Тема 8. Бойові дії в 1941-1942 рр. Відступ Червоної армії 

Поки СРСР у 1940 р. роззброював і демонтовував укріплення на старому державному кордоні та розбудовував новий, Третій Рейх (нацистська Німеччина) розробляв план «Барбаросса»: А. Гітлер сподівався швидко перемогти у війні, напавши на СРСР зненацька. Німецький план блискавичної війни (бліцкригу) передбачав встановлення контролю над Україною за кілька тижнів, над СРСР — за кілька місяців. Для його реалізації було сформовано три німецькі армії. Група армій «Північ» через Прибалтику мала вийти до Ленінграда, «Центр» — через Білорусь до Москви, «Південь» мала окупувати Україну. Підготовка до вторгнення розпочалася з лютого 1941 р., коли Німеччина зосередила війська поблизу радянського кордону. І хоча розвідка неодноразово попереджала Й. Сталіна про велику ймовірність нападу Німеччини на СРСР, той не довіряв інформаторам. І лише за годину до німецького нападу було дане розпорядження привести усі військові частини у бойову готовність та укріпити оборону на державному кордоні. Але було вже запізно. 

22 червня 1941 р. о З год. ЗО хв німецька авіація здійснила наліт і бомбардування стратегічних аеропортів та міст СРСР. Так розпочалася німецько-радянська війна. На території України діяли група німецьких армій «Південь» і радянські війська Південно-Західного й Південного фронтів, а також моряки Чорноморського флоту, Дунайської та Пінської флотилій. Німеччина суттєво поступалася СРСР чисельністю бойової техніки, проте мала кількісну перевагу в солдатах. Німецькі війська (Вермахт) майже без перешкод здобували один населений пункт за іншим. Однією з найбільших танкових битв війни стала битва в районі Л уцьк-Рівне-Дубно-Броди, що тривала з 23 до 29 червня 1941 р. Червона армія втратила багато одиниць бойової техніки і зброї, чимало військових потрапили у німецький полон. 

За таких умов збройні підрозділи змушені були відступати вглиб території. На початку липня німецьке командування спрямувало війська на Київ. Оборона столиці тривала від 7 липня до 19 вересня 1941 р. Підходи до міста захищало три лінії оборони, було викопано протитанкові рови протяжністю 55 кілометрів. Проти ворога піднялося народне ополчення, підтягнулися й винищувальні батальйони. Втрати серед німецьких військ становили близько 100 тис. солдатів, втрати радянської сторони були в 6,5 разів більшими. При обороні Києва загинув командувач Південно-Західного фронту Михайло Кирпонос. Майже через місяць — 25 жовтня — німці вступили до Харкова. Подібною була ситуація й на Південному фронті. З 5 серпня до 16 жовтня 1941 р. йшли бої за Одесу. Найдовше вистояв Севастополь, героїчна оборона якого тривала від ЗО жовтня 1941 р. до 4 липня 1942 р. І хоча німцям вдалося захопити ці міста, проте план блискавичної війни, на реалізацію якого так розраховував А. Гітлер, провалився. У травні 1942 р. радянські війська розпочали контрнаступ поблизу Харкова, проте потрапили в оточення. Німці взяли у полон 240 тис. солдатів та офіцерів Червоної армії. Загалом під час німецько-радянської війни бранцями стали до 5,7 млн червоноармійців. З них близько 3,8 млн потрапили в полон протягом червня-грудня 1941 року. Для декого з військовополонених це був свідомий вибір, оскільки так вони тікали від сталінської тиранії. 22 липня 1942 р. було захоплене останнє українське місто — Свєрдловськ Ворошиловградської (нині Луганської) області. Вся Україна опинилася під німецькою окупацією. 

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005