Тема 6.  Підприємництво

Підприємництво як економічний феномен є категорію бізнесу. У господарській практиці категорії підприємництво і бізнес часто ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за значенням поняття. 

Бізнес – поняття ширше, ніж підприємництво, і охоплює всі відносини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури. 

Підприємництво як елемент бізнесу не може бути відокремлене від праці, від ведення господарства, від привласнення. Без праці не буває бізнесу. Праця і підприємництво – процеси цілеспрямованої діяльності на виробництво матеріальних і духовних благ. Підприємництво – якісно новий ефективний тип ведення господарства. Воно потребує прогресивних  способів, прийомів, методів ведення та конкретного власника, господаря виробництва. Бо тільки господар прагне до примноження своєї власності і заради цього займається сам підприємницькою діяльністю або наймає працівників. 

Відповідно до статті 42 Господарського Кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 

Найважливішим показником праці є її продуктивність. 

Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. 

Продуктивність праці тісно пов’язана з її інтенсивністю, яка характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Одним із показників продуктивності праці є прибуток. 

Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. 

Прибуток – це частина чистого доходу, який безпосередньо одержують підприємства після реалізації продукції як винагороду за вкладений капітал і ризик підприємницької діяльності. Кількісно він становить різницю між сукупними доходами (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку та інших відрахувань з виручки в бюджетні і небюджетні фонди) і сукупними витратами звітного періоду. Якщо прибуток має від’ємне значення, то він перетворюється на збиток. 

В умовах ринкової економіки прибуток є узагальнювальним показником фінансових результатів господарської діяльності компаній (підприємств), метою їхньої діяльності. 

Розрізняють такі види прибутку: 

Мета і соціальна відповідальність підприємця 

Мета функціонування підприємства – задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

Дійсно, основна мета підприємництва – одержання прибутку, але не будь-якою ціною. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного співвідношення обох цілей: задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. 

У сучасному суспільстві роль бізнесу та підприємництва вже не обмежується лише створенням робочих місць, матеріальних цінностей та отриманням прибутку. Досягнувши у своєму розвитку певного рівня, бізнес повинен ставити перед собою нові завдання. І чим бізнес цивілізованіший, тим більше стає його участь у соціальному житті свого міста, регіону, держави. 

Суспільство, оцінюючи діяльність підприємця, розглядає не тільки виробничі та фінансові показники, але й те, яку соціальну відповідальність бере на себе підприємець. Соціальна відповідальність – це обдумана, зважена діяльність. Вона проявляється в довгостроковій участі в конкретних проектах, спрямованих на поліпшення світу навколо. Якою б сильною не була комерційна структура, вона не може існувати поза свого середовища. А середовище – це місто, країна, люди, які там живуть. 

Соціальна відповідальність передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку підприємницької організації. Соціальні дії підприємця поліпшують життя місцевої громади або усувають  необхідність державного регулювання; можуть бути у власних інтересах підприємця через вигоди, що забезпечуються участю в житті суспільства (наприклад, пільги щодо оподаткування). 

Соціальну відповідальність розподіляють на внутрішню та зовнішню. 

До внутрішньої соціальної відповідальності експерти відносять ділову практику щодо власного персоналу, всього, що стосується розвитку людських ресурсів на підприємстві чи фірмі. 

Зовнішня складова соціальної відповідальності бізнесу передбачає діяльність підприємця у сфері, не пов’язаній безпосередньо з його бізнесом 

Список використаних джерел: 

Громадянська освіта. Інтегрований курс. 10 клас. Л. Валентій. Харків: Основа. 2019

Громадянська освіта. (інтегрований курс, рівень стандарту). Підручник 10 клас. О.Гісем. Харків: Ранок. 2018