Тема 2. Українські землі у складі Румунії, Чехословаччини. Карпатська Україна

Відеоматеріал до теми

Українські землі в складі Румунії.

У 1918 p., скориставшись розпадом Російської та Австро-Угорської імперій, Румунія окупувала українські землі: Ізмаїльський, Акерманський і Хотинський повіти Бессарабії, північну Буковину і частину Мармарощини в Закарпатті.

Економічне становище українського населення

Під владою Румунії перебувало три роз’єднані українські громади:

1. Українська громада Північної Буковини.

2. Громада Бессарабії, де у Хотинському повіті (північна частина Бессарабії) проживало багато українців.

Українці теж проживали в Акерманському й Ізмаїльському повітах (південь Бессарабії).

3. В історичній області Мармарощина, де проходив кордон із Закарпатською Україною і яку Румунія відібрала в Угорщини.

Українські землі у складі Румунії не мали самоврядування, власного автономного устрою. Режим був жорстокішим, ніж у Польщі: до 1928 р. на цих територіях тривав воєнний стан.

Промислові підприємства Північної Буковини і Бессарабії залишалися дрібними і напівкустарними.

Найбільшу частку в економіці Буковини мала харчова промисловість, у придунайських землях — оброблення шкур, варіння мила, виробництво тканин, сукна, олії.

Напередодні Другої світової війни було характерним проникнення в економіку німецького капіталу (особливо після укладення економічної угоди між Румунією та Німеччиною).

Не витримуючи конкуренції на світовому ринку, буковинські підприємства часто закривалися. За 1922— 1929 pp. на Буковині було закрито 85 підприємств, а в умовах кризи кількість промислових підприємств скоротилася майже наполовину.

Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Північній Буковині становило 54,8% загальних площ.

Соціальне становище українського населення

1. У вересні 1919 р. уряд Румунії підготував проект аграрної реформи на Буковині, а в березні 1920 р. — в Бессарабії, але вони не ліквідували безземелля у цих краях.

2. Здійснювалася колонізація краю. Кращі землі передавалися вихідцям із Румунії.

До колонізаційного фонду Буковини відійшло 5 тис. гектарів землі.

3. Більшість селян були малоземельними або безземельними. Особливо вони розорялися в період світової економічної кризи 1929 — 1933 pp.

4. Майже третину працездатного населення становили безробітні.

Діяльність українських політичних партій і рухів

На окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності партій і громадських об’єднань. З 1918 р. по 1928 р. діяв воєнний стан, легальну політичну діяльність партій було заборонено.

З 1928 р. по 1938 р. у Румунії був періодом відносного ліберального правління, що сприяло легальній діяльності політичних партій.

У 1930-х роках на Буковині з’явилася низка політичних партій двох напрямків: комуністичного і націоналістичного.

1. Українська національна партія на чолі з А. Залозецьким, якій вдалося провести своїх делегатів у парламент і заснувати низку періодичних видань українською мовою. Виступала за компроміс із владою і за легальні методи діяльності.

2. Комуністична партія Буковини (заснована у 1918 p.), яка у 1926 р. приєдналася до Компартії Румунії, виступала за приєднання Буковини до УСРР.

Осінь 1924 р. Бессарабські комуністи зробили спробу підняти повстання під гаслом відновлення радянської влади в Татарбунарах.

Загальна чисельність учасників цього повстання 6 тис. осіб.

На придушення повстання румунський королівський уряд кинув війська з артилерією та Дунайську флотилію, внаслідок чого загинуло понад 3 тис. повстанців. Над арештованими учасниками повстання було організовано «процес 500».

3. Діяли націоналістичні групи, організаційно не оформлені, використовували для своєї діяльності спортивне товариство «Мазепа» і студентське «Залізняк». Лідерами націоналістичних організацій були О. Забачинський і Д. Квітковський.

У 1938 р. король заборонив політичні партії і встановив диктатуру військових.

Політичні партії могли діяти тільки нелегально. Заборонялася діяльність студентських і навіть спортивних товариств.

Культурне життя

Проводилася політика румунізації українського населення:

• українців вважали «румунами за походженням, які забули свою мову»;

• румунську мову оголошено державною;

• закривалися українські школи і культуро-освітні установи;

• у Чернівецькому університеті ліквідовано українські кафедри;

• людей переслідували за вживання української мови;

• накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних творів;

• назви населених пунктів було румунізовано;

• румунізовувалися навіть прізвища та церковна служба. 80% українського населення Північної Буковини та Бессарабії були неписьменними або малописьменними.

У 1919 р. видано закон, за яким на роботу до державних установ брали лише тих, хто знав румунську мову.

У 1936 р. спеціальним циркуляром заборонено вживати історичні назви в офіційних документах і в пресі.

У 1927 р. почалася деяка лібералізація окупаційного режиму, що сприяло відродженню українського громадського життя. Відновлювалися культурні товариства, хори, театральні групи. Виникали студентські товариства: «Кобзар», «Чорноморець», «Запорожець», «Залізняк», спортивне товариство «Довбуш» та ін. З’явилася українська преса: тижневик “Рідний край”, Щоденна газета “Час” тощо.

Висновки:

1. Румунська окупація Бессарабії, Північної Буковини та Мармарощини призвела до повного зникнення навіть елементарних форм організації українства, бо румунські власті проводили насильницьку румунізацію українського населення.

2. Українські землі під владою Румунії були найбільш економічно відсталими.

3. Однак переслідування українців румунською владою лише посилювало потяг значної частини населення цих регіонів до возз’єднання всіх українських земель.

Українські землі в складі Чехословаччини. Карпатська Україна.

Закарпаття увійшло до складу Чехо-Словаччини у листопаді 1918 р. після розпаду Австро-Угорщини. Становище краю під владою Чехо-Словаччини було значно кращим, ніж під владою Польщі та Румунії. Чехо-Словацька республіка залишалася єдиною послідовною демократичною, державою Центральної Європи і намагалася проводити ліберальну політику щодо національних меншин.

Закарпаття в Чехословацькій державі мало статус окремого краю і називалося Підкарпатською Руссю (згодом Підкарпатським краєм).

Економічне життя

Стан промисловості:

1. Було всього 92 підприємства (дрібні, напівкустарні), на яких працювало 6718 душ.

2. Промисловість розвивалася слабко і не перевищувала 2% в економіці краю.

3. За довоєнних 20 років не було збудовано жодного значного підприємства, за кордон вивозили дешеву сировину.

4. Чеський уряд убачав у Закарпатті тільки аграрно-сировинну базу своєї держави.

5. Уряд прагнув дещо модернізувати слабкорозвинені райони своєї держави і вкладав у розвиток Закарпаття більше коштів, ніж вилучав. Одначе цих коштів було обмаль, і вони не могли істотно поліпшити становище краю.

Сільське господарство:

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння в Закарпатті становило 45% загальних площ.

2. У квітні 1920 р. в Чехо-Словаччині опубліковано закон, за яким проводилася аграрна реформа.

3. Уряд відібрав у поміщиків землю і через банк продавав її селянам. Понад 32 тис. селянських господарств додатково одержали 29 тис. гектарів землі.

4. Після проведення реформи не було ліквідовано безземелля і малоземелля в краї, для багатьох селян реформа нічого не змінила.

5. Відбувалася колонізація краю вихідцями з корінних чеських земель. До колонізаційного фонду в Закарпатті передано 19 тис. гектарів землі.

Соціальне життя

Становище українців Закарпаття було кращим, ніж становище українців у Польщі чи Румунії. Але через перенаселеність, малу кількість орної землі у гірському краї та примітивні методи обробітку більшість селян бідувала.

Закарпаття — це економічно найвідсталіші регіони Чехо-Словаччини, стосовно яких празький уряд намагався докласти певних зусиль, щоб піднести рівень життя місцевого населення.

1. У 1920-х роках тут запроваджено аграрну реформу, наслідком якої став перерозподіл земель великих угорських магнатів серед селян.

2. У сільських господарств не вистачало капіталовкладень, 90% селянських господарств потрапили в кабалу до банків і лихварів, а де свідчило про кризовий стан сільського господарства.

3. Зростали різноманітні штрафи, податки, які викликали численні протести українців.

4. Зарплата робітників була в 1,5 рази меншою, ніж у центрі країни.

Культурне життя

Певних успіхів досягнуто у сфері освіти.

Наприкінці 1930-х років у Закарпатті існувало 483 початкові школи, в містах - 21 чотирирічна міська. Засновувалися українські гімназії.

Діяли такі українські організації, як Просвіта й Пласт. Створювалися українські театральні осередки, хори тощо. Проте через відсутність вищих навчальних закладів українська культура не могла повністю розвиватися.

Течії у громадсько-політичному житті українців: русофільство, русинство, українофільство

Суто українських партій, які діяли б самостійно, тут довгий час не було. Політичні групи Закарпаття входили до складу чехословацьких партій.

У громадсько-політичному житті Закарпаття існували такі течії:

1. Русофільство. Прихильники його вважали, що карпато-українці є частиною єдиного російського народу, які денаціоналізувалися лід впливом певних історичних умов.

Головним організаційним центром їхнього політичного життя стало просвітницьке товариства ім. Духновича. Протягом 1920—30-х років русофіли поступово втрачали підтримку місцевого населення.

2. Русинство. Його симпатики стверджували, що вони окрема нація русинів («карпаторосів») і відрізняються від українців. Висували гасла про повернення Закарпаття до Угорщини. Не мали значної підтримки серед українського населення.

3. Українофіли-народовці. Запевняли, що населення Закарпаття — це частина українського населення. Виступали за пробудження національної свідомості, відстоювали ідею єдності закарпатських українців з усім українським народом.

Ці ідеї і відстоювання прав українського народу підтримувала Християнська народна партія, яку очолював Августин Волошин.

4. Комуністи, які входили до легальної Комуністичної партії Закарпаття, підтримували ідею приєднання Закарпаття до УСРР.

Політика уряду не забороняла діяльності політичних партій та рухів, яких тут налічувалося понад 30.

Карпатська Україна

Після Мюнхенської угоди 29 — 30 вересня 1938 р., коли частину чехословацької території було передано Німеччині, Прага погодилася надати Закарпаттю автономію. Уряд очолив А. Волошин (лідер українофілів).

30 грудня 1938 р. змінено назву Підкарпатської Русі на Карпатську Україну.

На 13 лютого 1939 р. призначили, вибори до парламенту - сейму - Карпатської України (92% всіх виборців, які взяли участь у голосуванні, віддали голоси за суверенітет Закарпаття).

Претензії на Закарпаття висунула Угорщина.

Уряд А. Волошина у зовнішній політиці орієнтувався на Німеччину, але всупереч його сподіванням Гітлер вирішив передати Закарпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів.

Згідно з Віденським арбітражем Угорщина одержала південні райони Закарпаття з переважно угорським населенням з містами Ужгород, Мукачеве, Берегове.

Під час приєднання Чехії до гітлерівської Німеччини й проголошення незалежності Словаччини, початку окупації Закарпаття угорськими військами 14 березня 1939 p., 15 березня 1939 р. на засіданні сейму проголошено незалежність Карпатської України.

Сейм Карпатської України обрав президентом Августина Волошина.

Державною мовою Карпатської України стала українська мова.

Державний прапор — синьо-жовтий.

Державний герб — тризуб з хрестом на середньому зубі.

Державний гімн - національний гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля...»

Столицю було перенесено з Ужгорода до Хуста, бо Віденський арбітраж передав Угорщині південні райони Словаччини й Підкарпатської Русі.

Рішення сейму приймалося під гуркіт гармат.

До кінця березня 1939 р. всю територію Закарпаття було окуповано угорськими військами.

Значення проголошення незалежної Карпатської України:

1. Проголошення незалежності Карпатської України виявило одвічне і непереборне прагнення українського народу до створення власної національної держави.

2. Незважаючи на короткочасність існування, Карпатська Україна стала яскравим епізодом у боротьбі за українську державність.

3. Боротьба за незалежність допомогла закарпатцям остаточно усвідомити себе, частиною єдиної української нації, виявити готовність до жертв заради великої мети.

Карпатська Січ

Це воєнізована організація національної оборони Карпатської України.

Налічувала 5 тис. осіб.

Багато молодих українців з Галичини переходило кордон і вливалося до лав Карпатської Січі.

Незважаючи на героїчний опір, Карпатська Січ не змогла зупинити вторгнення 40-тисячної угорської армії. Після захоплення угорцями м. Хуста Карпатська Січ ще кілька днів чинила опір, під час якого загинуло близько двох тисяч закарпатців та галичан.

17 березня 1939 р. останні захисники Карпатської України покинули її територію і перейшли до партизанської боротьби, яка точилася до середини квітня 1939 р.

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005