№ 8 (19). 

Моложавська сільрада–II.

Населені пункти у XVIII – XX ст. 

1.Моложава,

хутір ХІХ або ХХ ст. ?

2.Васильків,

хутір на р. Лютіж.

3.Завод винокуренний

на р. Лютіж.

4.Млин на 1 коло

на греблі на р. Лютіж.

5.Невкля,

слобода при р. Невкля.

6.Студенець,

хутір при р. Смяч.

7.Смяч,

хутір на р. Лютіж

8.Картовецьке,

хутір ХІХ або ХХ ст.

9.Залісся (Камянка),

хутір ХІХ або ХХ ст. ?

10.Лютіж,

хутір ХІХ або ХХ ст. ?

11.Минаївщина,

хутір ХІХ або ХХ ст. ?

12.Перерост,

хутір ХІХ або ХХ ст. ?

13.Черецьке,

хутір ХІХ або ХХ ст. ? 

Невкля – І

Найдавніші поселення, відкриті археологами в Городнянському краю, належали племенам кам’яного,  бронзового і залізного віків.  Одна з стоянок мисливців, які полювали на мамонтів біля  льодовика в період пізнього палеоліту, знайдена недалеко від с. Клюси (ще в сер. ХХ ст. с. Клюси було у складі Городнянського р-ну).

Більшість археологічних знахідок кам’яного віку належить до його останнього періоду – неоліту, одне із найважливіших досягнень якого – виготовлення керамічного посуду. Із кременя виготовлялись вістря для стріл, ножі, різаки для розкроювання шкір, сокири, тесла та різні інструменти. Значна частина Полісся довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, а потім настало потепління; слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики. Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV– III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. Землі їх племен простирались до Уралу. Можливо, вони були предками фінських племен. Поселення кам’яного віку не твк далеко від Невклі – поблизу Дроздовиці і Диханівки („Дроздовиця–1” (пос. доби неоліту кам’яного віку) – в 1 км на півд. від півд. окраїни с.Диханівка) та біля інших сіл.

Невкля – ІІ

Коли наприкінці ІІІ тис. до н. е. почалось виготовлення виробів із бронзи (сплав міді та олова) – стався перехід до бронзового віку; з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир – вони потіснили на Поліссі фінські племена та виникло нове об’єднання. Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських та германських народів. До об’єднання із якого виник слов’янский етнос, увійшла частина давньобалтських та германських племен. Кераміка середньодніпровської (XXVI–XV ст. до н.е.) культури ранньої бронзи, прикрашена лінійним, „мотузковим” і „ялинковим” орнаментами, „зубчатим” штампом, рядами вдавлювань та розчесами. Для кераміки сосницької (вперше знайдена біля Сосниці Чернігівської обл.) і лебедівської культури характерні прикрашення „мотузковим”, лінійним і геометрічним орнаментами, „колючим дротом”, вдавлюваннями по краю і шийці вінчика, зубчатим штампом і розчесами. Поселення бронзового віку: „Ковалівське”: пос. епохи бронзи (сосницька культура), ранньозалізного віку (милоградська культура) – на півн. заході від півн. окраїни Тупичева, на прав. березі р. Крюкова, на півдні від озера; „Глощинкове Поле” (пос. (II–I тис. до н.е.) епохи пізньої бронзи – ранньозалізного віку) – в 1 км на півд. захід від села, в поймі р.Замглай, в ур. Глощинкове поле.

Невкля – ІІІ

Перші поліські культури залізного віку: милоградська (VII–I ст. до н.е.) та юхновська (IV–II ст. до н.е.). Належали вони предкам балтів і, можливо, слов’ян. Милоградська культура, можливо, належала неврам, а юхновська – будинам або меланхленам, які, за повідомленням давньогрецького історика Геродота, жили на півночі від земель скіфів. Посуд милоградської і юхівської культур прикрашався вдавлюваннями та „перлинним” орнаментом. Вперше такий посуд знайшли на городищі поблизу д. Милоград (Речицький р-н), а перше городище юхнівської культури – поблизу с. Юхнів (Н.-Сіверський р-н). Поселення ранньозалізного віку недалеко від Невклі: „Тупичів–3”: пос. епохи бронзи, ранньозалізного віку – в 500 м на півд. схід від Тупичівського лісництва. Для кераміки наступної культури залізного віку – зарубинецької (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), відкритої поблизу с.Зарубинці (Черкаська обл.), характерні прикрашення нігтевими вдавлюваннями або орнаментом „виноградне гроно”. Історикам Римської імперіі в ті часи, коли була зарубинецька (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) відомі племена венедів, яких визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит та Птолемей. Не так далеко городище в ур. Городок: раннього залізного віку типу милоградської культури (ІХ ст. до н. е. – ІV ст.) болотного типу (120 х 110 метрів) – в 3 км на півд. захід від с. Гніздище і в 1 км від х. Картовецький – городище в ур. Городок.

Городища в с. Гніздище занесено в Державний реєстр пам’яток національого значення України.

Невкля – ІV

Серед племен черняхівської культури (II–IV ст. н.е.), які в IV ст. пережили нашестя гунів, були слов’яни – анти, які дійшли від Дніпра до Дуная і створили пеньківську культуру (V–VIII ст.).

Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вважають ранньослов’янскими племенами. На їх поселення Правобережжя Дніпра схожа частина поселень Лівобережжя. Київська культура (IV–V ст.) була, ймовірно, ранньослов’янською або балтською. Поселення „Тупичів–4” (пос. ранньослов’янського часу (ІІ–V ст. н. е.) – в 1,6 км на півн. захід від півн. окраїни села.

Невкля – V

Про сіверян, наступних жителів Полісся, „Повість минулих літ” Нестора літописця повідомляє, що вони: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ” . 

Довгий час (до І пол. ІІ тис. н.е.) сіверяне підтримували зв’язки з в’ятичами та радимичами.

За даними білоруського археолога О.А.Макушнікова, кордон між сіверянами та радимичами проходив по болотах, що на півдні: від р.Терюхи, притоки Сожу і Тетеви; приток Снову – цей кордон співпадає з теперішнім кордоном між Чернігівською та Гомельською областями.

Невкля – VI

Давньоруські поселення, що існували в Городянському краю, входили до складу прикордонної волості – Сновської тисячи. 

Недалеко від Невклі:

1. „Тупичів–1”: поселення давньоруського часу, зайняте городами, поселення XVI – XVIII ст.  – в півд.-захід. част. села.

2. „Тупичів–2” (давньоруське поселення) – в 1 км на захід від селища „Тупичів–1”, на прав. березі р.Крюкова, зайняте городами.

3. Кургани.

Курганні могильники в різних частинах села, пов’язані з селищами „Тупичів–1” і  „Тупичів–2”.

 Із групи курганів, що була в півн.-захід. част. села, в 240 м на півн. схід від вул. Шевченко і на сході від кладовища, збереглись 2 кургана: насип (вишина 0,4 м, діаметр 20 м) –  в 60 м на півдні від кладовища; курган  на колгоспному полі (вишина – 0,4 м, діаметр – 20–25 м) – в 570 м на південний схід від вищезгаданого кургана; 2 кургана із цієї групи були знищені.

 Ще 2 кургана (висота 0,8 м, діаметри 10–12 м) знаходяться на півд. окраїні села, в 300 м на півд. схід від селища „Тупичів–1”.  На півночі від вищезгаданих курганів знаходиться ще один насип – в 200 м на півд. захід від селища „Тупичів–1”; 2 кургана в цій місцевості не збереглись. Курган в 700 м на північ від селища „Тупичів–2” теж не зберігся.

„Гради многи им-же несть числа” були знищені під час війни з монголо-татарами. Кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві у ці часи зменшилась майже в 25 разів!