Розлід 14. Повсякденне житя і культура 

ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ (ІНФОРМАЦІЙНЕ) СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

Сучасний світ увійшов у третє тисячоліття з великими досягненнями та великими втратами. Сьогодні всіх цікавлять питання: яке майбутнє чекає на нас? Яким шляхом розвиватиметься цивілізація у XXI ст.? Прогнозувати майбутнє завжди важко, і тому дослідницька спільнота дає різні відповіді на ці питання. Деякі вчені вважають, що доба індустріальної цивілізації завершилася, і людство (або його значна частина) увійшло до наступного етапу розвитку — постіндустріальної цивілізації.

Для розвитку культури другої половини XX — початку XXI ст. характерні такі основні тенденції:

• розвиток масової культури, її стрімке поширення, комерціалізація культури;

• пошук нових форм естетичного вираження;

• розвиток національних культур, взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур;

• прискорений розвиток техніки і технологій;

• прогрес у поширенні інформації, в інформаційних технологіях.

У постіндустріальному суспільстві значну роль відіграє прогрес в науці й техніці, досягнення якого якісно змінюють усю систему виробництва. Унаслідок цього воно стає більш зорієнтованим на потреби людини, максимально активізує творчі здібності людини, від якої вимагають мати ґрунтовні знання, уміти самостійно приймати рішення та швидко реагувати на зміни ситуації. Поступово зникнуть притаманні індустріальній цивілізації величезні заводи й фабрики, які завдавали чимало шкоди навколишньому середовищу. Замість них набудуть поширення невеликі підприємства, безвідходні технології, використання синтетичної сировини замість природної, нових джерел енергії, суворе дотримання екологічних норм. Завдяки цьому стане можливим подолання численних екологічних проблем, які також стали одним із наслідків індустріалізації.

Існують підстави для того, щоб стверджувати про початок бурхливої деурбанізації — зменшення кількості населення міст. В індустріальну епоху за містами встановилася роль адміністративних, промислових і культурних центрів. Останнім часом у розвинених країнах спостерігається тенденція зростання кількості людей, що не бажають оселятися в мегаполісах і віддають перевагу проживанню за їхніми межами. Завдяки комп’ютерам та електронним засобам зв’язку людина не почуває тут себе відокремленою від зовнішнього світу й може не лише відпочивати, а й працювати.

Імовірно, що постіндустріальна епоха спричинить чимало змін у соціально-політичній сфері. Багато дослідників схиляються до думки, що держава зменшить безпосереднє втручання в економіку й суспільне життя загалом та опікуватиметься перш за все захистом прав людини, урегулюванням соціальних конфліктів, запобіганням правопорушенням і підтримкою законності. Державна влада буде більш демократичною, наближеною до потреб людини. Пошириться децентралізація, збільшаться повноваження регіональних і муніципальних органів.

Суттєві зміни мають відбутися в духовній сфері. Наприкінці XX ст. спостерігалася криза існуючих систем цінностей. Унаслідок цього почав відроджуватися інтерес до релігії, яка впродовж тисячоліть була для людини джерелом духовної сили й стояла на варті цивілізаційних традицій. Поряд із цим стає помітним розчарування в масовій культурі та зростання популярності високої (елітарної) культури. На тлі цих явищ з’являються прогнози щодо майбутнього духовного оновлення людства.

Важливою тенденцією, що визначає розвиток людства, вважається глобалізація — поширення дії певних чинників за межі окремих державних територій у масштабі світу. Чимало дослідників вбачають у глобалізації початок формування єдиної планетарної цивілізації. Унаслідок цього суттєво посилюється взаємозалежність локальних цивілізацій, які сьогодні вже не здатні вести окреме, ізольоване існування. Події, що відбуваються в тій чи іншій країні, досить часто впливають також на долю її сусідів, а інколи й світу загалом. Глобалізація має як негативні прояви (світові війни, глибокі економічні кризи, загроза використання зброї масового знищення), так і позитивні результати (формування системи міжнародного поділу праці й світового ринку, посилення авторитету міжнародних організацій, обмін культурними здобутками й науковими знаннями, поширення оптимальних форм економічного, соціального й політичного життя, обмеження сфери військового виробництва).

Негативні наслідки глобалізації спричинили появу з 1994 р. антиглобалістського руху.

Уперше частина людства постала не проти якихось конкретних політичних або економічних рішень влади, а проти напряму розвитку цивілізації. Антиглобалісти виступають проти процесу глобалізації, за обмеження впливу транснаціональних корпорацій, проти ідеології капіталізму та низки впливових міжнародних організацій. Основну критику вони спрямовують проти таких міжнародних структур, як Світовий банк, МВФ, СОТ. Антиглобалісти виступають також проти втілення в життя окремих міжнародних угод, які базуються на ідеології неолібералізму (НАФТА, Шенгенська угода тощо). Нападкам піддаються також міжнародні бізнес-альянси, компанії та навіть уряди окремих країн.

Рух антиглобалістів досить неоднорідний. Він об’єднує низку громадських організацій та окремих активістів, що опікуються забезпеченням прав найманих робітників, охороною довкілля, захистом пам’яток культури. До руху антиглобалістів долучаються феміністки, пацифісти, борці з бідністю, анархісти, представники низки релігійних течій, а також деякі політичні організації лівого спрямування.