Г. О. Милорадович,
колишній мировий посередник Городнянського повіту та флігель-ад’ютант Олександра ІІ
(24.09.1839 – 13.09.1905)
В Грабові, який входив тоді до місцевого Репицького району, на початку ХХ ст. було 120 гончарів. За глиною, яку добували в Грабові, гончари приїзжали навіть з Ічні та Ніжина. В Суховирщині або Глібовому хуторі (Суховирський район), де працювало 100 гончарів, також добували рідкісну глину – вогнестійку фаянсову. Багато гончарів було в Олешницькому районі: в Ловині – більше 85, в Олександрівці – близько 70, в Олешні – більше 40, а також багато гончарів було в Папірні та інших селах.
Відкриття земством в с. Ваганичі учбової майстерні для чоботарів не тільки покращило важкі та шкідливі для здоров’я умови праці, а й зробило доступним технічне обладнання, адже чоботарі виготовляли не тільки чоботи і черевики, а і „панське” взуття міського фасону. Допомога земства в отриманні кредитів звільняла чоботарів із залежності від „лавочників”.
Визначенням земських податків для поміщиків займався О.Ф.Ліндфорс, обраний у 1874 р. головою кошторисної комісії. Під час обговорення питання про необхідність проведення статистичних робіт для визначення податків, виникла суперечка з городянським поміщиком І. Л. Ждановичем, який в земстві турбувався захистом прав землевласників, але О. Ф. Ліндфорс довів необхідність статистичних робіт і компетентність фахівців, призначених для їх виконання.
За рахунок повітових земств були виконані роботи, на основі яких О. Русов склав „Описання Черніговської губернії”. П. П. Червинський працював тоді у Чернігівському земському статистичному відділенні. Обсяг проведених робіт вражає і сьогодні. Об’єктивні статистичні данні були покладені в основу планування подальшого розвитку Чернігівської губернії, зокрема Городянського повіту.
Досвід надання Городянським земством кредитів селянам вивчався у Чернігівському земстві. У червні 1881 р. О. Ф. Ліндфорс виступив з доповіддю про надання кредитів Суховершенсько-Олешнянським позичковим товариством, відкритим у 1875 р. Створення капіталів для допомоги потерпілим від лиха і голоду, можна вважати, мабуть, одними з найкращих починань того часу.
„Капітал взаємної дворянської допомоги” започаткуали колишні мирові посередники повіту: граф Г.О.Милорадович – флігель-ад’ютант Олександра ІІ та Ф. А. Лизогуб, меньший син седнівського поміщика А. І. Лизогуба, який допомагав Т.Г.Шевченку. Метою створення цього „капіталу” було надання помочі позичками тим із дворян, котрим випадкові, надзвичайні лиха, від них незалежні, загрожували розоренням від призначення в продаж маєтку.
Користь такої допомоги, – вказував Г. О. Милорадович, – цілком зрозуміла. Як би ретельно не вів поміщик своєї справи, але випадкові біди, як наприклад: пожежі, повені чи відсутність в даний момент попиту на продукти його господарства – можуть поставити його в неможливість внести термінові платежи, що поведе за собою продаж маєтку, тобто цілковите розорення, в той час, коли б позичка на не обтяжливих умовах врятувала б його, оскільки б дала змогу пережити критичний момент.
На організацію цієї чудової справи Г. О. Милорадович та Ф.А.Лизогуб пожертвували велику суму грошей. Зібрання дворян із захопленням прийняло думку про створення –„капіталу взаємної допомоги” і тоді ж ухвалило: „Капіталу взаємодопомоги присвоюється ім’я графа Григорія Олександровича Милорадовича і дворянина Федора Андрійовича Лизогуба на знак поваги за почин і здійснення цієї справи”.
Ще один результат роботи земства – показники про зайнятість і грамотність населення. За архієпископство Святителя Філарета (1859–1866), школи відкрились при більшості храмів єпархії, але після його смерті кількість шкіл зменшилась. Завдяки навчанню в церковнопарафіяльних, приватних та громадських школах губернії, грамотними ставали тільки 21 із 1000 чоловік. У 1869 р. земству були передані лише 10 шкіл. Багато селян були настільки бідними, що не мали можливості навіть купити дітям необхідну одежу, інші були байдужими до освіти, а їх діти працювали в домашньому господарстві.
Наприкінці ХІХ ст. із 129584 жителів повіту грамотними вважались 4326 чоловіків і 161 жінка. Земство вирішило досягнути загальної освіти, хоча коштів для цього ще не було. У 1890 р. в повіті було тільки 28 земських шкіл, а в них 1705 учнів, у 1911 р. вже 57 шкіл. Всього в повіті було 118 шкіл (в т. ч. 55 церковно-прихідських та 6 міністерських).
Земські школи відкрились в селах: Ваганичі, Вихвостів, Володимирівка, Деревини, Мощенка, Перепис, Тупичів, Хотуничі, Хоробичі, Яриловичі та в інших. Деякі з них мають давню історію. Так, попечителем Мощенського земського училища був сеньківський поміщик І. Б. Силаков, штабс-капітан Уланського полку у відставці. Військову службу він почав ще в ополченні 1812 р.
Одна з перших сільських бібліотек повіту відкрилась в с. Ваганичі. Головна ініціатива належала: М. М. Євреїнову, його матері Олімпіаді Іванівні, священнику Левицькому, вчителям Концевому та Крещановському, а також Лінській.
Розвиток медицини виявився в збільшенні кількості лікарів та нових лікарень – в Городні, Ріпках, Ваганичах та Жоведі.
Друга половина ХІХ століття запам’яталась в Городні і трагічними подіями, які розділили жителів повіту.
Що ж сталось?
Спочатку звернемось до історії – 1 березня 1881 р. рука одного з терористів припинила життя Олександра ІІ, якого звали – цар-визволитель.
Була відома підпільна організація „Земля і воля” і в Городнянському повіті, де у 1863 р. поліція заарештувала: І.А.Андрущенка, О.А.Тищинського та І. О. Маслаковця. Одночасно з Андрущенко та підпоручиком Білозірським був заарештований в Чернігові С. Д. Ніс, який працював тоді оператором міської лікарні.
