Тема 4. Розкол ОУН

Відеоматеріал

Навчальний матеріал

23 травня 1938 р. сталася подія, яку боляче переживали усі українські патріоти: у Роттердамі (Нідерланди) агент НКВС вбив керівника ОУН Євгена Коновальця. Серед українських націоналістів посилилося внутрішнє протистояння, зумовлене різними поглядами на майбутнє ветеранів ОУН, котрі проживали за кордоном, та молодих галицьких радикалів.

Другий Великий Збір Українських Націоналістів, що відбувся у Римі в серпні 1939 р., затвердив Головою Проводу Українських Націоналістів (П У Н ) Андрія Мельника. Йому навіть було присвоєно титул вождя, відповідального лише «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням». Тим часом галицька молодь, котра належала до ОУН, більше підтримувала Степана Бандеру — людину радикальних поглядів. З початком Другої світової війни з польських тюрем звільнили декілька тисяч оунівців, зокрема і С. Бандеру. Центром української еміграції на деякий час стає м. Краків, де у лютому 1940 р. С. Бандера ініціював конференцію націоналістів. Вона відхилила рішення Римського збору. Власне з цього часу ОУН розкололася на дві гілки: мельниківців — ОУН (м) та бандерівців — ОУН (б).

І мельниківці, і бандерівці однаково вважали більшовизм своїм спільним ворогом та прагнули незалежності України. Але якщо А. Мельник більше сподівався на підтримку нацистської Німеччини, то С. Бандера закликав спиратися лише на власні сили. Так само була різниця у засобах досягнення незалежності для Української держави. Мельниківці вважали, що це мав бути поступовий, еволюційний процес. Бандерівці були переконані, що ОУН повинна розгорнути революційно-партизанську боротьбу.

Історичні постаті

Андрій Мельник (1890-1964)

Народився у с. Якубова Воля на Дрогобиччині. Доля з дитячих літ підготувала йому важкі випробування: рано залишився без батьків, хворів на сухоти. Але це лише стало стимулом до занять спортом та здобуття вищої освіти. Воював у лавах Українських січових стрільців, був учасником боїв за гори Маківка та Лисоня. На останній потрапив у російський полон, де познайомився з Євгеном Коновальцем. Поразка національновизвольних змагань 1917-1921 рр. змусила їх емігрувати. Разом у 1920 р. ініціювали створення УВО. Після повернення А. Мельника до Галичини, польська влада покарала його 4 роками ув’язнення за причетність до УВО. У 1929 р. вступив до ОУН, де з 1937 р. виконував функції скарбника. Після вбивства Є. Коновальця виїхав за кордон, очолив Провід українських націоналістів (П У Н ) і став головою ОУН. З початком німецько-радянської війни перебував під домашнім арештом, а у лютому 1944 р. гітлерівці ув’язнили А. Мельника в концтабір Заксенгаузен, де перебував його політичний опонент С. Бандера. Після звільнення жив у Німеччині, а згодом у Люксембурзі. Третій Великий Збір Українських Націоналістів у 1947 р. обрав А. Мельника довічним головою ПУН.

«Будіть віру в прийдешнє, в Українську самостійну державу, в якій не буде місця ні визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український народ буде свобідним господарем по своїй волі»

Степан Бандера (1909-1959)

Народився у с. Старий Угринів біля Калуша на ІваноФранківщині. Навчався на агрономічному відділі Високої політехнічної школи у Львові, був пластуном. У 1928 р. вступив до УВО, де працював у відділі розвідки, а згодом пропаганди. Зі створенням ОУН долучився й до цієї організації. На конференції в Берліні у 1933 р. був офіційно затверджений Крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. Ініціював та провів шкільну акцію проти полонізації української освіти. Підготував замах на одного з організаторів політики «пацифікації» щодо українського населення Галичини та Волині — міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького, за що у 1934 р. заарештований і засуджений до довічного ув’язнення. Після звільнення у 1939 р. розробив план створення мережі ОУН у всій Україні. Від 10 лютого 1940 р. очолив Революційний провід ОУН. Із початком німецько-радянської війни проголосив Акт відновлення Української держави; працював над створенням національних збройних формувань. У липні 1941 р. нацисти заарештували його та відправили у концтабір Заксенгаузен. Після звільнення відразу переїхав за кордон, переховуючись від радянських агентів. Очолював провід Закордонних частин ОУН. 15 жовтня 1959 р. С. Бандеру вбив агент КДБ.

«Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою».

Окупація Червоною армією західноукраїнських земель

6 жовтня 1939 р. вся історична Галичина та Волинь були уже під контролем Червоної армії. Щоб надати легітимності радянській владі, на цих територіях у жовтні 1939 р. було проведено вибори до так званих Народних Зборів. Вони відбувалися під повним контролем радянських спостерігачів. Тож логічно, гцо на своєму першому засіданні Народні Збори проголосили встановлення радянської влади в Західній Україні та висловилися за об’єднання з радянською Україною. 15 листопада 1939 р. Верховна Ради УРСР ухвалила закон про входження Західної України до складу УРСР. Загалом у результаті вересневої кампанії СРСР зайняв територію близько 200 тис. кв. км, на якій проживало 13 млн осіб. Новоприєднані землі включали майже всю Західну Україну, що у 1919-1939 рр. перебувала у складі Польської держави (за винятком Холмщини, частини Надсяння, Лемківщини і Підляшшя), а також Західну Білорусь. Ці українські території — так зване Закерзоння — входили до Генерального губернаторства, проголошеного німцями на частині окупованих земель колишньої Речі Посполитої, як різновид німецької колонії. Натомість на захоплених Радянським Союзом землях було створено шість областей: Львівську, Станіславську (нині Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Дрогобицьку (нині належить до Львівської), Рівненську.

Проте цими територіями СРСР не обмежився. Ще з березня 1940 р. нарком закордонних справ СРСР В. Молотов наголошував у промовах на важливості приєднання до УРСР й інших українських земель. 26 червня 1940 р. СРСР звернувся до Румунії з вимогою передати Північну Буковину і Бессарабію. Після консультацій з А. Гітлером, який пообіцяв компенсувати втрати Румунії новими землями, румунське керівництво задовольнило територіальні претензії СРСР. 28 червня 1940 р. Червона армія під командуванням Георгія Жукова увійшла до Північної Буковини та Бессарабії. 2 серпня 1940 р. Верховна Ради УРСР юридично закріпила входження Північної Буковини та Південної Бессарабії до УРСР та утворила Чернівецьку й Аккерманську (згодом Ізмаїльська) області. Решту територій було передано до новоутвореної Молдавської РСР.

Закарпаття, котре у березні 1939 р. окупували угорські війська, залишалося під владою Угорщини до 1944 р. Угорський окупаційний режим створив Закарпатське губернаторство, яке замість обіцяної місцевим жителям автономії користувалося правом самоврядування. Терор і репресії проти українських діячів влада поєднувала з мадяризацією.

Список використаних джерел:

Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005