ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА
ПОДОРОЖІ ДОРОГАМИ ПОВІТУ
І. Шляхи, що були в Городнянському краю, використовувались не тільки місцевими жителями. Дорога між Чернігівом та Стародубом, відома ще в часи Київської Русі, мала настільки важливе господарське та торгівельне значення, що занепад древніх поселень, а особливо тих, що знаходились в межиріччі Смячу і Тетиви, можливо, в значній мірі пов’язаний з припиненням руху по цій дорозі.
У XVI ст. шлях між Чернігівом та Стародубом довжиною в 30 миль згадується в числі доріг між Білоруськими воєводствами та Сіверською землею – в описі доріг Великого князівства Литовського 1534 р., коли литовським гетьманом був Юрій Радзивіл. Та коли Чернігів і Стародуб опинились у складі Московського князівства, сполучення між ними відбувалось по – „окольній дорозі”, переважно через Новгород-Сіверський. Напевно так було, тому що недалеко від прямої дороги проходив кордон. Та вже в першій половині XVII ст. дорога Чернігів–Стародуб не згадується, хоча військові походи в цьому напрямку не припинялись. На початку квітня 1633 р. з Чернігова в Стародуб відправились близько трьох тисяч жовнирів і козаків, щоб несподіваним нападом відбити замок у московських ратних людей.
Не в кращому стані були і інші дороги. „Гостинець звиклий стародавній” прийшов у такий занепад, що – „не лише возом, але й пішому важко пройти”. Ця Смоленська дорога, що йшла через – Оршу – Могильов – Чечерськ – в Гомелі розходилась на три напрямки – Речицю, Стародуб та Чернігів. Шлях з Гомеля до Чернігова проходив через Речицький повіт по лівому березі р. Сож. В Чернігівському воєводстві ця дорога йшла через р. Сож – через перевіз поблизу Ярилович, потім – через Ріпки; а далі, в Замглаї – через Бурівку.
Потім, коли вже польський король Сигізмунд ІІІ дізнався про те, що шляхи стали – „непробитими, тому до тих замків купці жодних товарів землею не провозять і скарб від того страждає”. У 1625 р. Сигізмунд ІІІ своїм універсалом призначив комісію для відновлення доріг. Дорога Чернігів–Стародуб була відновлена на початку 1640-х років.
Королевські комісари в першу чергу зайнялись ремонтом та будівництвом мостів та паромних переправ. Так, в нагороду за будівництво моста через Снов королівському фактору Ісааку Гевлю було дозволено брати мито за переправу через річку та заболочені місця: з возів з товарами – по два гроша, з порожніх возів – по одному грошу, з голови великої рогатої худоби – по шелягу, а за проїзд через міст – мостове мито. Шляхтичі та духовенство мали право вільного проїзду.
ІІ. Із щоденника, написаного наприкінці XVIII ст., можна дізнатись, як проходила подорож із Смоленська в Київ.
В Петровський піст троє паломників вийшли із Смоленська 9 травня, а в Київ прийшли – 17 липня. Із Смоленська вони пройшли 119 верст до Рославля, а звідси – 56 верст до р. Іпать, що була кордоном Новгород-Сіверського намісництва. Пройшовши ще 26 верст вони увійшли в Мглин. Тут їм здалось – „грязно весьма”, бо в Смоленську на дорогах клали колоди. В Мглині мандрівників вразило те, що горілку тут продавали на базарах, як квас та дозволяли – „откушивать”. Ще вони звернули увагу на те, що в Мглині – „Легушки квохчат не по-смоленски”. Стародуб, до якого від Мглина 90 верст, запам’ятався їм, що тут проживать добрі люди: „Славний город, но грязен, а всего довольно”. Прйшовши ще 50 верст вони потрапили в містечко Ропськ.
Першим містечком Городнянського повіту на їх шляху був Горськ, від якого до Городні – 24 версти. В Жабчичах (до Городні – 14 верст) паломники помолились в церкві Петра і Павла, а 9 червня в Бутівці (до Городні – 9 верст) вони помолились в Покровській церкві та заночували. В Городні купили на 4 копійки хліба, який коштував по грошу за одну булку, а на 5 копійок – горілки. В Чернігів паломники направились через Листвино (Листвен), Куликово (Куликівку) та Седнів. В Великому Листвені їм запам’ятались дві церкви – кам’яна та дерев’яна.
Наступний запис в щоденнику стосується харчування під час подорожі: „Под Черниговым за 12 верст у жида горелки – 5 к. За варение рыб з грибами и крупами – 2 к.” Мабуть, це були залишки білуги, купленої ще в Стародубі за 8 копійок. Їжу з білугу паломники готували ще в Ропську та в Горську. Гриби вони збирали по дорозі.
Ніяких вражень від перебування в Городні в щоденнику не залишилось. І це не випадково. В містечку наприкінці існування сотні не було ніяких видатних будівель або пам’ятників, а невеликі, нічим не прикрашені обивательські будинки, вкриті в більшості випадків соломою, були побудовані в Городні без будь-якого порядку.
Не залишолось записів про Городню і в щоденнику етнографа та мандрівника Олексія Левшина. Та його враженнями від подорожі стали побачені ним – полум’яна любов до Батьківщини та поважне ставлення до пам’яті предків. Ще раніше А. Ф. Шафонський звернув увагу на старанність та любов до праці, властиві жителям Городянського повіту.
ІІІ. Після приєднання у 1773 р. до Російської Імперії східних білоруських земель, що були у складі Польщі, із Санкт-Петербурга було прокладено знаменитий Катерининський тракт, важливе значення якого зменшилось тільки після будівництва у 1850 р. шосе Санкт-Петербург–Київ. З Гомеля до Чернігова Катерининський поштовий тракт проходив через такі населені пункти: Піщана Буда – Добрянка (перша станція Городнянського повіту) – Бурівка – Роїще.
По краях поштової дороги, ширина якої була 8 саженів, вирили канави для стоку води (ширина – 2 аршина, глибина – 1 аршин) та посадили берези, частина яких по обидві сторони дороги, збереглась і в наші часи. Верстові відмітки були встановлені через кожні 700 саженів, а через кожні 7 верст – межеві версти у вигляді кам’яних пірамід. У 1787 р. Катерининським трактом в Таврію відправилась Катерина ІІ. В Чернігів вона поїхала через Новгород-Сіверський та Березну.
Дороги через Городнянський повіт на карті XVIII ст.
Дороги через Городнянський повіт на карті XVIII століття
Дороги через Городнянський повіт на карті XIX ст.
У 1781 р. в подоріж Катерининським трактом відправився Павло Петрович – Великий Князь тоді, а з 1796 р. – Імператор Росії. Після урочистої зустрічі вДобрянці, він та його дружина Марія Федорівна відправились в Чернігів. Великокнязівський поїзд складався із 99 екіпажів та 223 коней.
ІV. У 1783 році відоме письмове звернення Фрідриха Вільгельма –Герцога Вюртемберзького, простішими словами, Фрідриха Великого, визначного пруського полководця (1712–1786). Того самого, що в 1756 р. розв’язав Семилітню війну.
Що ж привернуло увагу Фрідриха до нашої місцевості?
Про це його лист до чернігівського намісника А. С. Милорадовича такого змісту: „Шановний Государ мій, Андрію Степановичу! Відїжджаючи звідси 5 і 7 числа майбутнього жовтня через Київ, Чернігів, Добрянку і Білорусію в Санкт Петербург, прошу Вас, Милостивого Государя мого, пожалувати розпорядитись, щоб на всіх станціях Вашої губернії, ведучих до вищеописаних місць, були для мене в готовності поштові коні.
При цьому прошу Вас зробити мені послугу негайною через кур’єра пересилкою листа за адресою, також у випадку, якщо мені необхідно буде проїхати деякою ч
астиною і Новгород-Сіверської губернії. То сподіваюсь, що Ви про це і те повідомите і всім цим дуже чуйно зобов’яжете того, хто з відмінною повагою є не завжди”.
Лист відправлений з міста Херсона 22 вересня 1783 р. Під ним підпис: „Милостивого Государя мого відданий друг і слуга Фрідрих Вільгельм, Герцог Вюртемберхський”.
Як бачимо, в цьому перекладеному з німецької мови німецьким стилем листі визначного полководця Німеччини жодної образи за завдану йому поразку, де Росія воювала на театрі війни (1756–1763).
Чи ж Фрідрих II, що за півстоліття перетворив Прусію в могутню європейську державу, турбувався лише за потрібну йому швидкість проїзду через Добрянку, прикордонний форпост, де перебував колись Омелян Пугачов перед початком розв’язання ним війни (1773–1774)?
Можливо, турбували його і інші обставини, які могли трапитись. Про можливість небезпеки подорожі говорить лист від 30 квітня 1788 р. князя В. Долгорукого з Єлізаветграду тому ж чернігівському наміснику А. С Милорадовичу з скаргою на причинені від добрянських купців і інших військових чинів побої і каліцтва в березні 1755 р. підпоручику Сочнєву, за що ніхто не поніс ніякої відповідальності протягом, принаймі, як свідчить лист, трьох років.
Таким чином, маємо варіант на зразок історії Бутовичів, що відбувсь з цехмейстром. Тільки не в 1721 р., а на 64 роки пізніше, і не в Городянській сотні, а в Городнянському повіті. І це тоді, коли в Городні з відкриттям повіту був відкритий повітовий суд, розташований, згідно переказів – на території теперішнього райвійськкомату.
V. Поблизу Мощенки десь є дорога, яка в старину називалась „Чумацький шлях”. Чому вона так називається – невідомо, а взагалі у 80-х роках ХІХ ст. за сіллю та рибою для продажу їздили на Чорне та Азовське моря, зокрема в Крим, близько 210000 чумаків.
VІ. І, звичайно, вже більше 200 років людей хвилює простий документ – виданий в Добрянці паспорт втікача з Моздокської в’язниці О.Пугачова, який назвався польським уродженцем, такого змісту: „У відповідності з Указом Її Величності Государині Імператриці Катерини Олексіївни, самодержиці Всеросійської і т. п., і т. п.
Об’явник сього, котрий вийшов із Польщі і який з’явивсь особисто в Добрянський форпост, віри розкольницької – Омелян Іванов, син Пугачов, згідно бажання його, для життя визначений в Казанську губернію, в Симбірську провінцію до річки Іргиз, котрому по тракту чинити вільний пропуск; образ, тиску і ущемлень не вчинювати ніяких, подавати квартири згідно указів.
А після прибуття з’явитись йому з цим пашпортом до Казанської губернії в Симбірську провінційну канцелярію. Також следуючи, і в інших провінційних і міських канцеляріях з’являтись. Праздно оному ніде не жити і нікому не тримати, окрім законної його нужди.
Оний же Пугачов при Добрянському форпості вказаний карантин витримав, в якому перебуває здоровим і від небезпеки хвороби, за свідченням лікарським, з’явився особисто. А прикмети його: волосся на голові темно-русе і борода чорна з сивиною, від золотухи ж нижче лівого виска шрам, росту – 2 аршини 4 вершки з половиною, від роду – 40 років. При оному, крім звичайного одягу і взуття, ніяких речей нема. Чому в підтвердження виданий цей пашпорт від головного Добрянського форпостного правління за підписом руки із прикладенням печатки”.
В благополучному місці 1772 р. серпня 12 дня.
На обороті паспорта вказаний ось такий маршрут: Новгород-Сіверський – Глухів – Валуйки – Тараблянська застава на Дону.
Пов'язаний цей документ ось з такими подіями. Старообрядці з Росії часто втікали в Польщу, а російський уряд, щоб їх повернути, йшов на будь які міри – до звільнення їх з кріпацтва, якщо вони були кріпаками. Тому в Польщу часто втікали кріпаки та бунтівники, які називали себе старообрядцями, щоб повернутись до Росії вільними або, щоб отримати новий паспорт. Переправитись через Дніпро за гроші їм допомогали жителі Радуля і Добрянки.
Майор Мельников, прикордонний лікар Томашевський і каптенармус Баранов засвідчили реальність документу, такого важливого для Пугачова. Саме з цим паспортом, виїхавши дорогами Городянського повіту, він і став на шлях відомих російських бунтівників – Болотова і Разина, Булавіна і Некрасова. Але це вже тема іншої розповіді.
У віділлі рукописів Державної бібліотеки ім. Леніна зберігається лист графа Паніна, адресований його брату – канцлеру Микиті Паніну з такою характеристикою Пугачова: „Потрібно віддати йому ту справедливість, що дух він має бадьорий, який міг би бути вельми корисний, якщо був би звернений не на зло, а на добро”.
VІ. У травні 1820 р. О. С. Пушкін відправився Катерининським трактом в заслання у Катеринославську губернію. В Михайлівське він повернувся через чотири роки. Через нашу місцевість також подорожували: М. В. Гоголь в січні 1828 р. – на навчання в Санкт-Петербург та Т. Г. Шевченко – вчітись в столичну Академію мистецтв.
У травні 1845 р. Добрянка хлібом-сіллю зустрічала царя Миколу І, але імператор відмовився вважати добрянців своїми підданими і не прийняв хліб від старця Полянського. Тоді більшість старообрядців погодилась на будівництво єдиновірчеської церкви і вже 29 серпня 1845 р. цар молився в одній церкві разом з добрянськими старообрядцями.
VІІ. В цьому ж році Т. Г. Шевченко приїхав у Добрянку для того, щоб в Аткільні побачитись з коханою дівчиною Марією – кріпачкою І. С. Тарнавського, але вона дісталась старому пану. Її сину, сироті, Шевченко потім допоміг звільнитись з кріпацтва. У домашній книзі Тарнавських поет написав:
„І стежка, де ти ходила
колючим терном заросла”.
В Городнянському повіті Т. Г. Шевченко побував не тільки в Добрянці. В його „Археологічних нотатках” (1845–1846) є запис про гармати, що зберігались в Городні, а в „Подорожі з задоволенням та не без моралі” згадується городище у Листвені: „А у самой опушки леса темного леса … показалось небольшое земляное четырехугольное укрепление. Точно такой формы и величины, как на поле около Листвена, близ Чернигова”.
Весною 1847 р., після повернення з Седнева від Лизогубів в Київ, Шевченка заарештували. До Санкт-Петербургу його супроводжувала посилена варта. Поїздка в присутності поліцейського офіцера та рядового жандарма зайняла 11 діб. В Городнянському краї маршрут цієї карети був таким: Смичин – Дібрівне – Політрудня – Городня – Дроздовиця.
Згодом Т. Г. Шевченко написав братам Лизогубам: „Всяк друг речет: содружившихся ему и аз: но есть именем точию друг. Отак тепер і зі мною сталося. Було, на собаку кинь, то влучиш в друга, а як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вимерли, крий Боже? Ні, здравствують, та тільки одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. З привеликою радістю і дякою прийняв я лист ваш, уже другий, написаний 31 декабря”.
В іншому листі він писав: „Я не знаю, що б зо мною сталося. Якби не ви! В великій пригоді стали мені оці 50 карб. ... Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало, а то все-таки, хоч украдучи, та трошки помалюю, а воно й полегша”.
VІІІ. Слободи Добрянка та Радуль заселили російські старообрядці. Вони не прийняли тих незначних змін, які зробили церковну службу однаковою з прийнятою у Православії в усьому світі. Відразу після Собору, що відлучив старообрядців від церкви, багато з них переселились на Донські, Кубанські, Уральські, Північні та інші землі. Відправились вони і за кордони Російської держави. Так, в Білоруссії, що тоді знаходилась у складі Польщі, старообрядцями була заселена Вєтка (тепер райцентр Гомельської області). На Гетьманщині старовіри поселились в Стародубському та Чернігівському полках. Від чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, вони отримали дозвіл, не зважаючи на те, що він у 1666–1667 роках теж був учасником Собору за церковні реформи.
Слободу Добрянку в непрохідних лісах, при ріках Добрянка і Немильня – на землях Троїце-Іллінського монастиря поселив у 1706 р. Онисим Федорович Софронов – посадська людина, а слободу Радуль на Дніпрі, можливо, поселив Пилип Іванович Костильов – селянин із Севського повіту. В Добрянкці, яка за царювання Катерини ІІ отримала статус посада, особливо високими темпами розвивались торгівля та промисловість. На початку ХХ ст. Добрянка самий багаточисельний населений пункт Городнянського повіту – в Добрянці проживали 8773 чоловіка, в Радулі – 3213.
Любеч ще в „Повісті минулих літ” згадується декілька разів: під час походу Віщого Олега на Київ у 882 р., та укладення договору з Візантією, коли Олег вимагав: „даяти углады на руские городы: пѣрвое на Киевъ, таже и на Черниговъ, и на Переяславлъ, и на Полѣтескъ, и на Ростовъ и на Любечь и на прочая городы”. Через Любеч проходив шлях „із варяг у греки”. В Чернігівському князівстві Любеч був важливим дніпровським портом. В Любечі народилась мати Володимира Хрестителя – Малуша та Преподобний Антоній Печерський.
В часи панування Великого князівства Литовського та Речі Посполитої Любеч використовувався в якості прикордонної фортеці. З початку визвольної війни Богдана Хмельницького існувала Любецька сотня – з року 1654 по рік 1782. З 1782 року впливові особи Любеча неодноразово відзначились в історії Городнянського повіту. На початку ХХ ст. в Любечі нараховується 3390 жителів (для порівняння: в Городні 4430 жителів).
ІХ. Як можна бачити, в наші часи багато населених пунктів Городнянського повіту знаходяться у складі Ріпкінського, Сновського та Чернігівського районів.
Військово-транспортна дорога
(через м. Березну до Смоленського поштового тракту)
На військово-транспортній дорозі:
30 верст від Городні – х. Юр’ївка (15 жителів), 29 верст – с. Кучинівка (1254 жителів), 30 верст – с. Великий Щимель (424 жителя), 28 верст – х. Хорбаха (5 жителів), 28 верст – д. Руденьки або Єнькова Рудня (184 жителя), 30 верст – х. Петро-Анастасіївськ або х. Ждановича (45 жителів), 21 верста – д. Ількуча (103 жителя), 22 версти – д. Загребельна або Слобода Боровицька (133 жителя), 20 верст – м. Нові Боровичі (967 жителів), 20 верст – д. Жовідь (434 жителя).
По праву сторону військово-транспортній дороги:
29 верст від Городні – д. Бреч (340 жителів), 29 верст – д. Гутище (221 житель), 32 версти – д. Тур’я (798 жителів), 30 верст – д. Безулівка (210 жителів), 32 версти – с. Єліне (618 жителів), 26 верст – д. Довга Гребля, або Піщанка, або Піски (169 жителів), 25 верст – м. Горськ (614 жителів), 26 верст – х. Полторацького (2 жителя), 27 верст – х. Танських (3 жителя).
По ліву сторону військово-транспортній дороги:
30 верст від Городні – х. Шурша (4 жителя), 25 верст – х. Рогаскі або х. Рогозькі (62 жителя), 24 версти – х. Політична Рогізка (6 жителів),
20 верст від Городні – д. Малий Дирчин (103 жителя),
20 верст від Городні – х. Рогоща (3 жителя), 18 верст – х. Сільський (1 житель), 22 версти – д. Богородицька слобода (232 жителя), 20 верст – с. Нові Млини (319 жителів), 24 версти – с. Займище (285 жителів), 27 верст – д. Малий Щимель (83 жителя), 26 верст – с. Носівка (282 жителя).
Київське шосе
(із Чернигова в Могильовську губернію)
На Київському шосе:
45 верст від Городні – с. Нові Яриловичі (890 жителів).
По праву сторону від шосе:
32 версти від Городні – д. Папірня або Баранівка (278 жителів), 30 верст – д. Анонка або Переїздинська рудня (575 жителів), 31 верста – д. Грибова Рудня або Миклашевська Рудня (219 жителів), 43 версти – х. Янківка (40 жителів), 44 версти – д. Сиделівка (234 жителя).
По ліву сторону від шосе:
46 верст від Городні – д. Стара Папірня (140 жителів), 52 версти – д. Нова папірня (150 жителів), 51 верста – д. Старі Яриловичі (388 жителів), 50 верст – с. Скиток або Куток (70 жителів).
Дорога із п. Добрянки в сл. Радуль
По дорозі із п. Добрянки в сл. Радуль:
30 верст – с. Горностаївка (16 жителів), 38 верст – д. Зайців хутір (695 жителів), 53 верст – д. Клубівка (624 жителя), 54 версти – д. Познопали (432 жителя).
По праву сторону дороги:
43 версти – д. Киселіва (113 жителів), 57 верст – х. Суслівка або Познопали (53 жителя), 58 верст – д. Колесище, або Колесице, або Познопали (39 жителів).
По ліву сторону дороги:
38 верст – д. Киселіва або Займицька Гута, або Ткачівка (192 жителя), 39 верст – д. Комарівка або Шишківка (133 жителя), 55 верст – д. Лизунова Рудня або Костина Рудня (97 жителів), 55 верст – д. Брехунівка, або Брехуни, або Пізнопалля (48 жителів).
Київське шосе
(від кордону Могильовської губернії в Чернігівський повіт)
На Київському шосе:
40 верст – м. Ріпки (1442 жителя), 37 верст – д. Вербичі (416 жителів), 36 верст – д. Постовбиця (383 жителя), 30 верст – с. Голубчичі (16 жителів).
По праву сторону шосе:
47 верст – д. Силичевка або Суличевка (411 жителів).
По ліву сторону шосе:
34 версти – с. Церковище (508 жителів), 40 верст – д. Глиненка або Глинянка (80 жителів), 44 версти – х. Хоружівка (43 жителя), 50 верст – д. Пилипча або Пилипчі (168 жителів).
Мінський поштовий тракт
(із Чернігівського повіту в Могильовську губернію)
На Мінському поштовому тракту:
35 верст – с. Велика Вісь (667 жителів), 32 версти – д. Маслаківка (238 жителів), 33 версти – д. Гусинка (423 жителя), 45 верст – х. Забужжя (25 жителів), 30 верст – х. Воздвиженський або х. Хрестовоздвиженськ , або х. Вир (16 жителів), 60 верст – с. Кам’янка або Задеріївка (188 жителів), 66 верст – д. Кам’янка (208 жителів), 67 верст – х. Косачів (2 жителя).
По праву сторону тракту:
32 версти – с. Звеничів (399 жителів), 32 версти – х. Пилипівка (42 жителя), 32 версти – д. Чепигівка (87 жителів), 35 верст – д. Свинопухи (402 жителя), 34 версти – с. Буянки (449 жителів), 64 версти – х. Сухий Вир (38 жителів), 64 версти – д. Плехтіївка (84 жителя).
По ліву сторону тракту:
47 верст – д. Мутичева (281 житель), 49 верст – д. Грибов або Грабова (436 жителів).
Транспортна дорога
(із м. Ріпки в м. Любеч)
На транспортній дорозі:
47 верст – д. Даничі (480 жителів), 48 верст – д. Убіжичі (483 жителя), 52 версти – д. Кислі (579 жителів), 54 версти – с. Петруші (659 жителів), 58 верст – д. Петрики (231 житель), 60 верст – д. Пересаж (12 жителів), 64 версти – д. Маньки (168 жителів), 68 верст – д. Довгуни (38 жителів), 73 версти – м. Любеч (2091 житель).
По праву сторону дороги:
45 верст – д. Пристороп (307 жителів), 54 версти – х. Селище (10 жителів), 55 верст – д. Рожкова слобода (50 жителів), 56 верст – д. Бахани або Бохани (157 жителів), 58 верст – д. Сенюки (208 жителів), 59 верст – д. Семоки або Семаки (174 жителя), 59 верст – д. Мохначі (157 жителів), 63 версти – д. Зубахи (146 жителів), 65 верст – д. Пищики (15 жителів), 67 верст – д. Голубівка (77 жителів), 68 верст – д. Семендей (3 жителя), 69 верст – д. Коробки або Карабки (101 житель), 70 верст – х. Сидорівка (86 жителів).
По ліву сторону дороги:
53 версти – с. Пушкарі (315 жителів), 54 версти – д. Молочки (91 житель), 55 верст – д. Високин (290 жителів), 58 верст – д. Веребйов або Воробйов (343 жителя), 59 верст – х. Пушкин або х. Гирев (11 жителів), 59 верст – х. Калениковський або Калеників (21 житель), 58 верст – д. Старий Зліїв (176 жителів), 57 верст – с. Новий Зліїв (385 жителів), 59 верст – х. Чисті калюжі (66 жителів), 60 верст – д. Губарі (177 жителів), 62 версти – д. Галків (240 жителів), 67 верст – д. Анисивці (47 жителів), 68 верст – х. Миколаївка (7 жителів), 68 верст – д. Буда (41 житель), 69 верст – д. Духовщина або Слобода Духівська (46 жителів), 69 верст – д. Голобурдий або Голобурда (41 житель), 69 верст – д. Гетьки (3 жителя), 72 версти – х. Перетіччя (5 жителів).
В стороні від м. Любеч в напрямку Дніпра:
82 версти – д. Кукарі або Кукарь (124 жителя), 77 верст – х. Змії (58 жителів), 72 версти – х. Нова слобідка (35 жителів).
Торгівельна дорога
(із м. Любеч в сл. Радуль)
На торгівельній дорозі:
78 верст – д. Новосілки (154 жителя), 80 верст – д. Ужик (5 жителів), 77 верст – сл. Радуль (3046 жителів).
Торгівельна дорога
(із сл. Радуль в п. Добрянку)
На торгівельній дорозі:
79 верст – х. Переділ (64 жителя).
По ліву сторону дороги:
65 верст – х. Заборський (7 жителів), 80 верст – д. Лопатин (654 жителя).
Торгівельна дорога
(із Чернігова в сл. Радуль)
На торгівельній дорозі:
50 верст – с. Малий Листвен (246 жителів), 50 верст – д. Пузики (140 жителів), 50 верст – с. Красновське або Посахівка (1031 житель), 57 верст – с. Кротин або Кратин (301 житель).
По праву сторону дороги:
50 верст – д. Биховці або Буховці (183 жителя), 64 версти – д. Угли або Рудні углівської, або Угли-Рудні (76 жителів).
https://photos.app.goo.gl/uMAuenoATM3yUexYA