№ 7 (6)

В. Лиственська с/рада.

Населені пункти у XVIII – XX ст.

1. В. Листвен (Листвин),

село при р. Руда.

2. Мокроусівський,

хутір при р. Руда.

В.Листвен – І

Найдавніші поселення, відкриті археологами в Городнянському краю, належали племенам кам’яного віку. Одна з стоянок мисливців, які полювали на мамонтів біля льодовика в період пізнього палеоліту, знайдена недалеко від с.Клюси. Більшість археологічних знахідок відноситься до останнього періоду кам’яного віку – неоліту, одним із найважливіших відкриттів якого було виготовлення керамічного посуду. В ті часи, коли на Поліссі, значна частина якого довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, настало потепління, слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики. Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV– III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. Можливо, це були предки фінських племен. Землі племен культури ямково-гребінцевої кераміки простирались до Уралу. Поселення ямково-гребінцевої культури не так далеко від с. В. Листвен – „Миронова Гора–1”: пос. доби неоліту кам’яного віку (культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи (середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, ранньослов’янського часу (київська культура), давньоруського часу – в 900 м–1,1 км на півд. схід від схід. част. с.Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Миронова Гора та інші поселення.

В.Листвен – ІІ

Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До племенного об’єднання, в результаті якого виник слов’янский етнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен.

Нове об’єднання племен виникло десь наприкінці ІІІ тис. до н. е. – тоді на Полісся з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили фінські племена; з відкриттям бронзи (сплаву міді та олова) стався перехід до бронзового віку.

Відомі поселення середньодніпровської (XXVI–XV ст. до н.е.) культури ранньої бронзи, сосницької культури (II тис. до н. е. – вперше знайдена біля Сосниці Чернігівської обл.) середньої бронзи та лебедівської культури (XI–IX ст. до н. е.) пізньої бронзи. Кераміка середньодніпровської культури прикрашена лінійним, „мотузковим” і „ялинковим” орнаментами, „зубчатим” штампом, рядами вдавлювань та розчесами. Для кераміки сосницької і лебедівської культур характерні прикрашення „мотузковим”, лінійним і геометрічним орнаментами, „колючим дротом”, вдавлюваннями по краю і шийці вінчика, зубчатим штампом і розчесами. Поселення „Зарванщина” (Стрілки): пос. епохи бронзи (середньодніпровська, сосницька, лебедівська культури), ранньозалізного віку (милоградсько-юхнівський культурний тип), залізного віку (зарубинецька культура), ранньослов’янського часу (сер. І тис.) – в 2,5 км на півд. схід від півд. краю с. Дібрівне, на лів. березі р. Крюкова, пошкоджене кар’єром.

В.Листвен – ІІІ

Милоградська (VII–I ст. до н.е.) та юхнівська (IV–II ст. до н.е.) культури – перші поліські культури залізного віку. Належали вони предкам балтів, а також, можливо, предкам слов’ян. Вперше посуд милоградської культури знайшли на городищі поблизу д. Милоград (Речицький р-н). Посуд милоградської культури прикрашався вдавлюваннями та „перлинним” орнаментом. Милоградська культура, можливо, належала неврам, а юхнівська – будинам або меланхленам, які, за повідомленням давньогрецького історика Геродота, жили на півночі від земель скіфів. Покладами болотної руди на Поліссі користувались ще і металурги Гетьманщини.

В.Листвен – ІV

Історикам Римської імперіі в ті часи, коли існувала наступна культура залізного віку – зарубинецька (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), були відомі племена венедів, яких вчені визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит та Птолемей. Поселення зарубинецької культури (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) відоме біля с. Смичин: ранньозалізногу віку (милоградська культура), ранньослов’янського часу (київська культура), почепської культури (I–II ст. н.е.), кераміка якої подібна юхнівській і дніпро-двинській (VIII ст. до н. е. – IV ст. н. е.) культурам та схожа с зарубинецькою культурою – в 300 м на півн. захід від півн.-захід. окраїни с. Смичин, на прав. березі р. Крюкова. Штрихованй посуд з Смичинського поселення на Подесенні зустрічається рідко. Так визначено, що тут було одне з найдавніших поселень почепського типу, схожого с зарубинецькою культурою.

В.Листвен – V

Серед племен черняхівської культури (II–IV ст. н.е.), яка в IV ст. пережила нашестя гунів, були слов’яни – анти, які дійшли від Дніпра до Дуная і створили пеньківську культуру (V–VIII ст.). Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською або балтською.

Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вважають ранньослов’янскими племенами.На їх поселення, відкриті на Правобережжі Дніпра, схожа і частина поселень Лівого берега. „Тупичів–4” – пос. ранньослов’янського часу (ІІ–V ст. н.е.) – в 1,6 км на півн. захід від півн. окраїни села.

В.Листвен – VІ

Про сіверян, наступних жителів Полісся, „Повість минулих літ” Нестора літописця повідомляє, що вони: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ” .

Довгий час (до І пол. ІІ тис. н.е.) сіверяне підтримували зв’язки з в’ятичами та радимичами.

За даними білоруського археолога О. А. Макушнікова, кордон між сіверянами та радимичами проходив по болотах, що на півдні: від р.Терюхи, притоки Сожу, і Тетеви, притоки Снову, та співпадає з теперішнім кордоном між Чернігівською та Гомельською областями.

В.Листвен – VІІ

Давньоруські поселення Городянського краю, входили до складу прикордонної волості – Сновської тисячи. В.Лиственські селища знаходяться на півдні і північному заході від місцевого городища.

Городище давньоруського часу (вал заввишки 2 м і шириною 6 м і ров глибиною 2,6 м і шириною 7,5 м), про яке згадував Шафонський – знаходиться в 1,5 – 2 км на півд. схід від с. В.Листвен, при зливанні р. Крюкова і р. Руда, в ур. Городок.

В.Листвен – VІІІ.

Поблизу Листвена у 1024 р. відбулась битва між синами Св.Володимира. Мстислав із Тьмутаракані привів дружину касогів та хазарів, а Ярослав із Новгорода по Дніпру – варягів. Залишки укріплень поблизу В.Листвена, вцілілі вздовж річки, великолиственці називали – „городище”. Ще одне земляне укріплення, що поблизу річки Дирчинки – називали „городок”. Це казацьке городище.

У Х–ХІІІ ст. поблизу „городища” існували досить великі селища. Фортеця поблизу В. Листена була захищена ровом, який, напевно, наповнявся водою з річок Руда і Крюкова. Порівняння часу виготовлення знахідок з М.Листвена та В.Листвена дозволило зробити висновок, що літописний Листвен знаходився в районі М.Листвена. Давньоруське поселення існувало тут вже у Х ст. Городище поблизу В.Листвена було побудоване не раніше кінця ХІ ст. та було городищем-сховищем без постійного населення.

Під час війни з монголо-татарами кількість сільських поселень у Чернігівському князівстві зменшилась майже в 25 разів!

В.Листвен – ІX

Від постійних війн між Литовським та Московським князівствами місцеві жителі рятувались завдяки лісам, річкам, озерам та болотам. Так, непрохідні болота Замглай і Паристе обходили стороною всі війська. Поселень було дуже мало. В „Реєстрі Чернігівських границь” (1526 р.), на півночі від В.Листвена, що записаний першим, як прикордонне село, та сусіднього М.Листвена, володіння „владики Брянського”, – згадуються тільки Боровичі, Горськ та Єриловичі (Яриловичі).

Післямонгольська кераміка знайдена: пос. „Макишин–1” („Седнів–5”): пос. епохи бронзи (ІІ–І тис. до н.е.), ранньослов’янського часу (ІІІ–V ст.), давньоруського часу, пос. ХІV – ХV ст. – в 1,5 км на південь від с.Макишин в ур. Журавлеве Поле (Жоравля); „Тупичів–1”: пос. давньоруського часу, зайняте городами, пос. XVI – XVIII ст. – в півд.-захід. част. села.

В.Листвен – X

На поч. XVII ст. (1620–1621) поселень було дуже мало – так, в Чернігівському повіті статус сіл та деревень (деревня відрізнялась від села відсутністю церкви) мали лише 11 поселень.

В часи постійних війн та розбійницьких нападів навіть Чернігів був спустошений десь у 1619 році.

Сіверська земля дісталась Владиславу–IV, якому не вдалось стати московським царем, а правління він почав з розподілу земель між людьми, прийнятими на військову службу. В грудні 1620 р. д. В.Листвин на р. Крюковій, а також Смяч на р.Смяч – отримав Ян Самуель Пац. У січні 1621 р. д.Мокишин і сл. Седнів – дістались Станіславу Глембоцькому. У 1626 р. С.Пац купив поселення С.Глембоцького на берегах Снову, а також с. Тупичів.

Пац звільнив від податків всіх седнівських ремісників: кравців, кушнарів, шевців, гончарів ковалів та інших, надавши їм право самим вирішувати власні справи, за винятком кримінальних, підлеглих замковому суду. Ян Самуель Пац –засновник Седнівської волості (у 1638 р. Седнів мав статус містечка)– однієї з найбільших волостей воєводства.

В.Листвен – Х.

Повстання 1648 р. швидко вийшло за межі реєстрових полків: Чигиринського, Черкаського, Канівського, Корсунського, Переяслівського, Кропивненського та Білоцерківського.

В.Листвен – ХI.

Після смерті Б. Хмельницького почалась громадянська війна – Руїна, причинами якої стало непорозуміння, як між простими козаками і покозаченими шляхтичами, так і між претендентами на гетьманську булаву, кожен з яких намагався знайти собі прихильників.

Відомий універсал гетьмана Виговського (1658—1659), пов’язаний з Городнянським краєм: „Побачивши прислугу у війську нашому пана Лаврентія Бороздни, який і зараз і кожної дороги не пропускає до війська становлячись, зараховуємо при власних маєтностях, батьківським правом йому належних, при містечку Горську та селами до нього належним зо всіма належними пажитками”.

З литовськими шляхтичами Борозднами, починаючи з XVI ст., пов’язано заселення півночі Сіверської землі. Заснуванння Городні та заселення цих земель також пов’язано з польськими дворянинами Фащами. Тим польським шляхтичам, які перейшли в ряди повстанців, Богдан Хмельницький підтвердив їх володіння. Бороздни та Фащі теж приєднались до повстанців Хмельницького – війська Запорізького.

В.Листвен – ХII.

Після того, як наказного гетьмана Іоакима Сомка, обрали гетьманом на Козелецькій Раді у квітні 1662 р., Тупичів згадується, як належний до містечка Седнева. Вихвостів тоді отримав брат чернігівського полковника І.Силича –– Степан Силич.

Іокима Сомка, 7 полковників, в числі яких був Іоаникій Силич, та багатьох інших старовинних козаків, після Ніжинської чорної ради – стратили. Події ці відомі читачам з повісті Пантелеймона Куліша „Чорна Рада” („Хроніка 1663 року”).

Від гетьмана І. Брюховецького, обраного 17–18 червня 1663 р. на Ніжинській чорній раді простими козаками, противниками покозаченої шляхти та городового козацтва, вищезгаданий Л. Бороздна знову отримав універсал. Лаврентій Бороздна був живий ще і у 1698 році. У відповідь на скаргу, що його ображають сусіди та військові чиновники, він отримав захисний універсал від гетьмана Мазепи.

В.Листвен – ХIII.

Дем'яна Ігнатовича, який відіграв головну ініціативу у відновленні зруйнованої Городні, призначив чернігівським полковником у 1665 р. – гетьман І. Брюховецький. А, будучи у гетьмана Правобережної України П. Дорошенка наказним гетьманом, Д.Ігнатович, командував Чернігівським, Ніжинським та Стародубським полками в війні з російським військом.

Сучасники називали Демка Ігнатовича мужичим сином, підкреслюючи незнатність походження. Сіверський гетьман Д. Ігнатович (1669–1672), прозваний Многрішним, був дуже суперечливою людиною. Для придушення політичних противників він широко застосовував практику доносів на них в Москву.

В.Листвен – ХIV.

З дочкою Д. Ігнатовича одружився В. І. Полетика, який обрав своє місце у рядах повстанців. Про Полетику відомо, що його батько – православний шляхтич („польскої нації, породи шляхетскої”) із містечка Броди (Кременецький повіт) Волинського воєводства. Брат В.І.Полетики – шляхтич Іван Іванович Полетика загинув на війні з турками під Хотином у 1673 р., а його вдова відправила синів Павла та Григорія на навчання в Київ, щоб вони не втратили Православної віри.

Василь Іванович Полетика (Політика) – седнівський сотник у 1670–1677 роках. Полетике належали: Вихвостів, Івашківка, Мощонка (Мощенка), Пекурівка, Рогізка та Рудн (напевно – це Політрудня (Політичеська Рудня –завод по виробництву заліза), яку він поселив слободою.

Населені пункти Городнянського краю спочатку входили до складу Седнівскої сотні.

В.Листвен – ХV.

Городнянська сотня була сформована на північному кордоні Гетьманщини з Польщею, що у XVI ст. відділяв Велике князівство Литовське від Московського князівства.

У 1672 р. гетьманом став Іван Самойловича, який на той час був генеральним суддєю.

Чернігівським полковником став Василь Карпович Дунін-Борковський (1672–1685), а з 1685 р. В. К. Дунін-Борковський – генеральний обозний в Генеральній військовій канцелярії. Землі, де була осаджена слобода Борковичі (Борковка), його батько Каспер (Карпо) Дунін, шляхтич гербу „Либідь”, отримав від Владислава IV – за участь в Смоленській війні.

Шляхтичі та козаки, які підтримали Самойловича, отримали маєтки і в Городнянській сотні. В. К. Дуніну-Борковському, який: в „навальних і прикрих експедиціях... з дитинства літ при отвазі і ущербку для здоров’я вік свій провадячи” – дістались: Тупичів, В.Листвен, Пекурівка та Політрудня. Був довіреною особою у Ігнатовича, а потім – у Самойловича, командував військом на війні з Османською імперієй.

В Городнянській сотні Борковському В. К. Борковський осадив слободу Ваганичі а також, можливо, Сеньківку. Нові поселення відомі і у нащадків Борковського.

Після невдалого походу в Крим весною 1687 р. І.Самойловича звинуватили в зраді.

В.Листвен – ХVI.

Обранню гетьманом І. Мазепи сприяла козацька старшина – вихідці з Правобережжя, де захоплювала владу Польща і не припинялась Руїна – громадянська війна, що почалась після смерті Б. Хмельницького, причинами якої стало непорозуміння, як між простими козаками і покозаченими шляхтичами, так і між претендентами на гетьманську булаву, кожен з яких намагався знайти собі прихильників.

Чернігівським полковником став Я. К. Лизогуб (1687–1698), з чийого дозволу в Канів увійшли війська І. Самойловича та князя Ромадоновського.

В Городнянській сотні Лизогуб отримав „на ранг полковника”: Автуничі, Жабчичі, Солонівку, Старосілля, Перепис, Хоробичі, Хотівлю та Хрипівку, що раніше належали В.Борковському, а потім чернігівському полковнику Григорію Самойловичу – „Гетьманичу”, якого стратили 11 листопада 1687 року.

В.Листвен – ХVII.

З 1700 року по 1721 рік тривала Північна війна. Про І. Мазепу, як ворога Росії, зокрема Петра І, так і друга Карла ХІІ, написано багато.

У дружини Мазепи – Фридрикевічни була маєтність в с. Хрипівці.

В.Листвен – ХVIII.

У 1708–1722 роках гетьманом був І. Скоропадський. Його дочка – Ірина Скоропадська та її чоловік – бунчуковий товариш Семен Юхимович Лизогуб, син чернігівського полковника Ю. Лизогуба – стали одними з найбагатших людей Гетьманщини, отримавши спадщину гетьмана Скоропадського – близько 600 дворів в різних селах. В Городянській сотні: с. Бурівка, слоб. Невкля, с. Вихвостів, с. Івашківка, с.Дроздовиця, с. Ваганичі, с. Володимирівка, д. Ільмівка, с. Ловинь, слоб. Олександрівка, д. Сухий Вир з руднею, поселення при Суховирському млині, д. Гута (гута – це „скляний завод”) та інші маєтки.

Загинув С. Ю. Лизогуб під час походу на Польщу, куди у 1734 р. відправився 11-тисячний корпус під командуванням його брата – Я.Ю.Лизогуба. Поховали С. Ю. Лизогуба в Гродно – „в кляштері Базиліанів при гарматній та дрібній стрільбі з церемонією”.

В.Листвен – ХIХ.

Наступним гетьманом став П. Полуботок, чернігівський полковник у 1705 – 1723 роках.

П. Полуботок з іншими захисниками козацьких прав подав Петру І Коломацькі чолобитні (1723 р.), які також підписав городнянський сотник Я. І. Жданович. П. Полуботок загинув в Петропавлівській фортеці.

В Городнянській сотні Полуботку належали грунти поблизу таких поселень: c. Здраговка (Здрягівка), с. Жабчичі (тепер Полісся), с. Хоробричі (Хоробичі), д. Перепис, д. Овтуничі (Автуничі).

П.Полуботок збільшував кількість своїх володіннь купівлею та привласненням полкових маєтків, що належали ратушам сотенних містечек. Так він отримав близько 300 дворів. Зокрема, від ратуші м. Седніва він заволодів маєтностями в селах: Макишин, Дирчин та Клочків, а від Городничої (Городнянської) ратуші – 40 дворів в м. Городні. Таким Таким чином, будучи полковником 17 років, він придбав близько 3200 дворів. Таких маєтностей не мав ні один гетьман, хіба що Розумовський (1750 – 1764).

В.Листвен – ХХ.

При гетьмані Д. Апостолі, у 1729 р. –1730 р., в Чернігівському полку для встановлення права власності на маєтки розглядались наявні документи та записувались свідчення місцевих старожилів – „сказки тамошніх старожилів”. Чернігівським полковником тоді був Михайло Богданов.

В.Листвен – ХХI.

В. Листвен (Листвин), село при р. Руда.

1729 р.–1730 р. До полку належать 55 дворів, володіння бунчукового товариша А. Борковського. Після вигнання ляхів, Листвен, коли гетьманом був Сомко, належав до містечка Седнева, а в 1674 р. (рік 7182 від створення світу) жалувану грамоту на село отримав В.Борковський. У 1704 р. В. Борковський отримав на село універсал від Мазепи, а в 1709 р. А. Борковський отримав універсал Скоропадського за служби його батька – генерального обозного В. Борковського. На Листвен та Тупичів надавались універсали Мазепи (1687 р., 1704 р., 1706 р.) та Скоропадського (1709 р.).

1732 р. Козаків – 25.

1732 р. За даними „Полкової ревізії”, володіннями А.Борковського в Листвені були 105 дворів: 15 грунтових, 59 малогрунтових та 35 убогих.

Із 8 його млинів, 2 млина знаходились на р. Смяч (на 4 мучних та 2 ступних кола) та 2 млина на р. Руда на 9 мучних та на 7 ступних кол, а 2 млина належать седнівському сотнику Івану Римші.

В.Листвен – ХХII.

Після скасування гетьманської влади Катериною – ІІ, Друга Малоросійська колегія (1764–1786) здійснила перепис жителів Гетманщини та збір данних про них здійснювався для з’ясування, які у них є прибутки та майно – для визначення податків, а також для визначення напрямків розвитку господарства. Так виник Рум’янцевський опис – „Генеральний опис Малоросії” (1765–1769), а потім – „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.) Пащенка та „Чернігівського намісництва топографічне описання” (1786 р.) Шафонського.

В.Листвен – ХХIII.

1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 32, селянських дворів – 107, володіння чернігівського підкоморія Якова Лизогуба.

Церква кам’яна з двома престолами: Архангела Михаїла та Св. муч. Андрія Стратилата, і церква дерев’яна Св. Миколая.

В.Листвен – ХХІІ.

Рудка (Крюкова) – починається з лісів Чирецького і Моложавого та з болота Ягідного (за іншим описанням, витікає із Широкого болота за 5 верст від Тупичева), протікає поблизу Листвену і Смичину, а впадає в Снов поблизу Дирчина.

На р. Рудка (Крюкова) ще більше гребель: Верхня нова, Ковалівська, Мокроусівська, Лиственська, Городянська, Смичинська, Петличнівська – також були А. Борковського. Вешняк, валюшня та млин Новий на цій річці належали колись Василю Дуніну-Борковському; млин і валюшня – Якова Дуніна-Борковського та седнівського сотника Івана Римші. Їх же – млин за 2 версти від Листвена. Седнівському сотнику Івану Римші на р. Рудка також належали 2 вешняка.

Існували також інші млини на р. Смяч та р. Рудка – млини Купеньків та Круків, але це вже були землі Седнівської сотні.

В.Листвен – ХХІІІ.

Одна з рудень (залізний завод) в Городнянскій сотні була на р. Рудці (р.Руда). Поселення з такою назвою було між В.Лиственом та Смичином.

В.Листвен – ХХІV

Села, які разом з хлібопашеством займались продажем дров, наприклад – Листвен та Лиственська слобода, що знаходилась напроти села через р. Руду.

В.Листвен – ХХV.

Найдревніша будівля Городнянського краю – Свято-Михайлівська церква у с. В.Листвен, побудована разом з кам’яними палатами у 1742р. в Лиственській слободі, на території старовинної земляної фортеці – на кошти бунчукового товариша А. В. Дуніна-Борковського (до 1690 р.–до 1744 р.), сина генерального обозного В. К. Дуніна-Борковського.

Св.-Михайлівська церква, частково перебудована на поч. XIX ст. та у 1855 р., має національне значення – подібних більше немає. Невідомий талановитий майстер вклав риси бароко в архітектуру архаїчного поліського безбаннного храму. Андрій Васильович Дунін-Борковський також подарував для церкви Євангеліє та велику срібну чашу.