Тема 5. Громадянсько-політичне життя 30-х років Україні. Українізація.

1. Створення нового партійно-державного апарату. Швидко досягнувши цілковитого контролю над представницькими і виконавчими органами влади (радами робітничих. селянських та червоноармійських депутатів та їх виконкомами), профспілковими і громадськими організаціями, органами державної безпеки, правоохоронними установами, збройними силами і засобами масової інформації, більшовицька партія за короткий строк перетворилася з урядової на державну партію. У СРСР відбувалося злиття партійного і державного апарату.

Одні і ті ж особи керували справами і партії, і держави. Цього вдалося досягнути шляхом призначення комуністів на ключові адміністративні посади. Партія ж свою владу поширювала завдяки суворій дисципліні, якої мали дотримуватися всі комуністи.

2. Посилення контролю ВКП(б) над соціально-політичним життям. Партійні органи контролювали призначення працівників на всі високі посади. Так від волі того чи іншого партійного органу ставали матеріально залежними робітники підприємств.

Внаслідок перетворення держави (фактично-партійно-державного апарату) на власника підприємств фізичне існування більшості трудящих було поставлено в залежність від головного працедавці - більшовицької партії. Це значною мірою обмежувало матеріальні основи особистої свободи, у тому числі і політичноговибору, згоди чи незгоди з рішеннями, які приймалися владою.

ВКП(б) повністю контролювала вибори до рад усіх рівнів. Вибори не були ні прямими, ні рівними, ні таємними.

Перебравши на себе всі найважливіші державні функції, партійно-державний апарат неухильно розростався, посилювалося його всевладдя.

3. Формування культу особистості Й. Сталіна. Утвердження тоталітарного режиму відбувався на тлі формування культу вождя - «мудрого й улюбленого батька народів». Будувалися численні монументи, писалися картини, де фігурував вождь в оточенні «щасливих» робітників і колгоспників. Й. Сталін сам фактично спрямовував і стимулював цей процес. Наприклад, з його ініціативи в лютому 1933 р. у Москві відбувся Перший всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників під сталінським гаслом «Зробити всіх колгоспників заможними». Й. Сталін демонстративно посадив поруч із собою в президію ланкових - передовиків виробництва з України М. Демченко і М. Савченко.

Передбачалося активне залучення українського колгоспного селянства до «соціалістичного будівництва». Лицемірству влади не було межі. Саме цього часу в Україні лютував небачений за масштабами голод, за участь у «будівництві соціалізму» робітники одержували мізерну натуральну плату.

4. Прийняття «сталінської» Конституції. Наступним кроком на шляху до створення тоталітарної моделі суспільства було прийняття нової Конституції СРСР, яку в народі назвали «сталінською». У червні 1936 р. проект нової Конституції був опублікований. Почалося тривале, майже піврічне її обговорення на партійних зборах, зборах трудових колективів і за місцем проживання. В Україні в обговоренні взяли участь 13 млн чоловік.

Надзвичайний VIII з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. затвердив нову Конституцію СРСР. У ній проголошувалося, що в СРСР в основному побудоване соціалістичне суспільство.

30 січня 1937 р. була прийнята Конституція УРСР. Проголошуючи демократичні свободи, нову виборчу систему, Основний Закон України (як і СРСР) фактично ніяк не забезпечував їхнє втілення в життя. Реальна практика тоталітарної держави цілком перекреслювала парадну демократичність Конституції.

5.Масові репресії. Формування тоталітарної системи супроводжувалося терором і масовими репресіями.

На початку 1928 р. відбувся сфабрикований ДПУ (органами радянської держбезпеки) процес над «шкідниками», так звана «шахтарська справа», a по суті - суд над старими спеціалістами вугільної промисловості Донбасу. їх звинувачували у «затоплені шахт, псуванні устаткування, підпалюванні електростанцій, зриві продовольчого і промтоварного постачанні гірників», хоча за своїм віком фізично вони не могли цього зробити. Справа була задумана та здійснена з єдиною метою - залякати стару інтелігенцію і змусити її працювати на новий режим.

У липні 1929 р. почалися арешти, провідних українських науковців та інших представників інтелігенції, звинувачених у приналежності до так званої таємної націоналістичної організації «Спілки визволення України» (СВУ). У березні - квітні 1930 р. в Харкові відбувся судовий процес над 45 «членами СВУ». «Справу СВУ» (реально цієї організації ніколи не існувало) від початку до кінця сфабрикували радянські каральні органи. Підсудні були опозиційно налаштовані до радянської влади, але не створювали жодних підпільних організацій. Метою процесу було обґрунтувати переслідування української інтелігенції та скомпрометувати політику «українізації». Звинувачених засудили до різних термінів ув'язнення, а згодом майже всі вони загинули в таборах. Процес СВУ став початком розгрому українського національного відродження.

3 1929 р. почали переслідувати академікаМихайла Грушевського. У березні 1931 р. його вислали з Києва до Москви, а через кілька днів заарештували як керівника міфічного «Українського національного центру». Однак И. Сталін наказав звільнити М. Грушевського, можливо, побоюючись несприятливого міжнародного резонансу. Видатний історик і державний діяч помер 25 листопада 1934 p. у м. Кисловодську.

Кульмінаційними в розгромі українського культурного життя були 1933-1934 pp. На початку 1933 p. влада заарештувала поета, прозаїка і драматурга М. Ялового. Уражений арештом свого друга, 13 травня Микола Хвильовий застрелився.

У цьому ж році за обвинуваченням у причетності до «Української військової організації» був арештований О. Вишня. За цією справою були кинуті до в'язниць 148 чоловік. У грудні 1934 р. були арештовані і розстріляні Григорій Косинка, К. Буревий, О. Влизько. Протягом 1934-1938 pp. було арештовано більше половини членів і кандидатів у члени Союзу письменників України.

У ці ж роки відбувся розгром АН УPCP. Влада ліквідувала Науково-дослідний інститут історії української культури, Інститут економіки й організації сільського господарства, Інститут літературознавства в Харкові.

Припинив існування експериментальний театр «Березіль», а його творець Лесь Курбасзагинув у трудовому таборі. 3 прокату були вилучені фільми Олександра Довженка, а сам він змушений був переїхати до Москви. Понад 300 кобзарів, яких скликали на з'їзд до Харкова, були арештовані й розстріляні.

Планомірно знищувалися українські кадри, ліквідувалися українські школи, навчальні заклади національних меншин. У 1938 р. за наказом з Москви в Україні були ліквідовані всі національні райони й узятий курс на русифікацію.

Справжнім фарсом була виборча система. На виборах до Верховної Ради України 12 грудня 1937 р. висувалися кандидатури тільки від блоку «комуністів і безпартійних». Будь-яку самостійність під час висування кандидатів у депутати, а тим більше пропозиції альтернативних кандидатур, парт-апарат кваліфікував як контрреволюційні прояви.

Зразком сталінського цинізму стало гасло «Жити стало краще, жити стало веселіше», проголошений в умовах масових репресій 1937-1938 pp. Масові репресії в СРСР офіційна пропаганда намагалася пояснити міфічним загостренням класової боротьби в ході будівництва соціалізму.

У 30-ті pp. СРСР вже був надцентралізованою унітарною державою. Ні про яку самостійність для союзних республік, у тому числі України, не могло бути й мови.

Таким чином, тоталітарний режим виключав будь-які можливості не залежного від держави громадсько-політичного життя, виховував у широких масах подвійну мораль, формував байдужість і соціальну пасивність.

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005