ІХ. Життя заради людей.
Будинок Ждановича в наш час
На подвір’ї колишньої „Райсільгосптехніки” є багатокімнатний дерев’яний будинок, якому вже понад сотню років.
Старожили пам’ятають це приміщення, як контору МТС – машино-тракторної станції, потім РТС – ремонтно-транспортного підприємства, а згодом „Сільгосптехніки”. „Райагротехсервіс” – останнє підприємство від будинку відмовилось із-за неможливості утримувати. Так і пустує приміщення.
Старожили міста О. Л. Пархоменко та М. Н .Кисіль пригадують: На околиці міста раніше був розкішний сад поміщика М. М. Ждановича, а в саду – два його будинки. В одному проживав сам господар, депутат дворянського губернського зібрання, в другому – його рідня. У 1917 р. Жданович позбавився землеволодінь не тільки у Дроздовиці, Жабчичах (Поліссі) та інших селах.
Коли постало питання про створення Городянської МТС, вибір випав на будинок Ждановича. У будинку „Райагротехсервісу” рідня поміщика жила аж до 1932 року. Оскільки територія навколо нього не була забудована, то тут і розмістилась у 1932 р. машинно-тракторна станція.
В стінах будинку Ждановича, на 2002 р. вже 94-річний колишній механік сільськогосподарських машин М. Н. Кисіль, єдиний на той час з живих організаторів МТС, підписав документ про прийняття першої партії тракторів Харківського тракторного заводу, відправлених селянам Полісся, які і стали ядром утворення МТС.
Саме в цьому будинку вирішувалась доля техніки. Тут планувались сільськогосподарські роботи і підводились підсумки, готувались кадри механізаторів, а потім він використовувався під житло.
Всі ці роки на підприємстві, що неоднарозово змінювало назву, працював і М. Н. Кисіль, аж до виходу на заслужений відпочинок.
Отже, цей будинок був свідком всіх змін ХХ століття.
В післявоєнний час, який вже теж можна віднести до старожитного, директором МТС став Василь Іванович Конон, сім’я якого та сім’ї інших робітників МТС довгий час жили в будинку Ждановича.
Свідки діяльності В. І. Конона: Механізаторська вулиця, нові будівлі колишньої „Сільгосптехніки”, залишки саду та ставок.
Свої спогади його дочка Інна Василівна назвала:
„Життя заради людей”.
Пройшло багато років, як наш незабутній батько Конон Василь Іванович покинув цей світ, але пам’ять про нього живе і буде жити, поки ми живі. Його мудрість, досвід, прагнення зробити цей світ красивішим – завжди перед нами. Він не шукав особистої вигоди у своїй праці, а працював для загального добра. Не було згаєно жодної його днини, а прожив він мало, усього 56 років.
В грізні сурові дні 1941 р., як член партії, за наказом влади, залишився в тилу для організації підпільно-партизанської боротьби, хоча він не був військовозобов’язаним.
Селянський син, він все життя любив землю і людей, які працювали на ній. Для цього він не жалів ні здоров’я, ні сил, а робив усе, щоб вона була щедріше, давала добрий врожай. Надзвичайно активний, непосидючий, прискипливий до себе і оточуючих, доброзичливий – такий був наш батько.
З 1948 року і по 1964 рік він очолював Городнянську МТС. Це були важкі роки післявоєнної розрухи, але з перших днів він, як справжній господар, почав упорядковувати її територію.
Спершу була огорожена вся територія і побудований виїзд з величезною аркою і з обох сторін висаджені одна за одною: ялини, берези, горобини, які милували око в усі пори року.
А далі більше – був висаджений прекрасний фруктовий сад: яблуні, груши, сливи, горіхи, який перетворював весною МТС в райський куточок і милував око простих механізаторів. Було у МТС і своє клубничне поле. В кінці території викопали два озера, куди запускали мальків і можна було бачити робітників з вудками у вихідні дні.
А сам він вставав о 5 годині, і кожного ранку, і у вихідні обходив цю велику територію і слідкував, щоб скрізь панував порядок. В. І. Конон, який забороняв збирати яблука навіть своїм дітям та дружині, пригощав їми зустрічних дітей, коли у нього не знаходилось для них цукерок. За проданий урожай саду мали можливість благоустроїти МТС, побудувати нові майстерні, столову та інші виробничі та побутові об’єкти.
Для постійних робітників була відрізана земля із садом для будівництва приватних будинків і ця вулиця була названа – „Механізаторська”.
В житті Василь Іванович був багатогранний: любив пісню, товариство, гарно співав, був веселою людиною, любив гумор.
Він хотів бачити людей щасливими, добрими, красивими і в ті важкі часи своєю особистою працею показував особистий приклад.
Але доля виділила йому небагато років і багато його добрих намірів не здійснилось.
На порозі колишнього будинку Ждановича.
В. І. Конон та його дружина Олексендра Спирідонівна, акушерка роддому
Василь Іванович Конон з дочкою Інною
Партійно-комсомольський актив селищної ради
на збиранні льону. 23 липня 1950 р.
В’їзд в Городню. Поруч з Кононом – дочка Інна Василівна
Робітники „Сільгосптехніки”. В верхньому ряду третій зліва – директор В. І. Конон. 1959 р.
На березі ставка „Сільгосптехніки”
В саду „Сільгосптехніки”. В. І. Конон
з дочкою Інною Василівною
На огородах „Сільгосптехніки”
В. І. Конон в лікарні після інфаркта
Багато років потому.
Поруч з Л. Г. Лук’яненко – Інна Василівна Конон