Відеоматеріал
Вправа
Навчальний матеріал
В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні та невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.
До кінця XX століття забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на межу екологічної катастрофи.
Екологічна катастрофа – (від лат. katastrophe – переворот) – надзвичайна кризова екологічна ситуація локального, регіонального або глобального масштабу.
Розрізняють природні екологічні катастрофи та антропогенні. Природні спричиняються зовнішніми навколоземними або космічними факторами (урагани, цунамі, сильні посухи тощо) та внутрішніми силами Землі (землетруси, виверження вулканів). Антропогенні екологічні катастрофи пов’язані з людською діяльністю хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного й комплексного характеру.
Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури ґрунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність людини, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель та інші повсякденні аспекти діяльності людини, уже викликали значні видимі та приховані зміни довкілля.
Сталий розвиток – такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх та майбутніх поколінь.
Усвідомлення людством реальної небезпеки екологічної катастрофи, яка загрожує існуванню цивілізації, стало причиною початку розробки Концепції сталого розвитку.
Поняття сталий розвиток є українським відповідником англійського терміну sustainable development, метою якого за визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку є задоволення потреб сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь.
Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової і національної дискримінації.
Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’яти головних принципах:
1. Надання розвитку сталого, довготривалого характеру з метою відповідності його поточним і перспективним потребам людей.
2. Зв’язок обмежень з експлуатації природних ресурсів і сучасного рівня техніки та соціальної організації.
3. Необхідність задоволення первинних потреб людей.
4. Необхідність узгодження стану надмірного використання матеріальних засобів з екологічними можливостями. 5. Узгодження розмірів і темпів зростання населення з виробничим потенціалом глобальної екосистеми.
На думку німецького дослідника Конрада Отта поняття сталий розвиток необхідно розглядати з позицій поєднання економічного, соціального і екологічного розвитку.
Якою має бути поведінка соціуму, що відповідає Концепції сталого розвитку?
Будівництво доріг, будівель має супроводжуватися відповідним зростанням зелених насаджень – щоб не погіршувати стан довкілля.
Зростання виробництва зерна не повинно супроводжуватися виснаженням чи іншим погіршенням якості ґрунту.
Видобування корисних копалин (наприклад металевих руд, вугілля) має супроводжуватися створенням підприємств, що не залежать від цього видобутку, щоб майбутні покоління (а часто й нинішні) не мали економічних проблем.
Заробітна плата повинна компенсувати витрати на відновлення здоров’я, погіршене через виконувану роботу.
Медичні препарати та хірургічні операції повинні не лише розв’язувати поточні проблеми, але й не призвести до погіршення стану здоров’я людей у майбутньому, у тому числі і здоров’я наступних поколінь.
Навчання та використання праці жінок не повинне призводити до відмови від виконання основного обов’язку – народження дітей.
Відходи – це будь-які речовини, матеріали і предмети, які утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (ст. 1 Закону України «Про відходи»).
Закон України «Про відходи» з їх числа вирізняє небезпечні – фізичні, хімічні чи біологічні відходи, які можуть створити в майбутньому значну небезпеку для довкілля та здоров’я людини.
За характером вмісту шкідливих речовин небезпечні відходи поділяють на токсичні, вибухові, вогненебезпечні, радіоактивні тощо; за сферою утворення виділяють промислові і побутові відходи (перші, у свою чергу, поділяються на відходи виробництва та споживання); залежно від фізичного агрегатного стану, в якому вони перебувають, виділяють газоподібні відходи, рідинні, тверді, сумішеві тощо.
У чинному законодавстві застосовуються й інші поняття відходів, наприклад, сміття, стічні води, потенційно небезпечні відходи, не вловлювані газоподібні речовини тощо.
Переробка побутових відходів у розвинених країнах світу вже давно стала високотехнологічним процесом. Величина залишкового матеріалу після переробки становить кілька одиниць відсотків. Причому відходи не бездумно спалюються. Переробка сміття відбувається з утворенням електрики та тепла, які використовує як населення, так і промисловість. Зокрема у Швеції, програма переробки побутових відходів в електрику і енергію для обігріву набрала таких обертів, що на звалища відправляється тільки 4 % сміття. Решта 96 % або переробляються, або відправляють у сміттєспалювальні печі.
Список використаних джерел:
Громадянська освіта. Інтегрований курс. 10 клас. Л. Валентій. Харків: Основа. 2019
Громадянська освіта. (інтегрований курс, рівень стандарту). Підручник 10 клас. О.Гісем. Харків: Ранок. 2018