ГЛАВА ОДИНАДЦЯТА
ВІД СОТНІ ДО ПОВІТУ
За данними „Генерального опису Малоросії” (1765–1769), в поселеннях Городнянській сотні (1 містечко плюс 74 сіл, деревень та хуторів) нараховувалось 10370 жителів, в т. ч.: виборних козаків (військові жителі сотні, які мали власну зброю, коня та мундир) – 784, їх підпомічників (бідні козаки, кошти для яких збирались з декількох дворів) – 1383, дворян, різночинців і посполитих – 8203. Всього – 10370.
Посполиті були більшістю жителів сотні, їх нараховувалось 6483 чоловіка (77,3 %). Польсько-литовські закони на Гетьманщині остаточно не втратили свою чинність. Від посполитих – „державця” (власник маєтності ) вимагав: „підданство та послушенство” – селяни „робили панщину” 2–3 дні на тиждень. Та, коли посполиті (селяни) йшли шукати кращого життя, то їх хати і майно, згідно III Литовського Статуту, забирав місцевий землевласник.
Козаки („товариство”), яких в північних полках було значно менше, ніж в південних (наприклад, в Ніжинському полку кількість козаків та посполитих була приблизно однаковою), були вільними від панщини, бо за військову службу мали власну землю. Але незабаром із козацької старшини склалась нова шляхта, богатство якої збільшувалось не тільки завдяки кар’єрі та вигідним шлюбам. Склались сім’ї, що були прийняті – „під бунчук”, тобто користувалась гетьманським захистом. Універсал на бунчук, отриманий від Генеральної військової канцелярії, а потім від Малоросійської колегії – надавав перевагу в судах, де зневажалось козацьке право старовинного товариства Війська Запорізького.
Якою була Городня наприкінці існування сотні, можна відповісти цілком достовірно.
За данними „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.), в Городні нараховується 149 дворів, 205 хат. Більшість дерев’яних хат вкрита соломою. Обивателі Городні: шляхетство (дворяни) – 8 чоловік, різночинці – 14, протопоп – 1, намісник – 1, попів – 3, диякон – 1, виборні козаки – 9 дворів та 17 хат, підпомічники – 27 дворів та 35 хат, козацькі підсусідки (підсусідки - це селяни, які не мали ні землі, ні хати) – 4 двори та 9 хат, рангові посполиті – 41 двір та 45 хат, різночинницькі підсусідки – 87 дворів та 99 хат. Згадуються також мастерові: ковалі – 5, слюсарі – 2, шевці – 6, чоботарі – 7, м’ясники – 7.
В „Чернігівського намісництва топографічному описанні” (1786 р.) повідомляється, що в Городні 1650 жителів (786 чоловічого полу та 864 жіночого полу): купців – 32 (14 ч., 18 ж.), міщан – 787 (387 ч., 400 ж.), козаків – 162 (84 ч., 78 ж.), селян володільницьких – 556 (236 ч., 320 ж.), священо- та церковнослужителів – 53 (29 ч., 24 ж.). В числі жителів Городні такі фахівці: живописці або маляри – 2, столяр – 1, м’ясники – 6, чоботарі та шевці – 13, кравці – 3, булочники – 17, цирюльники або брадобреї – 2, колесники – 4, кожевники – 3, слюсар – 1, коваль – 1, гребенник – 1, бондарі – 3, гончар – 1, ткач – 1, винокури – 7.
Житлових будинків в Городні – 190, із яких казенних – 3, а лавок – 42. Річку перегорожували 2 греблі з 8 колами та 4 коморами. Вітряних млинів – 5. Всіх споруд в місті – 244.
Будинок сотенного Городнянського правління складався із двох покоїв, за тодішнім висловлюванням. В одній будівлі знаходилась караульна, а в другій амбар для продажу казенної солі. А ще були партикулярні будинки більше двох покоїв.
Оскільки Городня була головним містом сотні, то і просторі будинки у місті належали головним чином військовій старшині. Зокрема, бунчуковим товаришам – Василю Ждановичу та Григорію Дубовику, осавулу полковому – Івану Дубовику, сотнику – Василю Миткевичу, роїщанському сотнику – Івану Нехаєвському, військовому товаришу – Семену Миронову та значковим товаришам – Якову Довгалю та Івану Лопатку, військовому та полковому канцеляристам – Осипу Лопутку та Дем’яну Бортовецькому, возним – Осипу Холодовичу та Оксентію Понищатенко, можливо, тому самому, що був пізніше полковим суддею і збудував в 1781 р. Свято-Миколаївську Церкву. Ще кілька будинків були власністю протопопа Григорія Рогаля та священників Семена Дейнеки і Мойсея Холодовича.
Присутствені (адміністратівні) місця, кількістю – 7, знаходились над річкою на розбитому городищі. Для дворян, купців та міщан існували: повітовий суд, дворянська опіка, нижній земський суд, міський магістрат, сиротський суд, словесний суд та загальна шестигласна міська дума. Присутніх лиць – 25, посад – 9: городничий, стряпчий, казначей, землемір, повітовий предводитель дворянства, міський голова, міський староста, штаб-лікар та лікар на місці доктора. Городничому підчинявся штатної роти обер-офіцер та штатна військова команда із піших солдатів та драгунів, якими командували десяцькі та соцькі із міських обивателів. Їх обов’язок: „Збереження благочинія, тиші та цілістності міста”. Духовне правління із протоієрея та священиків судило духовні діла.
Для більшості жителів, за відсутністю в містечку виробництва, головними зайняттями були: хлібопашество, чому сприяло розташування міста на рівному та трохи підвищеному місці та наявність пахотної землі, винокуріння та торгівля.
Торгівля була представлена кількома видами і у вигляді лавок з красними і дрібними товарами; продуктами, напоями та м’ясом, і у вигляді щорічних тижневих ярмарок: на день Петра і Павла 12 липня і в день Преподобної Параски 27 жовтня. І нарешті в формі щосуботніх торгів. Ярмарки в ці дні відбувались в Городні ще і у ХХ столітті. Учасниками їх були, як жителі Городні та сусідніх сіл, так і приїжджі торговці: з Чернігова, Ніжина, Стародуба, Березни, Седнева, Семенівки; та поселень старообряців: Климова, Добрянки, Єленки; з околичних поселень, з Білорусії та Росії. Ярмарки відбувались 4 рази в рік. На Параскевієвській ярмарці продавалось товарів на суму 13610 карбованців, а на Георгієвській – 8000.
Якщо розглядати асортимент товарів, то він був для тогочасної кількості жителів величезним. Добрянські купці приїжджали в Городню з милом та вичинними шкірами; купці з Могильовської, Орловськї та Курськї губерній: із хлібом, медом, сіллю, рибою, дрібним красним товаром, дерев’яним, скляним та глиняним посудом, лісом, залізними та мідними виробами. Продавались на ринку і місцеві вироби. Щоб мати шматок хліба – в Городні та сусідніх ринках, наприклад, в Седневі – мусили вести торгівлю не тільки городнянці, а й жителі сіл, де головним зайняттям було хлібопашество та жителі лісових сіл. У другій половині ХІХ ст. (1874 р.) – коней, за якими в Городню приїзжали навіть з Мінської та Могилівської губернії, та худоби продавалось до 1000 штук.
Якщо раніше засоби для існування в багатьох випадках давала та ж сама горезвісна продукція – винокуріння прогресувало, а хліб став головним довізним товаром, що завозивсь з Єлізаветграду (тепер Кропив’янський), Севська, Курська та Орла, то наприкінці ХVIII ст. приватне винокурення було знищено. Це було щось на зразок сучасного самогоноваріння.
Відкриття Чернігівського намісництва, пов’язане з ім’ям П.О.Рум’янцева-Задунайського, відбулось 19 січня 1782 року. Генерал-губернатор граф Рум’янцев став називатись „Задунайським” за перемогу над Османською Імперією, після якої почався її занепад. Підписання миру відбулось прямо на шкурі полкового барабану в с. Кючюк-Кайнарджи (Туреччина), зайнятого його військами (1774 р.). Перший чернігівський намісник у 1782–1796 роках А. С. Милорадович, нащадок М. І. Милорадовича – раніше був губернатором в другій Малоросійській колегії (1779–1782). Володіння Милорадовичів – Любеч та Н. Борововичі увійшли до складу Городнянського повіту.
„Всевисочайшим указом від 19 генваря 1782 р.” Катерини II – із 7 козацьких полків (Чернігівський, Стародубський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Лубенський, Гадяцький) були створені: Чернігівське, Новгород-Сіверське та Київське намісництва. Чернігівське намісництво складалось із 11 повітів: Чернігівський, Городнянський, Березненський, Борзненський, Ніжинський, Прилуцький, Гадяцький, Глинський, Зеньківський, Лохвицький, Роменський. Якщо в Чернігівському полку було 6 міст (Чернігів, Ніжин, Прилуки, Борзна, Ромни, Гадяч), то з відкриттям намісництва міський статус ще отримали: Городня, Березне, Глинськ, Зеньків та Лохвиця.
„Високомонарші грамоти” Катерини II надали Городні 3 травня 1783 р. такі ж „вигоди і переваги”, які мали: Київ, Чернігів, Ніжин та інші міста. З 21 квітня 1785 р. в розпорядження Городні перейшли як землі, так і прибутки, що раніше збирались на ранг чернігівського полковника та в казну імператора.
Встановленню на Гетьманщині законів Російської імперії сприяло обрання багатьма представниками козацької старшини – Росії, як міста служби, де було багато можливостей зробити кар’єру. Так, Ф.К.Курико (1755–1785) – вихідець із с. Хотівлі, після закінчення Чернігівського духовного колегіуму – навчався у Москві, в школі при генеральному госпіталі та в університеті – тут він став професором, коли у 1780 р. захистив в Голандії докторську дисертацію – викладав: мінерологію, зоологію, ботаніку і фізику. А син чи не першого судді повітового суда Семена Дубовика – Ілля за царювання Олександра I та Миколи I дуже довго служив в російському Міністерстві закордонних справ.
А селяни Гетьманщини стали кріпаками і втратили можливість піти від пана. Раніше ІІІ Литовський Статут дозволяв посполитим, які не мали боргів, піти від землевласників, залишивши хату і майно пану.
Перепис жителів Гетманщини та збір данних про них здійснювався для з’ясування, які у них є прибутки та майно – для визначення податків, а також для визначення напрямків розвитку господарства. Так виник Рум’янцевський опис – „Генеральний опис Малоросії” (1765–1769), а потім – „Описання Чернігівського намісництва” (1781 р.) Пащенка та „Чернігівського намісництва топографічне описання” (1786 р.) Шафонського. Шафонському також, можливо, належить „Скорочений історичний опис Чернігівської губернії взагалі та всякого міста окремо”, підготовлений для Рум’янцева, як конспект.
Д. Р. Пащенко, причетний, як до створення Чернігівського намісництва, так і Городнянського повіту – був призначений секретарем першого департаменту Чернігівського губернського магістрату, а потім обраний суддею Городнянського повіту. З 1 травня 1797 по 1798 р., згідно – „Указу Його Імператорської Величності Павла I”, Д.Р.Пащенко був визначений членом одного з особливо встановлених судів. А це протеже Павла відкрило в свою чергу йому шлях до обрання підкоморієм дворянством Городянського повіту.
Городянський повіт порівняно з сотнею збільшився в декілька разів за рахунок приєднання поселень Седнівської, Ройської, Любецької та Білоусівської сотень Чернігівського полку, а також Топальської сотні Стародубського полку. Всього у складі повіту були об’єднані 204 населених пункти: місто – 1 (Городня), містечки – 2 (Любеч та Седнів), села – 52, слободи – 12, деревні – 88, хутора – 42, рудні – 2, гути – 3, паперові заводи – 2.
Якщо в Городнянській сотні нараховувалось 10370 жителів чоловічого полу, в повіті їх – 27731: козаки виборні (588 хат), козаки підпомічники (1242 хати), міщани (74 хат), посполиті коронні (887 хат, в т. ч. рангові посполиті); посполиті володільницькі, різночинницькі, козацькі та підсусідські (5358 хат). Всього хат – 8149. За данними ревізії 1782 р. в повіті вже 30353 жителів (29513 сільських та 810 міських): козаків – 21 %, підданих – 70 %, підсусідків – 2,5 %.
Відомі також данні з врахуванням жінок. Всього в повіті, без врахування дворян – 60808 жителів (31057 чол. полу та 29751 жін.): купців – 770 (465 ч., 305 ж.), міщан – 546 (304 ч., 242 ж.), козаків – 14365 (7218 ч., 7147 ж.), казенних селян – 9054 (4666 ч., 4388 ж.), володільницьких селян – 35378 (18049 ч., 17329 ж.), священно- та церковно-служителів – 695 (355 ч., 340 ж.).
