№ 20.

Сеньківська с/рада.

Населені пункти у XVIII – XX ст.

1.Сеньківка (Семківка або Симеонівка?),

село.

2.Берилівка (Бирилівка),

деревня при р. Тетиві 

Сеньківка – І

Найдавніші поселення, відкриті археологами в Городнянському краю, належали племенам кам’яного віку. Одна з стоянок мисливців, які полювали на мамонтів біля льодовика в період пізнього палеоліту, знайдена недалеко від с.Клюси. Коли на Поліссі, значна частина якого довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, настало потепління, слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики. Більшість археологічних знахідок відноситься до останнього періоду кам’яного віку – неоліту, одним із найважливіших досягнень якого було виготовлення керамічного посуду. Із кременя виготовлялись вістря для стріл, ножі, різаки для розкроювання шкір, сокири, тесла та різні інструменти. Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV– III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. Можливо, вони були предками фінських племен. Землі племен культури ямково-гребінцевої кераміки простирались до Уралу. Найближчі до Сеньківки відомі поселення: „Дроздовиця–1” (пос. доби неоліту кам’яного віку) – в 1 км на півд. від півд. окраїни с.Диханівка; неолітична стоянка – в 1,5 км на сході від с. Смяч.

Сеньківка – ІІ

Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До племенного об’єднання, в результаті якого виник слов’янский етнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен.

Нове об’єднання племен виникло десь наприкінці ІІІ тис. до н. е. – тоді на Полісся з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили фінські племена; з відкриттям бронзи (сплаву міді та олова) стався перехід до бронзового віку.

На Полісся тоді з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили фінські племена.

Кераміка середньодніпровської культури (XXVI–XV ст. до н.е.) ранньої бронзи, прикрашена лінійним, „мотузковим” і „ялинковим” орнаментами, „зубчатим” штампом, рядами вдавлювань та розчесами. Для кераміки сосницької культури (II тис. до н. е. – вперше знайдена біля Сосниці Чернігівської обл.) і лебедівської культури (XI– VIII ст. до н. е.) пізньої бронзи характерні прикрашення „мотузковим”, лінійним і геометрічним орнаментами, „колючим дротом”, вдавлюваннями по краю і шийці вінчика, зубчатим штампом і розчесами. Поселення бронзового віку: пос. в ур. Городок (пос. епохи бронзи – пізній етап лебедівської культури) – в 1,6 км на півн. схід від схід. окраїни с. Сеньківки, на прав.березі р. Жеведа; пос. „Тетева–3” (пос. (II–I тис. до н.е.) епохи пізньої бронзи – раннього залізного віку) – в 2 км на півд. схід від півд.-схід околиці с. Берилівка. Поселення в ур. Городок (пос. епохи бронзи – пізній етап лебедівської культури) – в 1,6 км на півн. схід від схід. окраїни с. Сеньківка, на прав.березі р. Жеведа.

Сеньківка – ІІІ

На Поліссі болотною рудою користувались ще і металурги Гетьманщини.

Перехід від бронзового до залізного віку відбувався повільно. Першими поліськими культурами раннього залізного віку були: милоградська (VII–I ст. до н.е.) та юхнівська (V–II ст. до н.е.) культури.

Належали вони предкам балтів, а також, можливо, предкам слов’ян.

Милоградська культура, ймовірно, належала неврам, а юхнівська – будинам або меланхленам, які, за повідомленням давньогрецького історика Геродота, жили на півночі від земель скіфів.

Посуд милоградської і юхівської культур прикрашався вдавлюваннями та „перлинним” орнаментом. Вперше такий посуд знайшли на городищі поблизу д. Милоград (Речицький р-н), а перше городище юхнівської культури – поблизу с. Юхнів (Н.-Сіверський р-н). Поселення „Загороддя” (пос. ранньозалізного віку) – в 2 км на схід від схід. окраїни с. Сеньківка і в 1 км на півн. захід від півд.-захід. окраїни с. Чорноземний городок, в ур. Загороддя.

Сеньківка – ІV

В ті часи, коли існувала наступна культура залізного віку – зарубинецька (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), історикам Римської імперіі були відомі племена венедів, яких вчені визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит та Птолемей.

Для кераміки наступної культури залізного віку – зарубинецької культури (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), відкритої вперше поблизу с. Зарубинці (Черкаська обл.), характерні прикрашення нігтевими вдавлюваннями або орнаментом „виноградне гроно”.

Сеньківка – V

В с. Мощенка відоме городище в 600 м від села, вище за течиєю р. Тетева, на заболоченому лівому березі, на узвишші (15–20 м) берегового миса, обмеженого с двох сторін ярами, в урочищі Горщина. Городище складається з двох окремих городищ, розташованих на протилежних схилах яра, а від плато мис.

Перше городище в ур. Горщина має розміри 65 х 35 м. Вал, що роз’єднує городище, в довжину досягає 20 м, шириною близько 6 м, висотою 1,5–2 м. Друге городище знаходиться вище першого на 3 – 5 м. Вал другого городища в довжину досягає 110 м, ширина 3 – 5 м, висота до 1,5 м. Ці городища входили до єдиної системи укріплень, підступи до якого прострілювались з башти типа „донжона”.

Тут працювала експедиція Ермітажа. А почались все з того, що М.І.Євсієнко знайшов в ур. Горщина бронзову бляшку, яка нагадує фігурки знаменитого мартинівського кладу (VІІ ст.). Значна частина знахідок належить до пізньої зарубинецької культури (І – ІІ ст.) і постзарубинецьких культур, зокрема до VI–VIII ст. н.е. Городище зведене племенами милоградської культури – потім було у племен постзарубинецьких культур.

Уламки кераміки знайдені на городищі в ур. Горщина належали колочинській культурі, яка була балтською, а також, можливо, слов’янською. Городище цієї культури (V–VІІ ст. н.е.) знайдено біля с.Колочин Гомельської обл. Племена колочинської культури використовували городища попередніх племен залізного віку. На металевий вироб, знайдений на городищі в ур. Горщина, не схожі ніякі інші відомі вироби залізного віку.

У племен постзарубинецьких культур, які теж використовували городище в ур. Горщина, існував зв’язок з племенами юхнівської культури, частина знахідок схожа на вироби і дніпро-двинської культури. Знайдений тут серп схожий на вироби пеньківської культури (V–VІІ ст. н.е.), що, напевно, належала антським племенам, вцілілим від нашестя гунів.

Сеньківка – VІ

Серед племен черняхівської культури (II–IV ст. н.е.), які в IV ст. пережили нашестя гунів, були слов’яни – анти, які дійшли від Дніпра до Дуная і створили пеньківську культуру (V–VIII ст.). Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вважають ранньослов’янскими племенами. На їх поселення, відкриті на Правобережжі Дніпра, схожа і частина поселень Лівого берега.

Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською а також, можливо, балтською. Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською або балтською. Поселення ранньослов’янського часу: „Верпч–3”: пос. ранньослов’янського часу (сер. І тис.), давньоруського часу – в 2,5 км на півн. схід від села, на прав. березі р. Верпч; „Старосілля”: пос. ранньослов’янського часу (київська культура), давньоруського часу – в 400 м на півн. схід від с. Старосілля і в 1,7 км на захід від півд. окраїни с. Андріївка, на мисі лів. берега р. Верпч та інші поселення.

Сеньківка – VІІ

Про сіверян, наступних жителів Полісся, „Повість минулих літ” Нестора літописця повідомляє, що вони: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ” . Довгий час сіверяне підтримували зв’язки з в’ятичами та радимичами.

За даними білоруського археолога О. А. Макушнікова, кордон між сіверянами та радимичами проходив по болотах, що на півдні: від р.Терюхи, притоки Сожу, і Тетеви, притоки Снову, та співпадає з теперішнім кордоном між Чернігівською та Гомельською областями. Довжина прикордонних болот від Добрянки до Сеньківки близько 40 км, а їх ширина приблизно 2 км.

Сеньківка – VІІІ

Давньоруські поселення, що існували в Городянському краю, входили до складу прикордонної волості – Сновської тисячи.

Поблизу Сеньківки відомі кургани: 9 насипів висотою 0,4 м–1 м, діаметром 5–8 м, порослі деревами, з сучасними похованнями – в 400 м на півд. схід від села, на кладовищі; курган висотою 0,7 м, діаметром 11 м – в 1,7 км на півд. схід від схід. окраїни с. Сеньківки і в 600 м на півд. захід від захід. окраїни с. Чорноземне містечко, на прав. березі р. Жеведа, в ур. Городок.

„Гради многи им-же несть числа” були знищені під час війни з монголо-татарами. Кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві у ці часи зменшилась майже в 25 разів!

Берилівка – І

Найдавніші поселення, відкриті археологами належали племенам кам’яного віку. Одна з стоянок мисливців, які полювали на мамонтів біля льодовика в період пізнього палеоліту, знайдена недалеко від с. Клюси (ще в сер. ХХ ст. с. Клюси було у складі Городнянського р-ну). Коли на Поліссі, значна частина якого довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, настало потепління, слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики. Більшість археологічних знахідок кам’яного віку відноситься до останнього його періоду – неоліту, одним із найважливіших досягнень якого було виготовлення керамічного посуду. Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV– III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. Можливо, вони були предками фінських племен. Землі племен культури ямково-гребінцевої кераміки простирались до Уралу. Найближче відоме поселення кам’яного віку: Смяч – в 1,5 км на сході від с. Смяч (неолітична стоянка культури ямково-гребінцевої кераміки); „Дроздовиця–1” (пос. доби неоліту кам’яного віку) – в 1 км на півд. від півд. окраїни с.Диханівка.

Берилівка – ІІ

Вироби з каміння і кременя виготовлялись і тоді, як з винаходом бронзи (сплаву міді та олова), стався перехід до бронзового віку. Нове об’єднання племен виникло десь наприкінці ІІІ тис. до н. е., коли з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили на Поліссі фінські племена. Продовженням культури шнурової кераміки була середньдніпровська та наступні за нею культури бронзового віку. Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До племенного об’єднання, в результаті якого виник слов’янский єтнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен. Кераміка середньодніпровської культури (XXVI–XV ст. до н.е.) ранньої бронзи, прикрашена лінійним, „мотузковим” і „ялинковим” орнаментами, „зубчатим” штампом, рядами вдавлювань та розчесами. Для кераміки сосницької культури середньої бронзи і лебедівської культури (XI–IX ст. до н. е.) пізньої бронзи. характерні прикрашення „мотузковим”, лінійним і геометрічним орнаментами, „колючим дротом”, вдавлюваннями по краю і шийці вінчика, зубчатим штампом і розчесами. Поселення бронзового віку: „Берилівка–1” (пос. бронзового віку) – в 1,6 км на півн. захід від півн. окраїни села, на лів. березі р. Тетева; „Тетева–2” (пос. бронзового віку – середньодніпровська культура) – за півд.-схід окраїною села, на лів. березі р. Тетева; „Тетева–3” (пос. (II–I тис. до н.е.) епохи пізньої бронзи – раннього залізного віку) – в 2 км на півд. схід від півд.-схід околиці села.

Берилівка – ІІІ

Перехід від бронзового до залізного віку відбувався повільно. На Поліссі покладами болотної руди користувались ще і металурги Гетьманщини. Поселеня „Глинянка” (пос. раннього залізного віку) – в півн.-зах. част. села, на лів. березі р. Глинянка, біля місця впадіння її в р. Тетева. В ті часи, коли існувала зарубинецька культура, історикам Римської імперіі були відомі племена венедів, яких вчені визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит та Птолемей. Городище в ур. Горщина: ранньозалізний вік (милоградська культура), зарубинецька культура (пізня зарубинецька культура – І–ІІ ст.) – постзарубинецькі культури до VI–VIII ст. н.е), колочинська культура – в 600 м від села, вище за течиєю р. Тетева, на заболоченому лівому березі, на узвишші (15–20 м) берегового миса, обмеженого с двох сторін ярами, в ур. Горщина. Колочинська культура (V–VІІ ст. н.е.), яка була балтською і, можливо, також слов’янською.

Берилівка – ІV

Серед племен черняхівської культури (II–IV ст. н.е.), яка в IV ст. пережила нашестя гунів, були слов’яни – анти, які дійшли від Дніпра до Дуная і створили пеньківську культуру (V–VIII ст.). Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською або балтською.

Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вважають ранньослов’янскими племенами. На їх поселення Правобережжя Дніпра схожа частина поселень Лівобережжя.

„Берилівка–2” (пос. ранньослов’янського часу – київська культура) – в 700 м на півн. захід від півн. окраїни с. Берилівка, на лів. березі р. Тетева.

Сеньківка – ІV

Серед племен черняхівської культури (II–IV ст. н.е.), яка в IV ст. пережила нашестя гунів, були слов’яни – анти, які дійшли від Дніпра до Дуная і створили пеньківську культуру (V–VIII ст.).

Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вважають ранньослов’янскими племенами. На їх поселення Правобережжя Дніпра схожа частина поселень Лівобережжя.

Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською або балтською.

Поселення ранньослов’янської київської культури (ІІІ–V ст. н.е.) відоме поблизу с.Берилівка – „Берилівка–2” (пос. ранньослов’янського часу – київська культура) – в 700 м на півн. захід від півн. окраїни с. Берилівка, на лів. березі р. Тетева.

Сеньківка – V

Про сіверян, наступних жителів Полісся, „Повість минулих літ” Нестора літописця повідомляє, що вони: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ” . Довгий час (до І пол. ІІ тис. н.е.) сіверяне підтримували родинні зв’язки з в’ятичами та радимичами.

За даними білоруського археолога О. А. Макушнікова, кордон між сіверянами та радимичами проходив по болотах, що на півдні: від р.Терюхи, притоки Сожу, і Тетеви, притоки Снову, та співпадає з теперішнім кордоном між Чернігівською та Гомельською областями.

Довжина прикордонних болот від Добрянки до Сеньківки близько 40 км, а їх ширина приблизно 2 км. Єдиний коридор в цих, непрохідних раніше болотах – в районі Добрянки, Ільмівки та Глибоцького. Можливо, тут проходив древній шлях „в радимичі”, згаданий в літопису 1159р.

Сеньківка – VІ

Давньоруське поселення поблизу Сеньківки – в 1,2 км на захід від села, на лів. березі р. Глинянка – лів. притоку р. Тетева..

Кургани: 9 насипів (висота 0,4 м–1 м, діаметр 5–8), порослі деревами, з сучасними похованнями – в 400 м на півд. схід від села, на кладовищі; курган (висота 0,7 м, діаметр 11 м) – в 1,7 км на півд. схід від схід. окраїни с. Сеньківки і в 600 м на півд. захід від захід. окраїни с. Чорноземне містечко, на прав. березі р. Жеведа, в ур. Городок.

Під час війни з монголо-татарами. Кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві у ці часи зменшилась майже в 25 разів!

Сеньківка – VІІ

Після постійних війн на протязі ХVІ століття між Литовським та Московським князівствами – на півночі Сіверської землі (межиріччя Смячу та Снову) поселень залишилось дуже мало.