ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА
НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ – ІІ
Сеньківська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Сеньківка (Семківка або Симеонівка?),
село.
1729 р.–1730 р. Полковничого уряду – 20 дворів. Володіє, за військові заслуги, бунчуковий товариш Іван Владиславович Бороздна, згідно універсалу Скоропадського за 1716 р.
„За сказками тамошніх старожилів”, полковник В. Борковський осадив це село слободою та віддав городнянському сотнику В. Півню, а потім – Миколі Грембецькому. Коли полковником став Я. Лизогуб, Борковський відібрав село у Грембецького, а наступним господарем Сеньківки зробив городнянського сотника Герасима. Згодом Сеньківку від Я. Лизогуба отримав його зять С.Бутович, а за ним – городнянський сотник А.Стахович, якому село належало близько 20 років. Коли А. Стахович помер, Сеньківка у 1716 р. від гетьмана Скоропадського дісталась генеральному бунчужному Івану Бороздні.
І. Бороздна розповів під час слідства, що сільце Семківка слобідкою була поселена Семашкіним в урочищі Скворцовому, на Горському грунті, що належав Борозднам, а відібрана якимось Бурковським, але Бороздна стверджував, що у нього збереглись, як привілеї, отримані його предками від польських королей, і грамоти московських князів, так і універсал Б.Хмельницького. У 1730 р. І. Бороздна привіз в Глухів універсал Скоропадського за 1709 р., що підтверджував володіння Семківкою.
1765 р.–1769 р. На уряд – 20 дворів, cелянських дворів – 8, володіння бунчукового товарища І. Бороздни.
1859 р.– 516 жителів.
1901 р.– 549 жителів.
1920 р.– 726 жителів. Господарств – 153.
Берилівка (Бирилівка),
деревня при р. Тетиві.
1729 р.–1730 р. 15 дворів. Заселена А. Стаховичем на Сеньківських грунтах, про що він отримав універсал від Скоропадського від 11 жовтня 1709 р. Після смерті А. Стаховича, Берилівка стала володінням його вдови Марії Стаховичової – їй дісталось 5 дворів, згідно універсалів Скоропадського від 22 травня 1715 р. та 13 червня 1716 р.
Млин на 2 кола на р. Тетиві Скоропадський своїм поделив універсалом від 22 травня 1715 р. пополам між вдовою Стаховича та –„законниками монастиря Єлецького чернігівського”.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 2, володіння Івана Бороздни.
1859 р.– 113 жителів.
1901 р.– 263 жителя.
1920 р.– 408 жителів. Господарств – 76.
Андріївська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Андріївка,
село при болоті Роздори.
1729 р.–1730 р. Колишніх полкових – 45 дворів. Андріївка, як слобода була заселена на землях, куплених Андрієм Стаховичем у хоробицьких козаків та стрільців. Вдова бувшого сотника Стаховича отримала універсал Скоропадського від 22 травня 1717 р. на Андріївку: „Марія Лисичовна Стаховичева, оволоділа сотникова городницька, маючи в своєму володінні слобідку Андріївку, частину на куплених від покійного мужа її грунтах, а частину на вільних хоробрицьких, між сельцями Перепис і Хоробричі, прохала нас про оборонний універсал”. Універсал Скоропадського за 1715 р. підтвердив їй також володіння на: село Семківку, половину сіл Пекаров та Рогинцов і слобідки Бириловка та Кусіївка. Один млин був на р. Роздори та 2 млини на р. Карпілівці.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 21, володіння бунчукового товариша А. Стаховича.
Церква Різдва Богородиці.
1786 р. Андріївський кінний завод належав бунчуковому товаришу Петру Стаховичу.
1859 р.– 777 жителів.
1901 р.– 1000 жителів.
1920 р.– 1042 жителя. Господарств – 203.
Автуничі (Овтуничі),
деревня – курінна резиденція .
1729 р.–1730 р. Селянських дворів – 14, володіння Степана Тарновського. Раніше володіли полковники: Яків Лизогуб, Єфим Лизогуб, Павло Полуботок. Вдова Тарновського – Агафія Степанівна, дочка Стефана Бутовича, доводила законність встановлення млина на р. Вербч, посилаючись на універсал Скоропадського за 1717 р., згідно якого Автуницькі та Мощенські грунти були куплені Стефаном Бутовичем.
Грунт Кримок (острів Кримок) генеральний осавул С. Бутович отримав від: „автуницьких і мощенських людей з отчиною і з протчими бортними, в інших інших місцях будучими, соснами”. С. Бутович віддав Кримок свому зятю – Стефану Тарновському, військовому товаришу. В цьому ж грунті, над Мальчою, за універсалом від 19 серпня 1717 р., був влаштований млин на 2 кола на р. Вербчі.
1732 р. Козаків – 12, підсусідків – 55.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 20, селянських дворів – 6, володіння Я. Тарновського.
1859 р.– 607 жителів.
1901 р.– 1012 жителів.
1920 р.– 1124 жителя. Господарств – 213.
Старосілля,
деревня при р. Вербч.
1729 р.–1730 р. Уряду полковничого – 13 дворів. Коли володільцями Старосілля були полковники: В. Борковський, Г.Гетьманич, Я. Лизогуб – в деревні нараховувалось 3 мужичих двори. Від Я. Лизогуба Старосілля отримав Стефан Бутович, а після нього – його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро. На р. Вербч їм належав млин, на який була жалувана грамота Петра І від 7 липня 1718 р. – на 2 кола мучних та на 1 коло ступне. Межі куплених Кузницького та Старосільського грунтів визначені універсалом гетьмана Мазепа від 19 березня 1700 р: „Із верхівки Вербичі річки – до Івантіїва ліса: у Радків, у Бурок, у Крутий рівчак, у Довгослуп, у Перевисле болото, у Головате, у Ростопту” . Ще одну жалувану грамоту, від 16 грудня 1708 р., С. Бутович отримав від царя Петра для підтвердження володінням слобідками Старосілля та Кузничі: „з полями та сіножатями, з дібровами, з бором та з всілякими угіддями”, разом з „вотчиним побором”.
1732 р. Стрільців – 6, підсусідок – 1.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 3, стрільців – 11, селянських дворів – 2, володіння військового товариша Петра Бутовича.
1859 р.– 258 жителів.
1901 р.– 549 жителів.
1920 р.– 599 жителів. Господарств – 99.
Займище,
хутір при р. Вербч.
(Зоряне)
1729 р.–1730 р. 4 двори, слобода заселена С. Тарновським на куплених Автуницьких грунтах.
1765 р.–1769 р. Селянских дворів – 3, володіння генерального бунчукового Якова Тарновського.
1859 р.– 16 жителів.
1901 р.– 177 жителів.
1920 р.– 252 жителя. Господарств – 42.
Ломоносове ?
Лемешівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Лемешівка,
село при Тетівському болоті.
1729 р.–1730 р. 88 дворів, володіння Єлецького монастиря. Слободою Лемешівку заселив закордонними людьми архімандрит Ісакій Васинкевич на грунтах Мощенки, тому більше року Лемешівка була тільки монастирським володінням. Універсал Мазепи на володіння Лемешівкою за 1707 р. підтвердив у 1719 р. Скоропадський своїм універсалом.
Підданих– 60.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 53, володіння Єлецького монастиря.
1770 р. Загалом в Лемешівці та Мощенці проживали: володільницьких підданих – 459, козаків – 78, бобровників – 68, стрільців – 46.
1859 р.– 1154 жителя.
1901 р.– 2243 жителя.
1920 р.– 2539 жителів. Господарств – 498.
Мальча ?
Урочище Мальча знаходиться під грунтом Кримок (острів Кримок), який генеральний осавул С. Бутович купив у: „автуницьких і мощенських людей з отчиною і з протчими бортними, в інших інших місцях будучими, соснами” – та віддав свому зятю Стефану Тарновському, військовому товаришу.
Рубіж ?
1859 р.– 25 жителів.
VІІ. Населені пункти (1859 р.)
по обидві сторони транспортної дороги в Білорусію
(із Городні в д.Хоробичі та в Могильовську губернію).
¼ версти від Городні – х. Іванівський або х. Папернових (10 жителів)
½ версти – х. Черемошне або х. Єфремів, або х. Бугаєвський, або х. Бугаєвича (43 жителя)
2 версти – х. Страмота або х. Разгуляй (3 жителя)
4 версти – х. Альошинський або х. Понищатенка (136 жителів)
6 верст – х. Дмушин (4 жителя)
15 верст – д. Хоробричі або Хоробичі (1255 жителів)
20 верст – с. Перепис (1160 жителів)
28 верст – д. Деревини (979 жителів)
По праву сторону транспортної дороги в Білорусію:
5 верст – х. Потельги або х. Павло-Іванівський (58 жителів)
8 верст – д. Кузничі (353 жителя)
12 верст – с. Андріївка (777 жителів)
14 верст – х. Займище (16 жителів)
15 верст – х. Глинище або х. Рубіж (25 жителів)
18 верст – с. Лемешівка (1154 жителя)
19 верст – х. Кримок (9 жителів)
По ліву сторону транспортної дороги в Білорусію:
18 верст – с. Ваганичі (1037 жителів)
25 верст – д. Ільмівка(652 жителя)
26 верст – д. Карпівка або д. Бесідка (266 жителів)
26 верст – х. Ніколо-Воздвиженський або х. Євреїнова (25 жителів)
30 верст – с. Кусії (399 жителів)
Деревинська сільрада.
Деревини у XVIII – XX ст.
Деревини (Деревин),
при р. Теруха.
1729 р.–1730 р. Володіння Агафії Бутовичовної, вдови бунчукового товариша Стефана Тарновського – 10 дворів. Слобода була поселена полковником Полуботком на землі полкового села Перепис, потім належала його синам – Якову і Андрію, а вони уступили цю слобідку С. Тарновському, що і підтвердив – „Указ Її імператорської величності від 28 червня 1726 року”.
В 1729 р. Степан Терновський отримав універсал гетьмана Д.Апостола: „Слухано челобиття бунчукового товариша Степана Терновського, що він – Терновський, прохає в Чернігвському полку про слобідку Васильківку, в селищах Деревинах, оголошуя, що та слобідка на його грунті, і по скупованим від перепиських жителів поселена; а полковник чернігівський Михайло Богданов і того полку старшина били челом, що попередній чернігівський полковник Полуботок многія полкові маєтності, назвавши зрадницькими мазепинськими, собі затвердив грамотою, між якими, реєстром показали, вони – старшина, і ту слобідку Васильківку, що вона на пустій землі поселена”.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 27, володіння бунчукового генерального Я. Тарновського.
1859 р.– 979 жителів.
1901 р.– 1921 житель.
1920 р.– 2578 жителів. Господарств – 467.
Хоробицька сільрада.
Хоробичі у XVIII – XX ст.
Хоробичі (Хоробричі) у XVIII ст.,
деревня при рівчаку Неслуш.
1729 р.–1730 р. Уряду полковничого – 12 дворів, раніше були володіннями городнянського сотника Андрія Стаховича, а нині володіння канцеляриста військової генеральної канцелярії Самійла Холодовича.
За „сказками тамошніх старожилів”, раніше деревня належала полковникам: В. Борковському, Г. Гетьманичу, Я. Лизогубу, Є.Лизогубу. А. Стахович отримав Хоробичі від Полуботка, деякий час деревнею володів сотник чернігівський полковий Тимофій Михайлович Булавка, значковий козак Чернігівського полку, але Хоробичі залишились за вдовою Стаховича – Марієй Іванівною, у якої на цю деревню був універсал від 12 червня 1716 р. гетьмана Скоропадського. Від неї село, як посаг її дочки Ганни, спочатку дісталось зятю – канцеляристу Андрію Борзаковському, той помер, адочка вийшла заміж за Самійла Холодовича – у 1726 р. він був наказним сотником Городнянської сотні. 24 серпня 1726 р., за уступним листом тещі, С.Холодович отримав Хоробичі з – „усіма околичностями”.
1732 р. Козаків – 5; стрільців – 19, підсусідків – 18.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 8, стрільців – 31; володіння військового товариша Василя Рубця, 11 дворів – володіння бунчукового товариша Івана Думитрашки.
1859 р.– 1255 жителів.
1901 р.– 1544 жителя.
1920 р.– 2058 жителів. Господарств – 408.
Кузничівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Кузничі (Козлиничі?),
деревня при болоті Ведмежому.
1729 р.–1730 р. 32 двори. Слобідку Кузничі заселив Стефан Бутович на грунтах, куплених ним у місцевих козаків та стрільців.
Межі куплених Кузницького та Старосільського грунтів своїм універсалом від 19 березня 1700 р. підтвердив гетьман Мазепа: „Із верхівки Вербичі річки – до Івантіїва ліса; у Радків, у Бурок, у Крутий рівчак, у Довгослуп, у Перевисле болото, у Головате, у Ростопту”.
Підтвердження на володіння слобідками Кузничі та Старосілля С. Бутович отримав і від Петра І. В жалуваній грамоті від 16 грудня 1708 р. за С. Бутовичем записані слобідки Кузничі та Старосілля –„з полями та сіножатями, з дібровами, з бором та з всілякими угіддями, разом з вотчиним побором”.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 2, володіння військового товариша Петра Бутовича.
1859 р.– 353 жителя.
1901 р.– 580 жителів.
1920 р.– 953 жителя. Господарств – 173.
Зелене ?
Переписька сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Перепис,
село – стрілецька резиденція.
1729 р.–1730 р. Уряду полковничого – 6 дворів. „За сказками тамошніх старожилів”, деревнею володіли полковники: В. Борковський, Г. Гетьманич, Я. Лизогуб, Є. Лизогуб, П. Полуботок. За полковничество Полуботка, деревня дісталась городнянському сотнику Андрію Стаховичу, після нього універсал Скоропадського від 9 травня 1719 р. отримав сотник Тимофій Булавка, а потім село стало володінням його дружини Софії. У 1728 р. вона отримала універсал: „Нинешній ясновельможний його милість пан гетьман, респектом услуг мужа її військових і сина Івана Булавки, в військовій єнеральній канцелярії конфермовали їй же з синами 1728 году в володіння”.
1732 р. Козаків – 2, підсусідків –2; стрільців – 20, підсусідків – 9.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 29. Стрільців – 52. Селянські двори в володінні: колезького асесора Михайла Євреїнова, нащадків слабинського сотника Левандовського, Я. Тарнавського та інших. Універсал на Перепис від 9 травня 1719 р. отримав сотник полковий чернігівський Тимофей Михайлович Булавка, значковий козак Чернігівського полку.
Церква Благовіщення Богородиці.
1859 р.– 1160 жителів.
1901 р.– 1823 жителя.
1920 р.– 2572 жителя. Господарств – 460.
Кусії (Кусей),
село при р. Карпилівці.
1729 р.–1730 р. 20 дворів. Слобода була заселена А. Стаховичем на селищі Кусяювка людьми закордонними – на землях, як куплених ним, так і на вільних, це йому у 1705 р. дозволив своїм універсалом гетьман Мазепа. Універсал Скоропадського за 1715 р. залишив Кусії володінням, вдови А. Стаховича – Марії Стахович.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 5, володіння Євреїнова; 13 дворів – чернігівського бургомістра Михайла Єньки.
Церква Покрова Богородиці.
1859 р.– 399 жителів.
1901 р.– 874 жителя.
1920 р.– 1133 жителів. Господарств – 199.
Ільмівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Ільмівка.
1729 р.–1730 р. 28 дворів, після смерті Скоропадського стали володіннями гетьманши. В 1730 р. їх дочка – Уляна, дружина ніжинського полковника Петра Толстого, написала уступний лист С.Ю.Лизогубу, чоловіку першої дочки гетьмана – Ірини Скоропадської. Раніше було володінням Грембецьких.
Козаків в Ільмівці не було.
1765 р.–1769 р. Ільмівка, деревня при р. Ільмівці. Селянських дворів – 31, володіння Тетяни Лизогуб, вдови Миколи Афендика. Померла вона у віці 105 років в Воронкові.
1765 р.–1769 р. Ільмівка, село при болоті Маругівка. Селянських дворів – 33, володіння полтавського полковника Андрія Горленка, одруженого з дочкою Ірини Лизогуб.
Церква Успіння Богородиці.
1859 р.– 652 жителя.
1901 р.– 1540 жителів.
1920 р.– 1669 жителів. Господарств – 347.
Карпівка,
слобода при болоті Погорілому.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 16, володіння колезького асесора М. Євреїнова.
1859 р.– 266 жителів.
1901 р.– 702 жителя.
1920 р.– 978 жителів. Господарств – 183.
Світанок
Хутір Воздвиженський ?
1920 р.– 5 жителів. Господарств – 1.
Хутір Миколаївський ?
1901 р.– 57 жителів.
1920 р.– 120 жителів. Господарств – 22.
Хутір Миколо-Воздвиженський ?
1859 р.– 25 жителів.
1920 р.– 150 жителів. Господарств – 31.
Ближнє ?
Марочкине ?
Мости ?
Ваганицька сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Ваганичі,
село при болоті Вершини.
1729 р.–1730 р. 44 двори, володіння гетьманши після смерті Скоропадського, їх дочка – Уляна, дружина ніжинського полковника Петра Толстого, у 1730 р. написала уступний лист С.Ю.Лизогубу, чоловіку першої дочки гетьмана – Ірини Скоропадської. Ваганичі слободою поселив чернігівський полковник В. Борковський, після нього село було володіння полковника Гетьманича – Григорія Самойловича, потім – М. Грембецького та його сина Ф. Грембецького, а згодом село дісталось І. Скоропадському.
1732 р. Козаків – 4, стрільців – 6.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 3, стрільців – 13, селянських дворів – 12, володіння колезького асесора Михайла Євреїнова, директора прикордонної таможні – спадщина його дружини, яка походить з роду гетьмана Скоропадського; 4 двори були володіннями бунчукового товариша Івана Стаховича.
Церква Св. Миколая.
1859 р.– 1037 жителів.
1901 р.– 1817 жителів.
1920 р.– 1965 жителів. Господарств – 372.
1859 р.– 1037 жителів.
1920 р.– 1965 жителів. Господарств – 372.
Барабанівське ?
Вершини ?
Володимирівська сільрада.
Населені пункти у XVIII ст.
Володимирівка (Володимерка),
село.
1729 р.–1730 р. 35 дворів, були володіннями гетьманши після смерті Скоропадського, а потім їх дочка – Уляна, дружина полковника Петра Толстого, у 1730 р. написала уступний лист С. Ю. Лизогубу, одруженому з першою дочкою гетьмана – Іриною Скоропадською. Слобідка була заселена ройським сотником Миколою Грембецьким, а, після його сина – значкового товариша Федора Грембецького дісталась Скоропадському.
1859 р.– 1016 жителів.
1901 р.– 2483 жителів.
1920 р.– 2444 жителів. Господарств – 470.
День Добрий ?
1920 р.– 161 житель. Господарств – 27.
VІІІ. Населені пункти (1859 р.)
по обидві сторони Санкт-Петербурзького поштового тракту
(із Городні в Могильовську губернію).
2 версти від Городні – х. Піщанка або х. Ждановича (51 житель)
8 верст– х. Луб’янка (16 жителів)
15 верст – д. Гутнянка або слобода Гутничи (173 жителя)
15 верст – х. Дроздовицька або х. Дроздовиця (18 жителів)
18 верст – х. Канципольський (3 жителя)
19 верст – х. Вигода (3 жителя)
32 та 3/4 версти – посад Добрянка (6115 жителів)
По праву сторону СПб тракту на Добрянку:
12 верст від Городні – с. Хотівля (1017 жителів)
15 верст – с. Дроздовиця (1058 жителів)
25 верст – с. Володимирівка (1016 жителів)
21 верста – х. Канівський (7 жителів)
27 верст – д. Вербівка (796 жителів)
По ліву сторону СПб тракту на Добрянку:
5 верст від Городні – д. Петровщина, або х. Кашин, або х. Корицького (72 жителя)
6 верст від Городні – д. Гніздище (67 жителів)
5 верст – х. Дубовиковський (3 жителя)
7 верст – х. Студенць, або х. Смячка або х. Смяч (5 жителів)
14 верст – х. Івчин Млинок (3 жителя)
15 верст – д. Диханівка (129 жителів)
13 верст – д. Кашпурівка (80 жителів)
19 верст – д. Будище (347 жителів)
Хотівлянська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Хотівля (Хотімле),
село при болоті Рудні – курінна резиденція.
1729 р.–1730 р. Уряду полковничого – 8 дворів. В ті часи, коли селом володіли полковники: В. Борковський, Г. Гетьманич, Я. Лизогуб – в Хотівлі нараховувалось 3 мужичих двори. Від Я. Лизогуба село отримав Стефан Бутович, а після нього володільцями Хотівлі були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан і Петро. Це „сільце”, як спадщина С.Бутовича підтверджена жалуваною грамотою Петра І від 7 липня 1718 р.
1732 р. 18 козаків, 6 підсусідків.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 31, стрільців – 9, селянських дворів – 10, володіння Бутовичей.
Церква архистратига Михаїла.
1859 р.– 1017 жителів.
1901 р.– 1422 жителя.
1920 р.– 1944 жителя. Господарств – 381.
Смяч,
слобода при р. Смяч.
(Травневе)
1729 р.–1730 р. 6 дворів. Слобідку Смяч заселив С. Бутович на куплених ним землях. Тут же, на р. Смяч, був влаштований млин на 2 кола, який згадується в жалуваній грамоті Петра І від 7 липня 1718 р. Після С. Бутовича володільцями були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 10, володіння бунчукового товариша С. Бутовича.
1781 р. Посполитих С. Бутовича – 6, хата робітників – 1. Слобода знаходиться в 3 верстах від с. Дроздовиці, 8 в. – від Городні. Положення має на рівному піщаному місці. Гребля на р. Смяч з 2 млинами на 4 кола; винокурня на 7 котлів.
1859 р.–.
1901 р.– 98 жителів.
1920 р.– 290 жителів. Господарств – 50.
Дроздовицька сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Дроздовиця,
село при р. Дроздовиці.
1729 р.–1730 р. 80 дворів, стали володіннями гетьманши після смерті Скоропадського, а потім їх дочки – Уляни та її чоловіка – ніжинського полковника Петра Толстого. Уляна Іванівна у 1730 р. написала уступний лист бунчуковому товаришу С. Ю. Лизогубу, чоловіку Ірини Іванівни Скоропадської – дочки гетьмана від першого шлюбу. „За сказками сторожилів”, Дроздовицю слободою поселив І.Скоропадський, будучи полковим чернігівським писарем приблизно 50 років назад.
Козаків в Дроздовиці не було.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 43 (із маєтків Скоропадського), володіння бунчукового товариша Костянтина Лизогуба.
Церква Покрова Богородиці.
1781 р. Посполитих Василя Лизогуба – 97 дворів, 103 хати та 6 бездвірних хат; бунчуковий товариш – 1, церковник – 1, священничеських синів – 2. Дроздовиця: „жалувана височайшою грамотою предкам В. Лизогуба від створення мира 7198 р., вересня 20” Знаходиться в 12 верстах від д. Вербівки, 8 в. – від с. Володимирівки, 12 в. – від Городні, 5 в. – від с. Ваганичі.
Положення має на стовповій дорозі із Чернігова в Білоруську губернію; від пахотного поля – при лісах на рівному низькому місці.
1859 р.– 1058 жителів.
1901 р.– 1688 жителів.
1920 р.– 2026 жителів. Господарств – 381.
Будище (Ведмежівка),
слобода при р. Смяч.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 5, володіння К. Лизогуба.
1781 р. Посполитих В. Лизогуба – 24, володіння. Знаходиться в 3 верстах від д. Кашпурівки, 7 в. – від с. Володимирівки, в лісі на ровному піщаному місці при невеликій річці, називаємою – Ягідна.
Землі пахотної та сінокосів мало. Частину хліба жителі купують. Сіно косять поблизу Дроздовиці, Хотівлі та інших сіл, а лісу мають в достатку, від чого і їх пропитання: роблять вози, дьоготь, личані мотузки, продають дрова в Городні та других місцях.
1859 р.– 347 жителів.
1901 р.– 618 жителів.
1920 р.– 773 жителя. Господарств – 113.
Диханівка,
слобода при р. Смяч.
1739 р. В Гуті Деханівській, за данними „Полкової ревізії”, 6 дворів були володіннями А.Борковського.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 12, володіння бунчукового товариша В. Борковського.
1781 р. Посполитих В. Борковського – 11. Знаходиться в 4 верстах від с. Дроздовиції, 2 в. – від д. Кашпурівки, в лісах на ровному піщаному місці, при р. Смяч, з лівої сторону оної.
В сій слобідці землі пахотної мало, обивателі позичають її у жителів с. Хотівлі та д. Кузничі, а сіно скошують по своїм дачам, по рощах, лісів достатньо. Обивателі займаються хлібопашеством, виготовляють дерев’яний посуд, колеса та вози.
1859 р.– 129 жителів.
1901 р.– 120 жителів.
1920 р.– 188 жителів. Господарств – 30.
Кашпурівка,
слобода при р. Смяч.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 5, володіння В.Борковського.
1781 р. Посполитих В. Борковського – 12. Хутір знаходиться в 2 верстах від сл. Диханівки в лісі при р. Смяч, на якій гребля з 2 амбарами на 2 кола, одне із яких належить Лизогубу, а друге – Борковському. Жителі цих хуторів хлібопашеством не займаються, а виготовляють дерев’яний посуд, який продають в Городні.
1859 р.– 80 жителів.
1901 р.– 156 жителів.
1920 р.– 534 жителя. Господарств – 93.
Гутище (Гутничі або Гутнянська слобода),
слобода при р. Смяч.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 5, володіння К. Лизогуба.
1781 р. Посполитих В. Лизогуба – 11. Знаходиться в 1 і ½ версти від с. Дроздовиці, напроти д. Кашпурівки, через р. Смяч.
Землі пахотної, сінокосів та лісів достатньо. Обивателі займаються хлібопашеством, виготовляють дерев’яний посуд, колеса, вози та личані мотузки.
1859 р.– 173 жителя.
1920 р.– 330 жителів. Господарств – 63.
Івчин млин
1765 р.–1769 р. гребля з 2 амбарами о 3 колах, верстах в 3 від Гутища на р. Смяч; і при ній 1 господарська хатта в підданстві В.Лизогуба.