Тема 2. ХХ ст. у світовій історії. Періодизація історії України ХХ ст

Аналізуючи історичні процеси та явища, історики й мислителі ХХ ст. дійшли висновку, що хоча за календарем ХХ ст. розпочалося 1 січня 1901 р., однак ще до 1914 р. суспільне життя визначали процеси та явища, започатковані в ХІХ ст. Тому перші роки календарного ХХ ст. потрібно приєднувати до «довгого» ХІХ ст. Нових якісних ознак, які визначали життя протягом ХХ ст., людство набувало з початком світової війни. Та й закінчилося буремне ХХ ст., на думку автора поняття «коротке» ХХ ст. Е. Гобсбаумана, раніше календарного терміну — у 1989–1991 рр. з падінням Берлінської стіни та розпадом СРСР — найтривалішого породження тієї війни. 

Не витримавши її напруження, були знищені три європейські монархії: німецька, австрійська й російська. У ході війни їх охопили системні кризи, які супроводжувалися глибоким загостренням соціальних і національних відносин, що й призвело імперії до розпаду внаслідок соціальних і національних революцій. Багато з національних революцій завершилися створенням національних держав. 

Паралельно з падінням імперій були знищені й старі (монархічні) політичні режими. На їхнє місце прийшли нові (республіканські). Утвердивши нові прийоми й методи здійснення державної влади, вони призвели до формування нової якості політичного життя. Нові політичні режими були засновані не на спадкових правах монархів на володарювання, а на виборності найвищих державних органів і посадовців. Відносини між державними органами та суспільними політичними силами здійснювалися не через накази, командування, панування бюрократії, а через партнерську взаємодію. Формувалася нова політична атмосфера поваги до громадянина, а не підданого, якого влада не «облагодіює» з ласки володаря, а створює сприятливі умови для задоволення ним своїх природних прав. Шляхом розвитку республіканських демократичних засад пішли країни Західної Європи. 

Країни Східної, Центральної та Південної Європи пройшли набагато складніший і важчий шлях. Створення національних держав не стало для них передумовою демократизації. Зародившись в умовах воєнного лихоліття, ці держави інфікувалися багатьма гіршими проявами світобачення, сформованими саме світовою війною. Новим, надміру амбітним лідерам національних держав війна продемонструвала, що держава може бути інструментом вирішення суспільних надзавдань, наприклад протягом кількох років утримувати на фронтах мільйони людей, ще більше мільйонів підпорядкувати напруженій роботі для фронту, організувати насильницьке переселення величезних людських мас. Війна ж продемонструвала, як можна за допомогою засобів масової інформації маніпулювати свідомістю мільйонів людей, перетворювати їх на знаряддя досягнення своїх фальшивих цілей. 

Саме Перша світова війна підготувала передумови для взяття лідерами-демагогами державної влади у власні руки. Вона створила для демагогів широке соціальне підґрунтя, готове підтримувати новоявлених «вождів». Адже внаслідок війни відбулося швидке збіднення народних мас, з’явилися збіднілі, енергійні та знавіснілі від утрати вчорашнього відносно високого статусу верстви, які прагнули якнайшвидше відновити його, сподівалися на харизму (чудесне осяяння) «вождя», який за допомогою «геніально-простих рішень» вирішить усі віковічні складні проблеми. 

Війна катастрофічно занизила цінність людського життя, повагу до особистості й прищепила масам думку, що одним з універсальних способів вирішення суспільних суперечностей є насильство. Як наслідок, перемога революцій у Російській імперії, Німеччині, Ірані, Китаї та ін. призвела до встановлення тоталітарних (усеохопних) політичних режимів. Ці режими взяли під державний контроль усі прояви життя — від виховання дітей до виробництва й розподілу товарів, підпорядкували суспільства одній надвагомій меті: побудові комунізму, тисячолітнього райху, торжеству ідеалів ісламу тощо. 

Прагнення комуністичного й нацистського тоталітаризму до світового панування призвели до Другої світової війни. На щастя, людству, значною мірою завдяки зусиллям демократичного політичного режиму в США, вистачило сил і мужності для захисту таких надбань цивілізації, як гуманізм, особиста гідність, справедливість, свобода та демократія. 

Історія ХХ ст. так розпорядилася, що на вістря світових змагань, згубних комуністичних і нацистських експериментів аж надто часто потрапляли наші землі й наш народ, а наші втрати виявилися велетенськими 

Завершення «короткого» ХХ ст. для України повернулося відновленням національної держави. Це стало проявом вищої історичної справедливості для нашого народу. 

Періодизація історії України протягом «короткого» ХХ ст. Періодизація історії (тобто її поділ на окремі періоди) завжди пов’язана з осягненням її змісту. Нині історики виокремлюють у вітчизняній історії такі періоди:

1914–1918 рр. — Перша світова війна; 

1917–1921 рр. — Українська національна революція; 

1921–1928 рр. — період нової економічної політики; 

1929–1939 рр. — період сталінського штурму; 

1939–1945 рр. — Друга світова війна; 

1945–1953 рр. — останній період сталінізму; 

1953–1964 рр. — період десталінізації; 

1965–1985 рр. — загострення кризи радянської системи; 

1985–1991 рр. — криза радянської державності, розгортання національно-демократичного руху; 

24. 08. 1991 р. — проголошення незалежної Української держави. 

Особливості курсу історії України 1914–1945 рр. Найвагомішою особливістю курсу історії України є його узгодженість з курсом новітньої історії. Це дає можливість доповнювати матеріал підручника, використовуючи його структуру за основу, додатково опрацьованою інформацією на приктичних заняттях, під час написання есе, роботи над творчими проектами тощо. 

Особливості цього курсу полягають і в тому, що ви можете використовувати під час практичних занять історичні факти, джерела, думки вчених для формування різноманітних практичних навичок: уміння аналізувати документ, порівнювати його зміст із навчальним матеріалом параграфа, виявляти ідейні засади політичних сил тощо. 

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005