ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
ДЕ БУЛА ЛИТВА?
Устрій Сіверської землі в часи панування Великого князівства Литовського нагадував давньоруський. Сіверська шляхта склалась із нащадків дружинників, бояр, а також іноземців. Шляхтичів зв’язали міцні службові і родинні стосунки, що пережили не одну державу.
Маєтки шляхтичів, отримані за військову службу, часто називались їх прізвищами. Так, Кувечичі – це село, що було у складі Любецької прикордонної волості і належало Кувечичам. Можливо, що і назва Тупичева походить від призвища колишнього власника. Архімандрит Голятовський у 1626 р. повідомляв: „Є село Тупичів за 4 милі від Чернігова, в тому селі старий чоловік Андрій Дорошевич півтораста років живе”.
У 1496 р. литовський князь Олександр приєднав чернігівські землі до Стародубського князівства – „пожалував” Семену Івановичу Можайському: „місто Стародуб, а Гомей, а замок Чернігів і волості Карачов, і Хотімль, з усіма двори і волостьми, і з сели боярськими, і з слугами путніми, і з людьми волостнимі і тяглимі, і з слободичі, і з данникі, і з усіма їх землями пашенимі і бортнимі”.
Іван Андрійович Можайський, його батько, втік із Можайського князівства в 1454 р., рятуючись від війська московського князя Василя ІІ Темного. Литовський князь Казимир надав І. А. Можайському Стародубське князівство, у складі якого були Гомель та Брянськ. Але в 1500 р. С.І.Можайський та ще два князі перейшли до Івана ІІІ, а землі, отримані від литовських князяів, були приєднані до Московського князівства.
Від постійних війн між Литовським та Московським князівствами місцеві жителі рятувались завдяки лісам, річкам, озерам та болотам. Так, непрохідні болота Замглай і Паристе обходили стороною всі війська. Поселень в прикордонних землях в ці часи існувало дуже мало. В „Реєстрі Чернігівських границь” (1526 р.), на півночі від В.Листвена, що записаний першим, як прикордонне село, та сусіднього М. Листвена, володіння „владики Брянського”, – згадуються тільки Боровичі, Горськ та Єриловичі (Яриловичі).
Археологи знайшли післямонгольську кераміку в районах різних сіл: Макишин – пос. „Макишин–1” або „Седнів–5” (пос. епохи бронзи (ІІ–І тис. до н.е.), ранньослов’янського часу (ІІІ–V ст.), давньоруського часу, пос. ХІV – ХV ст.) – в 1,5 км на південь від с. Макишин в ур. Журавлеве Поле або Жоравля; Солонівка – пос. „Дюна” (пос. ХІІІ – ХІV ст.) –в 600 м на півн. схід від схід. част. села на лів. березі р. Верпч; Тупичів – поселення зайняте городами (пос. давньоруського часу, пос. XVI – XVIII ст.) – в півд.-захід. част. села; Хоробичі – пос. „Верпч–2” (пос. залізного віку (пізньозарубинецька культура (1–11 ст. н.е.), ранньослов’янського часу (київська культура), пос. XIII–XIV ст.) – в 2,6 км на півн. схід від села на прав. березі р. Верпч.
