ГЛАВА ДЕВ’ЯТА

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

  Городнянська сотня володіла багатющими, можна сказати, на той час незайманими ще водоймищами та лісами, а в Городнянському повіті, після встановлення нових кордонів, їх кількість значно збільшилась.

   Місцевість, де ліси і березові переліски, а також степ і піски, сусідствують з річками, озерами і болотами – називається  Полісся або „гал”. Така місцевість характерна для декількох областей України, Білорусії, Росії та Польщі.

   Ліси мають велику цінність, адже ознайомлення з „Описом лісів і пущ Чернігівського полку”  (1752 р.) показує, що в  Березнинській, Менській, Синявській і Столинській сотнях лісів майже не було, в Білоуській,  Вибельскій, Слабинській та Сосницькій сотнях їх було мало, а данні по полкових, Ропській, та інших сотнях відсутні.  Значна кількість лісів знаходилась в Городнянській, Седнівській, Кіселівській, Волинській і Понорницькій сотнях. До того ж, в Городнянській сотні не подали відомості бунчукові товариші Дуніни-Борковські: Василь і Яків, про що повідомив городовий отаман Іван Ярошевич.   З „Описання намісництва” (1786 р.) відомо, що навколо Городні лісів не було. Сюди на ринок привозили дрова з Гніздища, Будища та інших сіл.    

    Ліси і в наш час в багатьох випадках не змінили місць свого розташування. Великі хвойні та листяні ліси, що починались поблизу болота Замглай, росли в межиріччі приток Снову  – Смячу та Крюкови,  а також охоплювали місцевість між Яриловичами та Городнею. Багато окремих лісів, розділених болотами, було по обох берегах Снову – від Старих Борович до р. Смяч.   

    Жителі лісових сіл успішно займались будницьким промислом („будами” називались лісові підприємства), тобто виготовляли „лісові товари”:   будівельні матеріали, личані мотузки, дерев’яне вугілля, дьоготь, смолу, поташ, золу та іншу продукцію. Вози, зроблені в Чернігівському полку, були відомі далеко за його межами. Зайняттями жителів Городнянської сотні ще були: бортництво (тобто бджільництво), биття звірів, вилов птахів, збирання грибів та ягід.

      Стрільці, бобровники і пташники мали свого отамана та користувались особливим захистом. За такий універсал, першим з яких був універсал В. Дуніна-Борковського від 5 грудня 1677 р.,  мисливці повинні були постачати: дичину, хижих птахів, шкіри, міхи, мед, а також  сплачувати гроші.  В першій пол. XVIII ст. в Городнянській сотні було 68 стрільців. За рік вони зобов’язані були надати: 50 куниць, 50 лисисиць, 300 пар рябчиків, 120 зайців. Та кількість мисливців збільшувалась, а дичини ставало мало.

    28 січня 1724 р. вийшов царський указ, який встановив для стрільців значно більшу сплату за полювання. Тепер городнянським мисливцям необхідно було сплачувати в рік півтораста карбованців. Не зважаючи на це, наприкінці існування сотні,   у 1774 р., тільки в Перпиському курені нараховувалось 30 стрільців  (с. Хоробричі – 17, с. Ваганичі – 7, 

с.Хотівля – 6); а в Мощенському  – 23 стрільці (с. Автуничі –  5, с.Мощенка – 11, с. Старосілля – 7).   

   З „Опису лісів і пущ Городнянської сотні”  за 1752 р., який склав бувший писар Іван Олексіївський відомі такі ліси, із збереженням тодішнього стилю викладення.

  1) Пуща смолиста при д. Смяч: в урочищі от Луб’янки до Студенця річки; вдовж на версту, а вшир на ½ версти – володіння бунчукового товариша Дем’яна Бутовича.

  2) Ліс чорний: в урочищі від річки Нетікучої, повз болото Замглай  до річки Ловині; довжиною оной ліс верстов 5,  а шириною на 1 версту – володіння бунчукового товариша Константія Лизогуба.

  3)  Бору зеленого пущі: у тому ж урочищі , от річки Смячі  до Замглаю; удовж верстов на 6, а вшир на 1 ½ версти – володіння оного ж К.Лизогуба.

  4)  Острів Лопатнівський і Копитовський: за с. Ловиню, разстоянієм от Чернігова миль за 9, а в тому острові дерево борове і бортне делане, і по малій часті в том острові чорного лісу, а в урочищах – Замглаєм болотом; а должиною оной острів миль на 2, а вшир на милю – володіння оного ж бунчукового С. Лизогуба.

  5)  Пуща,  острів Сіверський: разстоянієм от Чернігова миль за 7, купно з островом Кулченковим, кої острови Боровиї і дерево бортне; а в урочищах – Замглаєм болотом  в переточок Синець, а оттоль – на Осовій ліс, а з лєса – на Личушин майдан, а оттоль – на Ловинь річку, а з Ловині – на шлях Дроздовицький, а шляхом – по Синчин ложок, а з ложка – в Каменку переточок, а с Каменки – в Людське, а оттоль – в Замглай болото, кої острови должиною на милю, а вшир на 3 версти; да в оних же островах по малій частині чорного лісу мається – володіння бунчукового товариша Симона Лизогуба.

  6) Ліс чорний, прозиваємий Погорілий, до с. Ваганичі:  в урочищі, від д. Хоробрич, старинною бувшою дорогою  –  до закордонного с. Марковичі, між д. Переписом і с. Ваганичі лежачою, с тієї дороги – просто на лог, а з логу – в болото Іржавець, від Іржавця – у Городиське болото, відтіль, повз ліс Погорілий і повз урочище Корч – у болото Малі Жеремки, також – у болото у Великі Жеремки, а з Жеремок, болотом Карпилівкою, повз ліс Погорілий – і по урочище Олес Великий, котрий йде від Великого шляху старого Погорілівського, от того Олсу – в болото Шумковське, а тєм болотом, чрез урочище Островки – до Пєнчуки болота. Довжиною оной ліс на 4, а шириною на 2 версти; разстоянієм від Ваганич до Чернігова 85 верстов – володіння бунчукового товариша Андрія Стаховича.  

  7)  Пуща чорна і смолова при д. Перепис: в урочищах –  от Попова мосту до Чаплина; вдовж верстов на 6, а вшир верстов на 3 – володіння стрільців. 

   8) Ліс чорний при с. Владимирці: в урочищі – от Бобова болота  до Моху; вдовж на ½ версти, а вшир на ¼ версти – володіння полковника полтавського Андрія Горленка.

    9)  Ліс чорний при с. Ільмівці: в урочищі – от Шилисова (?) болота по річку Пінчуху; вдовж на версту, а вшир на ½ версти – володіння сотника Воронковського Миколи Афендика. 

   10) Ліс чорний і смоловий при с. Кусеях: в урочищі  – от Терухи річки по річечку Жерствен; вздовж верст на 3, а вшир на 2 версти – володіння померлого бунчукового товариша Григорія Стаховича. 

   11)  Ліс чорний: в урочищі – от Кромиса (?) до Попового мосту; вдовж на 3, а вшир на 1 верстов – володіння монастиря Єлецького при с.Лемешовце.

    12) Чорний ліс – в урочищах: поуз річку болота Попового – до Вертерухи, поуз Гоголюм (?) ліс та Теруху –  в Єлескарку річку, з Оласкорки – в Тетевське болото, да в Уюлицьке болото, да в Кримське болото, і в Опанасів острів, в Попов хутір; довжиною і шириною верстов на 10, а разстоянієм оний ліс от д. Деревин до Чернігова в 80 верстов – володіння бунчукового товариша Якова Тарновського.

  13) Чорний совокупний ліс, прозиваємий Малча –  в урочищах такових: от  Переписького рубежика – в Чале болото, оттоль – в Уюльське (?) болото, а оттоль – у Лемешовське болото, по Попів мост, оттоль – по Перепиське болото, от того поля – по стародавне Перепиське мостище   в Верпчу болото, а Верпчою – по Перепиській рубежик; довжиною оной ліс на 6, а шириною  на 3 версти, разстоянієм до Чернігова в 83 верстах – володіння оного ж бунчукового А. Стаховича і бунчукового товариша Якова Тарновського.

     Великий водний потенціал  Городнянської сотні давав змогу приводити в рух: млини, сукновальні, винокурні та інші підприємства, що потребували води, хоч з сьогоднішнього погляду використання рік для роботи млинів і сукновалень в Горошківці, Стовпівці, Гніздищі, Смячі (тепер Травневе) та сінних селах може здатись дивним. Для рибної ловлі найбільше значення мали: щука, окунь та лящ. А весною із Десни нереститись заходили навіть осетри.

   Річка, що протікає через Городню, в „Описанні рік та річок Чернігівського полку” (1754 р.), як і в наш час, зветься – Чибриж (довжина 8 верст). Далі річка протікає через Хрипівку і Півнівщину та впадає в р. Смяч. В „Описанні намісництва” (1786 р.) річка, яка що протікає через Городню – називається Городня, а річки, які в неї  зливаються  – Чибриж та Брутівка.

    Далі в „Описанні” (1786 р.) пояснюється, що Чибриж витікає з болот Черемошне та П’ятницьке, які знаходяться на заході, за 4 версти від Городні. З правої сторони в Чибриж також впадають – безіменний струмок та струмок Чикарня.  

  Річка Брутівка знаходиться з лівої сторони –  витікає з болота Брутова, котре з’єднане з болотом Круговим та знаходиться на півночі, за ½ версти від Городні. З цього болота поблизу Павло-Іванівського, яке ще називається болото Стародуб, також витікає р. Мостище – в напрямку Здрягівки.

Притоки р. Снов

на карті археологічних пам’ятників

Пересихаюча р. Прудець (р. Мамона)

на карті археологічних пам’ятників 

   Річка в Городні була настільки вузькою та мілкою, що через неї  можна було вільно переходити, а влітку вона пересихала. Ширина річки, загороженою греблею,  досягала 20 саженів.   

   Снов (Сновь) – притока Десни, протікаюча від Городні на значній відстані, має високо розвинуту водну мережу. Адже в Снов впадають річки: Цата, Тетева, Смяч та  Рудка (Крюкова).

  Смяч – витікає із болота Голийкней; а за „Описанням” (1754 р.), Смяч   – витікає за лісом Ягідним,  з хвойників, мхів та „гровиці”  і протікає через Ведмежий стан. В Смяч (довжина близько 40 верст) впадають: р. Лютеж (витікає з хвойників та мхів лісу Лютеж чи з лісу Мостище, а впадає в Смяч поблизу Гніздища), р. Луб’янка, р. Великий Студенець та р. Малий Студенець, р. Дроздовиця (витікає з лісу Теснівка) та р. Чибриж (витікає з болота Черемошного під лісом Кривець).  

   Рудка (Крюкова) – починається з лісів Чирецького і Моложавого та з болота Ягідного (за іншим описанням, витікає із Широкого болота за 5 верст від Тупичева), протікає поблизу Листвену і Смичину,  а впадає в Снов поблизу Дирчина.  

   Між Дроздовицею та Ваганичами  знаходиться р. Смоша. Поблизу Хоробич, Андріївки та Мощенки протікають струмки, витоки яких знаходяться над цими селами. А впадають ці струмки в болота, що  під цими селами. Під с. Кусії протікає  р. Карпилівка, що витікає з болота Нежилого (Неживого).

   Терюха – також витікає з болота Неживого, за 3 версти від д.Перепис. Протікає прикордонна р. Терюха, ліва притока р. Сож, недалеко від с. Деревини. Наприкінці XVIII ст. це був кордон з  Могильовським намісництвом.

   Тетева – витікає з болота Кримок  напроти с. Лемешівки, а впадає в Снов за слободою Гасичівка – в Стародубському краю. В р. Тетеву впадає  р. Глиненка, витоки якої поблизу  Лемешівки, а протікає р.Глиненка поблизу Берилівки.

    В р. Тетеву також впадає р. Верпча (Верпч), яка починається в болоті Перерост та в лісі Мальча (урочище Рубежик тоді було кордоном  з Могильовським намісництвом), а протікає р. Верпча (довжина 18 верст) за Андріївкою та Автуничами. Притоки Верпчі: р. Двина (витікає з „ключів”), р. Солоківка (витікає з болота Медвідного) та р. Став (витікає з „криниці”, а впадає в р. Верпчу за Солонівкою). 

   Знаменита Жеведа (або Жеведь) – витікає з Білецького повіту Могильовського намісництва, а впадає в р. Цату.  

   В непрохідне у багатьох місцях болото Замглай, що доходить майже до Дніпра,  впадають:  р. Ловинь (витікає з урочища за Гремячим лісом), р. Невкля (витікає з лісу), р. Сухий Вир (витікає з хвойників, мхів – так прозиваємої  „Ігровиці”, що поблизу Олександрівки). Над Ігровицею, поблизу с. Бурівки був бір, де жили бджоли на бортних деревах – належав Никіфору Каленковичу. 

   Вир – витікає з Замглаю, а впадає в Сож. Притоки р. Вир: р.Плешивка, р. Пилипча та р. В’юнище.  Річка Замглай впадає в Десну.  

 Багато річок, струмків, озер та болот не  записані в старовинних описах: безіменні струмки поблизу Тупичева та Дібровного – притоки Крюкови, струмок Ільма поблизу Ільмівки, болото Хоробицький пост  неподалік від Ваганич,  р. Прудець поблизу Пекурівки та Дібровного (старовинна назва – Момона) – в наш час частково заболочена та пересохла  в багатьох місцях.  І все це далеко не повний перелік водойм Городнянської сотні.

    Після відкриття у 1782 р. Чернігівського намісництва, головними ріками Городнянського повіту стали Дніпро та Сож. Не дуже далеко від Городні протікають притоки Сожу –  р. Окильня та р. Немильня. Окильня (довжина 18 верст) витікає з лісу Старина. Із лісів також витікають притоки Окильні: р. Мижирка, р. Березанка, р. Брусейка та р.Бичок. Один з  притоків р. Немильні, яка протікає недалеко від Ільмівки – р. Добрянка, витікає з лісу Доброго, що поблизу слободи Добрянки.  

    Із озер Городнянського повіту в „Описанні намісництва” (1786 р.) записані  9 озер, але знаходяться вони від Городні неблизько, найбільші з них: Святе, Домашне та Кам’янське. Знамениті Блакитні озера поблизу Олешні утворились пізніше – на місці піщаних кар’єрів.

   В Городнянському краю багато невеликих озер. В Городні, по вул. Мирославській (колишня вул. Щорса), там де був Тимошків хутір, відомий також, як Собачий хутір, знаходиться озеро Шпунти. Озеро назване так, бо якийсь Шпунт, родич відомого Г.А.Шпунта,  запам’ятався людям своєю працею. Ще до війни він розчистив витік р. Брутівки, яка витікає від Павло-Іванівського та впадає в Чибриж.   Інші, найближчі до Городні озера: Черемошне, плотина якого підтримує рівень води в Чибрижі, Циганське озеро  – колишній піщаний кар’єр поблизу Альошинського, Рангово – колишній торфяний кар’єр біля Політрудні, водойоми в Горошківці та Слесаревому  хуторі, глиняний кар’єр біля колишнього цегельного завода, заповнений водой. І це далеко не повний перелік.  

   Із порівняння „Списку водяних млинів Чернігівського полку” (1742р.) з пізнішими згадками про млини, видно, що використання потужних водяних ресурсів: для помолу муки, розпилювання лісу, звалювання вовни та для інших робот – постійно збільшувалось. Значно вищою стала не тільки кількість виготовленої продукції, а також її якість.  Якісної вовни із овечої шерсті, виготовленої на валюшнях, порівняно з вовною, отриманою прядінням на прялках, стало достатньо для виготовлення тканин на мануфактурах.

     В „Списку ” (1742 р.), ці млини перераховані у відповідності з тим, хто був їх власниками.

    На р. Чибриж були 3 млина: млин під Городнею – бунчукового товариша Григорія Стаховича,   другий млин – значкового товариша Корнилія Дубовика,  півнівський млин – сотника Андрія Войцеховича, куплений у Йосифа Півня.

На р. Смяч знаходились греблі: Верхня, Гніздицька, Горошківська, Погорільська, Політичинська, Красногірська – належали Андрію Дуніну-Борковському. 

  На цій „річці болотяній” (р. Смяч) також працював млин вешняк Дем’яна Бутовича.  Ще С. Бутовичу колись в універсалі І.Скоропадського від 7 травня 1710 р. дозволялось влаштувати млин – в Старосільскому грунті на р. Смяч. Сіножаті, прилеглі до р. Смяч та р. Студенець,  називались – Зароже.

    На р. Рудка (Крюкова) ще більше гребель:  Верхня нова, Ковалівська, Мокроусівська, Лиственська, Городянська, Смичинська, Петличнівська – також були А. Борковського. Вешняк, валюшня та млин Новий на цій річці належали колись Василю Дуніну-Борковському; млин і валюшня – Якова Дуніна-Борковського та седнівського сотника Івана Римші. Їх же  –  млин  за 2 версти від Листвена. Седнівському сотнику Івану Римші на р. Рудка також належали 2 вешняка.

    Існували також інші млини на р. Смяч та р. Рудка – млини Купеньків та Круків, але це вже були землі Седнівської сотні.

    На р. Невклі був млин бунчукового товариша Симона Лизогуба,  ще 2 його вешняки – на р. Ловині при с. Ловині. 

   Під с. Бутівкою працював млин – „полковнички гадяцької Михайлової Милорадовичевої”.

   На „річках болотяних” Солонівці та Верпчі – 2 млина вешняка бунчукового товариша Дем’яна Бутовича; по одому млину на  р. Верпчі було у значкового товариша К. Дубовика та  бунчукового товариша Я.Тарнавського. Ще один млин Я. Тарновського – при д. Автуничі.

   Млин вешняк при д. Старосіллі – бунчукового товариша Івана Бутовича.   Млин під с. Андріївкою – бунчукового товариша Андрія Стаховича,  йому ж належав вешняк Рубежик на болоті Верпчі. Один з млинів на р. Верпчі  був монастиря Клюсівського. 

   На  р. Мала Болотянка в с. Кусії знаходився млин Паруб – бунчукового товариша Григорія Стаховича.

   На  р. Берилівці та р. Тетеві працювали 2 млина Борознихи –  вдови генерального судді.  Ще на р. Тетеві – 2 млина монастиря Єлецького Чернігівського  

    На   р. Снові, при Довгій Греблі (Піщанка) був  млин, який належав Андрію Стаховичу та онукам Скоропадського – полковнику полтавському Андрію Горленко і сотнику Миколі Афендику, яким цей млин дістався, як спадщина від гетьмана. 

    Із млинів на р. Снов до Городнянського краю відносяться ще 7 Дирчинських млинів Седнівської сотні. Господарів у цих млинів було багато: бунчуковий товариш Семен Лизогуб (млин на 3 кола); бунчуковий товариш Стефан Шуба (млин на шість кіл, із яких 1 коло належало бунчуковому товаришу Василю Лизогубу, а 2 кола – козаку Седнівської сотні Івану Лопаті); наказний сотник березненський Михненко (млин на 3 кола); бунчуковий товариш Василь Лизогуб  (млин на 2 кола та 2 млина на 2 кола, з яких по одному колу належали седнівському попу Василю Гладкому та березненському міщанину 

Євдокиму Морозову); значковий товариш Остап Силич (млин на 3 кола) та інші.  

   З „Описання рік та річок” (1754 р.) відомо, що кількість млинів збільшується. Тільки на  р. Чибриж тоді працювали: 2 млина (на одній греблі)  – білоусівського сотника Григорія Дубовика; 2 млина – вдови Григорія Стаховича; 2 млина при с. Хрипівка – бунчукового товариша Фрідрикевича; 1 млин та валюшня при х. Півнівському – бунчукового товариша Андрія Войцеховича. З часом було побудовано багато інших млинів

       На будівництво млина необхідно було отримати універсал. Оподаткування (поколющина та покабанщина) було різним, навіть з одного млина – в залежності від того, хто сплачував податок. Так, коло міщанина Морозова оподатковувалось на ранг Чернігівського полковника, а з кола бунчукового товариша Лизогуба  податок не утримувався. Більшість козаків податки сплачували. Було різним і використання податків, які сплачувались від одієї чверті до двох третей прибутку. Частина їх надходила у військовий скарб, тобто на утримання війська.