ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА
НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ
Описання Городнянської сотні, населені пункти якої в наш час входять до складу Городнянського, Ріпкінського та Сновського районів, збереглись в „Генеральному слідстві про маєтності Чернігівського полку” (1729–1730), ревізьких полкових книгах (1740–1748), так званому Рум’янцевському описі – „Генеральному описі Малоросії” (1765–1769) та багатьох інших рукописах і виданнях.
У 1729 р. –1730 р. в Чернігівському полку для встановлення права власності на маєтки розглядались наявні документи та записувались свідчення місцевих старожилів – „сказки тамошніх старожилів”. Було це при гетьмані Д. Апостолі, а чернігівським полковником тоді був Михайло Богданов.
„Генеральний опис Малоросії” (1765–1769) – 148 фоліантів, кожен із яких складається із приблизно 1000 листів – відшукавв секретар Чернігівського губернського статистичного комітету О.М.Лазаревський (1834–1902), визначний історик, друг Т. Г. Шевченка. Він же знайшов в архіві губернського правління серед справ бувшої Малоросійської колегії рукописи: „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.) Д. Р. Пащенка та „Чернігівського намісництва топографічне описання” (1782–1786) А. Ф. Шафонського.
Із Рум’янцевського опису вціліли ревізькі полкові книги, в яких описані 7 із 10 існувавших полків: 35 міст, 61 містечко, 792 села, 206 деревень та 11 слободок. Описання Городнянської сотні займає 3 томи: Том ХІІ (703 листи), Том ХІІІ (1012 листів), Том XIV (973 листи). Описання Седнівської сотні, частина сіл якої входить ло складу Городнянського р-ну: Том XV та Том XVІ.
Історики встановили: Афанасій Филимонович Шафонський (1740–1811) для свого „Описання”, багатого на етнографічні та історичні матеріали, частину статистичних данних запозичив з праці Д.Р.Пащенка (1759–1809). Дмитро Романович Пащенко ж подав саме ті дані, що не могли бути зібрані кабінетною працею, а вимагали детального вивчення на місцях. Залишилось порадіти, що праця городнянського історика не зітліла в архівах колишньої Малоросійської колегії. Пролежавши 85 років, у середині ХІХ ст. вона, нарешті, знайшла свого законного видавця в особі Чернігівського губернського статистичного комітету.
Підпис – „військовий товариш Дмитро Пащенко” прописаний на всіх із 245 листів „Описання”. Його автор – колезький асесор Д. Р. Пащенко був місцевим жителем: з 1774 р. по 1777 р. служив полковим канцеляристом Гадяцького полку, з 1777 р. по 1779 р. був підкоморієм у Городні, а потім став військовим канцеляристом – в другій Малоросійській колегії. Пащенко був „використанний” при описанні та розподілі Гетьманщини на намісництва за особливим дорученням генерал-губернатора Рум’янцева. В новоутвореному у 1782 р. Чернігівському намісництві, під керівництвом губернатора А.С.Милорадовича – Д.Р.Пащенко став секретарем першого департаменту губернського магістрату, згодом О. М. Лазаревський служив там урядником.
Городня – містечко (51° та 45' північної широти, 49° і ½ довжини) при зливанні двох невеличких річок, розташоване на шляху із Чернігова до Стародуба та Смоленська; знаходиться в 50 верстах від Чернігова, 43 в. – від Березни, 27 в. – від Седнева, 36 в. – від Добрянки, 12 в. – від Дроздівки (Дроздовиці), 9 в. – від Бутівки, 6 в. – від Рудні Політичинської (Політрудні), 126 в. – від Стародуба, 20 в. – від Білоруської губернії, 95 в. – від Білиці Могильовської губернії. Городня має прямокутну форму, досягає у довжину 1,5 версти, а в ширину 1 версту.
Городня – „за сказкою тамощніх старожилів”: після польского панування стала полковим ранговим маєтком – була зарахована „на уряд полковників чернігівських”.
Із „ Генерального слідства про маєтності Чернігвського полка” (1729–1730), для якого збирались данні про – „поспольство” (селян чоловічого полу), відомо, що на той час в Городні було 43 селянських двори: 29 селян грунтових – тобто тих, хто мав землю та робочу худобу (їх ще називали, згідно Литовського статуту, тяглими або отчинними), а 14 селян – городників, які заробляли хліб на чужій землі. За данними „Генерального опису Малоросії” (1765–1769), в Городні 24 селянських двори – „на ранг” чернігівського полковника Петра Милорадовича. А всього тоді в Городні – 167 дворів.
Городнянські та хотівлянські козаки стверджували, що багато їхніх земель відібрав С. Бутович – генеральний осавул з 1709 р., тому, коли 13 січня 1717 р. він помер, сподівались повернути землі собі. Та гетьман І.Скоропадський – „грозно наказав” дотримуватись меж земель, визначених за – „панією Марією Лизогубівною Бутовичовою, асаулівною єнеральною”.
Із цього універсала від 12 січня 1719 р., написаного в формі речення того періоду, відома північна межа Городнянських грунтів: „Початок границі взявши від р. Смяч, де річка В. Студенець в Смяч впадає – йти повз Великого того Студенця, а переправивши той Студенець, бором і дібровою – до П’ятницького і до Хотівлянської дороги; і по правій стороні оної дороги: бор, діброва і поля – до Довгалівого логу, предреченого городницьким обивателям; також і в лівій руце В. Студенця давні сіножаті – їм, городнянам; а панеї Бутовичової – в лівій же руце тоєй Хотівлянської дороги визначена в другому місці – в острову Черемошне, почавши від Голеватого болота йти мимо Попову ниву через діброву і через Євдокменкову ниву, пополам розділену, і знову дібровою – до сіножаті Стефана Карноуха, отамана городницького, а поза отаманською сіножаттю, уз Кривець болото (якого болота по обох сторонах – суть сіножаті здавна городнянами заживані і впредь в їх же володінні бути маючиє, а болш вже внов там оних за границею городняни розробляти не повинні), і от тоєй отаманської сіножаті – до Попової ниви, по правій стороні діброви: ліс, сіножаті і поля – городнянам; а по лівій стороні: діброва, ліс і поля – панеї Бутовичової; в третьому мєстцу, під Солонівкою – границя взята від болота Ростопти, чрез дорогу Солонівську і Жабчицьку, до другого болота, прозиваємого Тягле, которе впадає у болото Кругове; по правій же руці: ліс, болота, сіножаті і поля робочі – до Городні, а по лівій руці тоже: ліс, діброви і поля – панеї Бутовичової”.
9 жовтня 1722 р. „полковник гадяцький і кавалер македонський” Михайло Милорадович в Бутівці наказав старості оберігати бутівські грунти від городнянців: „Почавши від Осинового лугу, через ліс Пічище, одтоль – у Лешкове Будище, з Лешкового Будища – у Байкачов луг, тим Байкачовим лугом – у Хомино гумнище, з Хоминого гумнища – у Круглі Лози, з тих Лоз – у Жоравок Великий, з Журавка – у Артин, з Артина – у Хведосово гумнище, з того Гумнища – у Метлаху, а від тієї Метлахи, от Боровичан – у Вовчиї Кургани, з Вовчих Курганів – у Крушняк, а звідти, через поле, – в Курганне, з того Курганного – у Столище, де три брати Хващі розмежовали і обдалі, з тих Столища – у В’юницьке болото”.
Спеціалізацію поселень сотні визначали грунти. Там, де колись росли бори – землі були сірими, траплялись і чорноземи. На місцях вирублених соснових лісів виникли піщані землі. Якщо на півдні селяни використовували великі українські плуги, для яких потрібно від двох до чотирьох волів або коней, то на півночі були плуги, схожі на російську соху – для таких достатньо двох коней або волів. Та багато селян пахали звичайною сохою за допомогою одного коня.
Жителі багатьох поселень Городнянської сотні успішно займались хлібопашеством. Сіяли головним чином озиме жито, а із ярих хлібів – гречиху. Пшениці, ячменя та проса було меньше. Вирощували також коноплю та льон.
Були і такі села, які разом з хлібопашеством займались продажем дров, наприклад – Листвен та Лиственська слобода, що знаходилась напроти села через р. Руду. Частина лісових сіл – Гніздище та сл. Столпівка, хоч і не мали багато землі, але її було достатньо, щоб вирощувати, а не купувати хліб.
Деяким лісовим селам (Будище, Гніздище, Невкля, Стовповка), хліб доводилось купувати в сусідніх селах через те, що пахотної землі було недостатньо. Для таких сіл головним зайняттям було виготовлення різноманітних „лісових товарів”.
В міру можливостей і забезпечення сировиною та природними ресурсами всі поселення сотні розвивали різні промисли. Наприклад, виявились вони у млинах, сукновальнях та винокурнях, залізних, склоробних та паперових заводах, виготовленні гончарних виробів, дерев’яного посуду та іншої продукції.
У XIX – XX ст. в Городнянському повіті виникло багато нових населених пунктів, але багато хуторів не дожили до нашого часу.
Так, Тамара Мося (Майсюк) розповіла, що між Городнею та Гніздищем знаходився не тільки Слюсарів та Марченків хутори, а також хутори, де проживали: Юрченки, Ханіни, Аксютки та Довгополи. Марченків хутір, що знаходився на місці старого Городнянського лісництва, раніше належав ліснику Марченку, а потім цей хутір купив машинст Феодосій Майсюк – прадід Тамари Майсюк, який під час Першої Світової війни пропав безвісті. Її прабабуся Безручко і бабуся Рубіс були із Хотунич. В Хотуничах колись поселились брати Рубіси, вихідці з Осетіїї, а, можливо, з Дагестану.
Дід Т. Майсюк – Василь Федорович Майсюк працював лісником Марченківського лісництва, посмертно він нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. 19 липня 1944 р. В. Ф. Майсюк, гв. рядовий 1-го Гв. кавалерійського корпусу, загинув смертю хоробрих на сході від Кам’янки Струмилової. Коли противник прорвався в розташування вогневих позицій ескадрону, атакувавши з чотирьох сторін, В.Ф.Майсюк врятував життя командира ескадрону капітана Волошина, на якого напали декілька німців. В нерівному рукопашному бою В.Ф.Майсюк загинув. Бабуся жила на Марченковому хуторі до самої смерті (1975 р.).
Не всі колишні хутори опинились в безлюдній самотності. Деякі з них розбудовались, а деякі влилися в сусідні населені пункти. Наприклад, на місці Тимошкова хутора, назва якого походить від місцевого жителя Тимохи Давиденка, зараз проходить вулиця Щорса в Городні. Тимошків хутір (або Собачий хутір) розташовувався приблизно від поворота на вул. Чкалова до Шпунтів напроти колишнього аеродрома. Витоки Чибрижа, які поповнюють це водоймище, до війни розчистив Шпунт, прадід чи дід відомого в Городні Г. А. Шпунта.
Тепер безпосередньо про населенні пункти Городнянського краю, більша частина яких входила до складу Городнянськогої сотні.
І. Населені пункти (1859 р.)
по обидві сторони дороги на Чернігів
на Санкт-Петербурзькому поштовому тракті
(із Городні в Чернігів).
2 версти від Городні – х. Антонівка (2 жителя)
5 верст – х. Володимирівка або Непуть (7 жителів)
6 верст – д. Політичеська Руденька або Політичеська Рудня (148 жителів)
15 верст – с. Дібрівне (757 жителів)
16 верст – с. Смичин (737 жителів)
21 верста – х. Смалегівка (14 жителів)
30 верст – д. Невкля (316 жителів)
По праву сторону від СПб поштового тракту:
5 верст від Городні – х. Горошківка (39 жителів)
7 верст – х. Погоріле (7 жителів)
11 верст – д. Стовповка, або Столбовка, або Сталповка (108 жителів)
8 верст – д. Пекурівка (822 жителя)
17 верст – с. Великий Листвен (1424 жителя)
16 верст – х. Городище або Городок (2 жителя)
16 верст – х. Гетьманський, або Гетьманська Руденька, або х. Гнида (3 жителя)
18 верст – х. Мокроусівка (13 жителів)
15 верст – х. Ковалівський (18 жителів)
20 верст – с. Тупичів (1606 жителів)
25 верст – х. Кошеленка (3 жителя)
24 версти – с. Куликівка (1180 жителів)
25 верст – с. Івашківка або Івашків (1885 жителів)
27 верст – х. Пекурів Гай, або Римшин Гай, або х. Грекова (50 жителів)
По ліву сторону від СПб поштового тракту:
2 версти від Городні – х. П’ятницький або х. Холодивичів (13 жителів)
2 версти – с. Крепківка, або Хрипівка, або Хрипківка (790 жителів)
5 верст – д. Півнівщина або Пєвнавщина слобода (315 жителів)
7 верст – х. Красні горки або Красногірря (6 жителів)
10 верст – х. Ульянівський, або Озерщина, або Озерщини (13 жителів)
14 верст – с. Стара Рудня (935 жителів), 18 верст – д. Грязна або Грезна (154 жителя)
16 верст – с. Смяч (874 жителя)
20 верст – х. Камениця (14 жителів)
16 верст – сл. Марієнбург (19 жителів)
19 верст – х. Купиха (98 жителів)
18 верст – х. Лашуки (109 жителів)
17 верст – д. Конотоп (571 житель)
18 верст – х. Тиковщина (3 жителі)
17 верст – х. Петличне (2 жителя)
19 верст – с. Великий Дирчин (268 жителів)
22 версти – с. Макишин (1921 житель)
На початку ХХ ст. Городнянський повіт складався із 12 волостей. Населені пункти, які увійщли до складу Городнянського та Щорського (Сновського) районів, були об’єднані у волості:
Дроздовицька волость
х. Альошинський (161 житель), х. Богомолов (32) – колодязі, с. Будище (618) – стр. Рудка, с. Ваганичі (1817) – колодязі, х. Вороненків (10) – колодязі, с. Володимирівка (2483) – колодязі, х. Горошківка (59) – стр. Івчин, д. Гутка (331) – р. Чибриж, д. Деревини (1921) – колодязі, д. Диханівка (120) – стр. Івчин, с. Дроздовиця (1688) – струмок Дроздовиця, с. Ільмівка (1540) – колодязі, д. Карпівка (702) – колодязі, д. Кашпурівка (156) – стр. Івчин, д. Кузничі (580) – колодязі, с. Кусії (874) – колодязі, д. Лизунова Рудня (290) – р. Чорна, х. Луб’янка (27) – стр. Івчин, х. Миколаївський (57) – колодязі, х. Павло-Іванівський (83) – колодязі, с. Перепис (1823) – колодязі, х. Петровщина (105) – колодязі, , х. Смячка (98) – стр. Івчин, с. Хоробичі (1544) – колодязі, с. Хотівля (1422) – колодязі.
Тупичівська волость
с. Бурівка (1414 жителів) – колодязі, с. Вихвостів (1271) – колодязі, с. Великий Листвен (2251) – р. Рудка, с. Великий Дирчин (447) – р. Снов, х. Гніздище (195) – р. Смяч, с. Дібрівне (1136) – р. Смячка, с. Звеничів (692) – колодязі, с. Івашківка (2636) – колодязі, х. Кам’янка (66) – р. Снов, х. Картовецького (210) – колодязі, с. Куликівка (1473) – р. Снов, х. Купиха (124) – р. Снов, х. Лашуки (154) – р. Снов, с. Макишин, х. Моложава (124) – колодязі, д. Невкля (401) – колодязі, д. Пекурівка (1527) – колодязі, х. Пекурів Гай (82) – колодязі, х. Пилипівка (96) – колодязі, х. Подгорошківка (17) – р. Смячка, д. Політичеська Рудня (341) – р. Смячка, с. Смичин (1079) – р. Смячка, д. Стовпівка (165) – р. Смячка, с. Тупичів (2729) – колодязі.
Мощенська волость
с. Андріївка (1000 жителів) – колодязі, д. Автуничі (1012), д. Бирилівка (263) – р. Тетива, д. Гасичівка (277) – р. Тетива, х. Займище (177) – р. Неснуна, д. Клюси (639) – стр. Цата, с. Лемешівка (2243) – колодязі, с. Мощенка (1822) – стр. Двига, с. Сеньківка (549) – колодязі, с. Солонівка (1511) – р. Вербча, д. Старосілля (549) – колодязі, с. Хрінівка (626) – колодязі.
Старо-Руднянська волость
д. Грязна (264) – озеро та р. Снов, д. Камка (1167) – колодязі, д. Конотоп (863) – р. Снов, х. Лютий (27) – р. Снов, с. Макишин (2571) – р. Снов, с. Петрівка (1619) – колодязі, д. Півнівщина (858) – р. Смячка, с. Смяч (1480) – р. Снов, с. Стара Рудня (1439) – р. Снов, с. Хотуничі (1831) – колодязі, с. Хрипівка (996) – колодязі, х. Черецький (194) – колодязі.
Новоборовичська волость
с. Бутівка (645 жителів) – колодязі, с. Безуглівка (563) – колодязі, м. Горськ (1139) – р. Снов, с. Єлине (1244) – р. Снов, с. Жабчичі (785) – колодязі, д. Жабчицька слобода (445) – болото, с. Жовідь (714) – р. Жовідка, д. Боровицька слобода, д. Загребельна слобода (329) – р. Снов, д. Здрягівка (572) – колодязі, д. Ількучі (212) – колодязі, м. Нові Боровичі (1347) – р. Снов, д. Старі Боровичи (1320) – р. Снов.
Велико-Щимельська волость:
д. Богородицька слобода (400 жителів) – колодязі, с. Великий Щимель (780) – колодязі, х. Галий (23) – колодязі, д. Гвоздиківка (479) – р. Снов, х. Гутка (331) – озера, р. Снов, д. Бреч, х. Займище (817) – р. Снов, д. Гутище (400) – колодязі, д. Єнькова Рудня (559) – колодязі, д. Коржівка (2202) – р. Снов, х. Курочкін (37) – колодязі, с. Кучинівка (2893) – колодязі, д. Малий Дирчин, с. Великий Щимель (176) – колодязі, х. Мехи (19) – колодязі, х. Новий Млинок (36) – р. Тетива, с. Носівка (514) – р. Снов, д. Піщанка (305) – р. Снов, с. Рогізкі (2031) – колодязі, ст. Сновськ (269) – р. Снов, х. Спицька Рогізка (52) – колодязі, с. Тур’я (1883) – р. Снов
Городнянська міська рада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Городня.
1729 р.–1730 р. Селянських дворів – 43, володіння чернігівського полковника М. Богданова.
1732 р. Козаків – 55, підсусідків – 22.
1765 р.–1769 р. Жителів – 1590 чоловік. Всього дворів – 190, козаків – 162, селянських дворів „на уряд” чернігівського полковника Петра Милорадовича – 24.
1786 р.– 1605 жителів: купців – 32, міщан – 787, козаків – 162, селян володільницьких – 556, священо- та церковнослужителів – 53.
В числі жителів Городні такі фахівці: живописці або маляри – 2, столяр – 1, м’ясники – 6, чоботарі та шевці – 13, кравці – 3, булочники – 17, цирюльники або брадобреї – 2, колесники – 4, кожевники – 3, слюсар – 1, коваль – 1, гребенник – 1, бондарі – 3, гончар – 1, ткач – 1, винокури – 7.
Житлових будинків – 190, із яких казенних – 3, а лавок – 42. Присутствених (адміністратівних) місць – 7 Річку перегорожували 2 Греблі –2 з 8 колами та 4 коморами. Вітряних млинів – 5. Всіх споруд в місті – 244.
1810 р.– 1405 жителів. Приїзжих – по приблизним підрахункам до 250. Обивательських домів – 322.
Далі – 2193 жителя: духовенство біле – 14, дворяни спадкові та особисті – 127, відставні солдати – 51, купці – 37, міщани християни – 1292, міщани євреї – 490, дворові люди – 45, козаки – 105, поміщицькі селяни – 32.
1859 р.– 4081 житель: міщани – 2194, дворяни і представники інших соціальних станів – 569, ремісники – 150 150 (в т.ч. цехових – 22), селяни – 339, купці – 107.
Будинків казенних кам’яних – 1, приватних дерев’яних – 258, церков дерев’яних – 3, лавок деревя’яних – 27, винних погребів – 1, млинів водяних – 1. Заводів – 2 цегельних та 1 завод по вичинці та первинній переробці шкір. Лікарня – на 25 міст, училища: повітове та прихідське.
1880 р.– 3903 жителів: міщани – 2610, церковнослужителі – 31, війсковослужбовці і члени їх сімей – 373, селяни – 355, дворяни – 307, купці – 110, представники інших станів – 117.
Заводів – 2 цегельних та 2 заводи по первинній переробці шкір. Крамниць – 56, 3 крамниці по торгівлі вином та 4 підвали по торгівлі горілкою.
Міські професії: кравці, чоботарі, шапочники, столяри, ковалі, слюсарі, мідники, переплітники, фарбівники, годинникарі, пічники, камінщики, хлібники, булочники та м’ясники.
1901 р.–
1920 р.– 5417 жителів. Господарств – 647.
Альошинське,
хутір Альошинський або х. Понищатенка.
1859 р.– 136 жителів. Оксентій Понищатенко, можливо, той самий житель Городні, який був полковим суддею і збудував в 1781 р. Свято-Миколаївську церкву.
1901 р.– 161 житель.
1920 р.– 390 жителів. Господарств – 74.
Вокзал-Городня,
хутір Тарасовича (Бойкачівка).
1859 р. –11 жителів.
1920 р.– 504 жителя. Господарств – 89.
Павло-Іванівське,
хутір Павло-Іванівський або хутір Потельги.
1859 р.– 58 жителів.
1901 р.– 83 жителя.
1920 р.– 112 жителів. Господарств – 24.
Ясенівка ?
Хрипівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Хрипівка (Хрипківка),
село при р. Чибриж – курінна резиденція.
1729 р.–1730 р. Уряду полковничого – 20 дворів. Колись селом володіли: В. Борковський, Г. Гетьманич, Я. Лизогуб. Гетьман Мазепа віддав це село свому пасинку Криштофу Фрідрікевичу. Згідно універсала Скоропадського за 1715 р., Хрипівку, за військові послуги, отримав значковий козак Степан Леонтієв, який одружився з дружиною померлого Григорія, сина К. Фрідрікевича. Потім село стало маєтком седнівського сотника Івана Римші, а за ним – генерального обозного Я.Лизогуба, але у 1730 р. гетьман Д. Апостол наказав відібрати у нього універсал на Хрипівку. Григорій Фрідрікевич, син К. Фрідрікевича, подав в полкову чернігівську канцелярію – „доношення” про те, що Хрипівка – це його спадщина. На р. Чибриж (р. Чибр) було 2 млина на 2 кола мучних.
Вимога повинності від посполітих Хрипівки за рік тогочасним реченням була така:
1. Грошової осенщини золотих – 36
2. Курей – 20
3. Яєць коп (= 50) – 2
4. Мотків (ниток) – 20
5. Горіхів, коли родяться со всякого – 1 гарнець
6. Хмелю четвериків старої міри – 8
Чоловіків в оному знайдуться пахарних чотири.
1732 р. 33 козаки, 10 підсусідків.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 44, селянських дворів – 6; володіння Г. Фрідрікевича. Надвірний радник Григорій Фрідрікевич, син Криштофа Фрідрикевича, отримав Хрипівку в підданство з – „тяглими жителями” від чернігівського полковника Я. Лизогуба в 1691 р.
Церква Преображення Господня.
У сер. XIX ст. жителі Хрипівки: дворяни, козаки (210) та володільницькі поселенці.
1859 р.– 790 жителів.
1901 р.– 996 жителів.
1920 р.– 1490 жителів. Господарств – 319.
Півнівщина,
деревня.
1729 р.–1730 р. Дворів – 15. Слобідка заселена городнянським сотником І. Войцеховичем на грунтах, куплених у бувшого сотника В.Півня. Нині належить А. Войцеховичу.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 12, володіння бунчукового товариша Андрія Войцеховича.
1859 р.– 315 жителів.
1901 р.– 858 жителів.
1920 р.– 676 жителів. Господарств – 137.
Політрудня
Рудня,
деревня.
1729 р.–1730 р. До полку належать 19 дворів, володіння бунчукового товариша А. Борковського, який у 1709 р. отримав універсал гетьмана Скоропадського за служби свого батька – генерального обозного В. Борковського. Рудню слободою поселив Полетика, зять гетьмана Многогрішного (Перев’язки), після його смерті селяни були у відомстві Седнівської ратуші, а пізніше деревнею заволодів полковник Борковський.
Із 8 його млинів на 4 мучних та на 2 ступних кола – 2 млина на р. Смяч і 2 млина на р. Рудні на 9 мучних та на 7 ступних кола.
1732 р. В „Полковій ревізії” Рудня значиться у володінні А.Борковського, тоді у Рудні Полетичинській було 12 дворів: 3 малогрунтових та 9 убогих (селяни, які не мали своїх хат).
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 50, володіння Я. Лизогуба.
1859 р.– 148 жителів.
1901 р.– 341 житель.
1920 р.– 436 жителів. Господарств –.
Руденка,
деревня при р. Смяч.
1729 р.–1730 р.: сел. дворів – 9, вол. Я. Лизогуба.
Гніздищенська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Гніздище,
хутір при р. Смяч.
1739 р. За данними „Полкової ревізії”, в Гніздищі – 4 двори, які належали А. Борковському. В 1740 р. його володіння у Рудні Гніздівській – 6 дворів.
1765 р.–1769 р. Гніздище у володінні Я. Борковського.
1781 р. В Гніздищі проживають 13 посполитих. 15 хат були володінням Я. Борковського. Гніздіще знаходиться в 6 верстах від Городні та 1 в. – від х. Студенця, положення має в рівному піщаному місці, оточене лісами. Між лісами немало пахотної землі. Сінокоси здійснюються в лісах. Жителі займаються хлібопашеством та возять дрова для продажу в Городню. Гребля на річці з 3 млинами на 5 кол.
1859 р.–.
1901 р.– 195 жителів.
1920 р.– 314 жителів. Господарств – 70.
Хутір при млині Горошковому,
на р. Смяч.
(Горошківка)
1781 р. В хуторі: 1 двір козака Петра Киселя, 3 хати – козацьких підпомічників та 3 хати – його підсусідків. Знаходиться в 2 верстах від Погорілого Млина та 6 в. – від Городні. На греблі млин на 2 кола мучних, з яких третя частина належить козаку П. Киселю, а дві частини – поручику А. Борковському. Власниками млина, разом з Борковським, були козаки – брати Тимофій та Василь Горошки.
1859 р.– 39 жителів.
1901 р.– 59 жителів.
1920 р.– 192 жителя. Господарств – 40.
Стовпівка,
слобода в лісі на р. Богач.
1781 р. 9 дворів, володіння А.Борковського. Слобода знаходиться в 2 верстах від х. Горнечщини, 2 в. – від Погорілого Млина, 8 в. – від Городні. Стовпівка (Столповка або Столбовка) положення має на рівному піщаному місці, в лісах. Лісів достатньо, між ними знаходяться вироботані пахотні поля та сінокоси. Хлібопашеством жителі займаються мало, живуть з продажу дров в Городню.
1859 р.– 108 жителів.
1901 р.– 165 жителів.
1920 р.– 224 жителя. Господарств – 40.
Горнечщина (Горневщина),
хутір на р. Горнечщина.
1781 р. 2 хати робітників в лиственських лісах знаходяться в 10 верстах від с. Листвен, 4 в. – від д. Гніздище. Знаходиться в лісах, що належать до Листвена. На греблі на р. Горнечщина 1 млин на 1 коло та винокурня на 11 котлів – володіння поручика Андрія Борковського, сина померлого Якова Борковського. „Вино цідиться” – тільки в зимовий час.
1920 р.– 297 жителів. Господарств – 21.
Погорілий млин
на р. Смяч
1781 р. Млин та 1 хата посполитих знаходяться в 2 верстах від сл. Столпівки, 2 в. – від Горошківого млина, 6 в. – від Городні. На греблі 2 млина на 4 кола належать поручику Миколі Борковському.
Пекурівська сільрада.
Пекурівка у XVIII – XX ст.
Пекурівка,
деревня при р. Рудка.
1729 р.–1730 р. До полку належать 47 дворів, володіння бунчукового товариша А. Борковського. Після вигнання ляхів, коли гетьманом був Многогрішний (Перев’язка), Пекурівкою володів його зять – Полетика, а пізніше заволодів В. Борковський.
1732 р. Колись в селі проживали козаки, але у 1732 р. в Пекурівці із козаків проживали тількі дві нищі козацькі вдови: Ганна Степаниха і Марія Гаврилиха Чапленко.
1732 р. За данними „Полкової ревізії”, володінням А. Борковського у Пекурівці були 45 дворів: 11 грунтових, 21 малогрунтових та 13 убогих.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 50, володіння Я. Лизогуба.
1859 р.– 822 жителя.
1901 р.– 1527 жителів.
1920 р.– 1916 жителів. Господарств – 339.
Смичинська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Смичин,
село при р. Руда – курінна резиденція.
1729 р.–1730 р. До полку належать 7 дворів. „За сказками тамошніх старожилів”, Смичин належав полковникам В. Борковському та Я.Лизогубу. Від Лизогуба, згідно універсалу Скоропадського від 8 листопада 1708 р., це село за служби отримав військовий канцелярист –полковий писар Петро Михайлович Булавка. Після смерті П. Булавки, Смичин став володінням його вдови – Ганни Савични Петрової Булавчиної. У 1719 р. вона, разом з дітьми, отримала від Скоропадського універсал про гетьманську оборону та протекцію.
1732 р. Козаків – 44, підсусідків – 22.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 47, селянських дворів у володінні Булавок – 2.
Церква Св. Трійці.
1859 р.– 733 жителя.
1901 р.– 1079 жителів.
1920 р.– 1335 жителів. Господарств – 289.
Дібрівне (Дубрівне),
село – курінна резиденція.
1729 р.–1730 р. 15 дворів, раніше було полковим селом, а нині, згідно універсалу І. Самойловича за 1673 р. – володіння Войцеховичової, вдови бувшого седнівського сотника Петра Войцеховича.
Старожили розповіли, що слободу Дібрівну поселив якийсь седнівський пан Войтех. Потім Дібрівне дісталось його сину Богдану Войцеховичу, а від Б. Войцеховича перейшло до його синів: військового генеральної канцелярії Стефана Войцеховича, городнянського сотника Івана Войцеховича та седнівського сотника Петра Войцеховича.
У 1730 р. Андрій Войцехович пред’явив наступні документи: дозвіл на поселення слободи, отриманий Іваном Войцеховичем від полковника Івана Аврамовича у 1657 р.; дозвіл від полковника Іоникія Силича, сукцесора А. Войцеховича; універсал Д. Ігнатовича від 15 березня 1657 р., який Богдан Войцехович отримав за військові служби та за терпіння бусурманської неволі; а також у А. Войцеховича виявились універсали Мазепи (1687 р. та 1705 р.) та Скоропадського (1710 р.), видані Стефану, Івану та Петру Войцеховичам.
1732 р. Козаків – 24, підсусідок – 1.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 32, селянських дворів – 15, володіння бунчукового товариша А. Войцеховича.
Церква Різдва Богородиці.
1859 р.– 757 жителів.
1901 р.– 1136 жителів.
1920 р.– 1410 жителів. Господарств – 268.
Великолиственська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
В. Листвен (Листвин),
село при р. Руда.
1729 р.–1730 р. До полку належать 55 дворів, володіння бунчукового товариша А. Борковського. Після вигнання ляхів, Листвен, коли гетьманом був Сомко, належав до містечка Седнева, а в 1674 р. (рік 7182 від створення світу) жалувану грамоту на село отримав В.Борковський. У 1704 р. В. Борковський отримав на село універсал від Мазепи, а в 1709 р. А. Борковський отримав універсал Скоропадського за служби його батька – генерального обозного В. Борковського. На Листвен та Тупичів надавались універсали Мазепи (1687 р., 1704 р., 1706 р.) та Скоропадського (1709 р.).
1732 р. Козаків – 25.
1732 р. За данними „Полкової ревізії”, володіннями А.Борковського в Листвені були 105 дворів: 15 грунтових, 59 малогрунтових та 35 убогих.
Із 8 його млинів, 2 млина знаходились на р. Смяч (на 4 мучних та 2 ступних кола) та 2 млина на р. Руда на 9 мучних та на 7 ступних кол, а 2 млина належать седнівському сотнику Івану Римші.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 32, селянських дворів – 107, володіння чернігівського підкоморія Якова Лизогуба.
Церква кам’яна з двома престолами: Архангела Михаїла та Св. муч. Андрія Стратилата, і церква дерев’яна Св. Миколая.
Мокроусівський,
хутір при р. Руда.
1765 р.–1769 р. Хутір – володіння військового товариша Івана Римші.
1859 р.– 1424 жителя.
1901 р.– 2251 житель.
1920 р.– 2673 жителів. Господарств – 542.
Тупичівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Тупичів,
село – курінна резиденція .
1729 р.–1730 р. До полку належать 59 дворів, володіння бунчукового товариша А. Борковського. Коли вигнали ляхів, Тупичів, при гетьмані Сомко, належав до містечка Седнева. На Тупичів та Листвен були надані ніверсали Мазепи (1687 р., 1704 р., 1706 р.) та Скоропадського (1709 р.). В 1704 р. універсал Мазепи на село отримав В. Борковський.
1732 р. Козаків – 71, підсусідків – 20.
1732 р. Володіннями А. Борковського в Тупичеві були 63 двори: 6 грунтових, 34 малогрунтових і 26 убогих (селяни, які не мали своїх хат).
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 69, селянських дворів – 57, володіння бунчукового товариша Василя Дуніна-Борковського.
Церква Покрова Богородиці.
1859 р.– 1606 жителів.
1901 р.– 2729 жителів.
1920 р.– 2970 жителів. Господарств – 618.
Ковалівський,
хутір.
1754 р. Ковалівський млин вешняк на 2 мучних кола з валюшнею на 1 коло належав В. А. Борковському.
1781 р. Хутір Ковалівський – 2 хати і винокурня на 8 котлів належали його вдові Феодосії.
1859 р.– 18 жителів.
1920 р.– 205 жителів. Господарств – 51.
Тартак,
лісопильня ?
Тополівка ?
ІІ. Населені пункти (1859 р.)
по правій стороні дороги на Гомель.
Моложавська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Моложава,
хутір.
1901 р.– 124 жителів.
1920 р.– 457 жителів. Господарств – 58.
Васильків,
хутір на р. Лютіж.
1781 р. 1 хата робітників в тупичівських лісах, знаходиться в 15 верстах від Тупичева. Винокурений завод на 8 котлів належить Феодосії Борковській, вдові бунчукового товариша Василя Борковського. Василь Борковський (нар. у 1725 р.) був живий ще у 1779–1780 роках, а його вдова Феодосія – у 1781 році. Жила вона у Тупичеві, в будинку на 6 покоїв.
Завод винокуренний
на р. Лютіж.
1781 р. 1 хата робітників в лісах, що належать Листвену, знаходиться в 15 верстах від Листвена, 4 в – від сл. Смяч, 1 в. – від х. Васильківського. Винокуренний завод на 8 котлів належить відставному поручику Миколі Борковському.
Млин на 1 коло
на греблі на р. Лютіж.
1781 р. 1 хата робітників; знаходиться в 1 версті від х. Васильківського, 15 в. – від Тупичева.
Невкля,
слобода при р. Невкля.
1729 р.–1730 р. 26 дворів, після смерті Скоропадського стали володіннями гетьманши, а потім – Уляни, їх дочки, та її чоловіка – ніжинського полковника Петра Толстого. Уляна Іванівна у 1730 р. написала уступний лист бунчуковому товаришу С. Ю. Лизогубу, чоловіку Ірини Скоропадської – дочки гетьмана від першого шлюбу.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 13, володіння бунчукового товариша Семена Лизогуба.
1859 р.– 316 жителів.
1901 р.– 401 житель.
1920 р.– 743 жителя.
Студенець,
хутір при р. Смяч.
1781 р. – ?
1859 р.– 5 жителів.
1920 р.– 43 жителя. Господарств – 7.
Смяч,
хутір на р. Лютіж.
1781 р. 1 хата робітників в лісах та гребля. Винокурня на 8 котлаів при р. Лютіж належить М. Борковському.
Картовецьке,
хутір.
1901 р.– 210 жителів.
1920 р.– 323 жителя. Господарств – 64.
Залісся,
хутір Камянка.
1920 р.– 294 жителя. Господарств – 56.
Лютіж,
хутір.
1920 р.– 252 жителя. Господарств – 45.
Минаївщина,
хутір.
1920 р.– 243 жителя. Господарств – 43.
Перерост,
хутір.
1920 р.– 122 жителя. Господарств – 23.
Черецьке,
хутір.
1901 р.– 196 жителів.
1920 р.– 320 жителів. Господарств – 53.
ІІІ. Населені пункти (1859 р.)
на торгівельній дорозі із м. Седнів в м. Ріпки.
Бурівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Бурівка (Буровиця),
село при озері Рудка.
1729 р.–1730 р. До полка належить 101 двір, входили в посаг Уляни, другої дочки Скоропадського та дістались у володіння її чоловіку – ніжинському полковнику Петру Толстому. Раніше село належало якомусь пану Страшевському та його зятю Лежинському. Я.Лизогуб віддав Бурівку наказному полковнику М. Грембецькому. Потім Бурівкою володів В. Борковський, а за ним – І. Скоропадський.
1732 р. Козаків – 6.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 4, селянських дворів – 69, володіння бунчукового товариша Семена Лизогуба.
Церква Різдва Богородиці.
1781 р. Бурівка знаходиться в 38 верстах від Чернігова, 7 в. – від д. Невклі, 5 в. – від с. Вифостова (Вихвостова), 8 в. – від с. Свинопухи, 5 в. – від Тупичева. Положення має на стовповій дорозі із Городні в сл. Добрянку. Розташовано від пахотного поля при лісах на рівному місці по обох сторонах р. Дроздовиці. Селом володів бунчуковий товариш Петро Лизогуб, володіння це було жалувано – „височайшою грамотою предкам його від створення мира 7198 р., вересня 20”. На р. Дроздовиці плотина на 2 кола з 1 амбаром.
„В сьому селі церква дерев’яна – 1, жилий дім оного бунчукового товариша Лизогуба о 6 покоях; винокурня о 10 котлах, зимою цідять горяче вино”.
1859 р.– 897 жителів.
1901 р.– 1414 жителів.
1920 р.– 1713 жителів. Господарств – 334.
Безиків,
хутір.
1920 р.– 131 житель. Господарств – 30.
Вихвостівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Вихвостів,
село при болоті Развині.
1729 р.–1730 р. До полку належать 74 двори, володіння ніжинського полковника Петра Толстого – посаг його дружини Уляни, дочки Скоропадського від другого шлюбу. Уступний лист на всі маєтки Скоропадського в Чернігівському полку від П. Толстого отримав бунчуковий товариш С. Лизогуб, дружина якого – Ірина була дочкою Скоропадського від першого шлюбу.
При польському пануванні Вихвостів належав Жуковському. Від гетьмана Многогрішного село отримав його зять – Полетика, потім Вихвостів був володінням І. Силича, чернігівського полкового сотника, а за ним – Кипріяновича. Г. Гетьманич, син Самойловича, віддав Вихвостів якомусь Ростовському, потім це село – „у вічне володіння” отримав Скоропадський, коли був писарем – у 1690 р. (7192 р. від створення світу).
1732 р. Козаків – 29, підсусідків – 10.
1732 р. Земля між жителями Вихвостова була поділена таким чином. Найбільші ділянки землі мали 8 дворів козаків – їм належали від 15 до 60 десятин. 63 двори козаків і посполитих мали від 1 до 3 десятин землі. Інші 17 дворів (козаків – 2, посполитих – 3, підсусідків – 12) були безземельними. На користь І. Скоропадського посполиті працювалі 2 дні на тиждень.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 36, селянських дворів – 39, володіння бунчукового товариша Івана Лизогуба. Підсусідських дворів – 12.
Церква Покрова Богородиці.
1859 р.– 862 жителя.
1901 р.– 1271 житель.
1920 р.– 1463 жителя. Господарств – 288.
Розвинівка ?
Куликівська сільрада.
Куликівка у XVIII – XX ст.
Куликівка,
село при р. Развині.
1729 р.–1730 р. До полку належать 47 дворів, володіння генерального бунчужного Якова Лизогуба. На них він отримав універсал Скоропадського за 1708 рік. При „лядському” пануванні Куликіва належала шляхтичу Пацу. Господарями цього села в подальшому були: Ворошило, Грибович, Григорій Бутович.
1732 р. Козаків – 25, підсусідків – 3.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 37, селянських дворів – 38, володіння бунчукового товариша Івана Лизогуба.
Церква Воскресіння Христова.
1859 р.– 1180 жителів.
1901 р.– 1473 жителя.
1920 р.– 1685 жителів. Господарств – 348.
Івашківська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Івашківка (Івашків),
село при болоті Свині – курінна резиденція.
1729 р.–1730 р. Уряду полковничого – 76 дворів, володіння бунчукового товариша Семена Лизогуба, посаг його дружини – Ірини, дочки І. Скоропадського від першого шлюбу. Гетьман Скоропадський отримав Івашківку – „у вічне володіння” в 1715 році. За „сказкою старожилів”, Івашківка, після Полетики, зятя гетьмана Перев’язки (Многогрішного) – належала полковому осавулу Нікіфору Калениковичу.
Нікіфор Каленик, обозний Чернігівського полку, отримав Івашківку, Полуботки та Півці від свого тестя – Скоропадського. Гетьман Мазепа підтвердив Каленику своїм універсалом від 28 квітня 1699 р. володіння цими селами. Діти Каленика засвідчили, що потім Скоропадський відібрав у них Івашківку, а С. Лизогубу, одруженому з першою дочкою гетьмана – Іриною, це село дісталась згідно уступної другої дочки Скоропадського – Уляни, дружини бувшого ніжинського полковника Петра Толстого.
1732 р. Козаків – 48, підсусідків – 15.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 64. Село було володінням К.Лизогуба.
Церква Св. Миколая.
1859 р.– 571 житель.
1901 р.– 2636 жителів.
1920 р.– 986 жителів. Господарств – 187.
Довге ?
У ХІХ ст. це, можливо, був хутір Туминського.
Перше Травня ?
У ХІХ ст. тут, можливо, був хутір Пекурів Гай (Римшин гай або х. Грекова) – у 1859 р. тут 50 жителів.
IV. Населені пункти,
що були у складі Седнівської сотні.
Конотопська сільрада.
Конотоп у XVIII– XX ст.
Конотоп,
деревня при р. Сновь та р. Великий Конотоп.
1729 р.–1730 р. Володіння полковників чернігівських – 12 дворів. Гетьман Мазепа віддав Конотоп своєму пасинку Криштофу Фрідрікевичу, після нього ця деревня дісталась його сину – Григорію, а коли той помер – Конотоп став володінням його дружини. Та вийшла заміж за значкового козака Стефана Леонтовича. Після С. Леонтовича, Конотоп – володіння седнівського сотника І. Римші.
1732 р. – Козаків – 15, підсусідків – 3.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 21, селянських дворів – 18, володіння надвірного радника Григорія Фрідрикевича.
Конотопські посполиті за рік були повинні:
1. Осенщини грошової золотих – 45 та 1 гривня
2. Курей – 35
3. Яєць (пултрет коп) – 225
4. Мотків – 10
5. Горіхів за всякого по – 1 гарнцю
6. Хмелю четвериків – 9
Пахарних людей – п’ять.
1859 р.– 571 житель.
1901 р.– 863 жителя.
1920 р.– 986 жителів. Господарств – 187.
Великодирчинська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
с. В. Дирчин
с. М. Дирчин
Дирчин,
село при р. Снові – курінна резиденція .
1729 р.–1730 р. Володіння чернігівських полковників (нині – Михайла Богданова) – 12 дворів.
1732 р. – Козак – 1, підсусідків – 2.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 13. Рангових дворів чернігівського полковника Милорадовича – 11 селянських дворів – 3 двори бунчукового товариша Симона Лизогуба .
Церква Покрова Богородиці.
1859 р.– 268 жителів.
1901 р.– 447 жителів.
1920 р.– 606 жителів. Господарств – 121.
Купиха,
хутір.
Купинський хутір – 1 хата підданих бунчукового товариша Григорія Фридрикевича.
Млин Купенків на р. Рудка.
1859 р.– 98 жителів.
1901 р.– 124 жителя.
Лашуки
1740 р.– 2 двори козаків: Пилипа Лощука і Микити Папи.
У 1859 р. на хуторі Лашуки було 109 жителів.
1859 р.– 109 жителів.
1901 р.– 154 жителя.
1920 р.– 95 жителів. Господарств – 17.
Макишинська сільрада.
Макишин у XVIII– XX ст.
Макишин,
село при р. Снові – курінна резиденція.
1729 р.–1730 р. Володіння чернігівських полковників (нині – Михайла Богданова) – 40 дворів.
1732 р. – Козаків – 105, підсусідків – 14.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 136, селянських дворів, рангових чернігівського полковника – 28.
Церква Різдва Богородиці.
1859 р.– 1921 житель.
У сер. XIX ст. жителі Макишина: дворяни – 14, духовні – 6, козаки – 1553, землероби-власники – 108, відставні солдати – 114, міщани – 12, євреї-корчмарі – 31.
1901 р.– 2571 жителів.
1920 р.– 3067 жителів. Господарств – 661.
VІ. Населені пункти (1859 р.)
по обидві сторони дороги на Стародуб
на Смоленському поштовому тракті
(через Городню – в Смоленськ).
1/2 версти від Городні – х. Грекова або х. Скрокваши (15 жителів)
6 верст – с. Бутівка (398 жителів)
14 верст – с. Жабчичі (648 жителів)
16 верст – х. Максимовича (3 жителя)
16 верст – х. Іванинів або х. Орлик (6 жителів)
19 верст – д. Гасичівка (246 жителів)
23 версти – Лозові хутори (19 жителів)
28 верст – с. Хрінівка (984 жителя)
30 верст – х. Хренгранклюс (4 жителя)
36 верст – х. Клюси (375 жителів)
По праву сторону від Смоленського тракту:
4 і ½ версти від Городні – х. Журавок або х. Соловйов (6 жителів)
5 верст – х. Журавок або х. Мокрієвича (15 жителів)
5 і ½ версти – х. Журавок або х. Чигринцов (7 жителів)
6 верст – х. Нікольськ або х. Войцеховича (17 жителів)
6 верст – х. Зазимнй, або х. Березовий, або х. Утрата (3 жителя), 15 верст – с. Хотуничі (1169 жителів), 12 верст – с. Петрівка (1045 жителів), 16 верст – д. Камка (697 жителів), 20 верст – х. Андруши (57 жителів), 24 версти – д. Гвоздиківка (217 жителів), 18 верст – д. Старі Боровичи (617 жителів)
17 верст – х. Софіївка (2 жителя)
11 верст – д. Жабчицька слобода (195 жителів)
12 верст – д. Здрягівка (327 жителів)
По ліву сторону від Смоленського тракту:
1 і ½ версти від Городні – х. Бойкачівка або Тимошків хутір (8 жителів)
2 версти – х. Бойкачівка або х.Тарасовича (11 жителів)
4 версти – х. Чекаринський (2 жителя)
12 верст – с. Солонівка (914 жителів)
13 верст – д. Старосілля (258 жителів)
15 верст – д. Автуничі (607 жителів)
20 верст – с. Мощенка (1616 жителів)
18 верст – д. Сутоки або Млинок (13 жителів)
13 верст – х. Солонівський млинок (9 жителів)
13 верст – х. Дубовиків або Дубовик (6 жителів)
21 верста – х. Млинок новий (5 жителів)
22 версти – д. Бирилівка або Берилівка (113 жителів)
24 версти – с. Семківка, або Сеньківка, або Симківка (516 жителів)
32 версти – д. Плехів або Плехи (67 жителів)
34 версти – х. Селище або х. Борозднина (3 жителя)
Бутівська сільрада.
Населені пункти у XVIII – XX ст.
Бутівка,
село при болоті Кристопівському.
1729 р.–1730 р. Володіння гадяцького полковника Михайла Милорадовича – 58 дворів, посаг його дружини – Уляни, дочки генерального осавула Стефана Бутовича. В монаршій жалуваній грамоті за 1718 р., наданій С. Бутовичу, записано, що Бутівка поселена ним на полковій землі – на Солонівських грунтах більше 20 років тому.
1732 р. Підданих – 49.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 19, володіння вдови гадяцького полковника – Уляни Милорадович.
Церква Покрова Богородиці.
1781 р. Посполитих Івана Бутовича – 11 (15), посполитих Степана Бутовича – 18, священник – 1. Село знаходиться в 3 верстах від сл. Жабчицької, 8 в. – від Городні, 4 в. – від с. Солонівки. В сьому селі проїзжий дім на 4 покої належить обом Бутовичам. Церква дерев’яна – одна. Положення Бутівка має в рівному низькому місці, при пахотному полі та рощі. До села пахотної землі та сінокосу належить посередньо, лісу також не скудно, обивателі місцеві займаються єдино хлібопашеством.
1859 р.– 398 жителів.
1901 р.– 645 жителів.
1920 р.– 889 жителів. Господарств – 151.
Жабчицька слобода
(Слобода).
. 1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 7, володіння Григорія Войцеховича. Слободу поселив седнівський сотник Петро Войцехович, який отримав с. Жабчичі від свого тестя – чернігівського полковника Петра Полуботка.
Жабчицьку слободу, що була перейменоване на Радянське, також називають Макогоновою слободою. Макогон – можливо, було прізвіще першого жителя цієї слободи.
1859 р.–
1901 р.– 445 жителів.
1920 р.– 630 жителів. Господарств – 124.
Здрягівка (Здрагівка),
слобода Седнівської сотні.
1729 р.–1730 р. До полку належать 27 дворів, володів полковник Полуботок, а потім жалувану грамоту від Петра І за 1708 р. отримали його сини – Андрій та Яків. Слободу Здрягівку поселив на Боровицьких грунтах любецький сотник Василь Полонецький, одружений з дочкою Рафаїла Давидовича, сина значкового товариша Кирила Давидовича. Нові Борововичі К. Давидович отримав від В. Борковського, коли одружився з його племінницею.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 24, володіння вдови бунчукового товариша Семена Полуботка. При гетьмані Мазепі слобода Здрягівка належала Любецькому сотнику Василю Євстафієвичу Полоницькому.
1859 р.–
1901 р.– 572 жителя.
1920 р.– 657 жителів. Господарств – 122.
Солонівська сільрада.
Солонівка у XVIII ст.
Солонівка,
село при р. Солонівка.
1729 р.–1730 р. Дворів уряду полковничого – 35. „За сказками старожилів”, після вигнання ляхів, Солонівку заселив козак Овдій Дубовик, житель Городні. Після нього Солонівка була володінням якогось Михайла Голобоярина, у нього село відібрав В. Борковський, наступними володільцями були полковники Г. Гетьманич та Я. Лизогуб. Від Я.Лизогуба Солонівка дісталась його зятю Стефану Бутовичу, а після нього володільцями села були його дружина та сини: Дем’ян, Стефан та Петро.
В універсалі гетьмана Мазепи від 19 березня 1700 р. визначені межі купленого Солонівського грунта: „Почавши від Тятиви – у Татаринове болото, логом – у Носоцицьку поляну, у рокиту велику, логом – у Брутов болото, через шлях Жабчицький до Ростопти болота – від городнян межа, від потягли”.
Стефан Бутович отримав жалувану грамоту і від Петра І, від 16 грудня 1708 р., що підтвердила за ним володіння Солонівкою – „у вічність”, а також: „поля пахотні, з лісами, з бором і отчиною, з Видвицькою (Удовицькою) сіножаттю; млин, куплений ним на р. Солонівці, та Солонівський грунт, межа якого проходила по болоту Ростопту через Жабчицьку дорогу в болото Потягле”.
Сини С. Бутовича при слідстві засвідчили седнівському сотнику Римші – „сказкою”, що землі, які їм належать, в 1637 р. їх предок Богдан Бутович купив у Мартина (Марцина) Фаща, а в 1649 р. він отримав на ці землі королевський привілей Яна Казимира. Володіння цими землями підтвердили універсали гетьманів Мазепи (1700 р. та 1702 р.) та Скоропадського (1708 р.) і монарші жалувані грамоти (1717 р та 1719 р.). Пізніше вони це все підтвердили, надавши Чернігівській полковій канцелярії відповідні документи.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 25, володіння бунчукового товариша Дем’яна Бутовича.
Церква Св. Миколая.
1859 р.– 914 жителів.
1901 р.– 1511 жителів.
1920 р.– 1865 жителів. Господарств – 347.
Поліська сільрада.
Полісся у XVIII ст.
Жабчичі,
село при Малому болоті.
(Полісся)
1729 р.–1730 р. 32 двори, володіння вдови бувшого седнівського сотника Петра Войцеховича – Войцеховичової, яка отримала універсал І.Самойловича за 1710 р. Село були полковим, але Яків Лизогуб віддав Жабчичі свому зятю – генеральному осавулу Стефану Бутовичу, але потім його брат – Єфим Лизогуб, коли став полковником, відібрав Жабчичі знову до полку. Наступний полковник Павло Полуботок віддав село свому зятю – седнівському сотнику Петру Войцеховичу, а той у 1708 р. отримав жалувану грамоту. При селі млин на 2 мучних кола.
1732 р. Козаків – 33, підсусідків – 6.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 16, володіння: Войцеховича, Дубовика, Милорадовича, Бутовича та інших.
Церква Св. Апостолів Петра і Павла.
1859 р.– 648 жителів.
1901 р.– 785 жителів.
1920 р.– 1038 жителів. Господарств – 215.
Мощенська сільрада.
Населені пункти у XVIII ст.
Мощенка (Мащенки),
село при р. Мощенка – курінна резиденція.
1729 р.–1730 р. Володіння Єлецького монастиря – 65 дворів. Раніше село було володінням седнівського сотника Полетики, зятя Многогрішного, потім було у значкового товариша Григорія Перехриста, жителя містечка Седнева, згодом перейшло до писаря полкового чернігівського Михайла Голобояринова, а від нього Мощенка (Мощонка) і була віддана чернігівському Успенському Єлецькому монастирю, архімандритом якого тоді був Св. Феодосій Углицький. Універсал Мазепи за 1699 р. на володіння Мощенкою підтвердив у 1719 р. своїм універсалом Скоропадський.
1732 р. Козаків – 17, підсусідок –1, стрільців – 18, бобровників – 12.
1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 36; селянських дворів – 24, володіння Єлецького монастиря. Багато мощенських козаків були стрільцями та бобровниками.
Церква Покрова Богородиці.
1770 р. Загалом у Мощенці та Лемешівці проживали 78 козаків, 68 бобровників, 46 стрільців та 459 володільницьких підданих.
1859 р.– 1616 жителів.
1901 р.– 1822 жителя.
1920 р.– 2180 жителів. Господарств – 432.
Гасичівський хутір
при р. Вербч.
(Гасичівка)
1729 р.–1730 р. Володіння генерального бунчужного Івана Бороздни.
1859 р.– 246 жителів.
1901 р.– 277 жителів.
1920 р.– 297 жителів. Господарств – 60.
Сутоки,
хутір при р. Вербчі.
1765 р.–1769 р. Володіння Клюсівського монастиря.
1859 р.– 13 жителів.
1859 р.– 13 жителів.
1920 р.– 135 жителя. Господарств – 28.
Хутір
при р.Вербчі.
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 10, володіння городнянського сотника Григорія Дубовика.
1859 р.– 6 жителів.
1920 р.– 7 жителів. Господарств – 3.
Довга Гребля,
деревня при р. Снові.
(Піщанка)
1765 р.–1769 р. Селянських дворів – 10, володіння Параски Афендик з 1767 р. У 1742 р. частина млинів при Довгій Греблі належала Тетяні Семенівні Лизогуб. Воронківський сотник Микола Семенович Афендик – нащадок грека Янея Афендика, львівського мещанина та члена Львівського братства (1590 р.) – помер до 1760 року.
1859 р.–.
1901 р.– 305 жителів.
1920 р.– 548 жителів. Господарств – 97.