№ 23 (11).

Деревинська с/рада.

Деревини у XVII – XX ст. 

Деревини – І

Найдавніші поселення, відкриті археологами в Городнянському краю, належали племенам кам’яного віку. Одна з стоянок мисливців, які полювали на мамонтів біля льодовика в період пізнього палеоліту, знайдена біля від с. Клюси (ще в сер. ХХ ст. с. Клюси було у складі Городнянського р-ну). Коли на Поліссі, значна частина якого довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, настало потепління, слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики. Більшість археологічних знахідок відноситься до останнього періоду кам’яного віку – неоліту, одним із найважливіших досягнень якого було виготовлення керамічного посуду. Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV–III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. Можливо, вони були предками фінських племен. Землі племен культури ямково-гребінцевої кераміки простирались до Уралу. На півночі Городнянського краю поселення кам’яного віку – „Дроздовиця–1” (пос. доби неоліту кам’яного віку) – в 1 км на півд. від півд. окраїни с.Диханівка.

Деревини – ІІ

Коли з винаходом бронзи (сплаву міді та олова) стався перехід до бронзового віку, десь наприкінці ІІІ тис. до н. е. виникло нове об’єднання, коли з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили на Поліссі фінські племена. Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До племенного об’єднання, із якого якого виник слов’янский етнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен.

Кераміка середньодніпровської культури ранньої бронзи, прикрашена лінійним, „мотузковим” і „ялинковим” орнаментами, „зубчатим” штампом, рядами вдавлювань та розчесами. Для кераміки сосницької і лебедівської культур характерні прикрашення „мотузковим”, лінійним і геометрічним орнаментами, „колючим дротом”, вдавлюваннями по краю і шийці вінчика, зубчатим штампом і розчесами. Поселення бронзового віку: „Пойма–1” (пос. бронзового віку – лебедівська культура) – в 1,2 км на півн. схід від схід. окраїни с.Андріївка і в 1 км на півн. захід від півн.-захід. окраїни с. Старосілля, в поймі р. Верпч; „Пойма–2” (пос. бронзового віку – сосницька культура) – в 700 м на півн. схід від схід. окраїни Андріївки і в 1,2 км на півн. захід від Огороднического.-захід. окраїни с. Старосілля, на прав. березі р. Верпч; „Тетева–1”: пос. епохи бронзи, ранньослов’янського часу – в 1,5 км на північ від с. Деревини, в витоках р. Тетева; „Тетева–2”: пос. епохи бронзи, ранньослов’янського часу (І пол. І тис.) – в 1,5 км на північ від с. Деревини, у витоках р. Тетева.

Деревини – ІІІ

Першими поліськими культурами залізного віку були: милоградська (VII–I ст. до н.е.) та юхнівська (IV–II ст. до н.е.) культури. Належали вони предкам балтів, а також, можливо, предкам слов’ян. Посуд милоградської культури прикрашався вдавлюваннями та „перлинним” орнаментом. Вперше такий посуд знайшли на городищі поблизу д. Милоград (Речицький р-н), а перше городище юхновської культури відкрито поблизу с. Юхнів (Н.-Сіверський р-н). Милоградська культура, можливо, належала неврам, а юхновська – будинам або меланхленам, які, за повідомленням давньогрецького історика Геродота, жили на півночі від земель скіфів. Городище біля с. Карпівка – в 500 м від південної окраїни с. Карпівка, в північній частині болота, в ур. Городок. В 1873 р. записано, як городище в 1,5 км від с. Перепис, а в записах XIV археологічного з”їзду – в 6 верстах на півн. схід від с. Ваганичі. Це городище, ймовірно було зведено племенами милоградської культури, використовувалось і як поселення у племен колочинської культури (V–VІІ ст. н.е.), яка була балтською і, можливо, також слов’янською. Городище занесено в Державний реєстр пам’яток національого значення України. В ті часи, коли існувала зарубинецька культур – історикам Римської імперіі були відомі племена венедів, яких вчені визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит і Птолемей. Поселення наступної культури залізного віку – зарубинецької (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) –„Верпч–2”: пос. залізного віку (пізньозарубинецька культура (1–11 ст. н.е.), ранньослов’янського часу (київська культура), пос. XIII–XIV ст. – в 2,6 км на півн. схід від села на прав. березі р. Верпч.

Деревини – ІV

Про сіверян, наступних жителів Полісся, „Повість минулих літ” Нестора літописця повідомляє, що вони: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ” .

Довгий час (до І пол. ІІ тис. н.е.) сіверяне підтримували зв’язки з в’ятичами та радимичами.

За даними білоруського археолога О. А. Макушнікова, кордон між сіверянами та радимичами проходив по болотах, що на півдні: від р.Терюхи, притоки Сожу, і Тетеви, притоки Снову, та співпадає з теперішнім кордоном між Чернігівською та Гомельською областями.

Деревини – V

Серед племен черняхівської культури (II–IV ст. н.е.), яка в IV ст. пережила нашестя гунів, були слов’яни – анти, які дійшли від Дніпра до Дуная і створили пеньківську культуру (V–VIII ст.). Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вважають ранньослов’янскими племенами. На їх поселення Правобережжя Дніпра схожа частина поселень Лівобережжя.

Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською або балтською.

Поселення ранньослов’янського часу: „Тетева–1”: пос. епохи бронзи, ранньослов’янського часу – в 1,5 км на північ від села, в витоках р. Тетева; „Тетева–2”: пос. епохи бронзи, ранньослов’янського часу (І пол. І тис.) – в 1,5 км на північ від села, у витоках р. Тетева.

Деревини – VІ

Давньоруські поселення, що існували в Городянському краю, входили до складу прикордонної волості – Сновської тисячи.

Недалеко від. с. Деревини – Автуницьке поселення давньоруського часу: в трикутнику між селами Лемешівка, Рубіж, Автуничі – поселення на лів. березі р. Верпч: в 2 км на захід від с. Автуничі, в 4 км на південь від с. Лемешівка, в 3 км на схід від с. Рубіж – в ур. Космівка.

При досліджувенні Автуницького поселення та інших селищ в басейні р. Снов, розташованих за межами міської округи Чернігова, було зроблено висновок, що осередками давньоруської культури були не тільки міста, як вважалось раніше. Сільська культура незначно поступалась міській.

На жаль, сучасні методи сільського господарства прискорюють руйнування Автуницького та багатьох інших поселень.

Під час війни з монголо-татарами кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві у ці часи зменшилась майже в 25 разів!

Деревини – VІІ

Від постійних війн між Литовським та Московським князівствами місцеві жителі рятувались завдяки лісам, річкам, озерам та болотам. Першим, як прикордонне село, в „Реєстрі Чернігівських границь” (1526 р.), на півночі від що записаний В.Листвен, також існував М. Листвен, володіння „владики Брянського”, а на півночі від них згадуються тільки: Боровичі, Горськ та Єриловичі (Яриловичі).

Археологи знайшли післямонгольську кераміку: Солонівка – пос. „Дюна” (ХІІІ – ХІV ст.) – в 600 м на півн. схід від схід. част. села на лів. березі р. Верпч; Хоробичі: пос. залізного віку (пізньозарубинецька культура (1–11 ст. н.е.), ранньослов’янського часу (київська культура), пос. XIII–XIV ст. – в 2,6 км на півн. схід від села на прав. березі р. Верпч.

Деревини – VІІІ

На початку XVII ст. (1620–1621) поселень в Чернігівькому повіті було настільки мало, що статус сіл та деревень (деревня відрізнялась від села відсутністю церкви) мали лише 11 населених пунктів. В часи постійних війн та розбійницьких нападів навіть Чернігів був спустошений десь у 1619 році. Владиславу–IV, якому не вдалось стати московським царем, дісталась Сіверська земля, а правління він почав з розподілу земель між людьми, прийнятими на військову службу. Мабуть, всім відомо, що Городня заснована польським дворянином Фащем в часи польського володіння. Польський шляхтич Олександр Фащ, а після нього Миколай Фащ спочатку володіли тільки Старим Сілом. Можливо, так раніше називалось Старосілля, адже саме Фащі на початку 1640-х років осадили Солонівку, Старосілля та Жабчичі.

Грунти, що належали Мартину Фащу, в 1637 р. купив Богдан Бутович, який належав до руської православної шляхти. Так, у 1637 р. Б.Бутович став власником Старосілля та Солонівки, а також Хотівлі та слободи Смяч (тепер Травневе). У 1644 р. Бутович одружився на дочці канівського полковника Ю. І. Голуба. В 1649 р. король Ян-Казимир надав Б. Бутовичу привілей на куплені ним грунти.

Деревини – ІХ

Під час повстання Б. Хмельницького Ян Казимир ІІ, новий польський король, намагаючись заручитися підтримкою різних шляхтичів, 27 березня 1649 р. надав привілегію за служби Богдану Бутовичу, „шляхетно урожоному”, але нащадки Бутовича відомі на службі у Війську Запорізькому. Фащі приєднались до повстанців Хмельницького – війська Запорізького. Богдан Хмельницький підтвердив володіння тим польським шляхтичам, які перейшли в ряди козаків.

Деревини – Х

Біля д.Перепис, при р. Терюха, в урочище Деревини колись працювала буда. Тут знаходився поташний завод, що належав Фащам, але під час війни Деревинську буду розорили, а в цій місцевості поселились два козаки – Кусії, які через декілька років переселились в Автуничі.

Деревини –ХІ

Городнянський отник Стахович почав за торгуватись за урочище Деревини з Кусіями, але ті не побажали продавати землю. Після Стаховича за це урочище продовжив торгуватись наступний сотник Яків Жданович.

Деревини –ХІІ

Про Деревинське урочище дізнався також новоборовицький староста Іван Райковський та повідомив Полуботка. Той наказав купити Деревини, але не у Кусіїв, а у жителів с. Перепис, до якого відносилось це урочище; а якщо не продадуть, то дозволив почати селити слободу в Деревинах насильно.

Деревини –ХІІІ

В цей же час поблизу с. Перепис почав селитись Степан Тарновський, зять генерального осавула Бутовича. С. Тарновський, який отримав в Городнянській сотні від тестя с. Автуничі, теж почав торгуватись за Деревини, але вже з зятем Пархома Кусія, який був одружений з його сестрою. Пархом Кусій віддав своїй сестрі на посаг третину цього урочища.

Осип Гомельський – зять Кусія продав свою частину урочища Тарновському за 40 золотих (8 рублів) та написав в Солонівці письмо, зазначивши, що: „тільки грошей до большаго разсмотренія (понеже о том грунті спор заходив) – он, Гомельський у Терновського всіх не брав, а в Городню, для написання купчого письма ідти боявся – сотник Городничій Жданович, за продаж грунтів, багатьох казаків бив киями, забивав в колодки та в тюрьму закидав”.

Райковський, дізнавшись про нового претендента, ще раз запропонував переписцям продати Деревини, попередивши їх, що пан наказав (із Смоленська, по дорозі в Ладозький похід (1721 р.)) таке: „Якщо переписці тоєї землі не продали, то приказав і насильно селити слободу”. Та Райковському цього робити не хотілось, щоб не виникло суперечок з Тарновським, бо з його тестем Бутовичем у Полуботка і без цього була давня ворожнеча.

Тоді староста знайшов інший спосіб змусити переписців продати землю. Він купив поблизу Деревин невеличкий „острівець”, де була „бортна отчина” хоробрицького козака Бизюка, та почав тут селити слободу. Перписці зрозуміли, що і далі ніхто до них за дозволом не звернеться. Тоді переписький отаман з товариством, а з ними і войт з посполитими змушені були в цьому ж році (1721 р.) уступити.

Не зважаючи на те, що Райковський назвав слободу Веселковкою, назва Деревини збереглась.