ГЛАВА ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
ВІД XIX ДО ХХ СТОЛІТТЯ
До середини XIX ст. кількість жителів повіту збільшилась до 86180 (чоловічого полу – 43149, жіночого – 43031). Міський статус в повіті мала тільки Городня. Всього в 15 повітах Чернігівській губернії – 1392404 мешканців.
В Городні тоді проживали: духовенство біле – 14, дворяни спадкові та особисті – 127, відставні солдати – 51, купці – 37, міщани християни – 1292, міщани євреї – 490, дворові люди – 45, козаки – 105, поміщицькі селяни – 32. Всього – 2193. Відставні солдати пораховані чомусь разом з дружинами.
В 1859 р. в повіті 86744 мешканця, в Городні – 4081 (2018 ч., 2063 ж.). Промисловість незначна. Заводи невеликі – 2 цегельних та 1 завод по вичинці та первинній переробці шкір. Значно зросла кількість ремісників – 150 (в т.ч. цехових – 22). Кількість жителів проти часів сотні збільшилась вдвічі: міщани – 2194, дворяни і представники інших соціальних станів – 569, ремісники – 150, селяни – 339, купці – 107.
Місто складалось: із будинків казенних кам’яних – 1, приватних дерев’яних – 258, церков дерев’яних – 3, лавок деревя’яних – 27, винних погребів – 1, млинів водяних – 1. Лікарня – на 25 міст, училища: повітове та прихідське.
Торгівля в місті в середині ХІХ ст. зосереджувалась в 50 торгівельних лавках (в часи сотні лавок було 34) і теж була незначною. Значна кількість народу в Городні збиралась лише на ярмарках, які відбувались 4 рази в рік, а особливо відзначались ярмарки, які проходили 29 червня та 14 жовтня. Купці з інших міст привозили: червоні та бакалійні товари, залізо, шкіру, взуття. Жителі повіту пропонували: хліб, худобу, дерев’яні та гончарні вироби, смолу, різноманітну продукцію сільського господарства.
Для купівлі коней, рогатої худоби і овець, яких в значній кількості пригоняли в Городню для продажу, сюди приїзджали покупці не тільки з сусідніх повітів Чернігівської губернії, а також: з Мінської та Могильовської. Коней і рогатої худоби продавалось до 1000 голів.
Загальний оборот чотирьох ярмарок в Городні у 1890 р. досяг 400 тис. карбованців. Із місцевих виробів в торгівлі переважали кустарні, гончарні та шкіряні. В Тупичеві, волосному селі, торгували близько 10 лавок, базар працював кожну неділю, а в рік відбувались 2 ярмарки.
У 1880 р. в Городні 3903 жителів: міщани – 2610, церковнослужителі – 31, війсковослужбовці і члени їх сімей – 373, селяни – 355, дворяни – 307, купці – 110, представники інших станів – 117. Міські професії: кравці, чоботарі, шапочники, столяри, ковалі, слюсарі, мідники, переплітники, фарбівники, годинникарі, пічники, камінщики, хлібники, булочники та м’ясники.
В Городні працювали 2 цегельних заводи (один завод виготовляв продукції на суму 2100 карб.), 3 вичинних та 2 заводи по первинній переробці шкір (2 заводи виготовляли шкір на суму 15450 карбованців). Торгівлю забезпечують вже 56 крамниць плюс 3 крамниці по торгівлі вином та 4 підвали за зразком столичних по торгівлі горілкою.
Кількість жителів в повіті з часом зростає. У 1883 р. їх записано 105818, в т. ч. 22652 козаків, 27495 колишніх державних та 55671 поміщицьких селян, а в 1890 р. – 129584 (65461 ч. і 64123 ж.). Ремісників в повіті – 924. З данних статистики чомусь зникають такі показники, як напівзайняті і непрацюючі чоловіки і жінки, яких в 1883 р. було відповідно 6357 і 22447 та 5629 і 21500.
Були і інші проблеми. Багато селян не сплатили викупну суму за землю. В Городні не було вигінної землі, так залишилась і зараз.
Більшість жителів повіту в сер. XIX ст. проживали в селах.
Макишин (2060 жителів): дворяни – 14 (9 ч., 5 ж.), духовні – 6 (3 ч., 3 ж.), козаки – 1553 (747 ч., 806 ж.), землероби-власники – 108 (44 ч., 64 ж.), відставні солдати – 114 (54 ч., 60 ж.), міщани – 12 (6 ч., 6 ж.), євреї-корчмарі – 31 (14 ч., 17 ж.).
Хоробичі (1060 чол.): дворяни – 29 (15 ч., 14 ж.), міщани – 15 (5 ч., 10 ж.), казенні селяни – 331 (165 ч., 166 ж.), володільницькі поселенці – 579 (280 ч., 281 ж.).
Хотівлянський приход (1060 чол.): дворяни – 25 (11 ч., 14 ж.), військові – 90 (36 ч., 54 ж.), козаки – 565 (260 ч., 305 ж.), міщани – 7 (3 ч., 4 ж.), казенні селяни – 179 (85 ч., 94 ж.), володільницькі поселенці – 194 (100 ч., 94 ж.).
Андріївка (581 чол.): володільницькі поселенці – 194 (280 чол. полу, 281 жін. полу).
Хрипівка: дворяни, козаки (210) та володільницькі поселенці.
Багато селян проживало також в містечках повіту.
В Горську (колишня Топальська сотня Стародубського полку) у 1865 р. було 614 бувших володільницьких селян (113 дворів); в Ловині (Городнянська сотня) – 568 бувших вол. селян та євреїв-землеробів (95 дв.); в Любечі (Любецька сотня) – 2091 бувших вол. та державних (казенних) селян (315 дв.); в Нових Боровичах (Седнівська сотня) – 967 бувших вол. та держ. селян (120 дв.); в Ріпках (Ройська сотня) – 1442 бувших вол.селян та козаків (150 дворів).
Швидко зростала кількість євреїв. В звітах єврєї показуються з 1792 р., яких було на той час 335 чоловік. Єврейська енциклопедія в одному з 16 томів, виданих в Санкт-Петербурзі єврейськими вченими Росії, Європи та США, повідомляє: „Городня – повітове місто Чернігівської губернії. В звітах єврєї показуються з 1792 р., яких було на той час 335 чоловік. А у 1847 р. „Городянське єврейське товариство” вже нарахувало 577 душ. На одному з двох єврейських кладовищ найстарішій могилі у 1845 р. було 65 років. Похоронне братство затверджене з 1845 р. В 1897 р. в повіті з населенням понад 150 тис. жителів було 7058 євреїв, в т. ч. в Городні із 4310 мешканців – 1249 євреїв.
Із місцевостей в повіті із загальною кількістю жителів не менше 500, євреї були найбільш численними. Село Коржівка (потім це Щорс, а тепер Сновськ) – всього жителів 2379, в т.ч. євреїв – 985, м. Ловинь – 1418 і 231, с. Невкля – 519 і 57, м. Ріпки – 3336 і 3049”. В 1859 р. в Городні вже була єврейська молельна школа, пізніше побудовані 2 синагоги – цегляна та дерев’яна.
В повіті з’являється циганське населення. В 1859 р. – 21 чоловік.
Якщо у 1846 р. міський прибуток, що складався із оброчиних статей, зборів з промислових закладів та допоміжних прибутків, становив – 1555 карб. та 38 т а 1/2 копійок сріблом, а витрати – 1131 карб. та 37 та 1/2 коп. сріблом, то у 1887 р. в місті на 1500 карб. звичайних і 300 карб. надзвичайних доходів приходилось поточних витрат близько 2000 карбованців. Через дефіцит міських доходів не забезпечувалось повне фінансування бюджету. Тільки 700 карб. щорічно виділялось на утримання поліції. Земські доходи повіту (81000 карб.) на 1300 карб. перевищували витрати (79700 карб.).
При проведенні перепису 1897 р. було встановлено, що повіт – один з найбільших по кількості жителів, бо в 10 волостях проживало 154819 чоловік, в т. ч. 4146 жителів Городні. Кількість населення з часів звільнення від кріпацької залежності в повіті збільшилась на 70 %. Так, в Добрянці нараховувалось близько 9500 чоловік, Любеч – більше 3000, Нові Боровичі – 1500, Петрівка – 1700, Седнів – 1500, Тупичів – 2500, Дроздовиця – близько 1500, Хоробичі – 1300, Бурівка – приблизно 1000, Вихвостів – менше 1000. На кожню сотню чоловіків в губернії припадало по 103,2 жінки. Якщо в Козелецькому повіті кожна сім’я була з 5,4 душ, то в Городнянському з 5,9. Демографічна ситуація витримувалась. Зростання численністі жителів міста відбувається нижчими темпами, ніж населення сіл.
Чи означає це, що повіт був „найгустішим” по їх заселенню?
Дані того ж, 1897 р. стверджують, що це не так. В деяких південних повітах на квадратну версту припадало по 60–70 чоловік при середній густоті по губернії 51, а в Городнянському найменше в губернії – по 43.
В 1901 р. в Городні 4430 жителів, в 1904 р. їх близько 5000 (1905 р. – 5050). Бюджет – 10700 карбованців.
Промисловість в повіті залишалась незначною. Заводи повіту виробляють товарів на суму трохи більше 500 тис. карб. в рік. Всіх робітників приблизно 300 чоловік. В Городні невеличкі заводи і миловарна фабрика напередодні Першої світової війни виробляли продукції на суму 14 тис. карб. в рік. Лісосклад продавав лісових матеріалів на 10 тис. карб. В 1916 р. в Городні відкрився не тільки кінотеатр, а також електростанція.
Найбільш значними підприємствами були винокурні та гуральні. Виробництву та продажу спиртних напоїв а повіті спочатку сприяли урядові постанови. 14 червня 1890 р. Височайше Державною Радою встановлені пільги для сільськогосподарського винокуріння. Але 1 липня 1896 р. було запроваджено казенний продаж напоїв. З того часу введений і статут опіки про народну тверезість. В липні 1898 р. були закриті три очисні склади вина в губернії, в т. ч. один в Городні.
В 1890 р. 6 винокурних заводів повіту „викурили” 5100000° спирту. Завод Карвольського-Гриневського, що відкрився у Вихвостові в 1870 р., за рік виробляв спирту на суму 20 тис. карб. Перероблялось 7 тис. пудів зерна і 130 тис. пудів картоплі. Робочий день робітників, яких – 15, був 10–12 годин, а зарплата 8 карб. в місяць. Завод Свєчина в Тупичеві (працює з 1841 р.) виробляв спирту на 14 тис. карб. в рік, а Зороховича в Бурівці (з 1875 р.) – на 6 тис. карб. Винокурня була також в Дроздовиці.
Урожайність зернових в Городнянському повіті була середньою. Значна територія північної частини повіту від Сожу та Дніпра до кордонів Сосницького повіту – піщані землі. В північно-східній частині повіту, між залізницею та Сновом, а також від Деревин – в напрямку Хотунич знаходяться сірі суглинисті землі. На півдні від Ріпок, в напрямку Вербичі та Великої Вісі і на південному сході від Бурівки та Смичина – в напрямках Івашківки та Дирчина смуга сіроземів переходить в чорноземи. Урожаї в сусідніх повітах, там, де багато чорноземів, порівняно з Городянським, були значно більшими, а відповідно вищими були і результати розведення худоби. В Городнянському повіті урожаї за 10 років (з 1883-го по 1892-й) були такими: жита – 4,9 чверті з десятини, вівса – 3,5, гречки – 2,6. Чверть жита – це в середньому 8,4 пуди, вівса – 6, гречихи – 6,5. Хоч в повіті було розпахано 43 % земель, хліба не вистачало, в 1894 – 1900 роках збиралось в середньому по 11,3 пуди на душу населення.
У 1885 р. земські збори, розглянувши „Управські зведення про господарський стан селян”, признали можливим для місцевостей з середньою урожайністю вище 2,5 чвертей зерна з дес. обмежитись одним загальним зниженням викупних платежів в 16 % тодішнього окладу. Для місцевостей з середньою урожайністю 2,5 чвертей зерна з дес. викупні платежі знизили в подвійному розмірі, тобто на 32 % окладу, нарешті для місцевостей з урожайністю в 2 і менше чверті зерна з дес. – на 48 % тодішнього окладу.
Урядове зниження було заплановане не від добра. Якщо урожайність жита в 1885 р. ще вийшла на губернський показник – 4,9 чверті з десятини, то зменшились урожаї гречки, ярої пшениці, ячменю, проса та вівса. Центральний статистичний комітет внаслідок недоброякісних грунтів у місцевостях ІІ-ї та ІІІ-ї категорій, а також незавидного становища селян, висловив згоду з цими пропозиціями. Таким чином, загальна сума додаткового зниження платежів по повіту вийде за 12 тисяч карбованців. Але ж це тільки розрахунки.
В Городнянському повіті у 1885 р. поселень з середнім урожаєм 2,5 чверті зерна з десятини, виявилось 51. А це загалом 4417 ревізьких душ з 14057 дес. землі і загальною сумою 20269 карб. викупних платежів. Це, зокрема землевладіння Тупичівської волості (Дібрівне, Політична Рудня та Пекурівка); Хотуницької (Петрівське, Староруднянське, Смяцьке (Єфрема, Платона, Михайла та Григорія Єньків), Конотопське, Хрипівське, Петрівське (Юркевича та Оболонського); Хотівлянської волості (Хотівлянське, 1-е і 2-е Кузницькі, 1-е, 2-е, 3-е Хоробицькі, 1-е і 2-е Ваганицькі, Перепиське); Мощенської (Ататкової, Мотоницьких, Стаховича, 1-е і 2-е Хрінівські, Гаврилівське, Старосільське, 1-е, 2-е і 3-е Андріївські, 1-е, 2-е і 3-е Солонівські, Автуницьке); Великощимельської волості (Богродсько-Слобідске), Новоборовицької (Жабчицьке, Жовідське, Довгогребельске); Ріпкінської волості (1-е Голубицьке, Даницьке); Петрушинської (Зубаське, Кратинське); Любецької волості (Селюківське, Сидоровське, Радульське).
Поселень з середньою урожайністю 2 і менше чвертей зерна з дес. 61 з 6196 ревізькими душами плюс 17091 дес. землі с 27564 карб. викупного платежа.
Що ж це за поселення?
У Тупичівській волості такими були: Стовпівка, Гніздище, Купиха, Невкля; в Яриловицькій – вся волость, в Хотуницькій: Грязна і Півнівщина; в Хотівлянській: Деревинське, Кусіївське, Карпівське, Ільмівське, Будищанське, 1-е, 2-е і 3-е Дроздовицькі; Мощенській: Гасичівське та Клюсівське; Великощимельській: Великощимельське (М. Посудевського), Гутицьке (Д.Симоновського), Гутицьке (А. Симоновського), Турівське (Ждановича), Турівське (Милорадовича), Єнькова Рудня (Бранта і Єнька), Займищевське та Малодирчинське (Іваніна); Новоборовицької: 1-е і 2-е Горські, Загребельно-Слободське, Ількуцьке; Ріпкінської: Гробовське, Пилипчанське, Глинянське; Любецької: 1-е, 2-е, 3-е і 4-е Любецькі, Лопатневське, Углово-Рудницьке.
До вкрай низької, з погляду через 120-річчя, урожайності в 1884–1885 роках посівам значної шкоди завдав градобій. В 1885 р., наприклад, у повіті він вибив 1236 десятин і спричинив збитків на 5165 карбованців. Постраждали, зокрема посіви жита і вівса на дачах Ст. Рудні та Макишина.
Як взагалі використовувалась земля?
На це питання теж знаходимо відповідь. Під садибами було 18912 десятин землі, під оранкою – 136962, під луками і сінокосами – 76536, під лісом – 91253, під землею придатною, але необробленою – 23986 дес., під дорогами, водою і іншими необробленими землями – 13274 десятин. Загальна кількість посіяного і зібраного знаходилась у такій пропорції: озимих посіяно 46 тисяч чвертей, ярих – 54 тис., картоплі – 13 тис. Зібрано: озимих – 184 тис. чвертей, ярих – 89850, картоплі – 29 тис. чвертей. Вирощено 382800 пудів сіна, що дуже мало. Ячмінь і овес достигли передчасно і урожай їх зібраний нижче середнього.
Із одержаних данних видно, що в 1885 р. ціни на робочу силу були такі: за обробіток десятини: під озимину – 4 карбованці, під ярину – 5 карб., робітнику за день: влітку кінному – 1,5 карб., пішому – 1 карб., взимку: кінному – 1 карб., пішому – 75 копійок.
Повіт займав перше місце по кількості землі з розрахунку на 100 робочих чоловіків: 445 десятин, у той час, коли в південних повітах показники ці значно нижчі.
Стан громадського продовольчого капіталу на 1 січня 1885 р. в повіті виглядав так: 3252 карб., в позичках і боргах – 1336 карбованців. На поповнення позичок і боргів надійшло 101 карб. 85 копійок. Взамін хлібних запасів і від продажу хліба надійшло 107 карб. 25 коп., витрачено на пересилання грошей в банк і назад 2 карб. 21 коп.
Однак показники на 1 січня 1886 р. засвідчують, що в повіті порівняно з попереднім роком, кількість продовольчого капіталу все ж зросла на 207 карб., а позичок і боргів – зменшилась на 102 карбованці.
За даними межування 1860–1890 років, найбільш лісистим і в той же час трав’яним повітом залишався Городнянський, де кормової площі 22 %, а запасної для землеробства – 35 %, що значно перевищує середньогубернську норму (19,1 і 28,6 %). Цьому, очевидно, сприяло й краще забезпечення землею після 1861 року.
Загальна площа соснових, березових та дубових лісів в Городянському повіті на початку ХX ст. була приблизно 26 % загальної площі. Соснові ліси, що тут переважно росли, були з з найкращих в Чернігівської губернії.
У 1909 р. в повіті приблизно 194000 жителів. Фабрик і заводів у 1900 р. – 18 з виробництвом на 288000 карбованців. Бюджет повітового земства в 1910 р. – 180700 карбованців: на самоврядування – 14700, народна освіта – 44200, медицина – 51700.
Під час Столипинської аграрної реформи (1907–1916), що дозволяла селеням зробити своєю власністю частку громадської землі сільських товариств, з’являеться багато нових хуторів. У 1910 р. в доповіді Городнянської повітової земської управи повідомляється, що за останні 2-3 роки в повіті виникло декілька сотень хуторних та відрубних господарств.
Збереглись фотографії, зробленї наприкінці XIX ст. – на початку ХХ ст. Найбільш відомі з них – Наталії Олександрівни Симплікевич, дочки землевласника із с. Хоробичі, які потрапили на сторінки журналу „Нива“ та зберігаються в музеях Києва, Чернігова та в інших. Також фотографії Н. О. Симплікевич опубліковали І. Голець та О. Пузич на своїх сторінках в мережі „Фейсбук“.
Відставний генерал-лейтенант юстиції Олександр Тимофійович Симплікевич, кавалер ордену Св. Анни І ст., який до 1901 р. працював на посаді Голови Віленського оуружного суду, проживав в с. Хоробичі у відставці. Його дочки – Олена та Наталія були вчительками, а також займались лікуванням селян. Ще Наталія Олександрівна була керівником дитячого хору с. Хоробичі. Цей хор приймав участь в багатьох губернських оглядах.
В Хоробичах згадують історію, як дочка Симплікевича врятувала село у 1943 році. Коли прийшли карателі, щоб знищити Хоробичі, вона звернулась до їх командира такою вишуканою німецькою мовою, що він не зміг відмовити їй в проханні не палити село.
