Тема 2. Внутрішьополітичне життя в період перебудови

Загострення національного питання в СРСР у другій половині 80-х рр.

1. У всіх республіках активізувалися національно-демократичні сили, які ставили питання про вирішення національних проблем, про досягнення справжнього суверенітету.

2. 11, 12 червня 1988 р. у Львові відбулася нарада представників національно-демократичних рухів (за участю представників Грузії, Естонії, Латвії, Литви та України). Було прийнято підсумкову заяву про неспроможність КПРС та уряду СРСР розв’язати національну проблему. Створено Координаційний комітет патріотичних рухів СРСР. Від українського національно-демократичного руху до нього увійшли В. Чорновіл і С. Хмара.

3. Влітку 1989 р. сталися міжнаціональні сутички в Узбекистані, на кордоні Таджикистану й Киргизії, в Абхазії.

4. Виник карабаський конфлікт між Азербайджаном і Вірменією.

5. У республіках Прибалтики посилилося прагнення до відновлення незалежності, ліквідованої пактом Молотова — Ріббентропа 1939 р.

6. Вересень 1989 р. Пленум ЦК КПРС розглянув і прийняв платформу ЦК “Національна політика в сучасних умовах”. Було визначено головне завдання національної політики КПРС — зміцнення СРСР як оновленої федеративної держави. Робити це планувалося з центру, переданням у майбутньому деяких другорядних функцій союзних відомств республікам. На радикальне оновлення федерації керівництво КПРС йти не бажало. Республікам пропонувався формальний, нічим не підкріплений суверенітет.

7. 11 березня 1989 р. Верховна рада Литовської РСР прийняла акт “Про відновлення незалежності Литовської держави”.

8. Такі ж події відбувалися в Латвії, Естонії, інших республіках.

Активізація національного руху в Україні

1. У 1987 р. В. Чорновіл відновив видання “Українського вісника”.

2. 1987 р. став переломним у долі політичних в'язнів. Посилився тиск міжнародної громадськості.

3. 8 вересня 1987 р. оголошено заяву про створення Української ініціативної групи за звільнення політичних в’язнів. До неї увійшли І. Гель, С. Хмара, В. Чорновіл, М. Горинь та ін.. Група звернулася до уряду СРСР з пропозицією звільнити й реабілітувати всіх політичних в’язнів, вилучити з Кримінального кодексу УРСР антиконституційні статті та повернути на Україну тіла політичних в’язнів, які загинули в концтаборах. Протягом 1987 р. з тюрем, концтаборів і заслань повернулося близько 300 політичних в’язнів.

4. 28 листопада 1987 р. відбувся з’їзд вільних профспілок, який прийняв статут цієї організації. Організатором вільних профспілок став Володимир Клебанов, якого раніше за ці ідеї переслідували.

5. 1988 р. — початок 1990 р. активізація політичного життя в республіці. Відбувалася швидка політизація суспільної свідомості.

6. З’явилися нові періодичні видання (газети, журнали), зокрема “Голос відродження”, “Молода Україна”, “Дзвін” та ін., на сторінках яких друкувалися матеріали з української історії, літератури, мистецтва. Багато матеріалів було надруковано про штучний голодомор 1932-1933 рр.

7. 11-14 січня 1988 р. у Єревані відбулася нарада представників вірменського, грузинського та українського національно-демократичних рухів. Нарада прийняла звернення до радянського уряду з вимогами надання національним мовам статусу державних, повернення і відновлення державності депортованих народів, ухвалила інші рішення.

8. 21 січня 1990 р. “Людський ланцюг” ("Живий ланцюг") від Івано-Франківська через Львів до Києва із нагоди відзначення роковин акту злуки УНР та ЗУНР. У ланцюзі взяли участь, за офіційними даними (КПРС), близько 450 тисяч чоловік (за неофіційними оцінками — від 1 до 5 мільйонів).

9. 2-17 жовтня 1990 р. Голодування студентів на майдані Незалежності. Наслідком цієї акції стала відставка голови Ради міністрів В. Масола. Заступив його на цій посаді В. Фокін.

10. 11 листопада 1990 р. Завдяки широкій кампанії протесту було звільнено останнього українського політичного в’язня Богдана Климчака.

11. 22-23 червня 1991 р. у Києві відбувся всесвітній конгрес українських політичних в’язнів.

12. 17 квітня 1991 р. Верховна рада УРСР прийняла закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”.

Формування національних громадських організацій та об’єднань

1. В 1987 р. в Україні почали виникати неформальні організації (політичні клуби):

• у Києві створено Український культурологічний клуб.

• У Львові створено “Товариство Лева”.

• В Одесі створено “Народний союз сприяння перебудові”.

2. 7 грудня 1987 р. у Львові було створено Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Її заснували М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний, М. Осадчий, О. Заливаха та ін. Членами цієї організації стали ті поети, художники, журналісти, які переслідувалися офіційною владою. Друкованим органом асоціації став журнал “Кафедра”, перший номер якого вийшов на початку 1988 р.

3. Виникали громадсько-політичні об’єднання, які вели агітаційну і пропагандистську роботу серед населення:

• “Нова спілка сприяння перебудові” в Києві;

• “Народний фронт України сприяння перебудові” на Вінниччині та Хмельниччині;

• “Комітет підтримки перебудови” у Ворошиловграді (сучасний Луганськ) та ін..

4. Початок 1988 р. відновила роботу Українська Гельсінська спілка (УГС), яка проголошувала необхідність створення суверенної України і захист громадянських прав особистості. УГС стала популярною і на початку 1990 р. вже налічувала 1,5 тис. членів, мала відділення майже в усіх областях України, представництва в Москві та Прибалтиці, а також за кордоном.

5. Лютий 1989 р. відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (очолив його Д. Павличко). У 1991 р. товариство було перейменовано у Всеукраїнське Товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка.

6. Травень 1989 р. відбулася республіканська конференція Українського історико-просвітнього товариства “Меморіал”. Однією з перших акцій товариства став міжнародний симпозіум “Голодомор 1932-1933 рр. в Україні”, проведений у вересні 1990 р. разом з іншими організаціями.

7. Жовтень 1989 р. створено екологічну організацію “Зелений світ” (очолив Ю. Щербак).

8. Грудень 1989 р. створено Спілку незалежної української молоді (СНУМ) та Українську студентську спілку (УСС).

9. 1989 р. у Києві було засновано Всеукраїнське товариство репресованих. Очолив його колишній політичний в’язень, кандидат філософських наук Євген Пронюк.

10. 1991 р. розпочалося видання часопису Всеукраїнського товариства репресованих “Зона”.

Початок релігійного відродження

Активізація національного руху в Україні супроводжувалася відродженням заборонених і ліквідованих тоталітарним режимом релігійних конфесій, перш за все Української греко-католицької і Української автокефальної православної церкви.

Відновлення Української греко-католицької церкви (УГКЦ):

1. У 1987 р. Українська греко-католицька церква частково вийшла з підпілля.

2. Громадський комітет за відновлення УГКЦ очолив колишній політичний в’язень Іван Гель. Московський патріархат всіляко перешкоджав відродженню церкви.

3. Влітку 1988 р. Папа Римський Іоанн-Павло II порушив питання про долю УГКЦ перед М. Горбачовим через свого посланця кардинала Казаролі, який прибув на святкування 1000-ліття хрещення Русі і передав М. Горбачову від папи листа.

4. У 1989 р. в західних областях України різко загострилися стосунки між Російською православною церквою і УГКЦ.

5. Офіційна влада в особі ради у справах релігій при Раді міністрів СРСР уперто зволікала з визнанням УГКЦ.

6. Протягом 1989 р. розпочалося масове тривале голодування вірних за відновлення своєї церкви. Одначе ці факти замовчувалися.

7. У грудні 1989 р. М. Горбачов зустрівся з Іоанном-Павлом II. З’явилися перші зрушення в напрямку легалізації греко-католицької церкви.

8. У квітні 1990 р. демократична влада м. Львова повернула греко-католикам собор св. Юри.

9. Перші громади УГКЦ було зареєстровано у травні 1990 р.

10. Лідером УГКЦ став архієпископ і митрополит Іван кардинал Любачівський, який повернувся з-за кордону.

Відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ)

1. УАПЦ припинила існування 1930 р.

2. 19 серпня 1989 р. в день релігійного свята — Спаса настоятель храму Петра і Павла у Львові В. Ярема разом із паствою оголосили про свій розрив із Російською православною церквою і перехід в УАПЦ.

3. У червні 1990 р. в Києві відбувся перший собор відновленої УАПЦ, який проголосив патріархом київським і всієї України митрополита Мстислава, який доти проживав у США, де очолював громади заборонених в УРСР прихильників УАПЦ. Патріарх Мстислав — племінник Симона Петлюри, який через усе своє життя проніс любов до України.

4. Церква почала видавати релігійний часопис “Церква і життя”.

5. Значних труднощів зазнала УАПЦ у східній та південній частинах України.

6. Величезна громада УАПЦ в Харкові ніяк не могла домогтися передачі церкві хоча б одного із закритих харківських храмів.

7. У квітні 1991 р. в Миколаєві на площі Леніна почалося голодування вірних УАПЦ на знак протесту проти антиукраїнської політики місцевої влади за реєстрацію своєї громади.

Підсумки

1. Крім УГКЦ та УАПЦ, в Україні діяла Російська православна церква (РПЦ).

2. У січні 1990 р. відбувся собор Російської православної церкви, який вирішив, що єпархія, парафії та монастирі на території Української РСР канонічно складатимуть Український екзархат Московського патріархату, а офіційно називатимуться Українською православною церквою (УПЦ).

3. 26 квітня 1991 р. Верховна рада УРСР прийняла закон “Про свободу совісті та релігійних організацій”:

• • • релігійні організації набули статусу юридичної особи;

    • врегульовано терміни реєстрації релігійних громад, їхні права та власність, поширення релігійної літератури;

    • надано право військовослужбовцям та особам, позбавленим волі, брати участь у виконанні релігійних обрядів.

4. Релігійна ситуація в Україні на початку 1990-х рр. залишалася складною. Часто виникали конфлікти між вірними різних конфесій.

Розгортання робітничого руху

У період перебудови пожвавився робітничий рух.

Причини:

1. Невдоволення робітників непослідовністю та безрезультативністю економічних реформ.

2. Відмова владних структур від послідовних політичних реформ.

3. Непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя.

4. Погіршення становища робітників, невирішеність житлово-побутових проблем.

5. Відсутність у робітників декларованого права бути господарями на виробництві.

6. Посилення впливу мафіозних кланів.

7. Постійне зростання інфляції, цін, дефіциту товарів першої необхідності.

8. Важкі умови праці шахтарів:

• • • нестача техніки;

    • надзвичайно низька технічна оснащеність шахт;

    • протягом двох десятиліть 250 із 400 шахт Донбасу працювали без реконструкції; .

    • значна частка ручної праці, яка сягала в Донбасі 57,9%;

    • тяжкі умови праці, коли температура у вибоях часто становила 30°С;

    • висока смертність на шахтах від нещасних випадків.

Страйки почалися на шахтах, їх підтримали сотні тисяч робітників інших професій (60% підприємств та організацій Тернополя, транспортники Києва, робітники Львова, металурги Горлівки та ін.).

Шахтарський страйк 1989 р.

Влітку 1989 р. розпочалися страйки шахтарів, які стали новим явищем суспільного життя, початком відродження робітничого руху, але в новій якості.

15 липня 1989 р. початок страйку на шахті “Ясинуватська Глибока”. По кількох днях страйкували вже 193 шахти.

22 липня 1989 р. між шахтарями та урядом СРСР було підписано угоду про виконання вимог страйкарів. До Москви вирушила делегація шахтарів домагатися гарантій виконання угоди.

Страйковий рух посилився і в 1990-1991 рр.

Особливості страйків 1990-1991 рр.

1. Були більш організованими.

2. Організацією страйків клопоталися страйкоми.

3. Охопили сотні підприємств і велику кількість робітників.

4. Ставилися політичні вимоги:

• • • • недовір’я правлячим колам центру і республіки;

      • ліквідація парткомів на підприємствах;

      • націоналізація майна КПРС;

      • відставка уряду;

      • деполітизація правоохоронних органів;

      • забезпечення реальної незалежності усіх республік.

Наслідки страйків

1. Страйки були початком нового етапу демократизації суспільства.

2. Вони показали, що комуністична партія, яка називалася партією робітничого класу, фактично не дбала про його інтереси.

3. Справили значний вплив на розвиток політичних процесів в Україні.

4. Шахтарі України домоглися збільшення заробітної платні.

5. З’явився закон про пенсійне забезпечення.

6. Одночасно страйки шахтарів призвели до значних втрат.

Прямі збитки від страйків лише за 1989 р. склали 1,7 млн тонн вугілля, 80 млн крб, що призвело до погіршення фінансового становища шахтарських колективів, до скорочення бюджету області.

Значення страйків

1. Масові виступи шахтарів розхитували основи тоталітарної системи.

2. Вперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами тоталітарної держави.

Формування Народного Руху України

1. У Спілці письменників України виникла ідея створення “Народного руху України за перебудову”.

2. Лютий 1989 р. у газеті “Літературна Україна” було опубліковано проект програми Народного Руху України за перебудову.

3. 8-10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову. На з’їзді було ухвалено статут, програму, прийнято звернення до народу України, обрано керівництво Руху (у складі І. Драча, М. Гориня, В. Яворівського, С. Конєва та ін.).

4. Це була перша масова організація, яка об’єднувала людей найрізноманітніших поглядів.

5. Кількість первинних осередків Руху, що виникали в усіх областях України, швидко зростала. Керівництво КП України взяло курс на політичну боротьбу з рухом та його ізоляцію.

6. 25-28 жовтня 1990 р. у Києві відбулися II Всеукраїнські збори Народного Руху України (“за перебудову” в назві Руху вже не було). На з’їзді було 2125 делегатів, які представляли 663 тис. членів організації, а разом із прихильниками Рух налічував 5 млн душ.

7. На зборах було сформульовано найближчі завдання Руху:

• • • • створення умов для проведення виборів до рад усіх рівнів на багатопартійній основі;

      • створення коаліційного уряду народної довіри.

      • Було сформульовано кінцеву мету:

      • вихід України з СРСР;

      • усунення КПРС від влади;

      • повний суверенітет українського народу.

Висновки

1. Вплив Руху неухильно зростав.

2. Він перетворився на реальну силу, яка перебувала в опозиції до КПРС,

3. Рух послідовно виступав за повну незалежність України.

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005