ГЛАВА ШОСТА

КОЗАЧЧИНА

         Гетьманщина – держава, що виникла в ході національно-визвольної війни,  чисельність населення якого досягала 1,4–1,6 мільонів чоловік, – існувала з року 1648 по 1782 рік. 

  Ще в кінці ХVI сторіччя (1594–1596 рр..) вибухнуло одне з найбільших повстаннь під проводом Северина Наливайка. Повстання  всюди знайшло собі повсюди прихильників, за якими і стало відоме, як  народне повстання проти гніту польських, литовських і білоруських феодалів.

   В цій збройній боротьбі проти шляхти в ХVI сторіччі згадується і Городня. В одному з розділів „Історії запорізьких козаків” Дмитра Івановича Яворницького (1850–1940 рр..) розповідається про переслідування передового загону Северина Наливайка переважаючим чисельно військом литовського князя Радзивілла у прикордонній з Городнею місцевістю.

  З Речиці Наливайко, який вважав себе правим у всіх своїх справах, написав листа королю Сигізмунду Августу–III. В цьому листі він викладав королю у всіх відношеннях помірні пропозиції: примірити всіх непокірних людей, але для цього просив короля відвести козакам для поселення пустош між Бугом і Дністром, на татарському і турецькому шляху, між Течинею і Очаковим – на відстані 20 міль від Брацлава, де: „від створення світу ніхто не проживав”. Дозволити самому Наливайку побудувати особливе місто із замком, зробити його центром усього козацтва, видавати козакам „стації”, податок на утримання розквартированих військ, призначити над ними гетьмана, а в Січі тримати лише помічника гетьмана.

   Після всього цього Наливайко обіцяв королю тримати у повній покорі всіх „стаціонних” козаків. Нових осіб, що приходитимуть до них, або ж зовсім не приймати, або ж повертати назад, обрізавши їм попередньо носа і вуха. Всім баннітам безумовно відмовляти у прийманні у козацьке військо, не вимагати „стацій” з України, а посилати за купівлями борошна та бойових снарядів у міста Білорусії.  

   Для початку всього цього Наливайко просив від короля 2000 чоловік. Але в додаток: сукна і грошей в такому ж розмірі, як виплачується татарам на службі у короля чи королівським жовнірам.  

   Як і слід було сподіватися, польський король залишив цей лист-ультиматум без відповіді. Ні бачити хороброго С. Наливайка гетьманом козацтва, що вже почав визволяти Білорусію, ні вирівнювати козаків у правах навіть з татарами – не входило в його помисли. Отож, не одержавши королівського ні „за”, ні „проти”, Наливайко, залишивши Речицю, пройшов через Турів та Городню і наприкінці січня 1596 р. розташувавсь в маєтку К. Острозького, колишнього свого воєначальника, в надії залучити відомого своїми виступами на захист Православної Церкви князя на боротьбу з магнатами. Але князь зайняв нейтралітет.