ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ Перебудови - 1985-1991 рр.

1985 р. -обрання першима секретарем ЦК КПРС М. Горбачова

1991 р. - проголошення незалежності України

Докорінні зміни внутрішній і зовнішній політиці розпочалися, коли 11 березня 1985 р. після смерті Костянтина Черненка Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС Горбачов уперше заявив про «необхідність перебудови господарського механізму». Тому квітень 1985 р. вважається початком перебудови в СРСР, хоч власне поняття «перебудова» з'явилося значно пізніше.

ПЕРЕБУДОВА (рос. «перестройка») - теоретично-політична програма реформування командно-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму та ринкової економіки, що зумовлювалось низкою факторів.

Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства:

- ЕКОНОМІКУ - перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних;

- ВНУТРІШНЮ ПОЛІТИКУ - демократизація суспільного життя та забезпечення народовладдя;

- ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУ - припинення "холодної війни" та побудова загальноєвропейського дому;

- СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ - поліпшення матеріального та культурного добробуту населення;

- ІДЕОЛОГІЮ - ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думки громадян.

"Гласність" - відкритість, пом'якшення цензури, можливість критики, можливість отримання більш правдивої інформації про діяльність державних та партійних органів, можливість говорити правду, не боячись наслідків, можливість узнати правду про минуле свого народу, відкрите обговорення історичного минулого і актуальних проблем сучасності у засобах масової інформації.

"Гласність" - це перехідний етап у напрямі до свободи слова.

Значення "гласності":

1. Завдяки "гласності" люди почали мислити по-новому, без старих догм і стереотипів.

2. Дістали змогу одержувати об'єктивну інформацію.

3. Могли реально оцінювати ситуацію.

4. Мали доступ до об'єктивної інформації, що давало їм змогу мати власну думку і самим робити висновки.

5. Суспільство політизувалося.

6. Активізувалася діяльність творчої інтелігенції. Виникла нова морально-політична атмосфера в суспільстві.

Період перебудови мав декілька етапів.

І етап перебудови (квітень 1985 - січень 1987 р.)

Визрівання політичного курсу перебудови. Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори». У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Перетворення на початковому етапі не були системними і стосувалися передусім економіки (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів тощо).

Характерні ознаки першого періоду

1. Джерелом реформаторських імпульсів є політичний центр держави.

2. Вичікувальна позиція апарату партійно-державних органів.

3. Визрівання потреби в політичних узагальненнях та чіткій програмі перебудови.

4. Консерватизм, інертність, зорієнтованість на політичний центр суспільної думки.

В Україні перебудовчі процеси загалом збігалися із загальносоюзними. Проте вони мали і свої особливості:

• уповільнений темп розвитку; • порівняно низький рівень активності населення; • тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; • відсутність відвертого насилля як засобу розв'язання внутрішніх проблем; • перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний.

ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА

Непродумана надіндустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу, інтенсивне спорудження численних штучних «морів» на Дніпрі доповнилося в 70-80-ті роки будівництвом мережі атомних електростанцій у безпосередній близькості від великих міст. На Україну, яка займала менше 3 % території СРСР,припадало майже 25 % всіх шкідливих виробництв. Серед міст СРСР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п'яте було розташоване в Україні. Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Аварія призвела до страхітливого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30-кілометрової «зони відчуження», масового переселення жителів із забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі витрати України, яка мусила майже повністю взяти на себе справу ліквідації катастрофи на електростанції, що підпорядковувалася свого часу союзному відомству, становили в 1988-1990 рр. (у тодішньому масштабі цін) понад 20 млрд. крб. Та це не вирішило проблеми, і ще тривалий час Україна витрачатиме мільярди на ліквідацію наслідків Чорнобиля та соціальний захист постраждалих внаслідок аварії. Вибух 4-го енергоблоку ЧАЕС 26 квітня 1986 р. за своїми радіаційними наслідками був еквівалентним 500 ядерним бомбам, скинутим на Хіросіму.

Партійне керівництво ретельно приховувало жахливі масштаби катастрофи. Причому якщо М. Горбачов на ювілейних урочистих зборах у листопаді 1987 р. у своїй доповіді приділив незалежності України увагу і Чорнобильській трагедії, то В. Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річчю встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадав. Правда про причини й трагічні наслідки катастрофи на повний голос зазвучала в устах опозиції, яка негайно «виставила відповідний рахунок» Компартії України та її уряду. Щербицький у своєму оточенні напередодні першотравневої демонстрації 1986 р. жалівся: «Він [Горбачов] мені сказав: якщо зірвеш демонстрацію - виключимо з партії». Рішення про евакуацію та переселення було прийняте урядовою комісією колишнього СРСР через 37 годин після руйнації реактора на ЧАЕС. Згідно з офіційними даними, евакуація населення тривала з 27 квітня до 16 серпня 1986 р. Усього на першому етапі евакуації було виселено 81 населений пункт Київської та Житомирської областей. Було відселено близько 90 тисяч осіб (хоча існують дані про 115 тисяч відселених). Наслідки катастрофи Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок вибуху, досягла країн Північної Європи. Радіоактивного опромінювання зазнали тисячі людей. На території України було утворено 30- кілометрову «зону відчуження», з якої було відселено всіх мешканців. До початку 1990 року в Україні було дегазовано 3,5 млн. га орної землі і 1,5 млн. га лісу - 12 % території республіки. Радіація забруднила 2 294 населених пункти. Зона відчуження ще й сьогодні становить 2 600 км2.

Завдання:

Запишіть:

1. коли відбулась КАТАСТРОФА

2. які причини Чорнобильської катастрофи

3. Запишіть наслідки трагедії

Політика «прискорення» та її наслідки в Україні. Стан економіки

7 травня 1985 р. - ухвала Радою Міністрів СРСР постанови «Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму, викорінення самогоноваріння». 23 травня 1986 р. - ухвала Радою Міністрів СРСР постанови «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами». 19 листопада 1986 р. - Верховна Рада СРСР прийняла Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність».

Перші результати реалізації курсу прискорення соціально-економічного розвитку України були доволі обнадійливими: протягом темпи приросту лише промислової продукції становили перевищили середньорічні показники ХІ п'ятирічки. Тобто після невпинного зниження процента середньорічного приросту, що тривав з початку 60-х років, він уперше почав зростати. Ще більший прогрес намітився у сільському господарстві. У країні різко, скоротилося виробництво всіх алкогольних напоїв. Протягом 1986-1989 рр. в Україні було знищено до 60 тис. га виноградників.

Запитання: про яке явище йде мова?

У бюджеті утворилися "дірки", фінансування соціально важливих статей почало скорочуватися. Щоб не скорочувалося фінансування галузей військово-промислового комплексу, уряд вдався до друкування не забезпечених товарною масою грошей. Емісія - збільшення кількості грошей - призводило до ІНФЛЯЦІЇ

Дайте визначення терміну ІНФЛЯЦІЯ

У другій половині 1986 р. постало питання про поглиблення, розширення та радикалізацію концепції перебудови.

II етап перебудови (січень 1987 - літо 1988 р.)

Поступово горбачовське керівництво збагнуло, що економічні реформи не будуть реалізовані без політичних реформ і зменшення соціального напруження в суспільстві. Важливим елементом прискорення в Україні мала стати реалізація Генеральної схеми управління народним господарством республіки, яку розглянула і переважно ухвалила Верховна Рада УРСР на своїй позачерговій сесії у квітні 1988 p.

У схемі було забезпечено організаційні основи для переходу від адміністративно-командних до економічних методів управління, передбачено створення умов для втілення в життя Закону СРСР від 30 червня 1987 p. «Про державне підприємство (об'єднання)» 1. Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103 республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох незалежності України 205управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. 2. Кількість працівників управління республіканського рівня зменшилася удвічі. 6 3. Обласна ланка управління скоротилася більш ніж на третину. Почали розвиватися орендні відносини: об'єкти державної власності - машини і будови на певний час передавали трудовим колективам, щоб останні могли їх використати з максимальною користю. 1989 р. в Україні працювало на орендному підряді понад 270 промислових підприємств (231 тис. осіб), у будівництві - 27 трестів (73 тис. осіб), в сільському господарстві - 33,5 тис. самостійних виробничих підрозділів (743 тис. осіб). Було зроблено перші кроки в напрямку розвитку колективного, сімейного та інших видів підряду. Наприкінці 1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів. У травні 1988 р. було прийнято Закон «Про кооперацію». Він доповнював і розвивав норми Закону «Про індивідуальну трудову діяльність». В українських кооперативах наприкінці 80-х рр. працювало близько 700 тис. осіб., які виробляли товари або надавали послуги на суму до 5 млрд. руб. щороку. При цьому третина кооперативного обороту обслуговувала потреби державних підприємств, а дві третини - населення. Майже 60 % кооперативів працювали у сфері громадського харчування.

Союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з УРСР близько 100 млрд. руб., що було втричі більше, ніж республіканський річний бюджет.

Брак інвестицій зумовила також застарілість основних фондів підприємств на 55-60 %. На межі 80-90-х років радянська економіка від застою перейшла до занепаду. Господарська криза глибоко уразила й Україну.

Отже, Україна мала непогані стартові умови для незалежного державного існування. Але радянська система господарювання зумовила значну деформацію економічної структури українського суспільства. Частка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції становила 1990 р. 72,1 %, а товарів народного споживання - лише 27,9 7 %. (1940 р. це співвідношення складало 62:38). Економісти влучно назвали нашу економіку «самоїдською», бо вона сама споживала те, що продукувала. Економіка республіки дедалі гостріше відчувала тиск низькоприбуткових і збиткових видобувних галузей - вугільної, залізорудної, чорної металургії. Інвестиції централізовано спрямовували переважно на забезпечення прискореного розвитку атомної енергетики, оновлення військово-промислового комплексу, будівництво малоефективних водогосподарських об'єктів тощо. Внаслідок повільних темпів модернізації та реконструкції підприємств основні фонди швидко старіли. Зокрема, 1990 р. їх зношеність у промисловості становила близько 50 %, у хімічній та нафтохімічній промисловості - 55, у металургії - 60 %. Низьким залишався рівень механізації та автоматизації виробництва. На прикінці 80-х років ручною працею в промисловості було зайнято 34,5 % робітників, у будівництві - 55, а в сільському господарстві - понад 70 % селян. Практично кожне українське підприємство мало розгалужені виробничі зв'язки з партнерами в різних кінцях Радянського Союзу. Наприклад, Львівському автобусному заводу комплектуючі деталі постачали 580 підприємств із 13 союзних і автономних республік. Тоталітарна радянська система довела до цілковитого занепаду й сільське господарство України. Україна мала найвищий у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь - 82 % (у США - 16, в Європі - 30, в СРСР - 37 %). Загалом, 1985 р. рілля займали 57 % усієї території України, а в степовій зоні - 73, тоді як в СРСР - 10 %. За рахунок ерозії республіка щороку втрачала майже 600 млн. т родючого ґрунту. Внаслідок виснаження землі вміст гумусу в чорноземах зменшився з 18 % до 3 %. За роки колгоспного господарювання було зіпсовано 60 % чорноземів, 10 млн. га пасовиськ; 1 млн. га чорноземів затоплено «морями» Дніпра. Через нераціональне індустріальне будівництво Україна щорічно втрачала 100 тис. га чорноземів. Тисячі гектарів української землі відбирали нафто - та газопроводи, високовольтні магістралі, прокладені до західних країн. Центр за них отримував тверду валюту, а Україна - збитки. 90 % території республіки було отруєно нітратами, відходами атомної та хімічної промисловості. Спочатку горбачовське керівництво вирішило обмежитись «ремонтом», «оновленням» радянської системи. Пропонували вдатися до інтенсифікації виробництва, широко використовувати госпрозрахунок. Однак оздоровити економіку старими директивними методами не вдалося. У середині 1987 р. дійшли висновку про необхідність перебудови суспільства, зокрема переходу на економічні методи управління господарством. Чергову економічну реформу назвали радикальною. У квітні 1988 р. Верховна Рада УРСР схвалила генеральну схему управління народним господарством. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 103 республіканські органи управління, 83 організації середньої ланки, майже половину управлінь і відділів в апараті міністерств і відомств. Із метою активізації інтересу виробника до результатів праці розпочалося впровадження таких форм господарювання, як бригадний і сімейний підряд, надання землі в оренду, організація кооперативів тощо. Це частково сприяло розкріпаченню людини, прояву її ініціативи і ділової активності. Але намагання здійснити «оновлення» збанкрутілої системи, уникаючи зламу старих командно-адміністративних структур, зміни форм власності, запровадження ринкових відносин, не давали бажаних наслідків Уже в 1988-1989 рр. стало очевидним, що перебудова гальмує, а «прискорення» призвело до ще більшого спаду виробництва. Старі виробничо-економічні зв'язки зруйнувались, а нові «перебудовчі» не почали функціонувати. Це зумовило безладдя у міжгалузевих відносинах, ускладнило 8 економічні відносини між республіками, областями, підприємствами. У 1990 р. стагнація економіки переросла у затяжну кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит посилювали соціальне напруження в суспільстві

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Карткова і талонна системи.

В умовах тотального дефіциту широкого поширення набуло нормований розподіл по карткової системи (талони). Приклад норм за талонами: 0,5 кг вареної ковбаси на людину в місяць, 400 г бутербродного масла на людину в місяць, дві півлітрівки горілки на дорослу людину в місяць. Крім того за картками (талонами) продавалися цукор, чай, тютюнові вироби. У деяких регіонах майонез та кондитерські вироби. Асортимент промтоварів - від мила, прального порошку і сірників до калош. Назви талонів теж відрізнялися: від принизливо-прямолінійних "картка на хліб", "талон на картоплю", до дипломатично-обтічних - "Замовлення на покупку", "Запрошення на оформлення замовлення", "Книжка молодят", "візитна картка покупця". Ну, а десь, і з турботою: "Алкоголь - ворог вашому здоров'ю" (талон на горілку). Товарний дефіцит досяг піку в період " перебудови " економіки СРСР. Слід враховувати значну різницю між умовами початку-середини 80-х і останніми роками існування СРСР, в силу 9 того, що в 1987-1990 були прийняті численні рішення, повністю розбалансована і без того погано організовану систему постачання населення.

ПІДСУМКОВІ ЗАВДАННЯ:

1. Установіть хронологічну послідовність подій:

1. Підписання протоколу про повне припинення дії Організації Варшавського договору. 2. Обрання М. Горбачова генеральним секретарем ЦК КПРС. 3. Перша у світі наукова конференція, присвячена ключовим проблемам Голодомору. 4. Початок виведення радянських військ з Афганістану. 5. Чорнобильська катастрофа

2. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

- Започаткована політика «прискорення» виявилася лише пропагандистським закликом.

- «Прискорення» не могло дати відчутних результатів без глибоких якісних перетворень у системі виробничих відносин, без "розкріпачення" особистої ініціативи виробника, без перебудови економіки на ринкових засадах.