Тема 6. СРСР

РОСІЯ ЗА ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

Тимчасовий уряд став на шлях поміркованих реформ:

• проголосив громадянські свободи;

• видав наказ про ліквідацію жандармерії; поліції, охранки;

• санкціонував арешт найвищих царських чиновників і генералів;

• оголосив амністію політичних в’язнів (партії, що переслідувалися за царизму, стали легальними);

• поширив громадянські свободи на військовослужбовців;

• оновив старий судовий апарат;

• одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам із країнами Антанти;

• розруха в народному господарстві посилювалася:

• закривалися промислові підприємства;

• тисячі людей втрачали роботу;

• в країні загострилася продовольча криза;

• міста постачалися з перебоями;

• не вирішувалося питання про землю.

КРИЗИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

(незадоволення населення внутрішньою і зовнішньою політикою Тимчасового уряду)

1. Квітнева криза.

Була пов’язана з нотою міністра закордонних справ Мілюкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця.

21 квітня 1917 р. в Петрограді відбулася 100-тисячна демонстрація протесту під гаслами “Геть війну!”, “Геть Тимчасовий уряд!”. Міністри Тимчасового уряду (Мілюков, Гучков), які відкрито підтримували курс “війни до переможного кінця”, були змушені піти у відставку.

Було утворено коаліційний уряд з представників буржуазії (10 міністрів) і соціалістичних партій (6 міністрів). Але суть уряду не змінилася.

Новим військовим міністром став есер О. Керенський (1881-1970). Він був центральною постаттю в ході Лютневої революції. Соціаліст і адвокат, О. Керенський був одночасно членом Тимчасового уряду і депутатом Петроградської ради.

2. Червнева криза.

Була пов’язана з незадоволенням мас внутрішньою політикою Тимчасового уряду. В Петрограді відбувся І Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, де більшість мали меншовики і есери.

Вперше лідер більшовиків В. І. Ленін відкрито заявив про наміри більшовиків взяти владу в свої руки. З’їзд прийняв резолюцію довіри до Тимчасового уряду.

У дні з’їзду почався наступ російських військ на Південно-Західному фронті, який був погано підготовлений, не вистачало снарядів, продовольства. Російська армія, втративши понад 60 тис. солдатів убитими й пораненими, відступила з Галичини до російського державного кордону. Це був повний провал наступальної операції.

Це загострило боротьбу між більшовиками (радикальним крилом революції) і контрреволюціонерами (очолювали генерали), які звинуватили у провалі наступу більшовиків, вимагаючи скасування армійських комітетів, розгону рад, оголошення більшовиків поза законом.

Більшовики на чолі з В. Леніним виступили за переростання революції в соціалістичну під гаслами: “Владу — радам!”, “Землю — селянам!”, “Фабрики — робітникам!”, “Мир — усьому народу!”.

Ці гасла зустрічали все більшу підтримку серед різних верств населення. Через ради більшовики мали намір прийти до влади. Ситуація в країні погіршувалася, створивши сприятливий ґрунт для більшовиків.

3. Липнева криза.

3-5 липня 1917 р. в Петрограді пройшли демонстрації (майже 550 тис. осіб), учасники яких вимагали:

• передати владу радам;

• проведення політичних і економічних реформ;

• вирішення питання про мир.

Тимчасовий уряд перейшов у наступ:

• демонстрація трудящих була зупинена (50 осіб вбито, 650 — поранено);

• революційні частини гарнізону були роззброєні і виведені з Петрограда на фронт;

• створювалися спеціальні офіцерські загони для боротьби з революцією;

• заарештували лідерів більшовиків (Л. Каменева, Л. Троцького, А. Луначарського та ін.);

• більшовики пішли в підпілля;

• оголосили в розшук В. Леніна.

В. Ленін переходить на нелегальне становище, переховується на станції Розлив.

Двовладдя закінчилося.

Вся влада опинилася в руках Тимчасового уряду.

Був сформований новий коаліційний уряд на чолі з О. Керенським.

Висновок: такий поворот подій не влаштовував ні крайніх правих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшовиків, які виступали за встановлення диктатури пролетаріату).

ЗАКОЛОТ КОРНІЛОВА

(25-30 серпня 1917 р.)

Контрреволюційні сили прагнули встановити військову диктатуру. Почав готуватися військовий переворот. Його центром стала ставка Верховного командування в Могильові, а главою — генерал Л. Корнілов, який був призначений у липні 1917 р. головнокомандуючим.

25 серпня 1917 р. під командуванням Л. Корнілова військові сили рушили на Петроград:

• 3-й кінний корпус генерала О. Кримова;

• кавказька “дика дивізія”;

• англійські танки.

Л. Корнілов запропонував О. Корейському піти у відставку.

О. Керенський був змушений виступити проти Л. Корнілова, зняв його з посади Верховного головнокомандуючого й оголосив заколотником.

Заходи проти Л. Корнілова підтримали робітники.

В ті дні активно діяли більшовики. Створено загони Червоної гвардії (до 60 тис. чол.), залізничники не пропускали ешелони з корніловцями (не було пропущено 45 ешелонів).

30 серпня 1917 р. заколот провалився. Головні організатори заколоту були заарештовані.

Висновки:

1. Спроба встановити військову диктатуру не вдалася.

2. Почалося різке розмежування політичних сил.

3. Відбувся процес більшовизації рад (здобуття більшовиками більшості в радах).

4. Спираючись на ради, більшовики стали на шлях підготовки повстання проти Тимчасового уряду.

РОЗПАД РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Лютнева демократична революція в Росії мала величезний вплив на розгортання національно-визвольної боротьби у Фінляндії, Прибалтиці, Україні, Білорусі, Закавказзі, Середній Азії, Казахстані.

Демократичні перетворення сприяли зростанню самосвідомості. Намагання відродити “єдину і неподільну” Росію відвертало від Тимчасового уряду народи, які виборювали свою незалежність.

Фінляндія

Після лютневих подій 1917 р. в Петрограді виборювала свою незалежність й Фінляндія. Фінський сейм вимагав автономії.

У березні 1917 р. Тимчасовий уряд видав акт про відновлення Конституції Великого Князівства Фінляндського, а питання про автономію відкладалося до скликання Установчих зборів.

Прибалтика

У Прибалтиці після лютневих подій у Росії були утворені Національні Ради, які спочатку ставили питання автономії, а потім незалежності.

Після приходу до влади більшовиків двічі встановлювалася радянська влада в Латвії, Литві й Естонії. Проте, спираючись на допомогу західних країн, передусім Англії, прибалтійські народи відстояли свою незалежність.

Татари і башкири

Після лютневих подій у Росії були створені Національні Ради, проголошені автономні уряди татар і башкирів.

На початку 1918 р. більшовики розпустили татарську і башкирську Національні Ради, заарештували керівників татар і башкирів і встановили радянську владу.

Середня Азія

Ситуація в Середній Азії була складнішою, ніж у центрі. Відстале, неписьменне селянське населення перебувало під впливом місцевих феодалів і мусульманського духівництва. Діяли різні групи під національними і релігійними гаслами. Центром революційних подій був Ташкент.

У листопаді 1917 р. був скликаний крайовий з’їзд рад, на якому було створено Раднарком Туркестанського краю.

В Середній Азії існували незалежні ханства:

Хіва — правитель Джунаїд-хан;

Бухара — вся влада в руках еміра Сейїд-Алім-хана.

Ці ханства були ліквідовані більшовиками у 1920 р.

Висновок: таким чином, Лютнева революція започаткувала процес розпаду Російської імперії.