Тема 5. Механізм захисту прав людини і прав дитини

Механізми захисту прав людини – це можливості здійснення громадянами певних учинків щодо захисту прав і свобод, а також система органів, які захищають і забезпечують ці права і свободи.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина – це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином .

Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини – це встановлені в договірному порядку правові норми мінімально допустимого поводження держави з індивідами, які проживают 

Порушення прав людини. Поняття механізмів захисту прав людини 

Під порушенням прав людини розуміють будь­яке порушення, незалежно від того, порушуються права, що закріплені в законах держави, чи навпаки, ухвалені закони, на основі яких зневажаються права людини. 

Під поняттям механізм розуміють систему правових засобів, метою яких є захист прав. 

Механізми захисту прав людини поділяють на міжнародні та національні. Під міжнародними механізмами захисту прав розуміють систему міжнародних (міждержавних) органів та організацій, які діють з метою впровадження міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення в разі їх порушення. Національні механізми захисту прав діють на території певної країни.

 Серед міжнародних правозахисних органів та організацій назвемо такі: 

Необхідними умовами забезпечення діяльності механізму захисту є гарантії основних прав і свобод людини. За відсутності певних гарантій з боку держави людина не зможе скористатися правом на захист. 

Розрізняють соціально­-економічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії. 

Соціально­-економічні гарантії передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реалізацію прав, свобод і обов’язків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, належної інфраструктури. 

Політичні гарантії – відповідним чином орієнтована політика держави, що включає народовладдя, багатопартійність, гласність політичного життя, підконтрольність державних органів громадянам та їх об’єднанням. 

Ідеологічні гарантії – загальна, політична і правова культура суспільства та особливо посадових осіб держави. 

Юридичні (спеціальні) гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов’язків людини. До юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, належать:

 1) право на судовий захист. Кожна людина має право оскаржити в суді рішення і дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб;

 2) право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування завданої людині матеріальної і моральної шкоди; 

3) право знати свої права та обов’язки; 

4) право на правову допомогу. Правова допомога надається як державними органами, так і недержавними інститутами, серед яких перше місце посідає адвокатура. У визначених законом випадках надання такої допомоги здійснюється безоплатно; 

5) право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; 

6) презумпція невинуватості. Особа вважається невинною і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено. Обвинувачений не повинен доводити свою невинуватість, навпаки, тягар доведення вини лежить на державі; 

7) право не свідчити проти себе і своїх близьких. Ця конституційна норма є своєрідним продовженням презумпції невинуватості. Вона покликана усунути моральний конфлікт між обов’язком особи казати правду та обов’язком перед членами своєї родини, рідними й близькими. 

Для надійного захисту прав людини важливе значення має співробітництво держав у цій галузі і створення системи міжнародного контролю за втіленням у життя взятих ними юридичних зобов’язань. Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини охоплює міжнародні організації та установи, що безпосередньо розглядають питання, пов’язані з порушенням прав і свобод людини, а саме: 

Міжнародні та європейські стандарти захисту прав людини 

Міжнародний рівень закріплення прав людини характеризує поняття міжнародно­правові стандарти прав людини, що передбачає прийняття міжнародними організаціями правових стандартів, тобто еталонів, визначення найнеобхідніших благ людини. 

Найбільш універсального характеру міжнародно­правові стандарти прав людини набули у трьох взаємопов’язаних міжнародно­правових документах Організації Об’єднаних Націй. 

Крім зазначених універсальних міжнародних стандартів у галузі прав людини, діють і регіональні – Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Американська конвенція прав людини (1969 р.), Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.). Як правило, регіональні стандарти більш детальні за своїм змістом і регламентують порядок захисту прав людини в разі їх порушення державою. 

Міжнародні стандарти права і свобод людини мають такі функції: 

• Визначення переліку прав і свобод людини, які в обов’язковому порядку повинні визнати держави­учасниці.

•  Формулювання змісту прав і свобод, які повинні втілитись у конституціях і законах держав – учасниць конвенції. Наприклад, Міжнародний пакт про соціальні, економічні і культурні права 1966 р. розкриває поняття достатнього життєвого рівня. Це поняття включає достатнє харчування, одяг і житло для людини та її сім’ї. 

• Установлення зобов’язань держав із забезпечення реалізації проголошуваних прав і свобод. Наприклад, приєднавшись до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Україна була зобов’язана скасувати смертну кару як вид кримінального покарання.

•  Фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини. Наприклад, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 р. забороняє пропаганду війни, насильства, національної, расової, релігійної ворожнечі. 

Україна є учасницею основних міжнародних конвенцій у галузі прав людини. З урахуванням їхніх норм створювалася Конституція України. Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, – Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний договір про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Європейська конвенція про захист прав і основоположних свобод людини з протоколами (1950 р.), Завершальний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.) та ін.

Національні механізми захисту прав людини, їх класифікація  

Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина. Це: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, система судів, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України. 

Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод через законодавчу діяльність шляхом визначення виключно в законах України прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод, основних обов’язків громадян; громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців і осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; основ соціального захисту; визначення правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання. 

Особливе місце в системі гарантій посідає Президент України. Він зобов’язаний сприяти формуванню відповідних механізмів контролю та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а обстоюючи їх, створювати умови нетерпимого ставлення до будь­яких випадків порушення таких прав і свобод. 

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують додержання прав і свобод громадян на певній території. 

Основною ефективною формою захисту прав і свобод є судовий захист. Потреба в судовому захисті закономірно випливає з ускладнення характеру структури економічних відносин, зростання конфліктності та соціальних протиріч у суспільному житті.

Закон прямо не передбачає здійснення захисту прав людини Конституційним судом України, але це випливає із його завдань: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Здійснюючи контроль за відповідністю Основному Закону законів та інших правових актів, Конституційний суд може визнати їх чи окремі їхні положення неконституційними. Такі акти втрачають чинність, а якщо їх дією було порушено конституційні права та свободи, вони фактично поновлюються. 

Діяльність із посилення гарантій захисту прав і свобод людини покладено на інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який існує в межах парламентаризму. 

Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини наділено прокуратуру України. Діяльність органів прокуратури з вирішення заяв і звернень громадян, перевірки інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, усебічну перевірку доводів заявника і ухвалення правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності винних осіб. 

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без такого інституту, як адвокатура. Адвокат зобов’язаний здійснювати представництво, сприяти захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням в усіх органах, установах, організаціях. Зазначена діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності. 

Гарантування суб’єктивних прав людини Національною поліцією України проявляється в забезпеченні особистої безпеки громадян; своєчасному запобіганні злочинам та адміністративним правопорушенням, швидкому й повному їх розкритті, охороні суспільного порядку та забезпеченні суспільної безпеки; захисті власності від протиправних посягань; наданні правової та організаційної допомоги громадянам, посадовим особам й іншим суб’єктам у здійсненні їхніх законних прав та інтересів. 

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися щодо захисту своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. 

Список використаних джерел: 

Громадянська освіта. Інтегрований курс. 10 клас. Л. Валентій. Харків: Основа. 2019

Громадянська освіта. (інтегрований курс, рівень стандарту). Підручник 10 клас. О.Гісем. Харків: Ранок. 2018