ГЛАВА СЬОМА

ГОРОДНЯНСЬКА СОТНЯ

                Городнянська сотня була сформована в північній прикордонній місцевості. У XVI ст. кордон, що тут був, відділяв Велике князівство Литовське від Московського князівства, у XVII ст. – став кордоном Речі Посполитої, а згодом тут пройшов північний кордон Гетьманщини. 25 травня 1672 р. на генеральній раді в Козацькій Діброві отримав булаву Іван Самойлович. Перша відома письменна згадка про прикордонну Городнянську сотню – це підписання в 1672 р. Конотопських статей городнянським сотником Григорієм Романовичем Романовим.

       Литовський гетьман Казимир Ян Сапєга вимагав перенести цей кордон з Сожу на р. Терюху та віддати Городню і Яриловичі – приєднати їх до Речицького повіту. Якщо претензії щодо Ярилович ще виправдовувались тим, що кордон раніше проходив південніше,  по р. Сухий Вір, то вимога віддати Городню була безпідставною, адже на півночі за Городнею, над р. Немильною, останнім гомельским поселенням були Марковичі. М. Костомаров вважав, що вимоги Сапєги викликало приєднання Терехівки до Гетьманщини. Самойлович у листі (25 лютого 1685 р.) відповідав, що Яриловичі та Городню з селами  відокремити неможливо, а  сам вимагав відвести жовнірів від Сожу.

      Процес відбудови Городні, не кажучи вже про інші поселення сотні, відбувався довго і болісно. На території древнього городища Городні були відновлені земляні укріплення. Як вважає історіограф, до речі чернігівський, О. Ханенко (1816–1895)  – навіть у 1675 р.,  коли пройшло майже 30 років після визвольної війни Б. Хмельницького, Городня ще не була відбудована, здійснювалась поправка старих будівель.  

     Шляхтичі та козаки, які підтримали Самойловича,  отримали маєтки також і в Городнянській сотні. Новим чернігівським полковником став Василь Карпович Дунін-Борковський (1640–4.03.1702). Землі, де була осаджена слобода Борковичі (Борковка), його батько Каспер (Карпо) Дунін, шляхтич гербу „Либідь”, отримав від Владислава IV – за участь в Смоленській війні.

       З універсалу 1672 р. відомо, що В. К. Борковський  в „навальних і прикрих експедиціях”, –  „з дитинства літ при отвазі і ущербку для здоров’я вік свій провадячи”. Був довіреною особою у Ігнатовича – їздив у Москву, був наказним гетьманом у Самойловича – командував військом на війні з Турцією. Підтвердження універсала царською грамотою (28 вересня 1673 р.) означало особливе ставлення царя до Борковського. З 1685 р., в Генеральній військовій канцелярії  – він генеральний обозний.

      В Городнянській сотні В. К. Борковський осадив слободу Ваганичі та, можливо, Сеньківку. Нові поселення залишились в  сотні і після нащадків Борковського.

      Із сотників в Городні у XVII ст. відомі: Василь Півень, Йосип Семенович Півень (1676–1785),Іван Богданович Войцехович та  Герасим.