Тема 2. Україна в період повоєнної відбудови. Становище сільського господарства. Голод 1946– 1947 рр.

Відбудова розпочалася з визволенням українських земель

Відбудова народного господарства в Україні ускладнювалася наступними причинами.

1. Умовами відбудови зруйнованого народного господарства України були:

• командно-адміністративні методи;

• державна соціалістична власність;

• панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві;

• повна відсутність економічної зацікавленості працівників у розвитку виробництва;

• тотальний ідеологічний контроль.

2. Відбудова народного господарства здійснювалась у напруженій міжнародній обстанові (почалися “холодна війна” і гонка озброєнь).

3. В Україні відновилися репресії, а в західних областях тривала війна радянської влади проти загонів УПА.

4. Вивезені на схід у роки війни підприємства було вирішено не повертати в Україну. З України було евакуйовано 550 промислових підприємств, з яких потім повернулося лише близько 150.

5. Союзний уряд не надав Україні достатніх коштів, необхідного обладнання і транспорту.

Союзне керівництво виділило 24% загальної суми в 75 млрд крб, призначених на відбудову всіх радянських територій, а матеріальні збитки України в роки війни становили 42% загальних збитків СРСР.

6. Різко скоротилася чисельність людських ресурсів. Демографічні втрати України протягом січня 1941 р. — липня 1945 р. становили більш як 22% загальної кількості населення. Навіть у 1950 р. населення України становило 36,6 млн душ, тоді як 1940 р. — 41,3 млн.

7. Гостро бракувало кваліфікованих кадрів. Від рук загарбників за роки війни загинуло не менше 7 млн осіб. Погіршився якісний склад робітничого класу, адже чимало висококваліфікованих робітників загинуло.

8. Широко залучалися до тяжкої праці жінки й підлітки. У 1947 р. у вугільній та металургійній галузях промисловості працювало 35% жінок. На багатьох роботах використовувалася праця підлітків. Все це призводило до травмування, каліцтв, людських втрат на виробництві.

9. Вироби для задоволення елементарних побутових потреб не виготовлялися взагалі або вироблялись у мізерних кількостях.

10. Повільно відбувалася відбудова сільського господарства.

11. Карткова система, яка існувала до 1947 р., забезпечувала лише напівголодне існування населення.

12. Суттєво ускладнився процес відбудови в Україні голодом 1946-1947 рр..

Відмінність відбудови народного господарства України од відбудовних процесів у Західній Європі

Різниця відбудовних процесів була зумовлена різними:

• пріоритетами і метою,

• стартовими умовами,

• шляхами,

• методами,

• можливостями.

1. Збитки, заподіяні війною Україні, були значно більшими, ніж на Заході.

Тільки прямі збитки, завдані господарству України, становили 285 млрд крб. Ця сума в 5 разів перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС тощо протягом трьох довоєнних п’ятирічок.

Загальна сума витрат, яких зазнали населення й господарство України, становила майже 1,2 млрд. крб. На руїни було перетворено 16,5 тис. промислових підприємств, 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. В Україні залишилося неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств. Промислове виробництво в Україні становило лише 26% довоєнного рівня.

Кількість робітників і службовців за роки війни скоротилася на 5,3 млн душ, а в колгоспах працездатне населення скоротилося на третину.

Значно меншими, ніж у нашій республіці, були руйнації промислового потенціалу в країнах Заходу.

Рівень англійської промисловості вже 1946 р. досяг 90% показників 1937 р.

Франція вже 1948 р. досягла довоєнного обсягу промислового, а 1950 р. — сільськогосподарського виробництва.

2. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами, без зовнішньої допомоги, а західні країни активно використовували асигнування, що надавалися США відповідно до “плану Маршалла”.

Західноєвропейські уряди зробили ставку на залучення іноземного, насамперед американського, капіталу. Західні країни згідно з “планом Маршалла” отримали в 1946-1952 рр. 13,3 млрд доларів.

СРСР, а під його тиском ще 8 країн Центральної та Південно-Східної Європи, відмовилися від участі у цьому плані.

СРСР спирався на власні ресурси, використовуючи тяжку, ручну в багатьох випадках, працю українського народу. Широко використовувалася праця в’язнів сталінських концтаборів.

3. Ігнорувався світовий досвід виходу з кризи.

Західні країни починали відбудову в такій послідовності:

• стабілізація національної валюти;

• відбудова доріг, засобів сполучення і засобів зв’язку;

• розвиток сільського господарства та на його базі харчової промисловості;

• розвиток виробництва предметів народного господарства;

• розвиток важкої промисловості на базі розвитку науки і прогресивних технологій.

У радянській економіці послідовність, методи і пріоритети були іншими:

• СРСР починав відбудову з важкої промисловості, куди направлялися основні кошти і трудові ресурси;

• проводилися сувора економія й накопичення фінансів за рахунок сільського господарства, легкої та харчової промисловостей;

• в легку промисловість надходило лише 12% капіталовкладень;

• задоволення життєвих інтересів трудящих відсувалося на другий план;

• на базі розвитку важкої промисловості держава послідовно проводила політику мілітаризації економіки;

• наприкінці 4-ї п’ятирічки військово-промисловий комплекс займав більше 60% у валовому суспільному продукті;

• під час відбудови не бралися до уваги екологічні аспекти;

• економіка України відбудовувалася не як самостійний замкнений комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи;

• процес відбудови здійснювався централізовано на основі єдиного загальносоюзного плану;

• переважала ручна праця (понад 70% робітників промислових підприємств України досягали норм виробітку переважно ручною працею);

• кількісні показники переважали над якісними;

• відновлення економіки здійснювалося переважно на екстенсивній основі.

4. У країнах Заходу процес відбудови відзначався швидшими темпами.

Західні країни довоєнного рівня досягай вже у 1947-1948 рр.

В Україні довоєнного рівня було досягнуто тільки у п’ятій п’ятирічці (1951-1955 рр.).

5. Провідну роль у відбудові в Україні відігравала командна система.

Держава робила ставку на трудовий ентузіазм людей. Широко пропагувалися рух передовиків і новаторів, соціалістичні змагання, безплатна ненормована праця, часто з використанням власних інструментів робітників.

Практикувалися трудові мобілізації робочої сили, примусова праця ув’язнених і військовополонених, праця жінок і дітей, безплатна праця колгоспників.

6. Широко використовувалися в Україні репресивно-каральні методи, притаманні тоталітарній системі. Прикладом може служити Указ президії Верховної ради СРСР “Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя”, виданий 21 лютого 1948 р.

7. У паливно-енергетичному балансі перевага в споживанні енергоносіїв надавалася вугіллю, а не нафті й газу, як у країнах Заходу. Надзвичайно високими були енерго- й металомісткість виробів, тобто вони вимагали багато затрат енергії та металу.

8. Відбудова України на відміну від країн Заходу ігнорувала товарно-грошові ринкові відносини, приватну власність, якість і конкурентоспроможність, принцип матеріальної зацікавленості трудящих і механізми їх економічного стимулювання, співпрацю та інтеграцію з розвиненими країнами світу.

Четвертий п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства України на 1946-1950 рр.

Березень 1946 р. — Верховна рада СРСР прийняла Закон про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР.

Серпень 1946 р. — Верховна рада УРСР прийняла Закон про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства України.

1. Цей план спирався на характерну особливість тоталітарної системи: можливість розпоряджатися ресурсами без огляду на потреби людей, а на власний розсуд і не несучи ніякої відповідальності за ухвалення неправильних рішень.

2. Він передбачав відбудувати розорені райони, підняти промисловість і сільське господарство, відродити культурно-освітню сферу, діяльність наукових установ і навчальних закладів.

3. Основні кошти держава спрямовувала на відбудову важкої промисловості за рахунок розвитку легкої промисловості, виробництва товарів народного споживання, розвитку соціальної сфери і сільського господарства, науки та культури, що асигнувалися за так званим залишковим принципом.

4. Радянське керівництво зосереджувало максимальні фінансові та людські ресурси на розвитку військово-промислового комплексу, проводячи політику мілітаризації економіки.

5. Обсяг капітальних вкладень на п’ятирічку становив 65 млрд крб, що перевищувало рівень капіталовкладень у народне господарство всього СРСР у першій п’ятирічці.

6. На розвиток важкої промисловості було спрямовано 88% усіх капіталовкладень. Пріоритетними галузями народного господарства було визнано:

• вугільну промисловість,

• електроенергетику,

• металургійну промисловість,

• машинобудування,

• транспорт.

7. Капіталовкладення в легку промисловість становили лише 12%, в сільське господарство не перевищували 7% загального обсягу асигнувань.

8. Державна політика щодо сільського господарства була скерована на форсування виробництва сільськогосподарської продукції, необхідної для забезпечення фабрик сировиною, населення міст — продовольством, а також для покриття імпортних потреб ряду країн Східної Європи, хоча це досягалося ціною важкої, ручної, безплатної праці селян.

9. Традиційними були заходи й методи реалізації виконання плану та мобілізаційно-пропагандистська штурмовщина, “соціалістичні змагання”, “директиви”, “зустрічні плани” тощо.

Голод 1946-1947 рр.

Причини голоду:

1. Посуха і неврожай 1946 р.

2. Незбалансована економічна політика державно-партійного керівництва у центрі й на місцях, нехтування сільськогосподарським сектором економіки.

3. Зменшення внаслідок війни посівних площ, занепад матеріально-технічної бази колгоспів, низька продуктивність колгоспно-радгоспного виробництва, нестача спеціалістів та робочої сили.

Ситуація ускладнювалася розоренням війною підсобних господарств колгоспників:

• 43% колгоспників на початку 1946 р. не мали корів;

• 20% — не мали жодної худоби, навіть птиці;

• була надзвичайно низькою врожайність культур і в колгоспах, і на присадибних ділянках;

• був надміру високим податок на городні культури, фруктові дерева, кущі ягідників тощо.

4. Позиція державно-партійного керівництва була злочинною, позаяк воно:

• знало про злиденне становище в сільському господарстві України і не вжило запобіжних заходів;

• нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів;

• намагалося голодом придушити національну самосвідомість українців.

5. Надмірно високі й нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн пудів).

6. Посилення кримінального переслідування “розкрадачів хліба”, які згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувалися як “вороги народу”.

Тисячі колгоспників, у тому числі підлітків і жінок, було засуджено як “саботажників”, “розкрадачів соціалістичної власності”, “підривників основ соціалізму”.

4 червня 1947 р. президія Верховної ради СРСР прийняла указ “Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна”. За зрізання та збирання голодними людьми колосків передбачалося ув’язнення від 7 до 10 років із конфіскацією майна.

7. Великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон. У 1946 р. було вивезено за кордон 1,7 млн тонн хліба, причому значна частина передавалася іншим державам безкоштовно у формі “братерської допомоги”.

СРСР надавав продовольчу підтримку країнам Східної Європи, навіть Франція отримала 600 тис. тонн зерна.

Наслідки голоду:

1. Один мільйон людських жертв.

2. Голод додатково ускладнив і без того тяжкий процес відбудови.

3. Негативно вплинув на моральний стан суспільства.

4. Почалася масова втеча селян, особливо молодих, у промисловість, на транспорт, на будови.

Здійснення грошової реформи (грудень 1947 р.)

1.Грошова реформа здійснювалася за рахунок населення:

• вилучалися заощаджені гроші;

• повноцінний обмін стосувався лише вкладів в ощадних касах;

• у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався у пропорції 1:1; вклади від 3 до 10 тис. крб. скоротили на третину, а вклади понад 10 тис. крб. — на дві третини.

2. Оскільки в сільській місцевості за відсутності установ ощадбанку населення зберігало гроші вдома, то вони підлягали обміну 1:10.

3. Селянство опинилося в нерівних умовах порівняно з іншими категоріями населення.

Підсумки виконання четвертої п’ятирічки

1. Обсяг валової продукції промисловості всієї України на кінець 1950 р. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15% у вартісних показниках (проте довоєнного рівня за фізичними обсягами було досягнуто лише в п’ятій п’ятирічці — 1951-1955 рр.).

2. За роки четвертої п’ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі та 46 прокатних станів, стало до ладу майже 130 шахт, почали працювати реконструйовані металургійні заводи: “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, Краматорський, Єнакіївський.

3. Військово-промисловому, комплексові наприкінці п’ятирічки належало більш як 60% валового суспільного продукту.

4. У короткий строк були відбудовані та стали давати продукцію Ворошиловградський паровозобудівний, Харківський тракторний, Запорізький трансформаторний та інші заводи.

5. Повністю відбудовано Дніпрогес. Відновилися довоєнні потужності Зуївської, Харківської, Одеської та інших великих теплових електростанцій. У 1950 р. в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж перед війною.

6. Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи.

7. Промисловий потенціал республіки поповнився низкою нових підприємств, було засновано нові галузі промисловості — автомобілебудівну, радіотехнічну.

8. Питома вага вироблених в Україні найважливіших видів продукції промисловості в загальносоюзному обсязі на кінець п’ятирічки становила:

• чавуну — 47,8%,

• сталі — 30,6%,

• прокату — 33,2%,

• залізної руди — 53%,

• вугілля — 30%.

9. Продукція легкої промисловості у 1950 р. становила лише 79% рівня 1940 р., сільського господарства — 91%. Занедбаність легкої та харчової промисловості призвела до хронічного дефіциту багатьох необхідних товарів — взуття, продовольства, одягу тощо, життєвий рівень населення залишався вкрай низьким.

10. До початку 1950-х рр. сільське господарство України було збитковим:

• зменшилися посівні площі й поголів’я худоби;

• знизилась урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва;

• внаслідок великих втрат селянства за час війни основною робочою силою на землі стали жінки й підлітки;

• головами колгоспів, директорами радгоспів ставали або некваліфіковані партійні чиновники, або демобілізовані воїни;

• був відсутній принцип матеріальної зацікавленості;

• існувала надмірна централізація керівництва сільським господарством;

• для колгоспників не існувало відпусток, державних пенсій, гарантованої грошової платні.

11. Протягом 1946-1950 рр. в Україні було збудовано житла загальною площею 46 млн кв. м. Але життєві й побутові умови населення, попри значні масштаби будівництва, залишалися складними. Мільйони сімей мешкали в бараках, перенаселених комунальних квартирах.

12. Відбудовувалися школи, навчальні заклади. Відроджувалося медичне обслуговування. Кількість лікарняних ліжок у республіці на кінець п’ятирічки досягла майже 200 тис., що перевищило рівень 1940 р. Але й самовідданою працею медики не змогли забезпечити якісного обслуговування населення.

Висновок: завдання четвертої п’ятирічки не були виконані по багатьох показниках.

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005