Тема 3. Людина і держава

Взаємовідносини «людина–держава». Верховенство права 

Держава і людина в об’єктивному сенсі протистоять одна одній. Людина прагне до максимально можливої свободи. Однак безмежна свобода загрожує самій людині й суспільству в цілому. Люди часто зловживають наданою їм свободою, не вміють користуватися нею, порушують права й інтереси інших людей. Свобода переростає у вседозволеність, веде до зіткнення інтересів. Таке становище є неприйнятним для держави. 

У свою чергу, держава прагне до порядку. Для виконання своїх функцій вона максимально впорядковує відносини, аж до обмеження ступеня особистої свободи своїх громадян. Однак такий порядок неприйнятний для суспільства, людини, особистості. 

Будь-­ яка людина в межах території держави підпадає під її юрисдикцію. Стійкий зв’язок між людиною і державою виражається, насамперед, в інституті громадянства чи підданства. Цей зв’язок означає: 

• юридичну належність особи державі; 

• набуття особистістю специфічних якостей громадянина; 

• наявність взаємних прав та обов’язків громадянина і держави; захист громадянина державою всередині країни та за її межами. 

Отже, можна дійти висновку, що взаємини між державою та особистістю повинні ґрунтуватися на взаємній відповідальності. 

Взаємна відповідальність особистості й держави – це своєрідний спосіб обмеження політичної влади, який виявляється:

• у встановленні державою законодавчих обмежень своєї діяльності стосовно особистості; 

• у прийнятті державою конкретних зобов’язань, спрямованих на забезпечення інтересів громадян;

• у наявності реальної відповідальності посадових осіб за невиконання своїх обов’язків перед особистістю. 

У свою чергу, від кожної людини вимагається дотримання правових приписів і виконання обов’язків перед суспільством, державою, іншими людьми. У різних типах політичних режимів існує й різний рівень взаємної відповідальності держави та особи. Так, у недемократичній державі в основному акцентується на відповідальності громадянина перед державою. У правовій державі, навпаки, акцент робиться на відповідальності держави, її органів та посадових осіб перед громадянами.

Держава може покласти на себе обов’язки із захисту прав і свобод своїх громадян, стати партнером громадянина. Таку позицію декларують багато сучасних держав. Багатовікова проблема – як знайти баланс між інте ресами держави та особи, між порядком і свободою, між владою і су спільством. У ході тисячолітньої еволюції людська цивілізація шукала цей баланс, і, схоже, його знайдено в концепції правової держави.

У преамбулі Європейської конвенції з прав людини поняття «верховенство права» («Rule of Law») зазначається як один із базових термінів, які лягли в основу формування основних принципів Ради Європи. 

Верховенство права передбачає, що жодна людина не може зазнавати покарання, окрім як у випадку визнання судом її винною в порушенні закону, та жодна людина не повинна перебувати поза зоною дії закону або понад законом. 

У преамбулі Статуту Ради Європи наголошується, що свобода особи і верховенство права – принципи, що становлять підвалини кожної правдивої демократії. 

Елементами верховенства права є:

•  законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес уведення в дію приписів права; 

• юридична визначеність;

• заборона свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами;

• дотримання прав людини; 

• заборона дискримінації та рівність перед законом. 

Права і свободи людини та відповідальність держави за їх дотримання, гарантування та захист 

Загальною декларацією прав людини закріплено принципи дотримання та захисту прав і свобод людини: 

• Права і свободи належать людині від народження, а не надаються їй державою. 

• Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини і громадянина – це обов’язок держави.

•  Перелік закріплених прав і свобод людини і громадянина в державі має відповідати міжнародно­-правовим стандартами. 

•  Відповідно до принципу рівноправності права і свободи надаються в рівній мірі всім і кожному. 

• Правові норми щодо прав і свобод людини повинні бути діючими, а не просто задекларованими. 

• Держава не має права скасовувати або применшувати права і свободи людини і громадянина; вони можуть бути обмежені лише в надзвичайних умовах (крім базових).

•  Права і свободи людини і громадянина повинні бути гарантовані судовим захистом.

 Відповідальність держави перед громадянами забезпечується механізмом гарантій, до яких належать: 

• Відповідальність уряду перед представницькими органами влади. 

• Адміністративна, дисциплінарна, цивільно­правова і кримінальна відповідальність посадових осіб за порушення прав і свобод громадян.

• Процедура імпічменту, тобто притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави. 

Формами контролю за виконанням зобов’язань перед громадянами є референдуми, звіти депутатів перед виборцями і т. д. 

Позитивні та негативні зобов’язання держави 

Суб’єктом, на якого покладаються обов’язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина закріплено в Конституції України. Ця функція держави реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади. 

Обов’язок держави в галузі прав людини – це невтручання держави у сферу індивідуальної свободи, повага до прав людини, їх забезпечення, захист та сприяння їх реалізації, а також уживання державою всіх можливих заходів для уникнення порушень прав людини, захист від таких порушень, застосування санкцій за їх скоєння та належна компенсація особам, які постраждали. Обов’язок держави є невід’ємною складовою міжнародних стандартів прав людини, а його виконання стає предметом розгляду міжнародних судових установ (наприклад, Європейського суду з прав людини та ін.). 

Визнання, дотримання і захист прав та свобод людини і громадянина є загальним обов’язком держави. Загальні обов’язки держави є правом громадян вимагати від держави реалізації відповідних заходів у сфері конституційних прав і свобод. Не існує жодного права людини, яке за відсутності будь­яких позитивних дій з боку держави можна було б вважати повністю гарантованим. 

Типи обов’язків держави: 

• Обов’язок поважати права людини -це утримання від порушень прав людини під час виконання своїх повно важень 

• Обов’язок захищати права людини - це захист від протиправного втручання третіх осіб та застосування санкцій щодо правопорушників

• Обов’язок забезпечувати здійснення прав людини -це активні дії держави зі сприяння реалізації прав людини в повному обсязі  

Позитивні зобов’язання держави – це обов’язки держави, які вимагають від органів влади застосувати необхідні засоби для гарантування прав людини.

Негативні права людини визначають негативний аспект свободи та охороняють людину від небажаного втручання з боку держави у сферу її особистих прав і свобод. До них належать більшість громадянських та політичних прав, наприклад право на життя, свободу думки, слова, віросповідання та інші. Негативні права людини передбачають негативні зобов’язання держави та її органів утримуватися від будь­яких дій, спрямованих на їх порушення або незаконне обмеження. 

Позитивні зобов’язання відрізняються від негативних тим, що перші вимагають активного втручання держави в реалізацію прав людини, тоді як другі вимагають від неї утриматися від втручання 

Список використаних джерел: 

Громадянська освіта. Інтегрований курс. 10 клас. Л. Валентій. Харків: Основа. 2019

Громадянська освіта. (інтегрований курс, рівень стандарту). Підручник 10 клас. О.Гісем. Харків: Ранок. 2018