Розділ 13. Міжнародні відносини 

Холо́дна війна́ — глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, та США і країнами Західної Європи і їхніми союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років, призвела до розпаду СРСР та переросла в сучасне протистояння між Росією та Заходом.

Пла́н Ма́ршалла (англ. European Recovery Program, Marshall Plan) — програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Висунуто 1947 року держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (почала діяти в квітні 1948). План реконструкції був розроблений на зустрічі європейських країн влітку 1947 р. Він запропонував таку ж допомогу СРСР та його супутникам, але її було відхилено Сталіним та за його вказівкою урядами Польщі та Чехословаччини , які були запрошені брати участь у плані та висловили первинне прийняття приєднатися до нього.  . План був прийнятий Конгресом США 3 квітня 1948 року і набув чинності того ж дня після його підписання президентом Гаррі Труманом . Програма допомоги реалізовувалася протягом 4 років, з квітня 1948 р. По червень 1952 р. , У той час вони передали близько 13 мільярдів доларів (бл. 123 млрд доларів після інфляції ) у вигляді технічної і економічної допомоги для підтримки відновлення економіки європейських країн , які приєдналися до Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС)  .

Прямий вплив плану на темпи економічного зростання країн Західної Європи, в тому числі шляхом відновлення капітальних ресурсів чи інвестиційних проектів він оцінюється як невеликий , тоді як непрямі наслідки підкреслюються підвищенням продуктивності праці або відновленням довіри інвесторів шляхом стабілізації державних фінансів та переходу до ринкової економіки  . Протягом наступних двох десятиліть багато регіонів Західної Європи відчували небувале зростання та процвітання.

План Маршалла був одним з перших імпульсів до європейської інтеграції .

14.05.1955 – створено Організацію Варшавського договору

У 1949 р. СРСР опанував власну атомну зброю та ініціював створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка остаточно закріпила економічну залежність соціалістичних країн Європи від Москви. Водночас з ініціативи КПРС був утворений Комінформ, об’єднувальний орган міжнародного комуністичного руху.

Головна ж реакція СРСР на створення НАТО полягала в тому, що, скориставшись вагомим приводом – підписанням у жовтні 1954 р. Паризьких угод щодо ремілітаризації ФРН і входження її до складу НАТО, – радянське керівництво ініціювало прискорене створення військово-політичного блоку соціалістичних країн Європи. 14 травня 1955 р. представники Радянського Союзу, Болгарії, Албанії, Угорщини, НДР, Польщі та Чехословаччини зібралися у Варшаві на нараду з питань забезпечення миру і безпеки в Європі, на якій підписали Договір про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу. Документ передбачав створення між країнами військово-оборонного союзу, проведення консультацій з військово-політичних питань, розвиток економічних і культурних зв'язків на засадах поваги до незалежності, суверенітету і невтручання у внутрішні справи один одного.

У документ увійшла преамбула та одинадцять статей. Країни-учасниці Варшавського договору зобов’язувалися утримуватися від силових методів вирішення суперечок у міжнародних відносинах, консультуватися між собою з усіх важливих питань, що мають спільний інтерес, надавати термінову допомогу всіма засобами у разі воєнного нападу на одну або кілька держав-учасниць Варшавського договору.

Відповідно до Варшавського договору були створені об'єднані збройні сили (ОЗС) країн-учасниць і об'єднане командування цими силами. Для проведення консультацій і розгляду питань, що виникали у зв'язку зі здійсненням договору, був утворений політичний консультативний комітет (ПКК), в якому кожну державу презентував ​​представник уряду чи інший спецпризначенець. Головнокомандувачем ОЗС зробили воєначальника від СРСР. Першим цей пост зайняв маршал Радянського Союзу І. Конєв. Його заступниками стали міністри оборони та інші військові керівники всіх країн-членів ОВД. Також був утворений Комітет міністрів оборони країн-учасниць Варшавського договору (1969), Комітет міністрів закордонних справ (1976) та Об’єднаний секретаріат.

Варшавський договір мав характер регіональної угоди про самооборону відповідно до статті 52 Статуту ООН. Його продовжували двічі – в 1975 і 1985 рр. Неофіційною метою створення ОЗС було забезпечення юридичної бази для збереження присутності радянських військ в союзних країнах, особливо це стосувалося Угорщини та Румунії, оскільки в разі підписання договору СРСР з Австрією і нормалізації ситуації навколо цієї країни радянським військам довелося б покинути її.

Хоча у договорі учасники підкреслювали своє прагнення до створення колективної безпеки в Європі, найважливіше спрямування ОВД полягало в активному протистоянні НАТО. Поступово це протиборство охопило всі найважливіші ділянки внутрішньополітичної та зовнішньополітичної діяльності країн – учасниць Варшавського договору. Об’єднані збройні сили країн-учасниць Варшавського договору здійснювали військові інтервенції в Угорщину (1956) та Чехословаччину (1968) для придушення там антикомуністичних виступів. Договір був укладений на 20 років з автоматичним продовженням на наступні 10 років для тих держав, які не розірвуть його за рік до закінчення цього терміну. Албанія із 1962 р. участі у Варшавському договорі не брала, а у вересні 1968 р. в односторонньому порядку денонсувала його. У лютому 1990 р. разом із розпадом соціалістичного табору були ліквідовані військові органи ОВД, а 1 лип. 1991 р. у Празі (Чехія) був підписаний протокол про припинення дії Варшавського договору.

4 квітня 1949 р. західні країни під патронатом США підписали угоду про заснування Організації Північноатлантичного Договору (НАТО). Засновники НАТО не приховували, що серед першочергових завдань нового блоку є захист від потенційних загроз зростаючої військової потуги Радянського Союзу. Водночас СРСР розглядав НАТО як головне знаряддя агресивної політики правлячих кіл США та Великобританії зі встановлення англо-американського світового панування.