Тема 4. Права дитини. Конвенція ООН про права дитини

Поняття прав дитини 

Діти становлять значну частину населення. За даними Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби кількість дітей в Україні на 2017 р. становить 7,6 млн. Саме діти є запорукою сталого розвитку як окремої країни, так і всього світу. Українські прислів’я є яскравою цьому ілюстрацією: «Де діти – там і радість»; «Добрі діти – батькам вінець, а лихі – кінець»; «Хороші діти – це честь батька і матері». 

Права дитини – це складова загального конституційно­правового статусу людини. Дитина є самостійним носієм прав. Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, людська істота до досягнення 18­річного віку є дитиною, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше. 

У 1924 р. в Женеві було прийнято Декларацію прав дитини. А 1989 р. в Нью­Йорку було підписано Конвенцію ООН про права дитини. Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше як десять років. Конвенція ООН про права дитини – це угода між країнами. У ній записано, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу. Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 р. і з цього часу є частиною національного законодавства.

Прийнявши Конвенцію про права дитини, ООН проявила особливу турботу суспільства про дитину: створення відповідних умов життя, соці альне забезпечення в разі втрати батьків або інвалідності, медичне обслуговування, безкоштовне навчання тощо. 

Захист прав дитини

 Для розуміння прав дитини не обов’язково мати спеціальні юридичні знання .Кожна людина повинна знати: які має права, як реалізуються ці права та як захистити свої права.

У державній політиці нинішньої України проблеми захисту підростаючого покоління мають пріоритетний напрям. Забезпечення належного захисту прав дитини є складовою процесу європейської інтеграції України. 

Шляхи захисту прав дитини: 

• звернення до органів опіки та піклування; 

• звернення до громадських організацій. 

• захист з боку батьків; 

• самозахист дитини; 

• звернення до органів державної влади або місцевого самоврядування; 

• звернення до суду.

Правом відстоювати та захищати права дітей наділені, насамперед, батьки (усиновлювачі) та піклувальники. У випадку їх відсутності – посадові особи навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, у якому проживає дитина, та органи опіки та піклування. 

Захищати свої права потрібно, якщо вони порушені, не визнані іншими людьми, представниками державних органів, установ та організацій. Для цього необхідно скласти певний юридичний документ (позовна заява, скарга, електронна петиція тощо). У цьому вам можуть бути корисними розроблені зразки таких документів, які ви знайдете на спеціалізованих правових сайтах або в спеціальних друкованих виданнях. Потім слід подати його до відповідного державного органу у встановлені законом строки. 

У певних випадках виникає потреба захищати дітей від власних батьків. Потрібно пам’ятати, що забороняються будь­які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини 

Список використаних джерел: 

Громадянська освіта. Інтегрований курс. 10 клас. Л. Валентій. Харків: Основа. 2019

Громадянська освіта. (інтегрований курс, рівень стандарту). Підручник 10 клас. О.Гісем. Харків: Ранок. 2018