Дроздовиця – ХХІV
З 1700 року по 1715 рік сотником був Андрій Федорович (Кипріанович) Стахович. Іван Стахович, його онук – сотник в 1755–1761 роках. Правнук А.Ф.Стаховича – Петро Петрович Стахович служив хорунжим (1809), підкоморієм (1809), та маршалом дворянства Городнянського повіту (1819–1821).
26 квітня 1705 р. А. Стахович отримав від І. Мазепи дозвіл поблизу Литовського кордону на селищі пустому Кусяювці над р. Карпилівкою осадити сл. Кусяювку (Кусії): „На річці греблю засипати, млин поставити й осадити селище закордонними жителями, а не тутейшими, малоросійськими”.
На грунтах, куплених між д.Хоробричі та д. Перепис, Стахович поселив слобідку Андріївку (Раздоричі або Разадари). Пінських селян, які тут поселились, називали пінчуками. 28 квітня 1714 р.
О.Лазаревський вважав, що у Я. Лизогуба, який спочатку поселився в Конотопі, були гарні стосунки з І. Мазепою, бо Лизогуб був сусідом Мазепи і позичав йому волів, щоб пахати землю.
В Городнянській сотні Лизогуб отримав „на ранг полковника”: Автуничі, Жабчичі, Солонівку, Старосілля, Перепис, Хоробичі, Хотівлю та Хрипівку, що раніше належали В.Борковському, а потім чернігівському полковнику Григорію Самойловичу – „Гетьманичу”, якого стратили 11 листопада 1687 року.
Дроздовиця – ХХV
З 1700 року по 1721 рік тривала Північна війна. Про І. Мазепу, як ворога Росії, зокрема Петра І, так і друга Карла ХІІ, написано багато. В Білорусії шведи припинили наступ на Смоленськ, ціллю якого був подальший похід на Москву, і направилось до Мглина, щоб йти на Москву разом з казаками. Але від Стародуба військо Карла XII змушено було відправитись до Семенівки і Новгород-Сіверського – тут шведи, разом з казацьким військом Мазепи, переправивлись через Десну і направились до Батурина, але військо Меньшикова встигло раніше та знищило гетьманську столицю. Городня від цього маршруту далеко.
Звідки ж взялись „Шведські могилки” в Городнянському краю?
Можливо, в місцях, де є ці „могилки” (Ваганичі та інші села), поховані полонені шведи. Ваганичі –„Шведські могилки” знаходяться біля півн. окраїни села, в 80 м зправа від автодороги на Хоробичі, в ур. Курганки, на березі болота Хоробицький пост. У Ваганичах можна почути розповідь, що ставок місцевому пану викопали полонені.
Дроздовиця – ХХVІ
У 1708–1722 роках гетьманом був І. Скоропадський. Його дочка – Ірина Скоропадська та її чоловік – бунчуковий товариш Семен Юхимович Лизогуб, син чернігівського полковника Ю. Лизогуба – стали одними з найбагатших людей Гетьманщини, отримавши спадщину гетьмана Скоропадського.
16 березня 1728 р. імператор Петро ІІ наказав гетьману Д. Апостолу розглянути справу про спадщину гетьмана Скоропадського. Мачуха Ірини Скоропадської – Настасія Марківна, друга дружина Скоропадського, турбувалась тільки про свою дочку Уляну і не віддавала навіть посаг Ірини: село Івашково та слобідку Дроздовицю.
Тільки через 2 роки, 18 березня 1730 р., чоловік І. Скоропадської – бунчуковий товариш Семен Юхимович Лизогуб отримав від Уляни Скоропадської, дружини ніжинського полковника Петра Толстого, – уступний лист на всі маєтки покійного гетьмана в Чернігівському полку, близько 600 дворів в різних селах. В Городянській сотні: с. Бурівка, слоб. Невкля, с. Вихвостів, с. Івашківка, с.Дроздовиця, с. Ваганичі, с. Володимирівка, д. Ільмівка, с. Ловинь, слоб. Олександрівка, д. Сухий Вир з руднею, поселення при Суховирському млині, д. Гута (гута – це „скляний завод”) та інші маєтки.
Загинув С. Ю. Лизогуб під час походу на Польщу, куди у 1734 р. відправився 11-тисячний корпус під командуванням його брата – Я.Ю.Лизогуба. Поховали С. Ю. Лизогуба в Гродно – „в кляштері Базиліанів при гарматній та дрібній стрільбі з церемонією”.
Дочка його сина – бунчукового товариша С. С. Лизогуба – Тетяна Семенівна в 1776 р. вийшла заміж за Панаса Дем’яновича Гоголя-Яновського. Тетяна Семенівна – бабуся М.В.Гоголя.
Дроздовиця – ХХІV
Наступним гетьманом став П. Полуботок, чернігівський полковник у 1705 – 1723 роках. П. Полуботок з іншими захисниками козацьких прав подав Петру І Коломацькі чолобитні (1723 р.), які також підписав городнянський сотник Я. І. Жданович. П. Полуботок загинув в Петропавлівській фортеці.
В Городнянській сотні Полуботку належали грунти поблизу таких поселень: c. Здраговка (Здрягівка), с. Жабчичі (тепер Полісся), с. Хоробричі (Хоробичі), д. Перепис, д. Овтуничі (Автуничі).
П.Полуботок збільшував кількість своїх володіннь купівлею та привласненням полкових маєтків, що належали ратушам сотенних містечек. Так він отримав близько 300 дворів. Таким Таким чином, будучи полковником 17 років, він придбав близько 3200 дворів. Таких маєтностей не мав ні один гетьман, хіба що Розумовський (1750 – 1764).
П. Полуботок, будучи чернігівським полковником, заселив слобідку Деревини на землі полкового села Перепис, а в Седнівській сотні Полуботку належала слобода Здрягівка. Його сини: Яків та Андрій уступили Деревини – С. Тарновському.
Зять Стефана Бутовича, „слуги його милості, п. полковника (Я. Лизогуба) і старости седнівського“, генерального осавула з 1709 р. – Стефан Тарнавський, Стефан Тарнавський, його зять, поселив Займище (Зоряне з 1962 р.). В. В. Тарновський – засновник Чернігівського історичного музею.