Тема 8. Італія у другій половині ХХ –на початку ХХІ ст.

Становище Італії після Другої світової війни

1. Великі руйнування в народному господарстві:

• зруйнована п’ята частина промислових підприємств і 60% шосейних доріг;

• 40% залізниць;

• у руїнах лежали міста.

2. Понад 3 млн осіб залишилося без житла.

3. За роки війни Італія втратила 1/3 свого національного багатства.

4. Обсяг промислового виробництва в 1945 р. становив лише 30% від довоєнного.

5. У Містах не вистачало електроенергії, газу, води.

6. Не працювали транспорт і зв’язок.

7. Не вистачало продовольства. В 1945 р. на людину видавалося лише 200 г хліба на день.

8. Зростала інфляція, спекуляція, процвітав “чорний ринок”.

9. Зростало безробіття (в країні 2 млн безробітних).

10. Найбіднішим був Південь із його відсталим сільським господарством.

11. Мільйони селянських сімей були безземельними і малоземельними, існували великі поміщицькі землеволодіння.

Проголошення республіки

Важливим питанням післявоєнного устрою Італії стало вирішення долі монархії.

2 червня 1946 р. Відбувся референдум з питань державного устрою країни. Більшість італійців (55%) висловилися за республіку проти монархії, адже король Віктор Еммануїл III ще на початку 20-х pp. передав владу Б. Муссоліні і підтримував фашистів. Король покинув країну, а його нащадкам чоловічої статі було заборонено перебувати на території Італії. У 2002 р. італійський парламент зняв цю заборону.

Цей день став в Італії національним святом — днем Республіки.

18 червня 1946 р. Італія була проголошена республікою.

Одночасно відбулися вибори до Установчих зборів, які мали розробити нову конституцію. Найбільшу кількість голосів отримала християнсько-демократична партія, по 20% голосів отримали соціалісти й комуністи (ті Партії, які брали активну участь в русі Опору). Лідер християнсько-демократичної партії Альчіде де Гаспері вперше сформував республіканський уряд, до складу якого ввійшли комуністи й соціалісти, що були при владі до 1947 р.

Травень 1947 р. Було сформовано уряд без комуністів під тиском американців, які відмовилися надавати допомогу Італії, якщо в уряді будуть комуністи.

Січень 1948 р. Впроваджено Конституцію Італії, прийняту Установчими зборами у грудні 1947 p., згідно з якою главою держави став президент, якого обирають дві палати парламенту (Палата депутатів і Сенат). Вперше були встановлені рівні виборчі права для чоловіків і жінок.

10 лютого 1948 р. Італія підписала мирний договір з країнами-переможцями в Другій світовій війні і відмовилася від завойованих територій, визнала суверенітет Албанії та Ефіопії. Значно скорочувалася чисельність італійських сухопутних, повітряних і морських сил. Італія повинна була виплатити репарації СРСР, Югославії, Греції та Албанії.

Квітень 1948 р. Відбулися вибори до першого республіканського парламенту. Лідер християнських демократів Альчіде де Гаспері сформував багатопартійний уряд, не ввів до його складу комуністів і соціалістів. Він перебував при владі в Італії до 1953 р.

28 червня 1948 р. Між США й Італією було підписано угоду про економічну допомогу згідно з “планом Маршалла” (Італія одержала 1,5 млрд доларів).

1949 р. Італія стала членом НАТО.

1957 р. Італія одна із співзасновниць ЄЕС.

Висновки

1. В Італії склалася багатопартійна система, що пояснюється соціальною неоднорідністю суспільства, політичними причинами та ідеологічними традиціями.

2. Найбільш впливовими партіями залишалися Християнсько-демократична партія, Ліберальна, Республіканська, Соціалістична, Комуністична та ін.

3. У парламенті країни створювалися коаліції партій для обрання урядів. Коаліції часто змінювалися і як наслідок — кризи і зміни урядів.

4. Тому велику роль почало відігравати чиновництво, що і породжувало в італійському суспільстві корупцію.

Італійське “економічне диво”

50-60-ті pp. Економічне піднесення, яке ввійшло в історію як “економічне диво”

Причини “економічного дива”

1. Приєднання Італії до “плану Маршалла”. Італія одержала від США 1,5 млрд доларів для відбудови і реконструкції економіки.

2. В Італії сформувався могутній державний сектор й було розвинене державне регулювання економіки.

3. Держава надавала значні субсидії прибутковим галузям економіки, а також проводила їхнє пільгове оподаткування.

4. Італія скуповувала ліцензії та патенти в інших країнах, що сприяло впровадженню новітніх технологій і передової техніки.

5. Надавалася значна державна підтримка новим галузям промисловості — електроніці, автомобілебудуванню, нафтохімії, машинобудуванню тощо.

6. Відбулася глибока структурна перебудова економіки в бік створення прогресивних галузей: електроніки, нафтохімії, автомобільної промисловості.

7. В Італії була дешева робоча сила, яку поставляв економічно відсталий Південь.

8. Значно зросла продуктивність праці.

9. Зросли іноземні капіталовкладення.

10. Вступ Італії до Європейського об’єднання вугілля і сталі у 1951 р.

11. Вступ Італії в ЄЕС у 1957 p., що забезпечило їй стабільний ринок, довезення дешевої сировини.

12. Низький рівень військових витрат, оскільки армія скоротилася і в значній мірі утримувалася за рахунок коштів, що поступали зі США.

13. У 1945-1946 pp. було проведено аграрну реформу. Селяни одержали 1,5 млн га землі. Частину поміщицької землі селяни отримали за викуп, а решту — шляхом вільного продажу. Держава надала селянам кредит.

14. Аграрна реформа створила попит на машини, будівельні матеріали та інші товари для сільських фермерів, що зумовило розвиток внутрішнього ринку.

15. Італія відкрила власні родовища нафти.

16. Значний розвиток туризму (30 млн туристів перебувало в Італії щорічно).

17. Держава сприяла розвиткові дрібного і середнього бізнесу.

18. Проведення широких соціальних реформ, що сприяло розвиткові внутрішнього ринку.

Наслідки “економічного дива”

1. У 1948 р. Італії вдалося досягти довоєнного рівня виробництва в промисловості, а в 1950 р. — у сільському господарстві.

2. Зростання виробництва з 1951 по 1974 pp. у середньому на рік становило 7,5%.

3. За темпами середньорічного приросту промислової продукції Італія обігнала всі західноєвропейські країни, а в світі поступалася лише Японії.

4. Переробка нафти і газу за період з 1950 р. по 1965 р. зросла в 28 разів, виробництво пластмас — у 10 разів, обсяг промислового виробництва — в 3 рази.

5. Італія з аграрно-промислової країни перетворилася на високорозвинену індустріальну.

6. Частка Італії в загальному обсязі промислового виробництва розвинених країн у 1960 р. становила 5,4%.

7. Італійські компанії вийшли на міжнародний ринок.

“Економічне диво” не ліквідувало всі проблеми італійського суспільства

1. Продовжували зберігатися значні диспропорції між Північчю і Півднем.

2. В індустріальних районах Півночі був масовий приплив переселенців із Півдня, що призвело до розростання міст і породження гострої проблеми в житлі.

3. Продукція італійських державних підприємств була неконкурентоспроможною на західних ринках і збувалася здебільшого в соціалістичних країнах Східної Європи.

4. Італія залишалася країною гострих соціальних і політичних проблем.

5. Зарплата в Італії залишалася дещо нижчою, ніж в інших високорозвинених країнах Європи.

6. Ще залишалося безробіття.

Висновки

1. Економічне піднесення змінило соціальну структуру країни. Збільшилася кількість кваліфікованих робітників, науково-технічної інтелігенції, працівників у сфері обслуговування.

2. Значно поліпшилося матеріальне становище трудящих.

Політичний розвиток країни в 70-ті pp. XX — на початку XXI ст.

1. З часу проголошення республіки (1946 р.) і до сьогодні в Італії існує багатопартійна політична система. Християнсько-демократична партія перебувала при владі протягом усіх післявоєнних років у різних коаліціях. Її програма ґрунтується на ідеях християнської демократії й має велику підтримку серед населення.

2.70-ті pp. В країні нестабільна політична ситуація, відбувається гостра боротьба за владу. Зростає роль комуністів-і неофашистів. Однак ні неофашистам, ні комуністам не вдалося перетягнути на свій бік центристські партії. Щоб досягти поставленої мети і стати більш привабливими для італійського виборця, комуністи вдалися до “єврокомунізму” — відмови від основних положень марксизму (про диктатуру пролетаріату, про єдину державну власність, від принципу демократичного централізму тощо), утвердження плюралізму думок, свободи думки, змішаної власності в економіці, проведення демократичних реформ тощо.

Шириться терор з боку крайніх правих (неофашистів) та крайніх лівих (“червоних бригад”).

У 1980 р. у Болоньї на залізничному вокзалі було вчинено терористичний акт, внаслідок якого загинуло 84 особи, а 200 було важко поранено. В 70-х pp. в терактах загинуло 386 осіб. Найбільш резонансним вбивством було вбивство лідера Християнсько-демократичної партії А. Моро, а також замах на папу Іоанна — Павла II у 1982 р.

Тривали процеси проти мафії, які не дали бажаних результатів. Часто відбувалися страйки.

3. 80-ті pp. Продовжується політична нестабільність і часта зміна урядів. До влади приходять правоцентристські уряди, які часто складалися з п’яти партій (коаліції Християнсько-демократичної партії з дрібними правими партіями). В країні процвітають мафія, корупція, які набирають великих масштабів.

4. 90-ті pp. У країні вибухнула політична криза. Діячі багатьох партій виявилися корумпованими, замішаними в численних зв’язках з мафіозними кланами. Мафіозні структури діяли в економіці багатьох районів країни, мали своїх людей в різних органах влади, впливали на життя цілих районів.

5. 1993 р. Проводиться операція “Чисті руки”. Було викрито у зв’язках з мафією та в хабарництві лідерів найбільш впливових партій — християнських демократів, соціалістів тощо. До розслідування притягнуто до 2 тис. осіб, які були звинувачені в хабарництві, використанні службового становища з корисливою метою, у зв’язках із мафією, в ухилянні від сплати податків.

6. 18 квітня 1993 р. В Італії відбувся референдум, який відмінив пропорційну систему виборів і скасував мажоритарну систему, а також було відмінено державне фінансування партій. Референдум заклав новий механізм державної влади.

Виборча реформа 1993 р. і розпуск парламенту 1994 р. — це кінець Першої республіки.

Нині в Італії Друга республіка.

7. 1994 р. Перемогу на парламентських виборах здобула права коаліція. Уряд сформував Сільвіо Берлусконі — великий підприємець і телевізійний магнат (лідер нового блоку “Полюс свободи”: “Уперед, Італіє”).

8. Квітень 1996 р. На виборах перемогу здобула коаліція лівих сил під назвою “Олива”, яку очолював лівий християнський демократ, відомий економіст Романо Проді.

9. 2001 р. На парламентських виборах перемогла правоцентристська коаліція “Дім свободи” на чолі з С. Берлусконі. Новий уряд Італії здійснює курс на поглиблення європейської інтеграції.

Висновки

1. В Італії часта зміна урядів.

2. Криза старих впливових партій призвела до розколу їх і появи нових партій, блоків і союзів.

3. Наприкінці XX — на початку XXI ст. до влади приходять політики “нової хвилі”.

Соціально-економічний розвиток Італії в 70-х pp. XX — на початку XXI ст.

1. 70-ті pp. Після довгого економічного піднесення Італія переживає певні труднощі:

• розвиток італійського суспільства уповільнився через підвищення світових цін на нафту;

• недовантаженість виробничих потужностей становила 25%;

• зовнішній борг сягнув 7 млрд доларів у 1973 p., а в 1975 р. уже становив 17 млрд доларів;

• впав рівень життя населення;

• посилилась міграція населення.

2. 80-ті pp. Економічне пожвавлення.

3. 90-ті pp. В Італії глибокі структурні перетворення. Характерною ознакою є потужний кооперативний сектор. Зменшується державне регулювання і відбувається приватизація. Італія посідала п’яте місце в світі за обсягом валового національного продукту і третє місце — за доходом на душу населення.

4. Сьогоднішня Італія — це демократична країна, одна з найрозвиненіших індустріальних держав, з передовою технологією, стабільною економікою, з досить високим рівнем життя. Вона посідає перше місце в Західній Європі за кількістю людей, зайнятих в кооперативному русі (10 млн осіб).

5. У міжнародному плані — Італія член “сімки”, ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ та багатьох інших європейських і світових організацій, налагоджує зв’язки зі східноєвропейськими країнами, активно співпрацює зі США. На території Італії розміщені американські військові бази.

6. Проблемою Італії залишається промислова відсталість Півдня, де безробіття сягає 20%.