Городнянський літопис - 12. Сновська тисяча

ГЛАВА ДРУГА

СНОВСЬКА ТИСЯЧА

Розподіл давньоруських князівств на тисячі, сотні та десятки, очолювані тисяцькими, соцькими та десяцькими, можна порівняти з полковим устроєм Гетьманщини. Точніше навпаки – це на Гетьманщині повторився державний устрій та героїчні традиції Давньої Русі.

В Чернігівському князівстві існувало багато невеликих міст: в 1024 р. в літописі згадується Листвен, 1147 р. – Всеволож (с. Всеволож Борзнянського р-на) і Моровськ (с. Моровськ Козелецького р-на), 1151 р. – Блестовит (с. Блистов Менського р-на), 1152 р. – Гуричев (р-н Бобровиця м. Чернігова), 1155 р. – Лутава (с. Лутава Козелецького р-на), 1159 р. – Оргощ (с. Рогощ Чернігівського р-на), 1153 р. – Хоробор.

На шляху „із варяг у греки” портом Чернігівського князівства був Любеч (ще на поч. ХХ ст. знаходився у складі Городнянського повіта). Це місто захищала фортеця з валом та дубовим палісадом, що знаходилась на неприступній з трьох сторін Замковій горі.

А вже підступи до самого Чернігова оберігала фортеця поблизу Листвена. Тут у 1024 р. відбулась битва між синами Св. Володимира. Мстислав із Тьмутаракані привів дружину касогів та хазарів, а Ярослав із Новгорода по Дніпру – варягів, ватажком яких був Якун:

„И приде Акунъ с варягы, и бѣ Акунъ сь лѣпъ, и луда у него златомъ истькана. И приде ко Ярославу, и Ярославъ сь Акуномь поиде на Мьстислава. Мьстислав же, слышавь, изииде противу има кь Листьвну. Мьстислав же с вечера исполчи дружину, и постави сѣверъ вь чело противу варягомъ, а самъ ста с дружиною своею по крилома. И бывъши нощи, бысть тма, и громове, и молънья и дождь.

И рече Мьстиславъ дружинѣ своей: „Поидемь на нѣ”. И поиде Мьстиславъ и Ярославъ противу, и съступишася въ чело варязѣ сь сѣверомъ, и трудишася варязи, сѣкуще сѣверъ, и по семъ наступи Мьстиславъ с дружиною своею и нача сѣчи варягы. И бысть сѣча силна, яко посвѣтяше мъльнъя и блисташася оружья, и бѣ гроза велика и сѣча силна и страшна.

Видѣв же Ярославъ, яко побѣжаемь есть, и побѣже сь Якуномъ, княземь варяжькимь, и Акунъ ту отбѣже луды златое. А Ярослав же приде к Новугороду, а Якунъ иде за море. Мьстислав же, о светъ заутра видѣ лежачи исѣчены от своихъ сѣвѣръ и варягы Ярославлѣ, и рече: „Кто сему не рад? Се лежить сѣверянинъ, а се варягъ, а своя дружина цѣла”.

лѣпъ – гарний

луда – плащ

Описання Лиственської битви в Радзивилівському літописі

Після битви брати домовились встановити кордон між Київським та Чернігівським князівствами по Дніпру: „И посла Мьстиславъ по Ярославѣ, глаголя: „Сѣди ты на столѣ своемь Кыевѣ, понеже ты еси старѣй братъ, а мнѣ буди ся сторона”, а у 1054 р. Чернігів став стольним градом Святослава, сина Ярослава Мудрого.

Щоб встановити, де знаходився Листвен та деякі інші давньоруські міста, Чернігівський історичний музей у 1980 р. здійснив археологічну експедицію.
Залишки укріплень поблизу В. Листвена, вцілілі вздовж річки, які ще у ХІХ ст. були довжиною 2 версти, великолиственці називали – „городище”. За переказами жителів села, тут знаходились кургани, насипані над воїнами, загиблими в бою з військом Батия. В курганному могильнику, розкопаному у 1891 р. Н. Е. Браденбургом, був похований давньоруський воїн разом з конем. Можливо, це була зрубна гробниця.
Ще одне земляне укріплення, що поблизу річки Дирчинки – називали „городок”. Він мав вигляд квадрату довжиною і шириною 40 саженів та був огороджений земляним насипом висотою 8 аршинів. Такі городища будували козаки.
У Х–ХІІІ ст. поблизу „городища” існували досить великі селища. Ця фортеця поблизу В. Листена було захищене ровом, який, напевно, наповнявся водою з річок Руда і Крюкова. Будувалась вона поспішно – після земляних робіт всередині залишився внутрішній рів. З північної сторони городище не захищено валом тому що Крюкова тут достатньо широка. Глибина рову з напольної сторони і в наш час близько 2 метрів, а ширина доходить до 20 метрів. Схили берегів Руди і Крюкови, при зливанні яких на мису розташоване городище, були ескарповані.

Городище поблизу В. Листвена

Щоб встановити, де знаходився Листвен та деякі інші давньоруські міста, Чернігівський історичний музей у 1980 р. здійснив археологічну експедицію.

Залишки укріплень поблизу В. Листвена, вцілілі вздовж річки, які ще у ХІХ ст. були довжиною 2 версти, великолиственці називали – „городище”. За переказами жителів села, тут знаходились кургани, насипані над воїнами, загиблими в бою з військом Батия. В курганному могильнику, розкопаному у 1891 р. Н. Е. Браденбургом, був похований давньоруський воїн разом з конем. Можливо, це була зрубна гробниця.

Ще одне земляне укріплення, що поблизу річки Дирчинки – називали „городок”. Він мав вигляд квадрату довжиною і шириною 40 саженів та був огороджений земляним насипом висотою 8 аршинів. Такі городища будували козаки.

У Х–ХІІІ ст. поблизу „городища” існували досить великі селища. Це городище поблизу В. Листена було захищене ровом, який, напевно, наповнявся водою з річок Руда і Крюкова. Будувалось воно поспішно – після земляних робіт всередині залишився внутрішній рів. З північної сторони городище не захищено валом тому що Крюкова тут достатньо широка. Глибина рову з напольної сторони і в наш час близько 2 метрів, а ширина доходить до 20 метрів. Схили берегів Руди і Крюкови, при зливанні яких на мису розташоване городище, були ескарповані.

План городища поблизу Великого Листвена

Городище поблизу В. Листвена з напольної сторони

Поблизу Малого Листвена (М. Листвен знаходився у складі Городнянського повіта) теж відомі 2 городища, розташовані на протилежних берегах р. Білоус, колись ескарпованих. Городище–ІІ у ХІІ ст., під час битви, знищила пожежа, але в цьому ж столітті тут насипали новий вал, для якого побудували дерев’яний каркас висотою 2 метри та шириною 9 метрів. Висота вала городища з напольної сторони близько 7 метрів, а глибина рову, через яких, напевне, був покладений підйомний міст, близько 3 метрів.
Вірогідно, це городище було зруйновано у 1147 р., коли Чернігівське князівство було спустошено київським князем Ізяславом Мстиславовичем по річці Білоусу – „Боловосу оли и до Любеча”. Молодший брат Ізяслава – Ростислав Смоленський: „Любеч пожегл и много воевал и зла Ольговичам сотворил”. Чернігівський князь Святослав Ольгович засвідчив у 1159 р., що в його вотчині залишились – „семь городов пустых”, в яких живуть тільки – „псари да половцы”.
Порівняння часу виготовлення знахідок з М. Листвена та В. Листвена дозволило зробити висновок, що літописний Листвен знаходився в районі Малого Листвена. Давньоруське поселення існувало тут вже у Х столітті. Городище поблизу В. Листвена було побудоване не раніше кінця ХІ століття та було городищем-сховищем без постійного населення.

Коли Чернігівське князівство ще залишалось достатньо могутнім, до його складу входили такі міста, як: Унеж (Ніжин), Бохмач (Бахмач), Белавежа, Сновськ (Седнів), Новгород-Сіверський, Стародуб та інші. Для волості було достатньо 5 міст. Давньоруські поселення, що існували в Городянському краю входили до складу прикордонної волості – Сновської тисячи.

Городище поблизу Малого Листвена з напольної сторони

Під час постійних міжусобиць, Сновська тисяча на протязі XII ст. неодноразово переходила від Чернігівського князівства до Новгород-Сіверського, не зважаючи на примирення онуків Ярослава Мудрого на Любецькому з’їзді. Тут у 1097 р. було прийнято рішення про передачу князівських земель в спадщину синам: Чернігів отримав Давид, Новгород-Сіверський дістався Олегу, а їх молодший брат Ярослав отримав Рязань і Муром:

„Почто губимъ Рускую землю, сами на ся котору имуще? А половци землю нашю несуть роздно и ради суть, оже межи нами рать донынѣ. Отселѣ имѣмься въ едино сердце и съблюдѣмь Рускую землю. Кождо держить очьчину свою: Святополку – Киевъ Изяславль, Володимеръ – Всеволожю, Давыдъ и Олегъ, Ярославъ – Святославлю, имьже раздаялъ Всеволодъ городы: Давыдови Володимерь, Ростиславичема – Перемышль Володареви, Теребовлъ Василькови”. И на томъ цѣловаша хрестъ: „Да аще отселѣ кто на кого вьстанеть, то на того будемъ вси и честьный крестъ”. И рекоша вси: „Да будеть на нь хрестъ честный и вся земьля Руская”. И цѣловавшеся и поидоша усвояси”.

Та після смерті великого князя київського Всеволода Ольговича у 1146 р. між Новгород-Сіверським та Чернігівським князівствами знову почалась війна. А замирились чернігівський та новгород-сіверський князі у 1153 р. в Хороборі:

„Святославъ Ольговичъ скупясь съ Изяславомъ Давыдовичемъ в Хоробор, и утвердишася якоже за один мужъ бытии и целовавше между собой крестъ, и разъехастася кождо въ свояси”. Але і після цього гідного вчинку в часи постійних усобиць, війни не припинялись до смерті останнього Давидовича (1166 або 1167 рік).

Розкопки городища у М. Листвені

Знахідки з малолиственського городища

Поселення поблизу Старосілля

Поселення поблизу Сеньківки

Можливо, літописне місто Хоробор, назване так завдяки хоробрості прикордонних жителів – це Хоробичі. Тут в розмові селяни вживали слово „хороборський”, як прикметник від назви села. Історик О.Лазаревський вважав, що на місті Хоробора знаходиться Короп, а П.Голубовський, що – це Мена. У 1158 р., під час невдалого походу на Галич київського князя Ізяслава Давидовича, наступного після Юрія Долгорукого, через Хоробор втікала його княгиня:

„Княгиня же супруга Изяслава Давидовича бѣжа к зяти Глебови Переяславлю и оттуде ѣха на Городокъ та на Глъбль, та на Хороборъ, та на Ропескъ. Ярославъ же Всеволодичъ, оутешивъ и почтивъ ю Ропеске, допровади ю до Гомѣя ко Изяславу”.

У 1234 р. Хоробор згадується, коли Данило Галицький та Володимир Рюрикович, київський князь: „поидоша плѣнити землю, поимаша грады многы на Деснѣ, туже взяша и Хороборъ и Сосницю и Сновскъ и ины грады многии и придоша опять Чернигову”.

В літописах згадується дорога, що вела з Чернігова в Стародуб – древня дорога з Києва через Чернігів в Гомель і Стародуб. Колись О.П.Дудко, вчитель школи з російською мовою викладання, який проживав по вулиці Армійській (колишня Червоноармійська, а раніше – вул. Спартака), записав перекази та спогади, які неодноразово використовувютсья для відновлення історії Городнянського края. За переказами, вогонь на сторожових вишках в Городні, який за допомогою кременю та залишків старого одягу запалювали у випадках небезпеки, було видно в Седневі, але, мабуть, було це вже за часів Гетьманщини.

В літописах не згадувались декілька тисяч поселень та фортець, що були центрами феодальних вотчин, які теж можна вважати невеликими містами. Можливо, саме від такого давньоруського міста залишилось городище в Городні. „Гради многи им-же несть числа” були знищені під час війни з монголо-татарами. Кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві у ці часи зменшилась майже в 25 разів!

Давньоруські поселення і кургани.

Автуничі–Лемешівка–Рубіж

1. Автуницьке поселення: в трикутнику між селами Автуничі (в 2 км на захід від с. Автуничі), Лемешівка (в 4 км на південь від с. Лемешівка), Рубіж (в 3 км на схід від с. Рубіж) – поселення на лів. березі р. Верпч, в ур. Космівка.

2. Курган (раскопаний курганний могильник) – 26 насипів в 300 м на півд. схід від давньоруського поселення в ур. Космівка.

Андріївка

„Верпч–3”: пос. ранньослов’янського часу, давньоруського часу – в 2,5 км на півн. схід від села, на прав. березі р. Верпч.

Берилівка

1. Поселення давньоруського часу – в 1,2 км на захід від села, на лів. березі р. Глинянка – лів. притоку р. Тетева.

2. Курган (знищенний курган) – на прав. березі р. Глинянка, напроти поселення, що знаходиться в 1,2 км на захід від села, на лів. березі р. Глинянка – лів. притоку р. Тетева.

Ваганичі

1. „Курганки” (давньоруське поселення) – біля півн. окраїни села, в 80 м зправа від автодороги на с. Хоробичі, в ур. Курганки, на березі болота Хоробицький пост.

2. Кургани (4 насипи висотою 0,4 – 1 м, діаметр 8 – 10 м) – в 3 км на півд. захід від с. Ваганичі, на бувшому полігоні, в ур. Півнева гора.

Горошківка

„Кар’єр”: пос. бронзового віку, давньоруського часу – в 100 м на північ від зах. окраїни села, на лів. березі р. Смяч).

Дібрівне

1. „Мамона–1” (давньоруське поселення) – в 2 км на півн. схід від півн. окраїни села.

2. „Мамона–2” (давньоруське поселення) – в 1 км на півд. схід від пос. „Мамона–1”, в 1,3 км від прав. берега р. Прудець.

3. „Мамона–3” (давньоруське поселення) – в 2 км на півн. захід від пос. „Мамона–2”, вздовж прав. берега р. Прудець.

4. Кургани: 10 насипів (найбільші 5 курганів висотою 1,4 – 1,8 м, діаметр 8 – 12 м), порослі деревами, – в 3,2 км на захід від села, в лісі, порослі деревами); 13 насипів (3 найбільші кургана висотою 1,2 – 1,8 м, діаметр 16 – 18 м) – в 3,5 км на півн. схід від с. Дібрівне і в 1,5 км на схід від с. Пекурівка (згадуються в матеріалах XIV з’їзда археологів).

Диханівка

Курган (курганний могильник із 10 насипів) – в 150 м від півд.-зах. окраїні села, на кладовищі, на прав. березі р. Смяч, в ур. Заводище.

Здрягівка

„Мостище–1” (давньоруське поселення) – в 3 км на півн. схід від окраїни с. Здрягівка і в 4,2 км від пос. „Лиса Гора”, що в с. Слобода (Радянське), нижче за течією р. Мостище, на прав. березі.

Ільмівка

„Ільмівка–1” – давньоруське поселення біля півд. окраїни села, на прав. березі струмка Ільма, в заболочених витоках р.Немильня.

Конотоп

1 „Домограїв–2”: пос. доби неоліту кам’яного віку, епохи ранньої бронзи (середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, І чверті нашої ери, давньоруського часу – в 1,2 км на півд. від півд. окраїни села, на прав. березі р. Снов, в ур. Домограїв.

2. „Миронова Гора–1”: пос. доби неоліту кам’яного віку (культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи (середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, ранньослов’янського часу (київська культура), давньоруського часу – в 900 м–1,1 км на півд. схід від схід. част. с.Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Миронова Гора.

Кузничі

1. Поселення бронзового віку, давньоруського часу – в центрі села, біля моста, на прав. березі безіменного струмка.

2. Кургани (курганна група із 8 насипів (центр. курган висотою 1,3 м, діаметр 8 м)) – в 500 м на півночі від поселення, біля церкви, на кладовищі.

Куликівка

1. Поселення: ранньослов’янського часу, давньоруського часу – за схід. окраїною села, частково зайнято колгосп. садом, по праву сторону дороги на с. Макишин, на півночі болота Сіножак.

2. Кургани.

На кладовищі в с. Куликівка нараховувалось 59 курганних насипів (висота від 0,3 м до 2,2 м, діаметр від 5 м до 17 м). В центрі кладовища, на кургані, висота якого 2,2 м, знаходиться могила воїнів, загиблих під час Великої Вітчизняної війни. Кургани на півдні від кладовища та 14 курганів в півд.-схід. частині села теж знищені наприкінці 70-х років.

Лашуки

„Лашуки–2”: пос. епохи бронзи (сосницька культура), ранньослов’янського часу (київська культура), давньоруського часу – в півн.-захід. част. с. Лашуки, на прав. березі р. Крюкова.

В. Листвен

1. Городище в ур. Городок: давньоруського часу, про яке згадував Шафонський – в 1,5 – 2 км на півд. схід від села, при зливанні р. Крюкова і р. Руда, в ур. Городок.

2. Селища давньоруського часу – на півдні і північному заході від городища.

3. Кургани (курганний могильник із трьох насипів) – в 5 км на південь від с. В. Листвен, в ур. Діброва.

Макишин

1. „Зелені Яри–1” (давньоруське поселення) – в 1,5 км на півн. захід від с. Макишин, на краю яра, в ур. Рудка.

2. Зелені Яри–2” (давньоруське поселення) – в 2,5 км на півн. захід від с. Макишин, на прав. березі висохлого струмка.

3. „Макишин–1” („Седнів–5”): пос. епохи бронзи (ІІ–І тис. до н.е.), ранньослов’янського часу (ІІІ–V ст.), давньоруського часу – в 1,5 км на південь від с. Макишин в ур. Журавлеве Поле (Жоравля).

Мощенка

1. „Даньки” (давньоруське поселення) – на лів. березі р. Верпч, в ур. Даньки.

2. „Криниця” (давньоруське поселення) – на півд.-схід. окраїні села, по правій стороні дороги Гасичівка – Мощенка, на лів. березі р. Тетива, в 50 м на півн. схід від моста.

3. Кургани: могильник із 9 насипів (висота 0,5 – 1 м, діаметр 4 – 9 м) в лісі в ур. Даньки – в 700 м на півд. сході від цього кургана знаходиться давньоруське поселення; курган в ур. Лиса гора – в 1,8–2 км на півд. захід від села (згадується в матеріалах XIV з”їзду археологів.

Пекурівка

1. „Пекурівка–1” (давньоруське поселення)– в 200 м на захід від МТФ, коло захід. окраїни села.

2. „Пекурівка–2” (давньоруське поселення) – в центрі села, зайняте городами.

3. Кургани: 13 насипів (3 найбільші кургана висотою 1,2 – 1,8 м, діаметр 16 – 18 м) – в 3,5 км на півн. схід від с. Дібрівне і в 1,5 км на схід від с. Пекурівка – згадуються в матеріалах XIV з’їзда археологів.

Сеньківка

Кургани: 9 насипів (висота 0,4 м–1 м, діаметр 5–8), порослі деревами, з сучасними похованнями – в 400 м на півд. схід від села, на кладовищі; курган (висота 0,7 м, діаметр 11 м), пов’язаний з давньоруським поселенням на лів. березі . н.е.) залізного віку (пізньозарубинецька культура), давньоруського часу – коло схід. окраїни с. Слобода, в 300 м на півд. схід від кладовища, на прав. березі р. Мостище.

, – в 1,7 км на півд. схід від схід. окраїни с. Сеньківки і в 600 м на півд. захід від захід. окраїни с. Чорноземне містечко, на прав. березі р. Жеведа, в ур. Городок.

Слобода (Радянське)

„Лиса Гора”: пос. (1–11 ст. н.е.) залізного віку (пізньозарубинецька культура), давньоруського часу – коло схід. окраїни с. Слобода, в 300 м на півд. схід від кладовища, на прав. березі р. Мостище.

Смичин

„Пойма” (давньоруське поселення) – біля захід. окраїни с. Смичин, на прав. березі р. Крюкова.

Солонівка

„Дюна” (поселення ХІІІ – ХІV ст.) – в 600 м на півн. схід від схід. част. села на лів. березі р. Верпч.

Старосілля

„Старосілля”: пос. ранньослов’янського часу (київська культура), давньоруського часу – в 400 м на півн. схід від с. Старосілля і в 1,7 км на захід від півд. окраїни с. Андріївка, на мисі лів. берега с. Верпч.

Тупичів

1. „Тупичів–1”: поселення давньоруського часу, зайняте городами, поселення XVI – XVIII ст. – в півд.-захід. част. села.

2. „Тупичів–2” (давньоруське поселення) – в 1 км на захід від селища „Тупичів–1”, на прав. березі р.Крюкова, зайняте городами.

3. Кургани.

Курганні могильники в різних частинах села, пов’язані з селищами „Тупичів–1” і „Тупичів–2”.

Із групи курганів, що була в півн.-захід. част. села, в 240 м на півн. схід від вул. Шевченко і на сході від кладовища, збереглись 2 кургана: насип (висота 0,4 м, діаметр 20 м) – в 60 м на півдні від кладовища; курган на колгоспному полі (висота – 0,4 м, діаметр – 20–25 м) – в 570 м на південний схід від вищезгаданого кургана; 2 кургана із цієї групи були знищені.

Ще 2 кургана (висота 0,8 м, діаметр 10–12 м) знаходяться на півд. окраїні села, в 300 м на півд. схід від селища „Тупичів–1”. На півночі від вищезгаданих курганів знаходиться ще один насип – в 200 м на півд. захід від селища „Тупичів–1”; 2 кургана в цій місцевості не збереглись. Курган в 700 м на північ від селища „Тупичів–2” теж не зберігся.

Багато курганів було на виїзді із Тупичева в Бурівку – біля сільського кладовища, але в наш час цих курганів не видно. Були також і інші кургани, що не збереглись.

Хоробичі

1. „Хоробор” (давньоруське поселення) – в 2 км від села на північний схід, в ур. Хоробор.

2. Курган (знищений курган) – поблизу с. Хоробичі згадується на XIV з’їзді археологів в 1906 р., як курган, що знаходиться поблизу с. Андріївка.

Хотівля

В Хотівлі, що, за розповідями старожилів, постраждала не тільки від ляхів, а й від татар, ще у ХІХ ст. можна було бачити 2 кургана. Сторожові кургани були настільки древніми, що поросли липами і дубами. Було знищено також декілька курганних могильників. Колись в Хотівлі були і інші кургани та вал, але вони були розпахані.

В двох верстах від Хотівлі знаходили кістки людей, уламки цегли і черепиці, а козак Жук знайшов тут казан з срібними грошима.

Прохід між північною та південною частинами Замглаю захищало Звеничевське городище. Замглайські болота доходять майже до Дніпра, тому з півночі військові походи на Чернігів, розташований на кордоні лісів і лісостепу, частіше проходили вздовж Десни.

Полевичий курган (насип у вигляді вала длиною 20 м і завширшки 4 м) – поблизу с. Івашківка, в 2 км від м. Седнів, знаходиться. Звідси можна бачити всю південну місцевість між Седневом і Черніговом. Ймовірно, це не поховання, а пост або сторожовий заслон.

12.Русь-10.pdf

photos.app.goo.gl/ququMh3QzqgGxeDc8