Тема 9. Достовірність інформації в мас-медіа. Критичний аналіз медіатекстів

У ст. 34 Конституції України говориться про те, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. 

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. 

Згідно зі ст. 302 Цивільного кодексу України: 

1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

 2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності. 

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов’язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. 

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов’язана робити посилання на таке джерело. 

З точки зору журналістських стандартів достовірність інформації означає якісну перевіреність кожного факту в кількох компетентних щодо цього факту джерелах. Так, запитання щодо освіти в Україні логічно ставити співробітникам Міністерства освіти і науки України; щоб уточнити дані щодо ситуації в регіоні, слід запитати у спеціалістів місцевих департаментів освіти та науки. Журналіст повинен чітко повідомляти своїй аудиторії про джерела фактів і авторів думок. 

На захист достовірності інформації виступає фактчекінг – перевірка достовірності інформації перед кінцевою подачею. 

В Україні існує кілька організацій, які професійно займаються фактчекінгом: «StopFake», «VoxUkraine», «FactCheck» та «Слово і діло», які, крім штатних дослідників, залучають до роботи експертів, що перевіряють, контролюють і оцінюють інформацію. 

Журналісти-фактчекери розробили алгоритм перевірки фактів: 

1. Обрати матеріал і виділити з нього твердження, що потребують перевірки; обрати якомога оперативніший та якісніший спосіб перевіряння.

2. Пошукати в авторитетних джерелах інформації підтвердження, що допоможуть класифікувати повідомлення як правдиве, неправдиве, оманливе або таке, що не можна перевірити. 

3. Відібраний і проаналізований факт супроводжується коментарем, у якому аргументується вибір перевірки саме цього факту та її результат. 

4. Експерт перевіряє коментар – якість і надійність джерела, відповідність класифікації.

5. Якщо коментар проходить перевірку, здійснюється перехресний фактчекінг (фінальна перевірка на внутрішню логіку); якщо ні – дослідник виправляє коментар, враховуючи зауваження експерта.

6. Залучення зовнішнього експерта, який, якщо це потрібно, оцінює текст. 

7. Публікація перевірених даних. Публікуючи їх, слід покликатись на джерела перевіряння та експертів. 

Завдяки Інтернету кожен, хто має бажання та час, може особисто здійснити свій фактчекінг. Інститут масової інформації (ІМІ) – українська громадська організація, журналістський аналітичний центр, зазначає, що є низка ресурсів із якісною інформацією, які можуть у цьому допомогти http://imi.org.ua/articles/instrumenti-faktchekingu-yak-profesiynovidriznyati-brehnyu-vid-pravdi/. Серед них «Доступ до правди» – платформа для надсилання електронних запитів; Державна служба статистики України; відкриті реєстри та бази даних тощо. 

Щоб провести фактчекінг відповідно до будь-якої інформації, необхідно:  

• знайти першоджерело або підтвердження інформації з кількох незалежних джерел;  запитати протилежну сторону; 

•  критично ставитися до інформації (навчитися розпізнавати неправдиву інформацію);  

• відокремлювати факти від емоцій;

• обережно використовувати соціальні мережі (ризик наявністі фейкових сторінок, неточність викладених фактів, неможливість якісно перевірити контент, отриманий із соціальних мереж). 

Список використаних джерел: 

Громадянська освіта. Інтегрований курс. 10 клас. Л. Валентій. Харків: Основа. 2019

Громадянська освіта. (інтегрований курс, рівень стандарту). Підручник 10 клас. О.Гісем. Харків: Ранок. 2018