Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі.

14 березня 1923 р. Рада послів великих держав (Великої Британії, Франції, Італії та Японії) прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною. У складі Польщі перебували такі українські землі:

• Східна Галичина,

• Західна Волинь,

• Полісся,

• Холмщина,

• Підляшшя,

• Лемківшина.

Східна Галичина з Лемківщиною до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини.

Утворено три воєводства: Львівське. Тернопільське, Станіславське.

Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям до Першої світової війни були під владою Російської імперії, а після радянсько-польської війни 1920 р. перейшли під владу Польщі.

Польські землі було поділено.

1. Корінні польські землі, які мали привілейоване становище.

2. Окраїнні землі — переважно українські і білоруські землі, які використовували як ринки збуту дешевої сировини та робочої сили й надавалися польським осадникам — колоністам, яким виділялися кращі землі, фінансову допомогу. До колонізаційного фонду Східної Галичини, Волині і Полісся передано 445 тис. гектарів землі.

До 1939 р. у сільській місцевості оселилося близько 200 тис. поляків, у містах — близько 100 тис.

3. Польський уряд проводив політику інкорпорації, яка передбачала створення однонаціональної держави примусовим асимілюванням національних меншин (зокрема українців).

4. Українці Східної Галичини з Лемківщиною (понад 3 млн) належали до греко-католицької церкви, а українці, які заселяли землі Західної Волині, Полісся, Холмщини з Підляшшям, сповідували православ’я.

5. Поширено доктрину польського «прометеїзму», висунуту з приходом Ю. Пілсудського до влади, яка означала, що історична місія Польщі — допомогти звільненню східноукраїнських і східнобілоруських земель від влади Москви та об’єднати їх з Польщею на федеративних засадах.

Тому передбачалося замінити курс з національної асиміляції курсом на державну асиміляцію, тобто зробити українців свідомими патріотами Польщі.

Промисловість

1. Польський уряд переділив країну на дві території — Польщу «А» (корінні польські землі, уряд сприяв розвитку промисловості) і Польщу «Б» (західноукраїнські землі, уряд стримував розвиток промисловості).

2. У Польщі «Б» вводилися високі залізничні тарифи, щоб обмежувати зв’язки західноукраїнських земель із ринками Польщі «А».

3. 85% підприємств Східної Галичини були дрібними (працювало менше 20 душ).

4. Тут розвивалися ті галузі, які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень, а саме:

• • • нафтодобувна,

    • деревообробна,

    • харчова,

    • промисловість із перероблення сировини.

5. Значною мірою збереглися ремесла, що свідчило про економічну відсталість.

6. Спостерігалося засилля. іноземного капіталу — французького та англійського, який разом з польським по- хижацькому експлуатував багатства краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Східній Галичині становило 43,9% загальних площ.

2. Було багато безземельних і малоземельних селян.

3. У липні 1919 р. польський сейм схвалив Основи земельної реформи.

4. Польська влада видала таємний указ, яким заборонялося продавати українським селянам більше 5% поміщицьких земель, що за умовами аграрної реформи підлягали викупу.

5. Половина орної землі після аграрної реформи залишалася за поміщиками, державою та церквою.

6. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не могли використовувати машини і передову агротехніку.

7. Держава обкладала селянські господарства непосильними податками.

Українська кооперація

Формою самоорганізації українців стали численні кооперативні об’єднання: Спілка українських купців і промисловців, Українське технічне товариство тощо.

Сформувалася розгалужена система кооперативів, щоб створити противаги іноземному економічному впливові. Напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, які об’єднували 700 тис. членів.

Польська влада штучно стримували розвиток української кооперації, надаючи пільги кооперації польській, обмежуючи діяльність українських другорядними господарськими сферами.

Економічне становище населення

1. Колоніальний характер економіки.

2. Панівне становище іноземного капіталу.

3. Переважання аграрного сектора.

4. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства.

5. Промисловість розвивалася слабко, національної буржуазії майже не було, робітничий клас був нечисленним.

Соціальне становище населення

• Згідно з аграрною реформою 1919 р. селяни землі не отримали.

• 80% українських селян страждала від малоземелля.

• Була поширена міграція та еміграція населення як наслідок безземелля та безробіття.

До Канади та США виїхало близько 200 тис. осіб.

• 70 % населення Західної України були неписьменними або малописьменними.

Політична ситуація

1. Змінено назву Східної Галичини на Малопольщу.

2. Не було органів місцевого самоврядування.

3. Існувала заборона українцям обіймати адміністративні посади в державі, керівні посади в армії.

4. Обмеженість політичних прав.

5. Проводилася політика полонізації: закривалися українські школи, введено квоти на вступ українців до Львівського університету та інших навчальних закладів.

6. У 1923 р. польський уряд заборонив вживання слів «українець» і «український». Замість них нав’язувалися назви «русин», «руський».

7. Українські імена та прізвища змінювалися на польські.

8. Вживання української мови було заборонено в усіх державних установах.

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005