Тема 3. ХХ з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС)

ХХ з’їзд КПРС і початок лібералізації

В результаті гострої боротьби за владу після смерті Й. Сталіна прийшов М. Хрущов. Народ був сповнений надії, що припиняться репресії, буде знятий ідеологічний контроль над суспільством, адже збереження цих негативних рис не може перетворити державу на сильну, спроможну вирішувати внутрішні проблеми і конкурентоздатну на міжнародній арені. Надзвичайно важливим кроком на шляху лібералізації та десталінізації радянського суспільства став ХХ з’їзд КПРС.

ХХ з’їзд КПРС відбувся 14-25 лютого 1956 р.  на ньому із звітною доповіддю виступив М. С. Хрущов. Він підтвердив лінію СРСР на розрядку міжнародної напруженості. Заявив, що третя світова війна не є неминучою. У доповіді були розглянуті економічні та соціальні проблеми. Особлива увага зверталася на розвиток сільського господарства, випереджальні темпи виробництва предметів споживання, розширення масштабів житлового будівництва.

Проте в історію цей з’їзд увійшов насамперед завдяки доповіді М. С. Хрущова «Про культ особи та його наслідки». У доповіді були такі розділи: Сталін і війна; депортація народів СРСР; післявоєнні репресивні акції; відносини з Югославією; культ Сталіна у його «Короткій біографії»; наслідки культу особи; висновки.

Причини виникнення культу пояснювалися ворожим капіталістичним оточенням, гострою класовою боротьбою і особливо негативними рисами характеру самого Сталіна. Особа Сталіна відділялася від системи, яка породила культ особи. У доповіді не ставився під сумнів жоден з етапів політики Комуністичної партії після 1917 р. Сам початок сталінського террору визначався 1934 р., що автоматично виключало із переліку злочинів режиму насильницьку колекти­візацію, голодомор 1932-1933 р. тощо. Доповідь не містила аналізу причин культу особи.

Назва жертв культу особи теж була вибіркова. До них Хрущов відніс лише комуністів, що чітко дотримувалися офіційної партійної лінії, але і словом не пом’янув опозиціонерів і простих громадян. Таким чином, у доповіді було обійдено питання про відповідальність за вчинені злочини всієї правлячої тоді верхівки.

Трудящі рішення ХХ з’їзду КПРС сприйняли з ентузіазмом і надією. Вони прагнули дізнатися правду (насамперед про всі злочини Сталіна). Очікували гарантій на неповерненість сталінського режиму та послідовної демократизації суспільства.

Реабілітація політичних в’язнів

Реабілітація – скасування правових наслідків судового вироку щодо особи, необґрунтовано притягнутої до судової відповідальності, визнання вироку недійсним, а особи, незаконно репресованої, невинною.

Критика культу особи Сталіна сприяла політичному і морально-психологічному оздоровленню суспільства. Процес реабілітації почався одразу після смерті Й. Сталіна, а після ХХ з’їзду КПРС набув найбільшого поширення, почалася радикальна десталінізація.

 Після з’їзду реабілітація носила масовий характер.

• ·         Було створено 90 спеціальних комісій, які могли розглядати справи безпосередньо в таборах.

• ·         Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ переглянули 4 млн. 263 тис. справ на 5 млн. 481 тис. осіб.

• ·         Із цієї кількості було реабілітовано 2 млн. 684 тис. осіб, що становило 58,2% тих, на кого були заведені справи.

• ·         Загалом протягом 1956-1963 рр. було повністю реабілітовано лише 250 тис. осіб (переважно посмертно).

• ·         Із 1962 р. комісії з реабілітації поступово припинили свою роботу.

Але реабілітації не підлягали колабораціоністи, активні діячі ОУН та УПА, жертви політичних репресій до 1934 р., репресовані за «український буржуазний націоналізм», розкуркулені селяни під час колективізації 30-х років. Держава не визнала себе винною у депортації населення західної України, депортації кримських татар, німців та інших народів. Інтелігенція, притягнута до карної відповідальності за інакомислення за ст. 54 (політичні в’язні) також не підлягала реабілітації.

Оцінюючи значення цих дій, важливо сказати, що:

• Це був все ж таки прояв позитивних змін.

• Нарешті невинні були реабілітовані.

• Зросла згуртованість суспільства.

• Разом з тим зріс і авторитет Хрущова.

• Це великий крок у десталінізації, особливо в Україні.

• Відсоток політичних в’язнів серед усього контингенту скоротився з 60% до 1%.

Проте навіть тут були свої підводні камені:

• Післяз'їздівські акції свідчили про обмеженість, консерватизм, неготовність верхів розпочати всеохоплюючий процес десталінізації.

Процес реабілітації у 60-х рр. пішов на спад. Нажаль, він супроводжувався новими репресіями за «антирадянську діяльність». Протягом 1954-1959 рр. таких в Україні було репресовано 3,5 тис. Десталінізація в Україні мала такі особливості:

• Процес десталінізації в Україні відбувався повільніше, ніж у центрі.

• У пресі матеріали з'являлися з запізненням.

• Зміст критики був стриманішим.

• Процес десталінізації відбувався непослідовно, не був завершений.

Ставлення суспільства до діяльності М. Хрущова

У жовтні 1961 року відбувся ХХІІ з’їзд КПРС. Які рішення було прийнято цим з’їздом, послухаємо істориків. (Див. презентацію).

    Проголошений на з’їзді принцип «Все в ім’я людини, все для блага людини» не мав ні економічного, ні соціально-політичного обґрунтування, був суто популістським. Народу пропонували чергову утопію, яку маси повинні були перетворювати в життя. Не витримували критики намічені цифри: збільшити виробництво продукції промисловості у 6 разів і залишити позаду загальний обсяг промислового виробництва США. Наздогнати і перегнати США за виробництвом основних сільськогосподарських продуктів на душу населення.

    Позитивним моментом з'їзду було те, що він посилив заходи боротьби з культом особи Сталіна, розпочаті XX з'їздом в 1956, а його тіло винесено з Мавзолею. Але, нажаль, радянські люди так і не дочекалися світлого майбутнього.

  Політикою М. Хрущова була незадоволена партійно-державна еліта, яка виступала проти зменшення кількості партапарату та його привілеїв; інтелігенція, яка чекала демонтажу тоталітарної системи; робітники і селяни, життя яких погіршилося внаслідок непродуманих реформ.

Загострення боротьби за владу серед вищого партійного керівництва України.

Курс М. Хрущова на викриття «культу особи Й. Сталіна» не подобався партійно-державній еліті та «старій гвардії». Вони прагнули загальмувати процес десталінізації суспільства. Група осіб на чолі з Г. Маленковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим вчинили спробу усунути М. С. Хрущова з посади першого секретаря на червневому пленумі ЦК КПРС у 1957 р. М. С. Хрущов зумів відбити атаку сталіністів та зміцнити свої позиції. Він намагався отримати підтримку української партійної еліти. Проте протекція вихідців з України не принесла йому політичних дивідендів. Політичні діячі України підтримали зміщення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС. Усунення М. Хрущова від влади ретельно готувалося його найближчим оточенням.

13 жовтня 1964 р. відбулося засідання президії ЦК КПРС на якому М. Хрущова було піддано різкій критиці. Наступного дня відбувся пленум  ЦК КПРС, який увільнив М. Хрущова від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС, члена президії ЦК і голови Ради Міністрів СРСР.

    Завдяки природній кмітливості, хитрості, політичному інтриганству, М. Хрущову вдалося не лише усунути від влади головного свого суперника Лаврентія Берію, але й фізично знищити його, відсторонити Молотова, Кагановича, Малєнкова. Та через десять  років його також переграють колишні «друзі», на чолі із Леонідом Брежнєвим. Пленум ЦК КПРС, на якому він відсторонено сидів і, очевидно, думав про діалектичну сутність політичного життя 14 жовтня 1964 року для нього був останнім.

Усунення М. С. Хрущова від влади було відчутним ударом по реформаторській політиці. Зупинити цей процес, розпочатий М. Хрущовим, командно-адміністративна система не спромоглася. Проте зміна найвищого керівництва КПРС означала й зміну політики держави. 

Позитивні сторони лібералізації

• Критика культу особи Сталіна та інших членів КПРС.

• Реабілітація політичних в’язнів.

• Демократизація суспільства: широке залучення громадськості до вирішення суспільних справ

•  Передача функцій органів влади громадським організаціям.

• Наступ на права парт номенклатури.

• Переворот у суспільній свідомості, зростання національної свідомості. 

Негативні сторони лібералізації 

• Критика була не повною, дозованою, обмеженою, зачепила не всі сторони суспільного життя, не зачепила передумов та причин культу особи та його наслідків.

• Були засуджені лише зовнішні сторони тоталітаризму (культ особи).

• Реабілітаційні процеси не були доведені до логічного завершення.

• Лібералізація не зачепила політичної системи, політичний режим не змінився. 

Наслідки ХХ з'їзду КПРС були двома сторонами однієї медалі. Намагаючись відкрити завісу минулого, відмовитися від його злочинної спадщини, демократизувати суспільне і державне життя, керівники країни з іншого боку всіляко намагалися захистити суспільство від такої правди.

ХХ з'їзд практично вніс в суспільство розкол, розділивши його на два табори: сталіністів і антисталіністів. Відлуння цього розколу чутно і до цього дня. І довго, напевно, ще будуть сперечатися на цю тему. Але те, що наша країна зуміла подолати бар'єр беззаконня, насильства і терору на вищому державному рівні - безсумнівна заслуга ХХ з'їзду КПРС.

З'їзд спричинив шок і просвітлення. І зовсім нову духовну атмосферу. Так, стара система у царині політики й економіки залишилася, вона тільки була дещо трансформована. А от у царині духу зміни були грандіозні. Хоч вони стосувалися, звичайно, не всіх (зі спогадів).

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005