Інститути демократії – це легітимні елементи політичної системи суспільства, що безпосередньо створюють демократичний режим у державі завдяки вирішенню певних завдань управління та врядування. 

Існують різні класифікації видів демократичних інститутів. Назвемо деякі з них.

 За структурним призначенням демократичні інститути охоплюють сесії парламентів і органів місцевого самоврядування, депутатські фракції, депутатські комісії та ін. 

За функціональним призначенням серед демократичних інститутів виокремлюють депутатські запити, накази виборців, безпосередньо вибори, референдум, народне обговорення, громадську думку та ін. 

За формами здійснення демократичні інститути поділяють на процедури виборів; порядок прийняття законів; порядок проведення референдумів та ін. 

Процедура у широкому розумінні (фр. procedure від лат. procedo – просувати) це – встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій розгляду справи. 

Будь-яка процедура регламентує та стандартизує застосування норм як обов’язкових правил поведінки, забезпечує їх поетапність, визначеність та усталеність, а отже ефективність у регулюванні політичних взаємодій. 

Норми та процедури мають бути легітимними, тобто мати підтримку громадян, до яких звернені. Вони визнаються законними, коли члени соціуму приймають їх необхідність або коли засновані на цінностях, які поділяє все суспільство. 

Принципи демократичного представництва та більшості (останній доповнюється гарантією прав меншості) відображають розуміння демократії як народовладдя. Реалізація цих принципів забезпечується процедурами: 

• Процедури  обрання  представників  (вибори) 

• Процедури  волевиявлення  народу   (референдум) 

• Делегування  повноважень  від громадян до  їх представників  у владних  інститутах 

Для консолідації демократії важливими є процедури, що обумовлюють відносини між громадянами і їх представниками (наприклад, процедура відкликання депутата), парламентської більшості та опозиції (наприклад, процедура консультацій).