ГЛАВА ОДИНАДЦЯТА
ВІД СОТНІ ДО ПОВІТУ
За данними „Генерального опису Малоросії” (1765–1769), в поселеннях Городнянській сотні (1 містечко плюс 74 сіл, деревень та хуторів) нараховувалось 9897 жителів, в т. ч.: виборних козаків (військові жителі сотні, які мали власну зброю, коня та мундир) – 784, їх підпомічників (бідні козаки, кошти для яких збирались з декількох дворів) – 1383, дворян, різночинців і посполитих – 8203. Всього – 10370.
Посполиті були більшістю жителів сотні, їх нараховувалось 6483 чоловіка (77,3 %). Польсько-литовські закони на Гетьманщині остаточно не втратили свою чинність. Від посполитих – „державця” (власник маєтності ) вимагав: „підданство та послушенство” – селяни „робили панщину” 2–3 дні на тиждень. Та, коли посполиті (селяни) йшли шукати кращого життя, то їх хати і майно, згідно III Литовського Статуту, забирав місцевий землевласник.
Козаки („товариство”), яких в північних полках було значно менше, ніж в південних (наприклад, в Ніжинському полку кількість козаків та посполитих була приблизно однаковою), були вільними від панщини, бо за військову службу мали власну землю. Але незабаром із козацької старшини склалась нова шляхта, богатство якої збільшувалось не тільки завдяки кар’єрі та вигідним шлюбам. Склались сім’ї, що були прийняті – „під бунчук”, тобто користувалась гетьманським захистом. Універсал на бунчук, отриманий від Генеральної військової канцелярії, а потім від Малоросійської колегії – надавав перевагу в судах, де зневажалось козацьке право старовинного товариства Війська Запорізького.
Якою була Городня наприкінці існування сотні, можна відповісти цілком достовірно.
За данними „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.), в Городні нараховується 149 дворів, 205 хат. Більшість дерев’яних хат вкрита соломою. Обивателі Городні: шляхетство (дворяни) – 8 чоловік, різночинці – 14, протопоп – 1, намісник – 1, попів – 3, диякон – 1, виборні козаки – 9 дворів та 17 хат, підпомічники – 27 дворів та 35 хат, козацькі підсусідки (підсусідки - це селяни, які не мали ні землі, ні хати) – 4 двори та 9 хат, рангові посполиті – 41 двір та 45 хат, різночинницькі підсусідки – 87 дворів та 99 хат. Згадуються також мастерові: ковалі – 5, слюсарі – 2, шевці – 6, чоботарі – 7, м’ясники – 7.
В „Чернігівського намісництва топографічному описанні” (1786 р.) повідомляється, що в Городні 1650 жителів (786 чоловічого полу та 864 жіночого полу): купців – 32 (14 ч., 18 ж.), міщан – 787 (387 ч., 400 ж.), козаків – 162 (84 ч., 78 ж.), селян володільницьких – 556 (236 ч., 320 ж.), священо- та церковнослужителів – 53 (29 ч., 24 ж.). В числі жителів Городні такі фахівці: живописці або маляри – 2, столяр – 1, м’ясники – 6, чоботарі та шевці – 13, кравці – 3, булочники – 17, цирюльники або брадобреї – 2, колесники – 4, кожевники – 3, слюсар – 1, коваль – 1, гребенник – 1, бондарі – 3, гончар – 1, ткач – 1, винокури – 7.
Житлових будинків в Городні – 190, із яких казенних – 3, а лавок – 42. Річку перегорожували 2 греблі з 8 колами та 4 коморами. Вітряних млинів – 5. Всіх споруд в місті – 244.
Будинок сотенного Городнянського правління складався із двох покоїв, за тодішнім висловлюванням. В одній будівлі знаходилась караульна, а в другій амбар для продажу казенної солі. А ще були партикулярні будинки більше двох покоїв.
Оскільки Городня була головним містом сотні, то і просторі будинки у місті належали головним чином військовій старшині. Зокрема, бунчуковим товаришам – Василю Ждановичу та Григорію Дубовику, осавулу полковому – Івану Дубовику, сотнику – Василю Миткевичу, роїщанському сотнику – Івану Нехаєвському, військовому товаришу – Семену Миронову та значковим товаришам – Якову Довгалю та Івану Лопатку, військовому та полковому канцеляристам – Осипу Лопутку та Дем’яну Бортовецькому, возним – Осипу Холодовичу та Оксентію Понищатенко, можливо, тому самому, що був пізніше полковим суддею і збудував в 1781 р. Свято-Миколаївську Церкву. Ще кілька будинків були власністю протопопа Григорія Рогаля та священників Семена Дейнеки і Мойсея Холодовича.
Присутствені (адміністратівні) місця, кількістю – 7, знаходились над річкою на розбитому городищі. Для дворян, купців та міщан існували: повітовий суд, дворянська опіка, нижній земський суд, міський магістрат, сиротський суд, словесний суд та загальна шестигласна міська дума. Присутніх лиць – 25, посад – 9: городничий, стряпчий, казначей, землемір, повітовий предводитель дворянства, міський голова, міський староста, штаб-лікар та лікар на місці доктора. Городничому підчинявся штатної роти обер-офіцер та штатна військова команда із піших солдатів та драгунів, якими командували десяцькі та соцькі із міських обивателів. Їх обов’язок: „Збереження благочинія, тиші та цілістності міста”. Духовне правління із протоієрея та священиків судило духовні діла.
Для більшості жителів, за відсутністю в містечку виробництва, головними зайняттями були: хлібопашество, чому сприяло розташування міста на рівному та трохи підвищеному місці та наявність пахотної землі, винокуріння та торгівля.
Торгівля була представлена кількома видами і у вигляді лавок з красними і дрібними товарами; продуктами, напоями та м’ясом, і у вигляді щорічних тижневих ярмарок: на день Петра і Павла 12 липня і в день Преподобної Параски 27 жовтня. І нарешті в формі щосуботніх торгів. Ярмарки в ці дні відбувались в Городні ще і у ХХ столітті. Учасниками їх були, як жителі Городні та сусідніх сіл, так і приїжджі торговці: з Чернігова, Ніжина, Стародуба, Березни, Седнева, Семенівки; та поселень старообряців: Климова, Добрянки, Єленки; з околичних поселень, з Білорусії та Росії. Ярмарки відбувались 4 рази в рік. На Параскевієвській ярмарці продавалось товарів на суму 13610 карбованців, а на Георгієвській – 8000.
Якщо розглядати асортимент товарів, то він був для тогочасної кількості жителів величезним. Добрянські купці приїжджали в Городню з милом та вичинними шкірами; купці з Могильовської, Орловськї та Курськї губерній: із хлібом, медом, сіллю, рибою, дрібним красним товаром, дерев’яним, скляним та глиняним посудом, лісом, залізними та мідними виробами. Продавались на ринку і місцеві вироби. Щоб мати шматок хліба – в Городні та сусідніх ринках, наприклад, в Седневі – мусили вести торгівлю не тільки городнянці, а й жителі сіл, де головним зайняттям було хлібопашество та жителі лісових сіл. У другій половині ХІХ ст. (1874 р.) – коней, за якими в Городню приїзжали навіть з Мінської та Могилівської губернії, та худоби продавалось до 1000 штук.
Якщо раніше засоби для існування в багатьох випадках давала та ж сама горезвісна продукція – винокуріння прогресувало, а хліб став головним довізним товаром, що завозивсь з Єлізаветграду (тепер Кропив’янський), Севська, Курська та Орла, то наприкінці ХVIII ст. приватне винокурення було знищено. Це було щось на зразок сучасного самогоноваріння.
Відкриття Чернігівського намісництва, пов’язане з ім’ям П.О.Рум’янцева-Задунайського, відбулось 19 січня 1782 року. Генерал-губернатор граф Рум’янцев став називатись „Задунайським” за перемогу над Османською Імперією, після якої почався її занепад. Підписання миру відбулось прямо на шкурі полкового барабану в с. Кючюк-Кайнарджи (Туреччина), зайнятого його військами (1774 р.). Перший чернігівський намісник у 1782–1796 роках А. С. Милорадович, нащадок М. І. Милорадовича – раніше був губернатором в другій Малоросійській колегії (1779–1782). Володіння Милорадовичів – Любеч та Н. Борововичі увійшли до складу Городнянського повіту.
„Всевисочайшим указом від 19 генваря 1782 р.” Катерини II – із 7 козацьких полків (Чернігівський, Стародубський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Лубенський, Гадяцький) були створені: Чернігівське, Новгород-Сіверське та Київське намісництва. Чернігівське намісництво складалось із 11 повітів: Чернігівський, Городнянський, Березненський, Борзненський, Ніжинський, Прилуцький, Гадяцький, Глинський, Зеньківський, Лохвицький, Роменський. Якщо в Чернігівському полку було 6 міст (Чернігів, Ніжин, Прилуки, Борзна, Ромни, Гадяч), то з відкриттям намісництва міський статус ще отримали: Городня, Березне, Глинськ, Зеньків та Лохвиця.
„Високомонарші грамоти” Катерини II надали Городні 3 травня 1783 р. такі ж „вигоди і переваги”, які мали: Київ, Чернігів, Ніжин та інші міста. З 21 квітня 1785 р. в розпорядження Городні перейшли як землі, так і прибутки, що раніше збирались на ранг чернігівського полковника та в казну імператора.
Встановленню на Гетьманщині законів Російської імперії сприяло обрання багатьма представниками козацької старшини – Росії, як міста служби, де було багато можливостей зробити кар’єру. Так, Ф.К.Курико (1755–1785) – вихідець із с. Хотівлі, після закінчення Чернігівського духовного колегіуму – навчався у Москві, в школі при генеральному госпіталі та в університеті – тут він став професором, коли у 1780 р. захистив в Голандії докторську дисертацію – викладав: мінерологію, зоологію, ботаніку і фізику. А син чи не першого судді повітового суда Семена Дубовика – Ілля за царювання Олександра I та Миколи I дуже довго служив в російському Міністерстві закордонних справ.
А селяни Гетьманщини стали кріпаками і втратили можливість піти від пана. Раніше ІІІ Литовський Статут дозволяв посполитим, які не мали боргів, піти від землевласників, залишивши хату і майно пану.
Перепис жителів Гетманщини та збір данних про них здійснювався для з’ясування, які у них є прибутки та майно – для визначення податків, а також для визначення напрямків розвитку господарства. Так виник Рум’янцевський опис – „Генеральний опис Малоросії” (1765–1769), а потім – „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.) Пащенка та „Чернігівського намісництва топографічне описання” (1786 р.) Шафонського. Шафонському також, можливо, належить „Скорочений історичний опис Чернігівської губернії взагалі та всякого міста окремо”, підготовлений для Рум’янцева, як конспект.
Д. Р. Пащенко, причетний, як до створення Чернігівського намісництва, так і Городнянського повіту – був призначений секретарем першого департаменту Чернігівського губернського магістрату, а потім обраний суддею Городнянського повіту. З 1 травня 1797 по 1798 р., згідно – „Указу Його Імператорської Величності Павла I”, Д.Р.Пащенко був визначений членом одного з особливо встановлених судів. А це протеже Павла відкрило в свою чергу йому шлях до обрання підкоморієм дворянством Городянського повіту.
Городянський повіт порівняно з сотнею збільшився в декілька разів за рахунок приєднання поселень Седнівської, Ройської, Любецької та Білоусівської сотень Чернігівського полку, а також Топальської сотні Стародубського полку. Всього у складі повіту були об’єднані 204 населених пункти: місто – 1 (Городня), містечки – 2 (Любеч та Седнів), села – 52, слободи – 12, деревні – 88, хутора – 42, рудні – 2, гути – 3, паперові заводи – 2.
Якщо в Городнянській сотні нараховувалось 10370 жителів чоловічого полу, в повіті їх – 27731: козаки виборні (588 хат), козаки підпомічники (1242 хати), міщани (74 хат), посполиті коронні (887 хат, в т. ч. рангові посполиті); посполиті володільницькі, різночинницькі, козацькі та підсусідські (5358 хат). Всього хат – 8149. За данними ревізії 1782 р. в повіті вже 30353 жителів (29513 сільських та 810 міських): козаків – 21 %, підданих – 70 %, підсусідків – 2,5 %.
Відомі також данні з врахуванням жінок. Всього в повіті, без врахування дворян – 60808 жителів (31057 чол. полу та 29751 жін.): купців – 770 (465 ч., 305 ж.), міщан – 546 (304 ч., 242 ж.), козаків – 14365 (7218 ч., 7147 ж.), казенних селян – 9054 (4666 ч., 4388 ж.), володільницьких селян – 35378 (18049 ч., 17329 ж.), священно- та церковно-служителів – 695 (355 ч., 340 ж.).
Городнянський повіт на карті XVIII століття
Городнянський повіт на карті XVIII століття
Городнянський повіт
на карті Чернігівського намісництва XVIII ст.
Городнянський повіт
на карті Чернігівського намісництва XVIII ст.
Табель карти Чернігівського намісництва.
Данні наприкінці існування сотні.
Табель карти Чернігівського намісництва.
Данні наприкінці існування сотні.
В „Табель поселень, будівель та кількості чоловічого полу різного чину душ“ увійшли такі данні про повіт: місто – 1, містечок – 2, сіл – 47, деревень – 91, хуторів – 74, монастир – 1, кам’яних церков – 2, дерев’яних церков – 61, казенних будинків – 1, кам’яних будинків – 6, дворянських будинків – 72, млинів – 136, разночинців – 9 душ, купців – 561, міщан – 551, козаків – 7257, церковнослужителів – 538, володільницьких селян – 20629, казенних селян – 2331. Всього – 31879 жителів чоловічого полу.
В 1796 р., після 15-річного існування, українські намісництва були скорочені. Чернігів став губернським містом новоутвореної Малоросійської губернії. А в 1797 р. вийшов Указ Павла І „Про розподіл казенних населених пунктів на волості і про порядок їх внутрішнього управління”.
Городня, як повітовий центр була скорочена. Підготовлений цей „сюрприз” був київським губернатором – генералом-фельдмаршалом графом І. П. Салтиковим, керуючим новоутвореною Малоросійською губернією на правах генерал-губернатора, який раніше був губернатором Владимирським та Костромським. Як відзначився його батько – російський полководець генерал-фельдмаршал П. С. Салтиков, І.П.Салтиков теж відзначився в Семилітній та Російсько-турецькій війнах.
Брали участь в цих війнах і городнянські козаки. Одним з таких, хто побував на Семилітній війні (1759–1763), був Данило Стародуб, який служив Городнянської сотні з 1757 року.
В 1790 р., під час військових дій у Фінляндії проти Швеції, П.С.Салтиков блискуче закінчив цю військову компанію, але в 1795 р., внаслідок непорозумінь з генерал-фельдмаршалом Рум’янцевим, Салтиков вийшов у відставку, але вже через рік він був призначений київським генерал-губернатором, а потім підвищений також до генерал-фельдмаршала.
Чи не в наслідок отих особистих непорозумінь між полководцями сталось і „ущемління” прав тих повітових міст, які стали „заштатними“? В 1797 р. „заштатною“ стала і Городня, так би мовити – „дитя Рум’янцева”, як повітове місто.
Городня, залишена за штатом у 1797 р., була на цей раз відновлена в 1802 р., як повітовий центр Чернігівської губернії. Малоросійську губернію в ході адміністративної реформи Олександра I розділили на Полтавську та Чернігівську губернії. Чернігівським губернатором був призначений князь О. Б. Куракін.
Щоб призначити місто центром повіту – існувало багато вимог. Для повітового центру необхідна була наявність: державних установ та судових місць, медичних, освітніх, торгівельних та інших закладів, а також повітовому центру необхідно знаходитись на невеликій відстані від інших населених пунктів повіту.
Маршал (предводитель дворянства) Городянського повіту у 1805 р. – Іван Якович Лизогуб (1761–1819) був одружений з Ганною Василівною Дуніною-Борковською. В їх сім’ї було дві дочки та шість синів. У Іллі Івановича (1787–1867) – учасника Вітчизняної війни 1812 р. та Андрія Івановича (1804–1864) – поміщика, які народились в с. Куликівка – у 1846–1847 роках в Седневі жив Т. Г. Шевченко. Тут він написав поему „Осика” („Відьма”) та намалював краєвиди: „Біля Седнева”, „В Седневі” та портрети братів Лизогубів.
В Городні, в 1814 р, за губернаторство Олексія Петровича Бутовича, правнука С. І. Бутовича – в одному з перших повітових міст було відкрито дворянське училище (3-річне вище початкове училище), а при ньому відкрилась перша в повіті бібліотека.
Велику суму грошей (1000 карбованців асигнаціями) на повітове училище пожертвував Олександр Якович Бакуринський (нар. у 1782 р.), який почав службу у 1795 р. сержантом лейб гвардії Семенівського полку У 1815 – 1816 роках О. Я. Бакуринський став почесним наглядачем училища, а у 1830 – 1833 роках він – предводитель дворянства Городницького (Городнянського) повіту.
У зв’язку з розмежуванням губерній 1802 р. було підготовлено кілька рукописних примірників „Атласу Малоросійської губернії“, де на окремому аркуші був і план Городні під гербом міста, які були подані на на затвердження Олександру I.
Але ж чому затвердженням перепланування не тільки всіх губернських, а також повітових міст – займався сам імператор?
Певну відповідь можна спробувати знайти в тогочасній міжнародній обстановці. Це було викликано необхідністю зміцнення оборонних рубежів, що повністю виправдалось у Вітчизняній війні 1812 року. У повітрі запахло порохом.
Після придушення Великої французької революції 1789 р. Наполеон Бонапарт почав здійснювати загарбницьку політику. І в 1805 р., коли продовжувавсь розгляд планів перепланування міст Чернігівського краю – він вже стояв під Аустерліцем, який зараз знаходиться в Чехо-Словаччині. Можна було чекати, що він піде слідами Карла XII у Північній війні в Чернігівський край. Можливо, саме це і непокоїло царя.
Із „Відомостей про розташування і обшири міст Малоросійської Чернігівської губернії 1810 року” – про повітове місто Городню відомо наступне:
І. Повітове місто Городня складається із двох частин. Простір якої заключає в собі, по Височайше конфірмованому плану – 6 верст 430 саженів. Передмістій немає. Вигінної землі, що належить місту – ні в яку сторону також немає, а призначається різних володільців землі під вигін місту Городні – в усі чотири сторони на 16 верст 474 сажені.
ІІ. Із-за незатвердження законним порядком городського вигона – в склад двохверстної, навколо та на усі сторони оного міста дистанції – розтошовуючи оную від крайнього міського поселення; а ще міською поліцією не завідуємої – входять землі ниже писаних володільців:
1) колезького асесора Антона Войцеховича шинковий і постоялий двір – називаємий Антонова Гора, із землями пахотними, і сіножатними, і водяним млином. В оному ревізьких душ не числиться. Будується господський будинок.
2) бунчукового товариша Осипа Холодовича хутір – називаємий П’ятницький, в якому числиться по окладу ревізьких мужеська полу селян – 21 душа.
3) корнета Осипа Чигиринця – хутір Чекаринський, і біля нього по дорозі на Чернігів шинок, числиться селянських ревізьких – 18 душ.
4) померлого штаб-лікаря Івана Мєдвєдова хутір, в оному числиться селян ревізьких – 4 души.
5) частина села Хрипівки, в неї числиться по ревізії мужеська полу дворян, користующихся правом винокуріння і продажем оного – 1, козаків – 133, поміщицьких селян – 28.
6) хутір в пусті знаходящийся – ротмістра Володимира Ященка прозиваємий, в оному ревизьких душ не числиться.
7) шинкової хутір поручиці Марії Ждановичевої, в оному ревизьких душ не числиться.
8) хутір надвірного радника Якова Рогалі – Черемошинський, в оному числиться ревізьких селян – 8 душ.
9) хутір бунчукового товариша Семена Миронова – Брутівський, в оному числиться селян ревізьких – 5 душ.
10) хутір корнета Івана Нехаєвського, в коєму сам жительствує, але селян ревизьких душ не числиться.
Землі пахотні:
Надвірного радника Дубовика, підполковника і кавалера Корицького, колезького асесора Антона Войцеховича, надвірного радника Левицького Рогалі, ротмістра Ященка, поручиці Ждановичевої, поручика Саговського, губернського секретаря Єфремова, губернського секретаря Дайнеки Равича, губернського секретаря Зеневича, колезької регістраторши Лаворкової, корнета Войцеховича, колезького секретаря Марченка, губернського секретаря Брутовецького, корнета Нехая, протопопа Луки Волковича, священника Холодовича, священника Рогалі, диякона Рогалі, колезького регістратора Рогалі, померлого колезького асесора Рогалі, губернського секретаря Понищатенка, військового товариша Довгаля, солонівського священника Щербатського, колезького секретаря Захаревського, губернського секретаря Євдокимова, міщан, козаків і різночинців. Економічних зайнять, окрім хлібопашества, немає.
ІІІ. На показаній дистанції існують винокурені заводи в коїх щорічно викурюються вина:
1) бунчукового товариша Осипа Холодовича – 1000 ведер,
2) корнета Осипа Чигиринця – 300 ведер,
3) померлого штаб-лікаря Івана Мєдвєдова – 100 ведер,
4) губернського секретаря Кирили Скойбеди – 50 ведер.
ІV. Взагалі, як городових, так і на всьому означеному просторі –рахується обивательських домів 322. В них жителів мужеська пола – 688, женська – 717. Окрім цього, приїзжих роботами по-службі та іншими випадками привлекомих – по приблизним підрахункам до 250 душ.
V. Для простого народа відбуваються щонедільні торги в суботні дні.
Окрім цього затверджені ярмонки чотири:
1) 1-го генваря – Василівська,
2) 23-го апреля – Георгиївська,
3) 29-го червня – Петропавлівська,
4) 14-го жовтня – Парасковинська.
Із них: Василівська і Георгіївська – по недавнішньому призначенню не збираються, а Петропавлівська і Парасковинська починаються: 1-а – 28 червня, 2-а – 13 жовтня і продовжуються 3 суток.
На оні ярмонки з’їзжаються: з красними товарами – з міст Чернігова, Ніжина та Березного; і з протчих міст – торгуючиї оптом сіллю і рибою, рівно і в розницю; окрім того на ярмонки приїзжають околичні жителі –для продажу і покупки дерев’яних виробів і скота.
VІ. Народних зборів, збираємих промисловістю, в Городні не буває. Через Городню пролягає тільки одна стовпова дорога – Смоленська на Чернігів, через яку, окрім звичайних проїздів до інших міст – ніяких купечеської кладі значного числа обозів і транспортів не буває проїздом.
VІІ. Питейних будинків та виставок, понині на відкуп віддаваємих, в місті Городні – казенних та місту належних, немає; а мають відкупщики продажу вина – в 10 найманих обивательских будинках. На користь міста, по минулим, з 1807-го по 1811-й рік, 4-річчю – надійшло відкупної суми за винну продаж 2100 карб., за пивну та медову продаж – 400 карб. – за кожен рік.
В околицях, місту належних, по свавіллю поміщиків – для вільного вина та інших напоїв продажу заведено 6 шинків, а трактирів на мається. З шинків хазяї нічого не плотять. На майбутній час залишитись повинно питейних в місті будинків, за відсутністю казенних і міських – скільки нині відкупщики мають, на їх розсуд – вигід прибавити або убавити.
Тимчасові продажі або так звані виставки під час ярманок:
1-у Петропавлівську. Продовжуючись три дні – 15
2-у Прасковинську. Чрез три-же дні продовжуючись – 12
Всього виставок – 27
VІІІ. При таковому розташуванні питейних будинків та виставок – в них полагати щорічний розхід або продаж:
Вина – 1308 відер
Водки ординарної – 40
Водки солодкої – 10
Наливок – 60
Пива – 510
Меду – 633
Городницький городничий – Марков
Повітовий городницький стряпчий – Марковський
Засідатель – Федір Костянтинович
Городницького повіту землемер 12-го класу – Іван
Андрій Степанович Милорадович – Чернігівський намісник
Іван Якович Лизогуб (1761–1819) – маршал Городянського повіту у 1805 р., був одружений з Ганною Василівною Дуніною-Борковською. В їх сім’ї було дві дочки та шість синів. У Іллі Івановича (1787–1867) – учасника Вітчизняної війни 1812 р. та Андрія Івановича (1804–1864) – поміщика, які народились в с. Куликівка – у 1846–1847 роках, в Седневі, жив Т. Г. Шевченко.
Ганна Василівна Лизогуб (Дуніна-Борковська) –
дружина маршала Городянського повіту І. Я. Лизогуба.
Померла у 1832 р.
Петро Петрович Стахович
поручик (1809–1812),
хорунжий Городнянського повіту (1809),
підкоморій Городнянського повіту (1809),
колезький секретар (1802),
Городнянський повітовий маршал дворянства (1809–1821)
Ілля Іванович Лизогуб (12 (26?) жовтня 1787р. –1867 р.).
– учасник Вітчизняної війни 1812 р.,
нагороджений золотою шаблею „За хоробрість“.
У Іллі Івановича та його брата Андрія Івановича (1804–1864) – поміщика, у 1846–1847 роках, в Седневі жив Т.Г.Шевченко.