№ 13 (15).

Конотопська с/рада.

Конотоп у XVII – XX ст.

Конотоп – І.

Найдавніші поселення, відкриті археологами в Городнянському краю, належали племенам кам’яного, бронзового і залізного віків. Одна з стоянок мисливців, які полювали на мамонтів біля  льодовика в період пізнього палеоліту, знайдена недалеко від с. Клюси (ще в сер. ХХ ст. с. Клюси було у складі Городнянського р-ну).  Більшість археологічних знахідок з поселень кам’яного віку відноситься до останнього його періоду – неоліту, одним із найважливіших досягнень якого було виготовлення керамічного посуду. Коли на Поліссі, значна частина якого довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, настало потепління, слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики.

Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV– III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. Можливо, вони були предками фінських племен. Землі племен культури ямково-гребінцевої кераміки простирались до Уралу.

Поселення доби неоліту: „Домограїв–1” (пос. доби неоліту кам’яного віку) – в 1 км на півд. від півд. окраїни села, на прав. березі р. Снов, в ур. Домограїв; „Домограїв–2”: пос. доби неоліту кам’яного віку, епохи ранньої бронзи (середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, І чверті нашої ери, давньоруського часу – в 1,2 км на півд. від півд. окраїни села, на прав. березі р. Снов, в ур. Домограїв; „Законотопщина–5”: (пос. кам’яного віку, епохи середньої бронзи – в 1,7 км на півн. схід від схід. окраїни с. Конотоп, на прав. березі р. Снов; „Ферма”: пос. доби неоліту кам’яного віку (культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи (середньодніпровська культура) – в 400 м на схід від схід. част. села.

Конотоп – ІІ.

Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До племенного об’єднання, в результаті якого виник слов’янский етнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен. Нове об’єднання племен виникло десь наприкінці ІІІ тис. до н. е., коли з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили на Поліссі фінські племена. , які потіснили на Поліссі фінські племена, коли з відкриттям бронзи (сплаву міді та олова) стався перехід до бронзового віку. Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До племенного об’єднання, в результаті якого виник слов’янский етнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен.  

Продовженням культури шнурової кераміки була середньдніпровська та наступні за нею культури бронзового віку. Кераміка середньодніпровської культури ранньої бронзи (XXVI–XV ст. до н.е.) прикрашена: лінійним, „мотузковим” і „ялинковим” орнаментами, „зубчатим” штампом, рядами вдавлювань, розчесами. У кераміки сосницької (II тис. до н. е.) і лебедівської культури (XI–VIII ст. до н. е.) пізньої бронзи прикрашення: „мотузковим”, лінійним і геометрічним орнаментами, „колючим дротом”, вдавлюваннями по краю і шийці вінчика, зубчатим штампом і розчесами.

Поселення бронзового віку:

„Законотопщина: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8” – всім поселень: епохи бронзи (середньодніпровська, сосницька, лебедівська культури), ранньозалізного віку – всім поселень на відстані від 300 м до 1,5 км на півн. схід від схід. част. с. Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Законотопщина; „Конотоп–2” – пос. бронзового віку на півн. околиці с. Конотоп; „Копаний город–1, 2”: два поселення (середньодніпровська, сосницька і лебедівська культури бронзового віку) за півд. окраїною схід. част. с. Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Копаний Город; пос. „Миронова Гора–2”– пос. епохи бронзи (середньодніпровська культура) в 800 м на півн. схід від схід. част. села, на прав. березі р. Снов, на заході від ур. Миронова гора; „Дюна”: пос. епохи бронзи (середньдніпровська і лебедівська культури), ранньослов’янського часу (київська культура) – в 800 м на півн. схід від схід част. с. Конотоп.

Конотоп – ІІІ

Залізо на Поліссі виплавлювалось із болотної руди, покладами якої користувались ще і металурги Гетьманщини. Першими поліськими культурами раннього залізного віку були: милоградська (VII–I ст. до н.е.) та юхнівська (V–II ст. до н.е.) культури. Належали вони предкам балтів, а також, можливо, предкам слов’ян. Посуд милоградської культури прикрашався вдавлюваннями та „перлинним” орнаментом. Вперше такий посуд знайшли на городищі поблизу д. Милоград (Речицький р-н), а перше городище юхновської культури відкрито поблизу с. Юхнів (Н.-Сіверський р-н).. Милоградська культура, можливо, належала неврам, а юхновська – будинам або меланхленам, які, за повідомленням давньогрецького історика Геродота, жили на півночі від земель скіфів. Поселення раннього залізного віку: „Конотоп–1”: епохи ранньої (середньодніпровська культура) і пізньої бронзи, ранньозалізного віку – в 200 м на півн. схід від півн. околиці с. Конотоп; пос. „Куликове” – в 500 м на півд. схід від півд. окраїни села в ур. Куликове; пос. „Рипіще”– доби неоліту, епохи середньої бронзи (сосницька культура), ранньозалізного віку – в 300 м на півд. схід від схід. част. села, на прав. березі р. Снов, в ур. Рипіще. Поселення „Копюриха”: пос. епохи бронзи (сосницька культура), ранньозалізного віку (милоградська культура) – в 1 км на півд. захід від півд. окраїни с. Конотоп і в 400 м на схід від схід. окраїни с. Лашуки, в ур. Копюриха. Поселення „Законотопщина–4” – пос. юхнівської культури, ранньослов’янського часу (київська культура). Історикам Римської імперіі в ті часи, коли існувала зарубинецька культура (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) , були відомі племена венедів, яких вчені визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит та Птолемей. Поселення „Законотопщина–4,7” – пос. зарубинецької культури, ранньослов’янского часу (пос. І чверті І тис. н. е.).

Конотоп – ІV.

Серед племен черняхівської культури (II–IV ст. н.е.), яка в IV ст. пережила нашестя гунів, були слов’яни – анти, які дійшли від Дніпра до Дуная і створили пеньківську культуру (V–VIII ст.). Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською або балтською.

Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вважають ранньослов’янскими племенами. На їх поселення Правобережжя Дніпра схожа частина поселень Лівобережжя. Поселення „Миронова Гора–1”: пос. доби неоліту кам’яного віку (культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи (середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, ранньослов’янського часу (київська культура), давньоруського часу – в 900 м–1,1 км на півд. схід від схід. част. с.Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Миронова Гора. Поселення „Мис”: пос. епохи ранньої бронзи (середньодніпровська культура), ранньослов’янского часу – ранньокиївської культури (ІІІ ст. н.е.) – в 100–200 м на південь від півд . окраїни села, на сході від дороги Конотоп–В.Дирчин, на лів. березі р. Крюкова, в місці впадіння в р. Снов.

 Конотоп – V

Про сіверян, наступних жителів Полісся, „Повість минулих літ” Нестора літописця повідомляє, що вони: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ” .

Довгий час (до І пол. ІІ тис. н.е.) сіверяне підтримували зв’язки з в’ятичами та радимичами.

За даними білоруського археолога О.А.Макушнікова, кордон між сіверянами та радимичами проходив по болотах, що на півдні: від р.Терюхи, притоки Сожу і Тетеви; приток Снову – цей кордон співпадає з теперішнім кордоном між Чернігівською та Гомельською областями.

Довгий час (до І пол. ІІ тис. н.е.) сіверяне підтримували родинні зв’язки з в’ятичами та радимичами

Конотоп – VІ Давньоруські поселення, що існували в Городянському краю, входили до складу прикордонної волості – Сновської тисячи. 

Давньорускі поселення: „Домограїв–2”: пос. доби неоліту кам’яного віку, епохи ранньої бронзи (середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, І чверті нашої ери, давньоруського часу – в 1,2 км на півд. від півд. окраїни села, на прав. березі р. Снов, в ур. Домограїв.
2..„Копюриха”: пос. епохи бронзи

(сосницька культура), ранньозалізного віку (милоградська культура) – в 1 км на півд. захід від півд.

окраїни с. Конотоп і в 400 м

на схід від схід. окраїни с. Лашуки, в ур. Копюриха.
3. „Миронова Гора–1”: пос. доби неоліту

кам’яного віку (культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи

(середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, ранньослов’янського часу

(київська культура), давньоруського часу – в 900 м–1,1 км на півд. схід від схід.

част. с.Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Миронова Гора.
Під час війни з монголо-татарами кількість

сільських поселень Чернігівському князівстві зменшилась майже в 25 разів!
Конотоп – VІІ
Від постійних війн між Литовським та

Московським князівствами на протязі ХІV ст. місцевим жителям вдавалось

рятуватись завдяки лісам, річкам, озерам та болотам. За даними описання 1527 р.

(„Пам’яті”), в число населених пунктів на берегах Десни та Снову, яких тоді

було тільки 28, входив Макишин.
Давньорускі поселення: „Домограїв–2”: пос.

доби неоліту кам’яного віку, епохи ранньої бронзи (середньодніпровська

культура), ранньозалізного віку, І чверті нашої ери, давньоруського часу – в 1,2 км на півд. від півд.

окраїни села, на прав. березі р. Снов, в ур. Домограїв.
2..„Копюриха”: пос. епохи бронзи (сосницька

культура), ранньозалізного віку (милоградська культура) – в 1 км на півд. захід від півд.

окраїни с. Конотоп і в 400 м

на схід від схід. окраїни с. Лашуки, в ур. Копюриха.
3. „Миронова Гора–1”: пос. доби неоліту

кам’яного віку (культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи

(середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, ранньослов’янського часу

(київська культура), давньоруського часу – в 900 м–1,1 км на півд. схід від схід.

част. с.Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Миронова Гора.
Під час війни з монголо-татарами кількість

сільських поселень Чернігівському князівстві зменшилась майже в 25 разів!
Конотоп – VІІІ
Від постійних війн між Литовським та

Московським князівствами на протязі ХІV ст. місцевим жителям вдавалось

рятуватись завдяки лісам, річкам, озерам та болотам. За даними описання 1527 р.

(„Пам’яті”), в число населених пунктів на берегах Десни та Снову, яких тоді

було тільки 28, входив і Макишин.

Конотоп – VII

На початку XVII ст. (1620–1621) поселень було дуже мало – так, в Чернігівському повіті статус сіл та деревень (деревня відрізнялась від села відсутністю церкви) мали лише 11 населених пунктів. Владиславу–IV, якому не вдалось стати московським царем, дісталась Сіверська земля, а правління він почав з розподілу земель між людьми, прийнятими на військову службу. Але поселень не вистачало. Так, Макишин ділили між собою аж 9 московських синів боярських. Конотоп і Смичин згадуються до 1633 р. – неподалік впадіння р. Крюкової в р. Снов. На місці Седнева в сер. XVI ст. був Сновськ – слобода боярських синів Осипа Каменева і Русина Радуліна, але після 1618 р. С.Глембоцький осадив тут нову слободу. Можливо, Станіслав Глембоцький заселив Седнів (Сновськ) ще раз після його запустіння.

У 1638 р. Седнів мав статус містечка, а у квітні 1640 р. Ян Самуель Пац, засновник Седнівської волості, однієї з найбільших волостей воєводства – звільнив від звичайних податків всіх седнівських ремісників: кравців, кушнарів, шевців, гончарів ковалів та інших, надавши їм право самим вирішувати власні справи, за винятком кримінальних, підлеглих замковому суду. На початку XVII ст. (1620–1621) поселень було дуже мало – так, в Чернігівському повіті статус сіл та деревень (деревня відрізнялась від села відсутністю церкви) мали лише 11 населених пунктів. Владиславу–IV, якому не вдалось стати московським царем, дісталась Сіверська земля, а правління він почав з розподілу земель між людьми, прийнятими на військову службу. Але поселень не вистачало. Так, Макишин ділили між собою аж 9 московських синів боярських. Конотоп і Смичин згадуються до 1633 р. – неподалік впадіння р. Крюкової в р. Снов. На місці Седнева в сер. XVI ст. був Сновськ – слобода боярських синів Осипа Каменева і Русина Радуліна, але після 1618 р. С.Глембоцький осадив тут нову слободу. Можливо, Станіслав Глембоцький заселив Седнів (Сновськ) ще раз після його запустіння.

У 1638 р. Седнів мав статус містечка, а у квітні 1640 р. Ян Самуель Пац, засновник Седнівської волості, однієї з найбільших волостей воєводства – звільнив від звичайних податків всіх седнівських ремісників: кравців, кушнарів, шевців, гончарів ковалів та інших, надавши їм право самим вирішувати власні справи, за винятком кримінальних, підлеглих замковому суду.

Пільги для слобожан привели в Сіверську землю – „нахожих людей” з білоруських воєводств Литовського князівства та з Московського царства. Без карт і компасу вони знаходили дорогу до Снову, йшли вниз за течією, селились по берегах цієї та інших річок. Подались сюди і ті українські сім’ї з-за Десни, яким там не вистачало родючих земель.

Конотоп – VIII

Повстання Хмельницького 1648 р. швидко вийшло за межі реєстрових полків: Чигиринського, Черкаського, Канівського, Корсунського, Переяслівського, Кропивненського та Білоцерківського.

Конотоп згадується в 1657 р. На Поліссі міських і сільських козаків проживало мало, але, хоч більшість місцевих жителів, які були нащадками вихідців з білоруських воєводств, не мали необхідних військових здібностей, багато з них теж покозачилось. Населені пункти Городнянського краю спочатку входили до складу Седнівскої сотні. Городнянська сотня була сформована в північній прикордонній місцевості. Коли була сформована Городнянська сотня, Конотоп залишився у складі Седнівської сотні.

Конотоп – IХ

Як володар слободи Дібрівної, згадується шляхтич Іван (Богдан) Войцехович. Універсал з дозволом осадити слободу в урочищі і селищі Московському, між селами Пекурівкою і Конотопом, І.Войцехович отримав 15 березня 1657 р. від свого „приятеля” чернігівського полковника Івана Аврамовича. 7 грудня 1657 р. новий полковник Іоаникій Силич цей дозвіл підтвердив: „слободу звишреченою осажовати, горілку палити, пиво робити, мед ситити і все на пожиток свій привлащати”. Іокима Сомка, 7 полковників, в числі яких був Іоаникій Силич, та багатьох інших старовинних козаків, після Ніжинської чорної ради – стратили. Вирішальну роль тут відіграли запорізькі козаки. „Чрез нас, Івана Сєрка, к вашому царському величеству привращена єсть вся Мала Росія…” – писав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко у листі до царя Олексія Михайловича. Події ці відомі читачам з повісті Пантелеймона Куліша „Чорна Рада” („Хроніка 1663 року”).

Конотоп – Х

З дочкою Д. Ігнатовича одружився Василь Іванович Полетика (Політика), у 1670–1677 роках – седнівський сотник.

В. І. Полетика обрав своє місце у рядах повстанців війська Запорізького. Ще про Полетику відомо, що його батько – православний шляхтич („польскої нації, породи шляхетскої”) із містечка Броди (Кременецький повіт) Волинського воєводства.

Сучасники називали Демка Ігнатовича мужичим сином, підкреслюючи незнатність походження. Сіверський гетьман Д. Ігнатович (1669–1672), прозваний Многрішним, був дуже суперечливою людиною. Для придушення політичних противників він широко застосовував практику доносів на них в Москву. Його недруги чинили так само.

Конотоп – ХI

Конотоп згадується, як деревня, значна частина якої - володіння полковників чернігівських. Я.К.Лизогуб, з чийого дозволу в Канів увійшли війська І Самойловича та князя Ромадоновського, став чернігівським полковником (1687–1698) після обрання гетьманом І. Мазепи, що не знайшло на Гетьманщині підтримки більшості, але за Мазепу була козацька старшина – вихідці з Правобережжя, де не припинялась Руїна. О.Лазаревський вважав, що у Я. Лизогуба, який спочатку поселився в Конотопі, були гарні стосунки з І. Мазепою, бо Лизогуб був сусідом Мазепи і позичав йому волів, щоб пахати землю.

Гетьман Мазепа віддав Конотоп своєму пасинку Криштофу Фрідрікевичу.