Тема 3. Конституційні реформи 2004 року. Основні тенденції суспільно-політичного життя в 2005-2009 року 

Боротьба між президентом В. Ющенком і прем’єр-міністром Ю. Тимошенко. 

Розкол «помаранчевих» сил Після призначення прем’єр-міністром Ю. Тимошенко новий уряд узявся активно реалізовувати обіцянки, що були дані на Майдані (Програма президента В. Ющенка «10 кроків назустріч людям»). План дій підтримала більшість депутатів ВРУ. Проте втілення у життя гасел і обіцянок виявилось не простою справою. 

Уряд поставив перед собою кілька амбітних ключових завдань: 

1) наповнити державний бюджет за рахунок ліквідації пільг в оподаткуванні, вільних економічних зон і всіляких тіньових схем отримання доходів; припиненням контрабанди, маніпуляцій з поверненням ПДВ; 

2) підвищити доходи громадян за рахунок збільшення заробітної плати, розширення соціальних виплат тощо; 

3) реприватизація незаконно приватизованої власності. Крім того, відбувалися значні кадрові пертурбації, що призвели до заміни понад 13 тис. посадовців різних ланок. Відбулись арешти окремих осіб, що звинувачувалися в корупції та інших злочинах. Резонансними стали самогубства міністра транспорту і зв’язку М. Кирпи, екс-міністра внутрішніх справ Ю. Кравченка. 

Але реалізація такого курсу президента та уряду викликала як розбіжності в самій команді, так і опір тих сил, інтереси яких зачіпали перетворення. Починаючи з весни 2005 р., стрімко зросли ціни на м’ясо (поштовхом стала програма уряду із боротьби з контрабандою («Контрабанда — STOP!») і зростанням попиту в результаті збільшення доходів громадян), потім на нафтопродукти (спровоковані стрімким зростанням світової ціни на нафту і змовою російських нафтотрейдерів, які монопольно володіли українським ринком), а згодом і на цукор (прагненням «цукрових королів» отримати надприбутки), як наслідок — розкручувався маховик інфляції. Відштовхнуло від України іноземних інвесторів питання реприватизації. 

Загалом погіршилися економічні показники. Своє невдоволення політикою уряду стали висловлювати середні та дрібні підприємці, які найбільш підтримували «Помаранчеву революцію». Неодноразово спалахували конфлікти всередині урядової команди, 80 % якої не були однодумцями Ю. Тимошенко. Особливо загострилося протистояння між секретарем РНБО України П. Порошенком і Ю. Тимошенко. Конфлікт вибухнув 5 вересня 2005 р., коли перший держсекретар В. Ющенка О. Зінченко звинуватив П. Порошенка, помічника президента О. Третьякова і лідера фракції «Наша Україна» М. Мартиненка в корупції. Через три дні президент відправив у відставку Ю. Тимошенко, П. Порошенка і О. Третьякова. Таким чином, у команді президента відбувся розкол. Спроба помирити сили під час святкування першої річниці Майдану була невдалою, і на парламентські вибори колишні «помаранчеві» сили пішли різними командами. 

Зростання популярності опозиційних сил 

Водночас відбувається консолідація антипомаранчевих сил. Після перших місяців розгубленості та переховувань вони починають активно заявляти про себе. Перший масовий виступ опозиції відбувся у травні 2005 р., коли на вулиці Києва вона вивела 10 тис. своїх прихильників. Партія регіонів стрімко стала набирати популярність, залучаючи у свої ряди всіх «ображених» «помаранчевою» владою. Така ситуація мала відбиток на передвиборчій кампанії. Ще одним провалом «помаранчевої» влади стали невдалі переговори з Росією щодо постачання газу 2005–2006 рр. Акцією шантажу з боку Росії було припинення постачання газу з 1 січня 2006 р. Росія стала використовувати газ як зброю для досягнення своїх геополітичних інтересів.

Вибори 2006, 2007 рр. до Верховної Рад України 

У виборах 2006 р. взяли участь 45 партій і блоків. Проте 3-й % бар’єр подолали лише п’ять партій. Найбільше голосів набрала Партія регіонів (32,14 %), другу позицію посів «Блок Юлії Тимошенко» (22,29 %), далі йшли «Наша Україна» (менш ніж 14 %), Соціалістична партія (5,6 %), Комуністична партія (3,6 %). Вибори 2006 р. вперше відбулися за пропорційною системою. Після тривалого переговорного процесу і жорсткої боротьби довкола створення парламентської більшості СПУ несподівано перейшла до стану «антипомаранчевих сил» і разом з Партією регіонів та КПУ домовилася про створення Антикризової коаліції. Головою Верховної Ради України обрали О. Мороза. 

У таких умовах В. Ющенко зробив спробу врятувати становище через підписання всіма політичними силами Універсалу національної єдності після проведення відповідного Круглого столу. В. Ющенко подав до Верховної Ради України кандидатуру В. Януковича на посаду прем’єр-міністра. Частина депутатів «Нашої України» та БЮТ перейшла до складу Антикризової коаліції, яка оголосила себе Коаліцією національної єдності. Виникла загроза створення в парламенті конституційної більшості в 300 депутатів під керівництвом Партії регіонів. Це б нівелювало волевиявлення виборців, більшість яких голосувала за «помаранчеві» партії. Крім того, така більшість могла в будь-який момент змінити конституційні засади України. У такій ситуації Президент України В. Ющенко 2 квітня 2007 р. видав Указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і призначення дострокових виборів на 27 травня 2007 р.». 

Більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали цей указ, вважаючи його неконституційним. Їх підтримав прем’єр-міністр В. Янукович та члени Кабінету Міністрів України, які також відмовилися визнавати його і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. У країні розгорілася гостра політична криза, яка супроводжувалася протистоянням демонстрантів на вулицях Києва (прихильники коаліції зібралися на Майдані Незалежності, а опозиція — на Європейській площі), боротьбою в Конституційному Суді України та Генеральній Прокуратурі, новими указами президента, постановами Верховної Ради України. Зрештою, 27 травня 2007 р., коли обидві сторони усвідомили, що посилення конфлікту не є перспективним, у результаті переговорів було досягнуто політичних домовленостей. Сторони конфлікту заявили про завершення політичної кризи. Домовленість передбачала складання повноважень 150 опозиційних депутатів, що має стати законною підставою для розпуску Верховної Ради України і призначення позачергових виборів. Четвертим указом Президента України від 31 липня 2007 р. вибори призначили на 30 вересня. 

На виборах 3%-й бар’єр подолало п’ять партій: Партія регіонів (34,37 %), «Блок Юлії Тимошенко» (30,71 %), Блок «Наша Україна — Народна самооборона» (14,15 %), Комуністична партія України (5,39 %), «Блок Литвина» (3,96 %). У новому складі Верховної Ради України «Блок Юлії Тимошенко» і блок «Наша Україна — Народна самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою Верховної Ради України обрали А. Яценюка, а Прем’єр-міністром України — Ю. Тимошенко. Проте Демократична коаліція виявилась нежиттєздатною. Увесь час виникали конфлікти між прем’єр-міністром Ю. Тимошенко та адміністрацією президента В. Ющенка. У вересні 2008 р. коаліція припинила своє існування. Відбулося її переформатування. До неї долучився «Блок Литвина». У грудні Головою ВРУ обрали В. Литвина. Нова коаліція теж виявилась нежиттєздатною. Продовжувався конфлікт між президентом і прем’єр-міністром, який чимдалі набував гостріших форм. 

Вступ України до СОТ. Економічна криза 2008–2009 рр. 

На тлі політичних чвар відбулася важлива подія на шляху реформування української економіки: у 2008 р. Україна стала членом Світової організації торгівлі (СОТ). Проте скористатися цими перевагами Україна не встигла. До неї докотилася світова економічна криза 2008–2009 рр. Криза засвідчила слабкість банківської системи України і нерозважливість кредитної політики у попередні декілька років. Країна опинилась на межі дефолту. Стабільність нацвалюти вдалося утримати на рівні 1$ = 7–8 грн. лише завдяки фінансовій допомозі Міжнародного валютного фонду. Натомість удвічі зросла зовнішня заборгованість України. Фінансові негаразди і зменшення експорту призвели до зменшення обсягів виробництва в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.). Загалом падіння виробництва у 2009 р. становило 27%, а ВВП — 14,5%, що було найбільшим серед усіх країн Європи 

Щоб добити українську економіку, Росія влаштувала чергову «газову війну». Під приводом сплати боргів у січні 2009 р. було припинено постачання газу. Внаслідок шантажу Україна була змушена підписати вкрай невигідний контракт. Ціна газу виросла втричі. Але було усунуто посередника «РосУкрЕнерго». 

Падіння української економіки у 2009 р. стало закономірним наслідком якості економічного розвитку у докризовий період, що зумовлювалося переважно двома факторами. Це — зростання цін на український експорт як результат прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. 

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005