VІІІ. Медична школа

М. М. Волкович

Ще в групі видатних людей необхідно згадати хірурга М.М.Волковича (09.12.1858–11.07.1928). Зберігся будинок, в якому він народився. В Городні він закінчив 3-річне міське училище, після якого його прийняли до другого класу Чернігівської класичної гімназії.

М. М. Волкович у 1882 р. закінчив медичний факультет Київського університету, а потім захистив дисертацію і отримав звання приват-доцента. З 1893 по 1903 рік він завідував хірургічним відділення Олександрівської лікарні в Києві. Досконалим хірургом його вважали як хворі, так і лікарі. В 1903 р. Волковича обирають професором кафедри госпітальної хірургії Київського універсітету. В роки Першої Світової війни був консультантом Південно-Західного фронту та головою комісії по вивченню газової гангрени, неодноразово виїзжав на фронт.

У 1923 р. Волкович став керівником науково-дослідницької кафедри медицини при Київському відділенні Глав науки, що в подальшому стала Академієй наук УРСР. Серед близько 100 наукових робіт Волковича, найбільш визначні: „Хірургія та патології жовчнокам’яної хвороби” (1909) та „Апендицит, жовчнокам’яна хвороба, туберкульозний перитоніт”(1926), а останній рік життя він працював над роботою „Пошкодження кісток та суглобів”.

На початку центральної алеї Байкового кладовища зберіглась могила М. М. Волковича, не звважаючи на те, що на місцях всіх сусідніх могил в Радянський час були здійснені перепоховання.

Напис на цій могилі: „Микола Маркіанович Волкович (09.12.1858–11.07.1928), заслугований професор хірургії Київського універсітета. Незабутньому засновнику та беззмінному голові, вдячне Київське хірургічне товариство”. Заслуги Волковича в багатьох галузях хірургії визнаються в усьому світі.

Відмінну оцінку на екзамені по хірургії від М. М. Волковича отримав один з студентів Київського університету – М. А. Булгаков, всім відомий письменник. Один з внесків Волковича в розвиток вітчизняної медицини – самостійно від закордонних хірургів розроблений ним новий спосіб при оперативному лікуванні апендицита – доступ по Волковичу–Дияконову–Мак-Бурнею, який використувується і в наш час.

Серйозні випробування в воєнні роки випали на долю випускників першої школи Городнянських медсестер, відкритої в 1929 році. Ініціативу відкриття школи медпрацівників у Городня взяв на себе тодішній вчитель географії Соломон Наумович Любкін, людина, високої, на той час, ерудіції. А інформацію з цього приводу теж подав у свій час вчитель О. П. Дудко.

Можуть запитати: що ж було спільного у Любкіна між вчительською і медичною професіями?

А було ось що.

Соломон Наумович в ті, двадцяті роки, ніс службу військового фельдшера в одній з кавалерійських частин РСЧА. Отже, враховуючи, що кавалерія була особливим родом військ, практику в лікуванні мав хорошу. Вона й стала в пригоді.

Але на якому приміщенні зупинитись, що робити з кадрами?

Ось як вирішили ці питання: школу медичних сестер розмістили в будівлі колишньої старої синагоги, де одночасно працювала в той час і школа № 2, а викладачами стали тодішні лікарі городнянської лікарні.

Школа працювала здебільшого у вечірній час. Якщо приміщення синагоги було зайнятим, підшукували інші місця для зайнять. Так була створена перша школа медсестер в нашій області, бо таких закладів не було ні в Чернігові, ні в сусідніх районах.

Минув час, і ті ж обставини, що і в 20 роках привели до того, що добра традиція була відроджена відкриттям в Городні другої школи медсестер, фотографії яких збереглись у Є. П. Веревченко.

Л. О. Простаков, онук І. А. Варлиги, начальник учбової частини та заступник проректора Ленінградського педінститута ім. Герцена, згадує – цей інститут він закінчив у 1956 р., після чого почав працювати в Городні вчителем історії. Невдовзі він був призначений завучем медучилища, а вже через рік став завідуючим цього училища. Одночасно він керував краєзнавчим та фотоаматорським гуртками в будинку піонерів. Через 4 роки Л. О. Простаков знову поїхав із Городні в Ленінград, а незабаром в інституті ім. Герцена отримав посаду замдекана педфакультета по навчальній роботі та став викладачем однієї з кафедр цього факультету. В інституті це був найбільший факультет, на якому загалом навчалось понад 2000 студентів. А допоміг Л. О. Простакову досвід шкільного вчителя та завідуючого медучилищем, який він отримав в Городні.

Багато медсестер, серед яких багато жительок з сіл, були випускниками Городнянської школи медсестер.

Випуск городнянських медсестер у 40-х роках

Випуск городнянських медсестер у 50-х роках

Марія Петрівна Веревченко – фельдшер 1-го дивізіону 375-го артилерійського Челябинського полку 131-ї Сталінградської, ордена Леніна, Червонопрапорної , ордена Суворова ІІ-го ступеню стрілецької дивізії.

Колектив Городянської лікарні, 1955 р.

м/с Н.С Гелівер, санітарка Є.В.Зуб, лікар Є.К.Індик, регістратор Н.Я.Лукашенко, санітарка О.Д.Бурлак, бухгалтер М.Н.Слободенюк, м/с Є.М.Антоненко, лікар І.Г.Курбангалива, санітарка Т.К.Тончило, м/с М.А.Бондар, фельдшер Н.П.Охрименко, фельдшер А.Динкович, м/с А.Я.Коновалова, фельдшер А.В.Рибкина, м/с Г.П.Самійленко, м/с Т.К.Тончило, акушерка Л.А.Кушан, лікар Л.Т.Варшавер, зуб. технік Л.Є.Ревуцький, лікар В.А.Соупенич, м/с М.С.Светлична, фельдшер П.А.Криволап, гол. лікар І.К.Гелівер, лікар М.В.Іоффе, лікар М.В.Клименко, зав. РЗО П.С.Осипкин, завгосп С.Л.Павленко, акушерка О.П.Пінчук, касир А.С.Резник, м/с С.П.Кухаренко, лаборант С.С.Гула, м/с Л.Н.Сичеві, м/с Л.Г.Петрет, регістратор Г.П.Веревченко, м/с Г.Т.Бельська, ст. м/сС.Г.Крижижневич, м/с С.Д.Циркун, м/с С.Лепехо, санітарка О.В.Боярська, м/с Л.О.Хорло.

Не всі кращі лікарі, на зразок Раєвської, Т. Бушева, Е.Дисіної, Лаврової та інших – залишали роботу в Городні і виїжджали в Київ, Чернігів та Гомель, де було більше можливостей для їх професійного розвитку.

З часом кількість лікарень та аптек значно збільшилась. Дільничні лікарні знаходились в Ваганичах, Дроздовиці, Мощенці та Тупичеві. В багатьох селах відкрились фельдшерсько-акушерські пункти та медпункти.

Ветеринарна медицина складалась із лікарні, лабораторії та аптеки в Городні, а також ветлікарень в деяких селах району.

У післявоєнні роки в Городні відкрились:

1) Психо-неврологічний інтернат – у 1973 р. інваліди переселились в нове приміщення.

2) Тублікарня.

3) Дитячий санаторій.

Розбудовуються лікарня та поліклініка в Городні:

Районна лікарня та аптека наприкінці 70-х – на поч. 80-х років розмістились в нових будівлях.

Санітарно-епідеміологічна станція на поч. 80-х років теж отримала нові будівлі.

drive.google.com/file/d/1SvWWZTOTOPsPm5PS8LK7wPEgjBo7jKmJ/view?usp=sharing

photos.app.goo.gl/gpHEGYCGXUvJjUGj6