Розділ 10. Держави Північної Америки та Західної Європи: формування поістін

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН ЗАХОДУ в другій половині XX — на початку XXI ст. 

Держави Північної Америки та Західної Європи, як ви вже знаєте, називають країнами Заходу. У зазначений період їхній економічний розвиток відбувався досить складно, але динамічно.

Ключову роль у відбудові європейської економіки відіграв «план Маршалла». До його реалізації приєдналися Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Туреччина, Швейцарія, Швеція і ФРН (із 1949 р.). До середини 1951 р. для цих цілей США виділили близько 13 млрд доларів. Для координації зусиль зі здійснення відбудови господарства за «планом Маршалла» в 1948 р. було засновано Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС). Таким чином, крім післявоєнної відбудови, закладалися підвалини майбутньої євроінтеграції.

Важливе значення для відбудови економіки країн Західної Європи мало запровадження після війни за рішеннями Бреттон-Вудської конференції 1944 р. нової міжнародної валютної системи. На зміну золотому стандарту прийшла система регульованого золотодоларового стандарту. Це сприяло утвердженню США як лідера країн із ринковою економікою. Одночасно для міжнародних розрахунків заснували Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Із 1947 р. темпи економічного розвитку країн Західної Європи почали зростати. Упродовж 1948—1952 рр. сільське господарство цих країн досягло довоєнного рівня, обсяг промислової продукції збільшився на 35 %, а експорт зріс удвічі. Період 1947—1973 рр. у Західній Європі увійшов в історію як доба економічного буму. Економічне зростання набуло ознак глобального й охопило всі західноєвропейські країни. Середньорічне зростання економіки в цей період становило 4,9 %.

На другу половину 1950 — початок 1960-х рр. припадає перша хвиля науково-технічної революції (НТР). Її особливостями стали: електронізація, розвиток біотехнологій, виготовлення й використання штучних матеріалів, автоматизація виробництва із застосуванням електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), використання нових видів енергії тощо. Саме в цей час з’явилися цифрові годинники, касетні відеомагнітофони, копіювальні пристрої «Ксерокс», перші лазери тощо. Телебачення стало кольоровим; воно перетворилося на головний засіб масової комунікації. Дешева нафта сприяла розвитку виробництва легкових автомобілів. Автомобіль став одним із символів масової культури цього часу.

Економічний бум 1947—1973 рр. сприяв формуванню суспільства споживання. Тепер обсяги промислового виробництва залежали від попиту на товари, що перетворило його на двигун економіки. У США та західноєвропейських країнах в 1950-х рр. у структурі зайнятості першість посіла сфера послуг. У торгівлі дрібні крамниці змінили великі магазини самообслуговування (супермаркети) і торговельні центри. Почала розвиватися мережа закладів швидкого харчування «фаст-фуд».

У країнах Заходу в цей час формувалася соціальна держава, відома як «держава добробуту». До традиційних організаційної і правової функцій додавалася нова функція — турбота про добробут своїх громадян. Найвитратнішим і головним завданням стало забезпечення права громадян на соціальний захист від народження до смерті. Крім цього, для підтримки соціальної стабільності врегульовувалися конфлікти між роботодавцями й робітництвом. Ще одним завданням «держави добробуту» стала турбота про навколишнє середовище.

У цей період виникли транснаціональні корпорації (ТНК) як форма горизонтальної економічної інтеграції. Вони контролювали певні галузі виробництва й поширювали свій вплив на ті, що були необхідні для їхнього стабільного існування. ТНК сприяли економічному розвитку світу на основі поширення ринкових відносин на нові регіони й залучення національних господарств до світової економіки. Однак у їхній діяльності спостерігалися й прояви негативного впливу на країни та їхнє господарство.

У 1971 р. США відмовилися від Бреттон-Вудської системи. Це стало початком кінця доби стабільності міжнародної фінансової системи. «Перегрівання економіки» та нафтова криза 1973 р. призвели до економічної кризи 1973—1975 рр. Під час неї в економіці часто спрацьовував «ефект доміно», коли спад в одній галузі спричиняв аналогічні явища в інших. Загалом у цей період промислове виробництво в країнах Заходу знизилося більш ніж на 10 %. Суттєво виросли споживчі ціни та збільшилося безробіття. Тогочасну ситуацію характеризували як стагфляцію — поєднання високого рівня безробіття, інфляції та нульового зростання економіки. 

Наслідки кризи Велика Британія подолала тільки в 1987 р., США — у 1992 р.

Подоланню кризи сприяла друга хвиля НТР, відома як інформаційна революція, що охопила країни Заходу в останній чверті XX — на початку XXI ст. Нові технології оптимізували виробництво, зробивши його економнішим і дешевшим. Ознакою цього етапу НТР стало застосування комп’ютерів та іншого електронного обладнання, реактивної техніки, ядерної енергії, полімерних матеріалів тощо.

Поряд із досягненнями в комп’ютеризації було чимало здобутків в інших сферах: з’явилися кишенькові калькулятори, цифрові фотоапарати, компакт-диски тощо. Роботизація створила умови для усунення людини з процесу виробництва. У 1990-х рр. з’явилися перші мобільні телефони фірми «Еріксон», а в 1996 р. фінська фірма «Нокія» випустила перші смартфони.

Криза 1973—1975 рр. спонукала країни Заходу до поглиблення економічної інтеграції. У 1970-х рр. остаточно затвердилася глобальна (без конкретних територіальних меж) економіка. Під її впливом національні економіки стали взаємозалежними. Світова економіка перетворилася на єдину систему, де економічний стан однієї країни неминуче впливав на інші.

Проявом глобалізації економіки стала стандартизація технологій, податкової політики й політики зайнятості. Із 1976 р. координацію економічної політики країн Заходу здійснювала «група семи» (G7), до якої належали Велика Британія, Італія, Канада, США, Франція, ФРН та Японія. «Група семи» не є міжнародною організацією, і її рішення не мають обов’язкової сили. У 1991—2002 рр. вона поетапно перетворилася на «групу восьми» (G8) з участю Росії (за схемою «7+1»). Проте із 2014 р. країни Заходу відмовилися працювати у форматі G8 із Росією. Пояснюючи цей крок, глава Єврокомісії Ж. М. Баррозу сказав: «“Вісімка” могла втратити сенс, тому що її ідеєю було зібрати країни-однодумці, але тепер ми не можемо говорити про країни-однодумці, коли одна країна анексує частину іншої». Це стало одним із вагомих проявів реакції представників високорозвинених країн світу на агресивну політику Росії щодо України. 

Постіндустріальне (постмодерне, інформаційне) суспільство — стадія суспільного розвитку, яка змінила індустріальне суспільство. Для неї характерні посилення чинника знань, інформації, використання відновлюваних джерел енергії, опікування захистом довкілля тощо.

У 1999 р. виникла «група двадцяти» (G20), до якої належать розвинені країни світу й країни, що розвиваються. Вони створюють 85 % світового ВНП і становлять дві третини населення світу.

Наприкінці XX ст. економічний розвиток країн Заходу відбувався в нових умовах. Розпад СРСР і «соціалістичного табору» унаочнив переваги західної економічної моделі. Припинилася «холодна війна». Однак поряд із цим новими економічними конкурентами країн Заходу стали Китай, Індія та «азіатські тигри» (Гонконг, Малайзія, Південна Корея, Сингапур, Таїланд, Тайвань). Економікам країн Заходу доводилося постійно відповідати на нові виклики.

На початку XXI ст. економіка країн Заходу пережила серйозний спад. Темпи економічного зростання, за даними МВФ, були нижчими, ніж у 1980-ті рр. Однією з провідних тенденцій в економічному розвитку країн Заходу стало збільшення зайнятих у третинному секторі (сфері послуг). Станом на 2002 р. у країнах ЄС частка сфери послуг становила 68 %, у той час як у промисловості — 26 %.

У 2008 р. країни Заходу охопила фінансова криза. «Група семи» прийняла спеціальний план, і кризу було подолано. До 2010 р. фінансовий сектор загалом стабілізувався, однак кризові явища проявилися в інших секторах економіки. Урядам довелося вжити заходів, що сприяли зменшенню впливу негативних чинників і забезпечували стійкий економічний розвиток. 

КОНЦЕПЦІЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА. 

У 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі американський соціолог Деніел Белл уперше оприлюднив свою концепцію постіндустріального суспільства.

Ознаки постіндустріального суспільства в концепції Д. Белла

• Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг

• Переважання серед робітництва класу професійних фахівців і техніків

• Провідна роль теоретичних знань як основи нововведень в економіці, політиці й соціальній структурі суспільства

• Орієнтація в майбутньому на методи контролю й оцінювання можливих напрямів розвитку технології

• Прийняття рішень на засадах «інтелектуальної технологїї»

Бітники — літературний і молодіжний рух США середини 1950 — початку 1960-х рр. Проголошували добровільну відмову від облаштованого й забезпеченого життя, обирали бідність і жебракування, заперечували існуючу соціальну мораль.

Хіпі — міжнародний молодіжний рух, започаткований у 1965 р. в Сан-Франциско (США) в умовах лібералізації і демократизації суспільства, один із найяскравіших проявів контркультури. Рух мав пацифістське забарвлення, значно вплинув на мистецтво, особливо на рок-музику. Він став одним із символів епохи. Його учасники називали себе «поколінням квітів» або «поколінням любові». Із рухом хіпі пов'язана сексуальна революція. Рух занепав на початку 1970-х рр.

Головною ознакою постіндустріального суспільства, яка відрізняла його від попередньої моделі суспільного розвитку, стало панування наукових знань. За твердженням дослідника, саме автономний розвиток науки є передумовою нової організації структури суспільства. Основними складовими цієї структури мають стати університети та науково-дослідні організації. Зміни в соціальній структурі суспільства призведуть до появи інших за змістом суперечностей. Якщо для індустріального суспільства характерні суперечності між власниками підприємств і найманими працівниками, то в постіндустріальному суспільстві виникатимуть конфлікти між фахівцями й звичайними людьми в організаціях і суспільному житті.

За твердженням Д. Белла, у тогочасних країнах Заходу ці процеси поступово набували реальних життєвих форм, а риси попереднього індустріального суспільства зникали.

СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН ЗАХОДУ в другій половині XX — на початку XXI ст.

У ситуації загального піднесення, пов’язаного із завершенням війни, у країнах Заходу стрімко збільшилася народжуваність. Так, якщо в 1930-х рр. у США народилося 24 млн немовлят, то лише за один 1950 р. — понад 3,5 мли. Проте вже в 1960-х рр. рівень народжуваності скоротився, а в Західній Європі впав до найнижчого за останні два століття. Значною мірою це пов’язували з емансипацією жінок і поширенням доступних протизаплідних засобів. Змін зазнали імміграційні процеси. У XIX — першій половині XX ст. до США переїздили переважно з Європи, а після війни — з Азії та Латинської Америки. Нестача робочих рук у період економічного буму призвела до припливу до Західної Європи вихідців із країн Північної Африки, Туреччини, Індії та Пакистану.

У післявоєнний період, як і раніше, панівною була нуклеарна сім’я (батьки та їхні діти або лише подружжя без дітей). У 1960-х рр. ця модель сім’ї зазнала критики як така, що обмежує можливості жінки для самореалізації. Рух за емансипацію сприяв зрівнянню жінок у правах із чоловіками, залучив їх до економічного життя й надав можливості для суспільного визнання.

У 1960-х рр. у країнах Заходу відбулася сексуальна революція, яка принесла гасло вільного кохання. Її результатом стало визнання суспільством важливості сексуальних стосунків як особливої і надзвичайно значущої сфери життя людини. Сексуальність більше не приховували, а навпаки, підкреслювали. Це призвело до докорінних змін у моді та одязі.

В умовах лібералізації повсякденного життя й розгортання НТР виклик традиційним сімейним цінностям кинула молодь. У 1950—1960-х рр. у США виникли молодіжні рухи бітників та хіпі. Пізніше вони поширилися в Європі. У 1960-х рр. сформувалася субкультура тінейджерів (підлітки від 13 років, які мали своїх кумирів, стиль одягу, мову спілкування). 

Завдяки соціальній мобільності та ліквідації соціальних бар’єрів західне суспільство стало більш однорідним. Майже зрівнявся стиль життя в містах і селах. Людина дедалі менше ототожнювала себе з певною суспільною групою. Одночасно із цим під впливом економічного буму в суспільстві поширилися прояви духовної кризи, що загострилася після його вступу в постіндустріальну стадію розвитку.

Після війни соціальна структура західного суспільства зазнала суттєвих змін. Зокрема, механізація процесу виробництва в сільському господарстві призвела до суттєвого скорочення працівників цієї сфери. Цей процес назвали «смертю селянства».

Становище робітництва в умовах формування «держави добробуту» значно покращилося. Неухильно зростав рівень реальної заробітної плати. Безробіття після запровадження різних форм страхування стало менш болючим для тих, хто втрачав роботу. Узагалі частка безробітних у період економічного буму стала мізерною. Ринок праці поглинув сотні тисяч переселенців із сіл та іммігрантів. Звичним було працевлаштування заміжніх жінок. Починаючи з 1960-х рр. стало зрозумілим, що робітництво не має бажання підтримувати ліворадикальні рухи.

Основною суспільною групою в цей період став середній клас — фермери, дрібні підприємці й висококваліфіковані спеціалісти з вищою освітою. Остання категорія приєдналася до нього в умовах економічного зростання й значно збільшила його кількість. Саме середній клас вважали провідником використання в побуті нових товарів, масової автомобілізації та індивідуального житлового будівництва. У своїх політичних уподобаннях середній клас був переважно поміркованим.

Позиції великих власників послабилися. «Старі багатії» поступалися місцем «новим багатіям», які досягли заможності в період економічного піднесення.

Із 1970-х рр. становище робітництва змінилося. Його кваліфікована частина приєдналася до середнього класу. При цьому працювати в сільському господарстві й будівництві почали іммігранти з Азії, Африки й Центрально-Східної Європи. Безробіття змінилося із циклічного, яке охоплювало всіх працюючих у період спаду виробництва, на структурне, яке охоплювало певну галузь виробництва. Статки «нових багатіїв», особливо пов’язаних зі сферами технічних інновацій, стрімко зросли. 

У цей період у країнах Заходу відбулися демографічні зміни, пов’язані із завершенням економічного буму й початком кризових десятиліть. Середній вік укладення шлюбу зріс, що було обумовлено першочерговою потребою людей досягти матеріальної забезпеченості, перш ніж розпочати подружнє життя. Розмір сімей зменшився, як і показник народжуваності. Зниження показників народжуваності й збільшення кількості осіб похилого віку призвело до старіння населення.

Відсутність економічної стабільності в останній третині XX — на початку XXI ст. призвела до загострення старих і появи нових соціальних проблем. Головними серед них стали наркоманія та СНІД. Здебільшого країни Заходу не заборонили використання наркотичних засобів, а зосередилися на боротьбі з їх постачальниками й каналами надходження. СНІД лише у 2007 р. забрав життя 2,1 млн осіб (із них 300 тис. дітей і підлітків віком до 15 років).

Друга половина XX — початок XXI ст. стали часом подальшого розгортання руху за права сексуальних і тендерних меншин. Його метою були цивільне рівноправ’я, дотримання прав людини, ліквідація дискримінації та ксенофобії, сексуальна свобода, терпимість і визнання права бути «іншими». Його формами стали поява громадських організацій, друкованих видань, створення гей-кварталів, демонстрації, мітинги тощо.

У різних формах розвивалася в цей час у країнах Заходу боротьба за права мовних і релігійних меншин. Досить часто вона перепліталася з боротьбою національних меншин за свої права. (Детальніше про це ви дізнаєтеся під час опрацювання матеріалу про розвиток країн Заходу в зазначений період.) 

ФЕМІНІСТСЬКИЙ РУХ у другій половині XX — на початку XXI ст. У цей період продовжувався рух жіноцтва за встановлення рівних можливостей у різних сферах життя для обох статей.

У 1960-х рр. розпочалася друга хвиля феміністського руху. Її початок пов’язують із публікацією книги Б. Фрідан «Загадка жіночності». У ній авторка виступила проти нав’язування американським жінкам уявлень про «щасливу дружину-домогосподарку» та обмеженість можливостей для суспільної і професійної самореалізації жінки. Книга здобула велику прихильність читацької аудиторії. Це дозволило Б. Фрідан пропагувати свої погляди, виступаючи з лекціями в багатьох країнах Заходу.

Феміністки другої хвилі у країнах Заходу цього періоду вбачали нерозривний зв’язок між культурною та політичною нерівністю жінок і чоловіків. Вони закликали жінок розглядати проблеми власного життя як такі, що відображають сексистські владні структури і є глибоко політизованими. Популярним гаслом феміністок другої хвилі став вислів: «Особисте — це політичне!». 

ШВЕДСЬКА СОЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ. Однією із сучасних моделей соціально-економічного і політичного розвитку є та, що існує у Швеції з кінця 1930-х рр. Шведська модель соціально-економічного розвитку, яку в країні називають «державою добробуту», ґрунтується на визнанні рівності всіх форм власності та економічної влади й недопущенні їх концентрації в одних руках. Розвиток національної економіки спрямований на підтримання високого життєвого рівня населення.

В основу шведської моделі покладено так званий функціональний соціалізм, або соціалізацію без націоналізації. Основні засоби виробництва перебувають у приватному володінні, а всіма доходами розпоряджається державна влада. Більшість доходів через податки вилучається до бюджету й використовується на соціально-економічні потреби. Таким чином, приватні підприємці відповідають за виробництво, а влада — за якість життя й справедливий розподіл матеріальних благ.

Шведська модель спрямована на зменшення нерівності в суспільстві за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Важливою складовою шведської моделі є високі податки для багатих. Значні індивідуальні доходи оподатковуються від 31,5 до 85 % (в Україні — 13 %). Модель спирається на розвинене громадянське суспільство, яке має достатньо важелів для контролю влади.

Витрати на утримання державного апарату й законодавчої влади чітко визначені та обмежені (Кабінет Міністрів — 11 службових автомобілів, парламент — три). Держава має позаблоковий статус. Система охорони здоров’я, яка вважається однією з найкращих у світі, безкоштовна і на 95 % державна (тобто приватну практику мають лише 5 % лікарів). Швеція посідає перше місце у світі за витратами на розвиток освіти на одну особу. Обов’язковою є дев’ятирічна освіта, яку здобувають переважно в державних школах. Вищу освіту, яку фінансує держава, можуть здобути всі громадяни за наявності середньої освіти. 

ВИСНОВКИ

• Економіка країн Заходу в післявоєнний період розвивалася, переживаючи злети й падіння. Проте загалом вона демонструвала свою здатність долати виклики й пристосовуватися до нових умов.

• Аналіз змін у розвитку країн Заходу дозволив висунути нову концепцію постіндустріального суспільства.

• На основі досягнутого рівня розвитку економіки змінювалося соціальне життя країн Заходу.

• Прикладом того, як економіка і влада зорієнтовані на інтереси людини, є шведська модель соціально-економічного розвитку.