ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА

ПОДОРОЖІ ДОРОГАМИ ПОВІТУ

І. Шляхи, що були в Городнянському краю, використовувались не тільки місцевими жителями. Дорога між Чернігівом та Стародубом, відома ще в часи Київської Русі, мала настільки важливе господарське та торгівельне значення, що занепад древніх поселень, а особливо тих, що знаходились в межиріччі Смячу і Тетиви, можливо, в значній мірі пов’язаний з припиненням руху по цій дорозі.

У XVI ст. шлях між Чернігівом та Стародубом довжиною в 30 миль згадується в числі доріг між Білоруськими воєводствами та Сіверською землею – в описі доріг Великого князівства Литовського 1534 р., коли литовським гетьманом був Юрій Радзивіл. Та коли Чернігів і Стародуб опинились у складі Московського князівства, сполучення між ними відбувалось по – „окольній дорозі”, переважно через Новгород-Сіверський. Напевно так було, тому що недалеко від прямої дороги проходив кордон. Та вже в першій половині XVII ст. дорога Чернігів–Стародуб не згадується, хоча військові походи в цьому напрямку не припинялись. На початку квітня 1633 р. з Чернігова в Стародуб відправились близько трьох тисяч жовнирів і козаків, щоб несподіваним нападом відбити замок у московських ратних людей.

Не в кращому стані були і інші дороги. „Гостинець звиклий стародавній” прийшов у такий занепад, що – „не лише возом, але й пішому важко пройти”. Ця Смоленська дорога, що йшла через – Оршу – Могильов – Чечерськ – в Гомелі розходилась на три напрямки – Речицю, Стародуб та Чернігів. Шлях з Гомеля до Чернігова проходив через Речицький повіт по лівому березі р. Сож. В Чернігівському воєводстві ця дорога йшла через р. Сож – через перевіз поблизу Ярилович, потім – через Ріпки; а далі, в Замглаї – через Бурівку.

Потім, коли вже польський король Сигізмунд ІІІ дізнався про те, що шляхи стали – „непробитими, тому до тих замків купці жодних товарів землею не провозять і скарб від того страждає”. У 1625 р. Сигізмунд ІІІ своїм універсалом призначив комісію для відновлення доріг. Дорога Чернігів–Стародуб була відновлена на початку 1640-х років.

Королевські комісари в першу чергу зайнялись ремонтом та будівництвом мостів та паромних переправ. Так, в нагороду за будівництво моста через Снов королівському фактору Ісааку Гевлю було дозволено брати мито за переправу через річку та заболочені місця: з возів з товарами – по два гроша, з порожніх возів – по одному грошу, з голови великої рогатої худоби – по шелягу, а за проїзд через міст – мостове мито. Шляхтичі та духовенство мали право вільного проїзду.

ІІ. Із щоденника, написаного наприкінці XVIII ст., можна дізнатись, як проходила подорож із Смоленська в Київ.

В Петровський піст троє паломників вийшли із Смоленська 9 травня, а в Київ прийшли – 17 липня. Із Смоленська вони пройшли 119 верст до Рославля, а звідси – 56 верст до р. Іпать, що була кордоном Новгород-Сіверського намісництва. Пройшовши ще 26 верст вони увійшли в Мглин. Тут їм здалось – „грязно весьма”, бо в Смоленську на дорогах клали колоди. В Мглині мандрівників вразило те, що горілку тут продавали на базарах, як квас та дозволяли – „откушивать”. Ще вони звернули увагу на те, що в Мглині – „Легушки квохчат не по-смоленски”. Стародуб, до якого від Мглина 90 верст, запам’ятався їм, що тут проживать добрі люди: „Славний город, но грязен, а всего довольно”. Прйшовши ще 50 верст вони потрапили в містечко Ропськ.

Першим містечком Городнянського повіту на їх шляху був Горськ, від якого до Городні – 24 версти. В Жабчичах (до Городні – 14 верст) паломники помолились в церкві Петра і Павла, а 9 червня в Бутівці (до Городні – 9 верст) вони помолились в Покровській церкві та заночували. В Городні купили на 4 копійки хліба, який коштував по грошу за одну булку, а на 5 копійок – горілки. В Чернігів паломники направились через Листвино (Листвен), Куликово (Куликівку) та Седнів. В Великому Листвені їм запам’ятались дві церкви – кам’яна та дерев’яна.

Наступний запис в щоденнику стосується харчування під час подорожі: „Под Черниговым за 12 верст у жида горелки – 5 к. За варение рыб з грибами и крупами – 2 к.” Мабуть, це були залишки білуги, купленої ще в Стародубі за 8 копійок. Їжу з білугу паломники готували ще в Ропську та в Горську. Гриби вони збирали по дорозі.

Ніяких вражень від перебування в Городні в щоденнику не залишилось. І це не випадково. В містечку наприкінці існування сотні не було ніяких видатних будівель або пам’ятників, а невеликі, нічим не прикрашені обивательські будинки, вкриті в більшості випадків соломою, були побудовані в Городні без будь-якого порядку.

Не залишолось записів про Городню і в щоденнику етнографа та мандрівника Олексія Левшина. Та його враженнями від подорожі стали побачені ним – полум’яна любов до Батьківщини та поважне ставлення до пам’яті предків. Ще раніше А. Ф. Шафонський звернув увагу на старанність та любов до праці, властиві жителям Городянського повіту.

ІІІ. Після приєднання у 1773 р. до Російської Імперії східних білоруських земель, що були у складі Польщі, із Санкт-Петербурга було прокладено знаменитий Катерининський тракт, важливе значення якого зменшилось тільки після будівництва у 1850 р. шосе Санкт-Петербург–Київ. З Гомеля до Чернігова Катерининський поштовий тракт проходив через такі населені пункти: Піщана Буда – Добрянка (перша станція Городнянського повіту) – Бурівка – Роїще.

По краях поштової дороги, ширина якої була 8 саженів, вирили канави для стоку води (ширина – 2 аршина, глибина – 1 аршин) та посадили берези, частина яких по обидві сторони дороги, збереглась і в наші часи. Верстові відмітки були встановлені через кожні 700 саженів, а через кожні 7 верст – межеві версти у вигляді кам’яних пірамід. У 1787 р. Катерининським трактом в Таврію відправилась Катерина ІІ. В Чернігів вона поїхала через Новгород-Сіверський та Березну.