Тема 4. Суцільна колективізація в Україні.

     У грудні 1927 р. відбувся XV з’їзд ВКП(б), на якому було прийнято рішення про кооперування села. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.

Колективізація – це примусова система заходів, яка спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Завдання колективізації:

• налагодження каналу перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;

• забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;

• перетворення не контрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;

• ліквідація дрібного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже ліквідація куркульства як класу.

Перший п’ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об’єднано 30 % селянських господарств. Однак вже на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Секретар ЦК КП(б) У Косіор підтримав пропозицію завершити колективізацію протягом одного року. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала найвищі темпи колективізації серед усіх союзних республік, щоб показати приклад іншим республікам. У січні 1930 р. Україну віднесли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. – навесні 1932 р.

У процесі колективізації виділять декілька етапів:

1. 1929-1930 рр. – час прискореної колективізації, яка перетворилася, по суті, в комунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; селяни почали продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент; у 1928-1929 рр. в Україні було знищено до 50% поголів’я худоби;

2. 1930 р. – маневр сталінського керівництва з перекладанням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіху», в якій він виступи проти надмірностей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні комітети та рад. Організації на місцях); почався масовий вихід з колгоспів; восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше третини селянських дворів, причому переважно незаможницьких;

3. 1931-1933 рр. – новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів і завершення;

4. 1934-1937 рр. – завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 % від усіх посівних площ.

Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями». Мета ліквідації куркульства полягала у тому, щоб передати колгоспам (державі) найприбутковіші селянські господарства разом із землею та реманентом, вилучити значні запаси сільськогосподарської продукції, ліквідація найзаможнішого прошарку населення, яких радянська влада вважала джерелом капіталізму на селі.

30 січня 1930 р. – була прийнята постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації», яка поділяла куркулів на 3 категорії:

• активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів (покарання – 10-річне ув’язнення або розстріл);

• пасивні вороги радянського ладу, ті, хто намагався в рамках радянського законодавства боронити своє майно (покарання – конфіскація власності, виселення до північних та східних районів СРСР);

• лояльні до політики більшовиків, ті, що не чинили опору радянській владі, але не бажали вступати до колгоспів ( покарання – переселення за територію колгоспів, надання гіршої землі).

В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств.

Голодомор 1932-1933 рр.

Голод 1932-1933 рр. був одним із найжорстокіших злочинів сталінського режиму проти українського народу. Головною причиною голоду стало насильницьке вилучення хліба у селян. До цього також доєдналися ще й такі національно-політичні та соціально-економічні чинники:

• необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви;

• завищений план хлібозаготівель для України 1932 р.;

• надмірний хлібний експорт;

• прискорена насильницька колективізація;

• конфіскація владою продовольчих запасів;

• економічні прорахунки, спроба вести соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами.

7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР приймають постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про 5 колосків». Згідно з цим законом за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності передбачався розстріл або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна.

Незважаючи на жорстокість по відношенню до населення, виконати план хлібозаготівлі у 1932 р. не вдалося. З метою «виправлення» ситуації в Україну направляється надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. Основною метою надзвичайної комісії було вилучення хліба в селян за будь-якою ціною (обшуки, натуральні штрафи, реквізиція насінного, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо.) Хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.

Точну цифру людських втрат від голодомору 1932-1933 рр. встановити неможливо. Дослідники називають цифри від 3,5 до 12 млн. чол.

Таким чином колгоспний лад став однією з основ командної економіки і тоталітарного режиму.

Список використаних джерел: 

  Новий довідник: Історія України. С. Крупчан, Т. Крупчан, О. Скопненко. Київ: Казка. 2005