№ 16 (25).

Кузничівська с/рада.

Населені пункти у XVIII – XX ст.

1. Кузничі (Козлиничі?),

деревня при болоті Ведмежому.

2. Зелене – хутір XIX або XX ст. ?

Кузничі – I

На найдавніших поселеннях племен кам’яного віку більшість археологічних знахідок належить до останнього періоду– неоліту, одним із найважливіших досягнень якого було виготовлення керамічного посуду. Із кременя виготовлялись вістря для стріл, ножі, різаки для розкроювання шкір, сокири, тесла та різні інструменти. Коли на Поліссі, значна частина якого довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, настало потепління, слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики. Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV– III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. Землі племен культури ямково-гребінцевої кераміки простирались до Уралу. Можливо, вони були предками фінських племен. Найближче до Кузнич відоме поселення ямково-гребінцевої культури знайдено поблизу Дроздовиці і Диханівки.

Кузничі – ІІ

Десь наприкінці ІІІ тис. до н. е. виникло нове об’єднання племен, коли з відкриттям бронзи (сплаву міді та олова) стався перехід до бронзового віку, а з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили на Поліссі фінські племена. Поселення бронзового віку існувало біля Кузнич, а також відомі поселення біля Андріївки (поселення „Заплава”) та Старосілля (сосницька культура середньої бронзи та лебедівська культура (XI–IX ст. до н. е.) пізньої бронзи). Кераміка середньодніпровської (XXVI–XV ст. до н.е.) культури ранньої бронзи, прикрашена лінійним, „мотузковим” і „ялинковим” орнаментами, „зубчатим” штампом, рядами вдавлювань та розчесами. Для кераміки сосницької і лебедівської культур характерні прикрашення „мотузковим”, лінійним і геометрічним орнаментами, „колючим дротом”, вдавлюваннями по краю і шийці вінчика, зубчатим штампом і розчесами. Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До племенного об’єднання, в результаті якого виник слов’янский етнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен.

Кузничі – ІІІ

Поселення раннього залізного віку (І тис. до н.е.) поблизу Кузнич визначені біля Андріївки (поселення „Заплава”), Дроздовиці та інших сіл, а поселення милоградської культури відоме біля Дроздовиці і Диханівки. Першими поліськими культурами залізного віку були: милоградська (VII–I ст. до н.е.) та юхновська (IV–II ст. до н.е.) культури. Належали вони предкам балтів, а також, можливо, предкам слов’ян. Посуд милоградської культури прикрашався вдавлюваннями та „перлинним” орнаментом. Вперше такий посуд знайшли на городищі поблизу д. Милоград (Речицький р-н). Милоградська культура, можливо, належала неврам, а юхновська – будинам або меланхленам, які, за повідомленням давньогрецького історика Геродота, жили на півночі від земель скіфів. Поселення залізного віку належали предкам балтів, а також, можливо, предкам слов’ян. Покладами болотної руди на Поліссі користувались ще і металурги Гетьманщини. Історикам Римської імперіі в ті часи, коли існувала наступна культура залізного віку – зарубинецька (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) – поселення цієї культури визначена поблизу с. Хоробичі та інших сіл, були відомі племена венедів, яких вчені визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит та Птолемей.

Кузничі – ІV

Поселення ранньослов’янської київської культури (ІІІ–V ст. н.е.) недалеко від Кузнич: Андріївка (поселення на березі р. Вербч), Автуничі (поселення в урочищі Задонщина), Деревини, Хоробичі та інші села. Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вчені вважають ранньослов’янскими племенами. На їх археологічні пам’ятники, відкриті на Правобережжі Дніпра, схожа і частина пам’ятників Лівого берега.

Кузничі – V

Наступні жителі Полісся – сіверяне, згідно „Повісті минулих літ” Нестора літописця: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ”. Довгий час (до І пол. ІІ тис. н.е.) вони підтримували родинні зв’язки з в’ятичами та радимичами:

Кузничі – VІ

Відомі давньоруські поселення: Кузничі (Х–ХІ ст.), Автуничі, Андріївка (на березі р. Вербч), Ваганичі – на березі болота „Хоробицький пост” (Х–ХІІ ст.), Хоробичі (поселення „Хоробор”). .Під час війни з монголо-татарами кількість сільських поселень у Чернігівському князівстві зменшилась майже в 25 разів!

Кузничі – VIІІ

З Фащами пов’язано заселення майже безлюдних земель на півночі Сіверської землі – межиріччя Смячу та Снову. Безлюдними цы землы стали від постійних війн між Литовським та Московським князівствами. Грунти, що належали Мартину Фащу, в 1637 р. купив Богдан Бутович, який належав до руської православної шляхти. Так, у 1637 р. Б.Бутович став власником Старосілля та Солонівки, а також Хотівлі та слободи Смяч (тепер Травневе).

Кузничі – ІХ

Слобідки: Бутівку, Кузничі і Смяч (тепер Травневе) – заселив на куплених грунтах Стефан Бутович, „слуга його милості, п. полковника (Я.Лизогуба) і староста седнівський“, генеральний осавул з 1709 р. Стефан Тарнавський, його зять, поселив Займище (Зоряне з 1962 р.). О.Лазаревський вважав, що у Я.Лизогуба, з дозволу якого в Канів увійшли війська І.Самойловича та князя Ромадоновського, а потім він поселився в Конотопі – були гарні стосунки з І.Мазепою, бо Лизогуб був сусідсм Мазепи і позичав йому волів, щоб пахати землю. Я.К.Лизогуб став новим чернігівським полковником.