
Тут і горіхи, і фіги, і фініки сушені в зморшках,
Сливи солодкі, пахучі, у кошику яблука стиглі,
А посередині меду стільник. І миліші від страви –
Щира і щедра гостинність та ясні обличчя старечі.
От примічають старі, що, як стане кратер порожніти,
То вже й не знають, відкіль самохіттю вино прибуває.
Вражені дивом таким, затремтіли старі богобійні,
Просять чудесних гостей пробачить за страву убогу…
Був на господі у них ще й гусак, то за сторожа правив,-
Сторожа того вони й прирікають на жертву безсмертним.
Довго він крилами бив, все з-під рук виривався старечих,
Поки не вдавсь до гостей та й під ноги до них не забився.
Гості йому врятували життя і, підвівшись з-за столу:
“Так, ми безсмертні боги,- прорекли. – Ми йдемо покарати
Селище ваше за гріх і блюзнірство. Та ви не страшіться:
Кара на вас не впаде. Отже, вашу оселю лишіте
Й разом з нами ідіть на шпилі й полонини нагірні”.
Божому слову коряться старі і, щосили обпершись
На подорожні ціпки, помаленьку збираються вгору.
Вже недалеко були й від вершини гірської,- так, певне,
Пущена з луку стріла долетіла б,- оглянулись – горе!
Все, що в долині було, затяглося болотом, і тільки
Їхня хатина зосталась. Та поки дивуються диву
Поки недолю сусідську оплакують, видко стареньким,
Як та хатина мала, що й для них затісною здавалась,
Храмом величним стає: замість сох піднеслися колони,
Замість гнилої соломи блищить непідроблене злото,
Різьблені двері важкі і мармуром висланий ганок.
Чують ласкаві слова – син Сатурна до них промовляє:
“Праведний старче, і ти, достойна та праведна жоно!
Що б ви хотіли від нас?” Поспитавшися рази в дружини,
Спільне бажання тоді Філемон одкриває безсмертним:
“Хочемо бути жерцями і храму святого глядіти;
Та як у згоді дійшли до кінця свого віку земного,
Дайте і вмерти одразу обом, щоб мені не прийшлося
Бачить дружини в огні, та і їй щоб мене не ховати”.
Так по їх волі і сталось. І храму вони доглядали,
Поки точилось життя. Раз, знеможені віком і кволі,
Вийшли із храму на ганок вони; обступили їм пам’ять
Давні події; стоять, розмовляють; аж бачить Бавкіда:
Зазеленів Філемон; придивився старий: його жінка
Криється листом – і от вже шумить верховіття над ними.
Поки ще можна було, розмовляли обоє, а потім:
“Друже, прощай”, – проказали, і вже одночасно корою
Їхні уста поросли. І досі ще люди тамтешні
Вказують двоє дерев, що старе заступили подружжя.
Так повідали мені старі та шановані люди.
Правду святу говорили. Я бачив вінки там на вітті,
І, начіпляючи свіжу свою плетеницю, промовив:
“Люди, шануйте богів, то й вам тоді шана довіку”.
(Переклад М. Зерова)
Сформулюй усно відповіді на запитання:
Що ти можеш сказати про гостей Філемона та Бавкіди?
Чому вони завітали саме в їхню оселю?
Чому інші селяни не впустили Юпітера та Меркурія?
Як саме жили Філемон та Бавкіда?
Як приймало подружжя своїх гостей?
Про що свідчить їхній вчинок?
Як боги віддячили старим за їхню гостинність?
Що попросили старенькі і як віддячили їм боги?
Яку ідею озвучив Овідій у цьому уривку?
Яке перетворення відбулось з героями цього уривка?
Виконай тестові завдання "Овідій «Метаморфози» («Потоп», «Філемон та Бавкіда»)"
Тест активний до 9.00 29 листопада