Відомості, зібрані для цієї книги, для яких в ході роботи виникла назва – Городністика – розраховані на продовження,  на відновлення інших данних про Городнянський край, як перебачає відкриття нових елементів таблиця Менделєєва.            

Продовжити Городнянський літопис та додати нові відомості можна, написавши на адресу: 

gorodnianin@gmail.com  

Тел. (066) 253-56-36 

Словник видатних імен Городнянщини –  біографії людей, доля яких пов’язана з  Городнянським краєм, – склав М. І. Євсієнко.

   Відомості, зібрані для цієї книги, для яких в ході роботи виникла назва – Городністика – розраховані на продовження,  на відновлення інших данних про Городнянський край, як передбачає відкриття нових елементів таблиця Менделєєва.

    Продовжити Городнянський літопис та додати нові відомості можна, написавши на адресу:

gorodnianin@gmail.com

Тел. (066) 253-56-36

   Словник видатних імен Городнянщини –  біографії людей, доля яких пов’язана з  Городнянським краєм, – склав М. І. Євсієнко.

   Якщо 1 Січня 1947 р. у складі Чернігівської області  було: 3 населених пункта з обласним підпорядкуванням (Чернігів, Ніжин, Прилуки), 3 міста районного підпорядкування (Бахмач, Щорс, Новгород-Сіверський) та 15 селищ міського типу (Березне, Бобровиця, Борзна, Городня, Добрянка, Ічня, Козелець, Короп, Корюківка, Ладан, Мена, Остер, Радуль, Семенівка, Сосниця), а також  39 сільських районів та 761 сільради – то в 50-х роках міський статус також надається деяким іншим населеним пунктам.

   На підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1956 р. („Положення про порядок віднесення населених пунктів до категорії міст, селищ міського типу і робітничих селищ УРСР”) вперше з 1937 р. в Чернігівській області з’явилось 7 нових міст.

    Городня отримала міський статус рішенням Виконкому обласної ради депутатів трудящихся від  29 липня 1957 р., не зважаючи на те, що для отримання міського статусу в Городні не було необхідних 10 тис. жителів і достатньої кількості  робочих та службовців.

       Але незабаром частина районів була розформована: 21 січня 1959 р. – Тупичівський та Добрянський, а 30 грудня 1962 р. – Городнянський та Любечський; а область поділена на 12 районів. У цьому ж році створена   Городнянська промислова зона, а Городня стала містом обласного підпорядкування. Та вже 4 січня 1965 р. Городнянський район був відновлений.

  Якщо Городнянська міська Рада перебралась з одного із будинків Писарєва в інший його будинок, то для Городнянської районної Ради, редакції газети, а також інших установ  на поч. 80-х років побудували 4-х поверховий будинок.  Райкоми компартії та комсомолу отримали новий будинок ще у 50-х роках.

       Розвиток промисловості в Городні, яка в значній мірі була пов’язана із сільським господарством, отримав продовження. В промисловості найбільше значення мала така продукція: лісові матеріали, спирт, та цукор. Виявилось воно спочатку у відкритті артілей.

Назва  районної газети довгий час була пов’язана з сільським життям та в зв’язку з цим декілька раз змінювалась:  „Знамя Советов”, „Комунар”, „Вперед”, „Колгоспний промінь”, „Сільські Новини”, „Новини Городнянщини”. 

   Друкарня в Городні відкрилась ще наприкінці ХІХ ст. – після Лютневої революції тут виходили „Известия Городнянского уездного комитета”, перша газета Городнянського повіту.

   Різноманітні вироби виготовляли промислово-коперативні артілі Городні: вози та колеса („Червоний ходар”), торф („Поступ”), цеглу, швейно-шевські вироби („Труд”), кондитерську та м’ясну продукцію „Червоний харчовик”) та інші вироби на суму 1 млн. карбованців.

  Так, артіль „Червоний ходар”,  із якої після війни в Городні розгорнувся обозний завод, виникла із навчально-виробничних ремісничих майстерень клепання заліза у 1928 році.     

     В  1970 р. поет  Абрам Ісакович Кацнельсон (1.01.1914–21.09.2003), вихідець із Городні,  а в роки війни – військовий кореспондент,  згадував:

В сорок п’ятім в травневому Відні

я побачив поліський наш віз.

У краї ті — далекі й нерідні —

він проїхав без мита і віз.

Із частинами нашого війська

сто доріг подолав, сто мостів.

І тепер у столиці австрійській

барабанно отак гуркотів.

Весь квартал був тим гуркотом повен,

той квартал, де будинок, в якім

жив, творив колись Людвіг Бетховен

в геніальнім шаленстві своїм.

Та поліських возів наших звуку

не записано в жодній з сонат.

Ще й підковами лунко по бруку

стукотів наш гнідий Росинант.

Хоч стомивсь, та ступав граціозно.

Де зростав він? Придибав звідкіль?

Воза ж, певно, робила обозна

із Городні моєї артіль.

Знаний ще з оперет, з декорацій,

Відня світлий помпезний пейзаж,

фешенебельні жовті палаци —

і от раптом такий екіпаж.

Здивувавшись сама цьому диву,

злізла з воза дівчина-сержант

і коневі вплела в чорну гриву

із сатину червоного бант.

Я дививсь на коня цього й воза,

слухав марш тріумфальний коліс.

Що ж, можливо, комусь воно й проза,

                              а мені ж був як пісня той віз...

   А однією з перших публікацій ще нікому тоді невідомого А.І.Кацнельсона була стаття від 16 лютого 1934 р. в журналі „Більшовик” про початок  роботи в Чернігові  радіостанції  „РВ-86”.

  Незабаром за радіомовленням з’явилось телебачення, яке вже безпосередньо дозволило спостерігати за багатьма видатними подіями, якими запам’яталось ХХ століття.  Так, 11 серпня 1965 р. відбулась перша пряма трансляція із космосу. Телеглядачі побачили вихід у відкритий космос О. Леонова, його роботу за бортом та повернення до космічного корабля.  

    Космонавтами  стали також і декілька випускників Чернігівського ВВАУЛ, які здійснили свій перший вильот на аеродромах: Городня та Добрянка.

  Зростання Городні та розбудова міста в значній мірі пов’язана з телезаводом „Агат”. Завод „Агат”, що почав працювати  в Городні у 1969 р. в будівлі колишньої тюрьми, був філією московського телевізійного заводу „Рубін”. Кадри для заводу проходили підготовку як у Москві, так і в Городні на заводі. Першим директором заводу „Агат” став О. К. Дудко – головний інженер обозного заводу.

    Передачі кольорових телепрограм почались у 1968 році. Слідом за чорно-білими телевізорами „Рубін–106”, у 1967 р. з’явились перші кольорові телевізори „Рубін–401”, а потім „Рубін–402”, у 1969 р. – вони вже в продажу у магазинах Чернігова, а згодом  і в Городні. 

    Якщо у 1961 р. в Чернігівській обл. було 8 тис. телевизорів, то у 1981 р. їх вже 240 тисяч. У 1980 р. в Чернігові почав працювати дециметровий телепередавач. До 1-ї програми „Центрального телебачення” на 6 каналі та 2-ї програми „Республіканського телебачення” на 11 каналі, додалась ще 3-я – „Республіканська програма”.

   У 70-х роках  почалось чи не найбільше за весь час існування Городні будівництво – заводських будівель по вул. 1-го Травня, а також 5-поверхового житлового будинку по вул. Чорноуса та заводських гуртожитків по вул. Радянській, які були заселені у 1978 році. 

  Із присвоєнням заводського статусу, „Агат” отримав певну самостійність, зокрема можливість на власний розсуд розпоряджатись значною частиною заводських коштів. Наступним директором телезаводу на поч. 80-х  років став М. В. Заболотнев. Філія заводу відкрилась в с. Дібрівному.

   Телезавод отримав землі бригади колгоспу ім. Попудренка у Травневому – з підсобного господарства  на завод стали надходити: м’ясо, молоко та масло.

  Чисельність робітників заводу на початку 90-х років досягає близько 2500 чоловік. Нові багатоквартирні будинки побудовані по вул. Чорноуса та вул. Чумака, а наступним став  9-поверховий житловий будинок по вул. Радянській. Загалом – близько 500 квартир. Будуються також нові магазин та дитячий садок.

В центрі – О.К.Дудко. 9 травня 1971 р., Городня.

В верхньому ряду зліва-направо: Д. Є. Коржавін, А.Ф.Гуща, П.Шихуцький, І.А.Кучерявенко, М.Кучерявенко, М.Биховець, ?, ?

В нижньому ряду зліва-направо: М.Гайдар, А.П.Мажуга, ?, О.К.Дудко, В.Плотніков, Удовіченко, М.Головачов

О. К. Дудко”, головний інженер механічного заводу, –перший директор „Агату  на будівництві майбутнього телезаводу.

Подальше зростання Городні 

     Житлово-комунальне господарство та мережа котелень і теплотрас розбудовувались разом із зростанням Городні. Значно збільшилась потрібність у водопостачанні, а також виникла необхідність організувати вивезення сміття та прокласти каналізацію.  У 80-х роках здійснюється підключення міста до газопроводу.

     Промисловість района складалась із заводів, як з давньою, так і з новою історієй.        

1) Держлісгосп,  міжколгоспний лісгосп та лісництво.  У 1936 р. ліспромгосп був реорганізований в держлісгосп. В 70-х роках почав працювати нижній склад. 

Різноманітна рослинність, частину якої привезли в Городню з інших міст, була посаджена у 70-х роках в дендропарку, проект якого розробив агроном  П. О. Дольський.

2) Механічний завод – в 20-х роках колісники створили  артіль, куди згодом увійшли інші обозні майстри. Незабаром артіль „Червоний ходар” стала обозним заводом, а згодом – механічним.  Багато років директором обозного заводу був Ю.Ф.Мельник – у партизанському загоні ім. Пархоменка він був комісаром.

На обозному заводі працював М. Ф. Павлусенко (нар. 16 травня 1933 р., с. Картовецьке) – молотобійцем в промартілі „Червоний ходар” (1949–1952), в 1957 р. він закінчив Тамбовське училище льотчиків ім. М. Раскової,  а у 1965р. – Київську консерваторію. Заслужений артист Молдови.

      Хоч таких заводів, як механічний завод в Городні, залишалось всього тільки декілька, тому продукція цього заводу цінилась далеко за межами Городнянського краю – виробнитва возів і колес не давало прибутків, достатніх для виконання планів, які постйно збільшувались.  

       Н. Мерц згадує, що у 1973 р. директор заводу П. П. Солонець та гол. інженер М.Ф.Федосеєнко дали завдання І.В.Киселю організувати на заводі нове виробництво. Незабаром почалась співпраця з  Чернігівським радіоприладним заводом. Перші фахівці для нового радіоприладного цеху обозного заводу готувались в Чернігові близько півроку. У 1987 р. майстром цеху став В.В.Снегірьов. Цех закрився у 1997 р. – останньою продукцієй були блоки живлення для кольорового телевізора. 

      В Городні виготовлялись складні секретні вироби для використання в пристроях війскового призначення, зокрема космонавтики. Найближчий пункт спутникового зв’язку знаходився поблизу Чернігова – в смт Сновянка. 

3)  Льонозавод  – на поч. 30-х років  в Городні відкрився пенькозавод. Технічні сільськогосподарські культури – льон та конопля були культурами, вирощуванню яких в районі приділяли особливу увагу. 

Довгий час директором заводу був М. П. Бабаєв (19.11.1925–1.12.2016). Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденом Червоної Зірки  – був поранений настільки важко, що вдома отримали похоронку. Завод в Городні був в числі кращих льонозаводів. 

В. І. Луговська (нар. в 1938  р.). Сортувальниця волокна – нагороджена орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапору  та орденом Знак Пошани.  

4) Маслозавод  –  теж відкрився ще в довоєнні роки. Один із цехів завода був у Тупичеві – тут виготовляли сир. 

С. Є. Шахунов (1919 р.  Курська обл. – 1991 р., Новгород-Сїверський). Був учасником Фінської війни. Майстер  маслозаводу з 1946 р. – у 1972 р. запатентував власний винахід – новий  рецепт  твердого сиру.

 Р. А. Мажуга (Кривошеєва) (19. 05. 1932 р., Корюківка – 2002 р., Городня). Робітниця маслозаводу –  у 1981 р. нагороджена орденом Леніна. Масло, що виготовлялось на заводі, отримало „Знак якості”.

 5) Завод продтоварів – ще в довоєнні роки в Городні відкрився харчокомбінат. До цього працювали артілі „Червоний харчовик” і „Труд” та цехи кудельної промисловості, побудовані  на поч. ХХ ст. в Городні та В. Городні. Один з них, на території бані, існував до 70-х років минулого століття.   

6) Хлібокомбінат  – у 1990 р.   старий хлібозавод замінив новий потужний завод.

В. О. Барковська (Люба) (нар. 17.12. 1938 р.,  х. Площанськ Кремінського р-ну Луганської обл.). Засл. працівник сфери послуг України (1999 р.), нагороджена орденом Трудового Червоного Прапору. Директор хлібозаводу у 60–80 роках, а згодом директор нового хлібокомбінату – СП „Виробничо-торгівельне об’єднання”. 

7) Торфопідприємство – ще в 20-х роках торф в Городні добувала артіль „Поступ”. 

8)  Цегельний завод – цегельний завод в Городн був в старину, з того часу залишилось декілька кар’єрів.

9) Побуткомбінат – артіль, що виготовляла одяг та взуття, існувала  в Городні  ще в 20-х роках.

10) Комбікормовий завод – побудований в 70-х роках.

11) Асфальтовий завод – також побудований в 70-х роках.

12) Телезавод „Агат” – у 1969 р. в Городні відкрилась філія телезаводу „Рубін”, що у 1976 р. отримує статус заводу. В 1989 р. виробництво  досягло рівня, який дозволив перейти від випуску телевізійних блоків до випуска кольорового телевізора. 

Городня була  єдиним районним центром, де рівень виробництва на телевізійному заводі дозволив у 1989 р. почати  виготовлення кольорових телевізорів – „Агат”. 

    Лісове господарство безпосередньо пов’язаніо із залізницею, а також: хлібоприймальне підприємство, нафтобаза разом з автозапровочною станцієй і торгівельна мережа. 

Для залізничного вокзала та для автостанції, що почала працювати у 50-х роках, у 60–70 роках побудували нові будівлі, а також формуються: автоколона та автотранспортне підприємство. За стан автомобільних доріг відповідала шляхова  дільниця. 

    Прокладення електромереж, мереж радіомовлення, мереж зв’язку і телефонних мереж, що почалось відразу після війни, викликало необхідність будівництва у 70-х роках нових споруд для району єлектромертеж, а також для поштового відділення. В нових будівлях розмістились також статистичне управління і інформаційно-обчислювальни центр. 

   Відкрились ремонтно-будівельні дільниці, майстерня по ремонту електротехніки та станція технічного обслуговування у 80-х роках теж отримали нові будівлі.

     Новий кінотеатр відкрився в Городні на поч. 60-х років, а а в 1983 р. відкрився новий будинок культури, де розмістилась бібліотека, а також працюють різні творчі колективи.

Пожежна охорона у 60-х роках розмістилась в нових приміщеннях, відділення міліції – у 80-х роках.

Якщо банк, а також податкова інспекція залишились в старих будинках, ощадкаса у 80-х роках розмістилась в новому приміщенні.

     Торгівля, яку об’єднувало споживче товариство,  збільшується за рахунок відкриття торгівельного  центра. У мережі громадського харчування з’являється новий ресторан.

    На потреби  сільського господарства, яке в усі часи було важливим в житті Городнянського краю, також працювала „Сільгоспхімія”.  Підприємство займалось виготовленням та постачанням добрив, для чого використовувало, як мінеральні добрива, так і місцеві поклади торфу – було в числі кращих в Чернігівській області та  Україні. 

Радгосп „Росія” (сільскогосподарських угідь –5362 га, в т. ч. 2368 га пахотних земель; великої рогатої худоби – 2000 голів на фермах; тракторів – 20, комбайнів – 12, автомашин – 15) – створений в 1965 р. із  колгоспу „Труд”, який у 1965 р. об’єднав гніздіщенський колгосп „Перемога”  та городнянський колгосп ім. Жданова  – у 1950 р. в цей колгосп увійшли  артілі „ІІІ Інтернаціонал”, „Перше Травня” та „Поради Леніна” .

   Данні про сільське господарство наведені І. П. Дудко в „Історії міст і сіл Української РСР” (1972 р.), де також зібрані данні про села.

  В колгоспі  ім. Жданова  на 100 га сільскогосподарських угідь виробництво виросло: молока – до 200 центнерів, м’яса – до 40 центнерів. Зернових  на поч. 60-х років збирали з 1 га – 15 центнерів. Врожайність радгоспу „Росія” в центнерах з 1 га піщаних земель досягла: зернових – 22, картоплі – 160, льноволокна – 8.

І. Є. Лось (нар. в 1941 р.). Агрономом радгоспу „Росія” – під його керівництвом посадили сад радгоспу.

М. С. Москалець (нар. у 1939 р.). Дояр,  за надої молока 4000 кг від однієї корови в рік – нагороджений орденами Леніна (1973 р. і 1977р.) та орденом Трудового Червоного Прапору (1985 р.), засл. працівник сільського господарства України. 

Ще декілька відомих вихідців із Городні:

В. А.  Баженов (нар. в 1941 р. в Городні). Доктор технічних наук, професор, академік, лауреат Держ. премії України, автор багатьох наукових праць  – зав. кафедрою будівельної механіки, директор Київського науково-дослідного інституту будівельної механіки. 

О. В. Виноградський (нар. 27.06.1927 р. в Городні).  Доктор медичних наук – член вченої ради Військово-медичного музею, член правління Ленінградського наукового товариства терапевтів ім. С. П. Боткіна (кардіологічна секція).

Н. Єфіменко. Канд. економічних наук – Київський торгово-економічний інститут. 

Б. Л. Катаманін (нар. у 1903 р. в Городні). Блок Катаманіна – його винахід, який використовується  при будівництві метро і в наш час.

О. І. Кухтенко (11. 03. 1939 р. в Городні – 1994 р.). Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений багатьма нагородами. Доктор технічних наук., академік, лауреат Державної премії України – зав. кафедрою Київського інституту інженерів цивільної авіації, зав. відділом динаміки швидкоплинних процесів інституту кібернетики АН України, видатний кібернетик.

В. К. Маригодов (нар. 14 червня 1930 р. в Городні). У 1962 – 1965 роках під його керівництвом створена перша в СРСР лінія метеорного зв’язку Ленінград – Одеса. Професор кафедри електротехніки та електроніки Севастопольського приладобудівельного інституту, відомий різними винаходами. Із 600 його наукових праць – 24 публікації були в США, Великобританії і  Швейцарії.  

С. І. Потапенко (нар. у 1959 р. в Городні). Канд. філологічних наук  – доцент кафедри філології англійської мови Ніжинського університету.

Городнянська міська рада

Альошинське

П. О. Зайцев (Заєць) (1894 р. – 7. 03. 1944 р.). Генерал-м-р, командир 122 стр. Корпусу – воював на Пулковських висотах під Ленінградом та загинув під Нарвою.

Вокзал-Городня

Павло-Іванівське

Ясенівка

Відомі люди, пов’язані з Городнянським краєм:

1) Тупичівська сільрада

(колгосп ім. Фрунзе – 3228 га)

Л. Я. Онищенко (Карандій) (нар. 12. 10. 1937 р., с. Картовецьке). Доярка, майстер по відгодівлі великої рогатої худоби  –  нагороджена орденами: Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного прапору.

М. І. Павлусенко (нар. 21 09. 1919 р.). Ланкова по вирощуванню льону  –   у 1966 р. їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

М. К. Савенок (нар. 23. 09. 1922 р., с.Ушня Менського р-ну). Агроном, бригадир рільничої бригади, учасник Великої Вітчизняної війни – у 1972р. нагороджений орденом Леніна.

О. С. Феськовець (16. 05. 1940 р.). Механізатор, ланковий – у 1981 р. за високі врожаї картоплі нагороджений орденом Леніна, а у 1987 р. йому присвоэно звання Героя Соціалістичної праці. У 1985 р. – лауреат Державної премії СРСР.

    17 березня 2021 р. виконалось 100 років О. М. Смирнову, уславленому розвіднику. Багато років О.М.Смирнов працював заступником Тупичівського райвиконкому та на протязі майже 20 років був головою Тупичівського колгоспу. Без ноги залишився після важкого поранення. Його дружиною стала медсестра із військового госпіталя.

М. М. Товстиженко, О. М. Смирнов, В. С. Велігорський 

Коли почалась війна, О. М. Смирнов проходив службу в Білорусії. Незабаром став командиром розвідників – в ворожому тилу  розвідники знищували солдат і офіцерів противника, а також – техніку та різні важливі об’єкти.

   У 1942 р., на Кубані, О. М. Смирнов став командиром розвідувально-диверсійного загона. Однією з самих важливих операцій загона Смирнова було захоплення станції наведення Люфтваффе – в районі Туапсе, на горі Гунай. Завдяки цій станції літаки противника не давали змоги ніяким перевезенням по дорогах, а також постійними нальотами завдавали втрат військам. Не зважаючи на те, що сходження на гору не давало можливості взяти достатньо зброї, а ще потрібна була досконала альпінистська підготовка, загін  Смирнова завдання виконав, завдяки чому діяльність ворожої авіації була значно обмежена.

Відомі люди, доля яких пов’язана з Городнянським краєм:

1) Тупичівська сільрада (продовження)

Тупичів

(2943 жителів)

Т. Т. Атрощенко (1917 р., с. Тупичів – 1998 р.,   Чернігів). Вчитель Тупичівської початкової школи, потім директор школи в Чернігові –нагороджена орденом Леніна.

О. Т. Діброва (12 (25). 02. 1904 р., с. Тупичів – 21. 01. 1973 р., м. Київ). Доктор географічних наук – зав. кафедрою економічної географії України, автор багатьох наукових праць і підручників з географії України для середніх шкіл України.

В. Г. Лопухівський (12. 10. 1939 р., с. Тупичів – 9. 03. 1983 р.). Канд. медичних наук – викладач Ковельського медучилища.

В. М. Малець (нар. 23. 09. 1939 р.). Працював: в газеті „Літературна Україна”,  в журналі „Барвінок”,  редактор журналу „Веселка”.

В. В. Стрілко (нар. в 1937 р.). Доктор хімічних наук, професор, член-кореспондент АН України, лауреат Державної премії СРСР – директор Інституту загальної і неорганічної хімії.

С. О. Шелудько (нар. в 1921 р.). Був партизаном. Доктор історичних наук –Московський інститут народного господарства та профактиву.

Ковалівське

Тартак

Тополівка

2) Андріївська сільрада

(колгосп „Комуніст” – 4620 га)

Андріївка 

(За данними „Історії міст і сіл Української РСР” – 500 жителів)

М. В. Хіхлухо (нар. 1956 р.), член Спілки художників, – створив діорами для багатьох музеях, брав участь в реставрації Київського музею медицини та оформленні Київського музею історії Великої Вітчизняної війни.

В. М. Осадчий (нар. 1. 01. 1952 р.).  Майстер спорту з лижних  гонок.

Автуничі

П. І. Пархоменко (нар. 2 серпня 1942 р.). Канд. хімічних наук – Київський інститут нафтохімічних високомолекулярних сполук.

Зоряне

Ломоносове

Старосілля

С. П. Мисник (нар. 20. 01. 1940 р.). Доктор медичних наук, автор більше 80 друкованих праць – Московський медінститут ім. Сеченова.

3) Бурівська сільрада

(колгосп „Дружба” – 3220 га)

Бурівка 

(1277 жителів)

М. І. Дробноход (нар. 14.04.1940 р.). Канд. геолого-мінералогічних наук, професор, академік АН України, віце-президент, головний редактор журналу „Освіта України” – зав.  кафедрою Київського університету, з 1993 р. ректор Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів України. 

А. К. Мойсієнко (нар. в 1948 р.). Доктор філологічних наук. – Київський інститут ім. М. Драгоманова.

Безиків

4) Бутівська сільрада

(колгосп ім. Димитрова – 3097 га)

Бутівка (544 жителів)

В. М. Пінчук (нар. 13. 09. 1934 р.). Канд. медичних наук – Одеський медичний інститут удосконалення лікарів-стоматологів.

Л. І. Сенчура (10. 04. 1919 р.). Вчений секретарь Всесоюзного товариства гідрологічної служби, лауреат Державної премії – працював на дрейфуючих станціях на Північному полюсі.

Здрягівка

Радянське

В. П. Макогон (нар. 1. 01. 1937 р.,  с. Жабчицька Слобода). Кандидат історичних наук – Київський інженерно-будівепьний інститут.

5) Ваганицька сільрада

(колгосп ім. Кірова – 3825 га) 

М. М. Заєць (нар. 1927 р., с. Ваганичі). Бригадир колгоспної тракторної бригади – нагороджений орденом Леніна та іншими орденами. 

Ваганичі 

(1149 жителів)

О. М. Снопок (1918 р. – 1994, Чернігів). Відомий удожник, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений багатьма нагородами – створив понад 700 картин в яких відображені земляки, рідна природа, військові події.

Барабанівське

Вершини

6) Великолиственська сільрада 

(колгосп „Рассвет” – 2466 га)

О. О. Картовецький (нар. 30. 05. 1924 р.).  Голова  колгоспу у В. Листвені –  у 1973 р. нагороджений орденом Леніна.

Г. Г. Лузан (нар. 27. 05. 1927 р.). Тваринник –нагороджена орденами Леніна і Жовтневої революції, учасник Великої Вітчизняної війни.

В. Листвен (1415 жителів)

І. Т. Березинець  (нар. 24. 10. 1941 р.). Ст. л-нт морської піхоти, учасник оборони Севастополя – учасник Параду Перемоги,  після війни працював секретарем райкому комсомолу (1948–1956), а також в райкомі партії (1953–1965) та шкільним учителем.

7) Вихвостівська сільрада

(колгосп ім. Коцюбинського)

М. Г. Білан (нар. 1927 р.) Тракторист – у 1973 р. нагороджений орденом Леніна.

І. М. Потапенко (нар. у 1928 р.). Ланкова по вирощуванню льону і інших сільгоспкультур –  у 1966 р.  нагороджена орденом Леніна. 

Вихвостів

М. М. Гумен (нар. 1933 р.). Канд. фізико-математичних наук – зав. кафедрою Харківського політехнічного інституту. 

В. І. Тимошенко (нар. 30. 05. 1960 р.).  Канд. філософських наук – інститут держави і права ім. Корецького.

Г. П. Федорченко (нар. 1911 р.). Канд. фізико-математичних наук –Самарський авіаційний інститут.

Т. П. Федорченко (нар. 1912 р. – 1975 р м. Одеса). Канд. географічних наук.

Розвинівка

8) Володимирівська сільрада

(колгосп „Заповіти Леніна” – 3173 га)

Володимирівка 

(1295 жителів)

В. В. Бутовець (нар. 1947 р.). Канд. технічних наук, ст. науковий співробітник, зав. хімлабораторією – Київський науково-дослідний інститут нафтопереробної і нафтохімічної промисловості.

Г. П. Пильник (5. 11. 1916 р.– 12. 09. 2000 р., Москва). Астроном, доктор фізико-математичних наук – ст. науковий співробітник служби точного часу Державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга Московського держаного університету ім. М. В. Ломоносова.

С. Я. Скидан (нар. 20. 10. 1947 р.). З 1988 р. – гол. редактор  літературно-драматичних передач Українського телебачення.

День Добрий

В. Д.  Бутовець (04. 02. 1937 р. – 1988 р., с. Веденщина Іркутської обл.). Лісник та письменник. –  написав роман „Лейб-гвардія її величності тайги”  та інші твори. 

9) Гніздищенська сільрада 

(бригада колгоспу „Труд”)

Гніздище 

(216 жителів)

Горошківка

Стовпівка

10) Деревинська сільрада 

(колгосп ім. ХХ партз’їзду – 2494 га)

Деревини 

(1375 жителів)

В. І. Криволап (нару 1924 р. – 25. 12. 2001 р.). Льотчик, учасник Великої Вітчизняної війни, автор книг „Повстанський аеродром”  та „Бойові ночі”   – пвсля війни був шкільним учителем та директором школи в с. Ваганичі.

11) Дроздовицька сільрада

(колгосп „Червоний партизан” – 3721 га)

Дроздовиця 

(909 жителів)

О. В. Гребенник (нар. 01. 01. 1949 р.).  Канд. медичних наук, автор багатьох наукових  робіт – головний офтальмолог Центрального військового госпіталю Міністерства оборони України. 

Будище

Диханівка

12) Івашківська сільрада

(колгосп ім. Жданова – 5271 га)

Н. А. Качна (нар. в 1926 р.). Ланкова – в 1971 р. за високі врожаї  льону нагороджена орденом Леніна.

М. Ф. Пиріг (нар. в 1926 р.). Свинарка – нагороджена  орденами Леніна, Жовтневої революції і Трудового Червоного прапору.

Ф. С. Коваленко (Карандевич) (нар. у 1928 р.). Доярка – в 1976 р. нагороджена орденом Леніна за високі за високі  трудові досягнення. 

Івашківка 

(1827 жителів)

О. А. Бут (нар. в 1949 р.).  Канд. фізико-математичних наук, автор багатьох наукових праць – Московський науково-дослідний інститут твердих і надтвердих матеріалів.

П. В. Пиріг (нар. в 1960 р.). Канд. історичних наук, доцент – Чернігівський педагогічний інституту.

А. Ф. Пиріг (1909 р. – 1993 р., м. Київ). Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений багатьма нагородами – деякий час працював заступником міністра в Міністерстві сільського господарства України.

Довге

Куликівка

А. Г. Андрос (нар. 1935 р.). Канд. технічних наук – Харківська реактивно-технічна академія ім. маршала Говорова.

М. П. Високос (нар. у 1937 р). Канд. ветерінарних наук – Харківський вет. інститут.

А. З. Левицька (Кашко) (16. 12. 1898 р. – 1955 р., Харків). Народна артистка України, професор – Харківська консерваторія. 

М. Т. Лобода (нар. у 1928 р.). Канд. історичних наук  – Київський університет ім. Т. Г. Шевченка.

І. С. Шевченко (нар. у 1922 р.). Генерал-м-р танкових військ – Саратівський електро-технічний інститут. 

Перше Травня

13) Ільмівська сільрада

(колгосп „Правда” – 4022 га)

Ільмівка 

(835 жителів)

Ближнє

Карпівка

Марочкине

Мости

Світанок

14) Конотопська сільрада

(колгосп ім. XVIII партз’їзду – 1819 га)

Конотоп 

(1065 жителів)

І. П. Силенко (1923 р. – 2001 р.). Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений багатьма нагородами, навчався в Городнянському педагогічному технікумі – учитель фізики, заслужений учитель України.

В. Дирчин

Лашуки

М. Дирчин

15) Лемешівська сільрада

(колгосп ім. Орджонікідзе – 3902 га)

Лемешівка 

(1236 жителів)

В. І. Довгопол (1911 р. – 2000 р., Єкатеринбург). Професор-консультант інституту чорних металів, автор більше 150 наукових робіт, лауреат двох премій СРСР – за виготовлення вагонних коліс та за розробку надміцних сталей, лауреат премії ім. П. Бардіна; заслужений вагонобудівник –  директор Уральського інституту чорних металів. 

Мальча

Рубіж

А. Ф. Кобзар (нар. в 1958 р.). Засл. артист України – лауреат Всеукраїнського конкурсу сучасної естрадної пісні. 

16) Макишинська сільрада

(колгосп ім. Леніна – 4738 га)

У. Т. Івашутич. Ланкова – в 1970 р. нагороджена орденом Леніна за високі урожаї  льону.

В. А. Козловська. Ланкова – в 1977 р. нагороджена орденом Леніна за високі  трудові досягнення.

Н. З. Чорноус. Ланкова – нагороджена орденами Леніна та Жовтневої революції за високі урожаї кормових буряків та за інші високі результати: льон – до 11 центнерів з гектара, картопля – 200 цнт, махорка – 30 цнт.  

Макишин 

(1938 жителів)

В. І. Кузьменко (нар. 26. 04. 1958 р.). Доктор філологічних наук, зав. кафедрою української літератури – Переяслав-Хмельницький педінститут.

В. К. Молочко (нар. у 1930 р.). Канд. історичних наук, доцент –Чернігівський педагогічний інститут ім. Т. Г. Шевченка.

17) Моложавська сільрада

(радгосп  „Городнянський” – 2339 га) 

Моложава 

(294 жителів)

Залісся 

Картовецьке

Л. Я. Онищенко (Карандій)  (нар. 12. 10. 1937 р. в с. Картовецьке). Доярка, майстер по відгодівлі великої рогатої худоби – нагороджена орденами Леніна, Жовтневої революції та Трудового Червоного прапору. 

Лозове

Лютіж

Минаївщина

Невкля

Перерост

Студенець

Черецьке

18) Мощенська сільрада

(колгосп „Шлях Леніна” – 3853 га)

Мощенка 

(1081 жителів)

І. П. Білий (нар. у 1932 р.). Голова колгоспу в Іванцевицькому р-ні Брестської області з 1961  р.,  в  1966 р. нагороджений орденом Леніна –  депутат Верховної Ради Білорусі. 

І. Л. Кравченко (нар. у 1908 р.). Учасник Великої Вітчизняної війни, канд. тех. наук, співавтор підручників по статиці і кінематиці – інститут сільськогосподарського машинобудування.

А. І. Хомазюк (нар. 22. 12. 1923 р.). Учасник Великої Вітчизняної війни, був поранений. Доктор медичних наук (1961 р.), професор, нач. Головуправління науково-дослідних робіт МОЗ України, член редколегії декількох науково-медичних журналів, автор понад 150 наукових праць та багатьох медичних книг –  Київський науково-дослідний інститут ендокринології. 

В. Г. Хомазюк (нар. 6. 04. 1919  р.). Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений багатьма нагородами.  Канд. фізико-математичних наук,  автор багатьох наукових праць та підручників по біофізиці –Московський університет ім. М.Ломоносова, а потім Другий Московський медичний інститут ім. І. Сеченова.

Берилівка

В. П. Білий (1908 р., с. Берилівка – 1959 р., м. Жуковськ Московської обл.). В 1928 р.навчався в Городнянській 3-річній профтехшколі, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-м-р авіації, був репресований – нагороджений орденом Леніна  та іншими нагородами. 

Гасичівка

Б. М. Ребус (нар. 23. 07. 1926 р.). Доктор психологічних наук (1983 р.), лауреат Державної премії ім. К. Л. Ушинського – зав. кафедрою психології Ставропольського педінституту. 

Сеньківка

Сутоки

М. Ф. Ітченко (нар. 1. 11. 1939 р.). Канд. математичних наук, радіофізик –  Московський інститут сільськогосподарського машинобудування ім. В.П.Горячкіна.

19) Переписька сільрада

(колгосп „Родина” – 4755 га)

Перепис 

(1535 жителів)

О. В. Барановська (Гулак) (нар. 16. 02. 1962 р.).  Канд. географічних наук, доцент, співавтор книги „Чернігівщина: природа, населення, господарство” –Ніжинський держ. педуніверситет ім. М. В. Гоголя. 

О. І. Казанник (нар. в 1941 р.). Доктор юридичних наук – зав. кафедрою права Омського держ. університету.

А. І. Гулак (нар. 27.10. 1929 р., с. Глубоцьке Гомельської обл.). Конструктор машин для гірничодобувної промисловості – Донецький науково-дослідний інститут машинобудування.

М. П. Третяк (нар. 1932 р.).  Декан  – зав. кафедрою   Горьківської сільськогосподарської академії (Білорусь).

Кусії

20) Смичинська сільрада

(колгосп „Добробут” – 4357 га)

П. О. Заєць (нар. 12. 11. 1933 р.). Помічник бригадира – в 1977 р. нагороджений орденом Леніна.

М. І. Молойко (нар. 24. 11. 1939 р.). Ланковий механізованої ланки по вирощуванню картоплі – в 1976 р. нагороджений орденом Леніна, в 1973 – орденом Трудового Червоного прапору. 

П.  І. Надточій (1923 р., с. Локнисте Менського р-ну – 1991 р.). Бригадир тракторної бригади  – засл. механізатор України.

Г. І. Пиниця (Заєць) (нар. 1. 10. 1938 р.). Агроном, бригадир садово-городньої бригади – в 1970 р. нагороджена орденом Леніна.

Смичин 

(1015 жителів)

Л. І. Кондрашевська (нар. в 1952 р., с. Ледне Рівненської обл.). В школі навчалась у с. Смичин – заслужена артистка України.

Дібрівне

В. Є. Пилипенко (нар. 24. 04. 1957 р.).  Доктор філософських наук, академік Академії політологічних наук, професор, соціолог – Інститут філософії АН України. 

Пекурівка

21) Солонівська сільрада

(колгосп ім. Калініна – 2797 га)

Солонівка 

(999 жителів)

Полісся

Г. Д. Крисенко (1921 р., с. Жабчичі – 1988 р., Москва). Академік –Міністерство оборони СРСР. 

І. А. Богомазов (Богомаз) (22. 07. 1896 р., с. Жабчичі – 1964 р.,  м.Житомир). В дитинстві жив у с. Гасичівка, червоний партизан, командир роти Богунського полку, учасник Великої Вітчизняної війни – з 1942 р. командир 488-го сп 133-ї сд, потім –  нач. табору військовополонених та репатрійованих,  підполковник.

22) Хоробицька сільрада

(колгосп „Україна” – 2836 га)

Хоробичі 

(1261 жителів)

І. П. Чигиринець (1916 р.,  с. Хоробичі). Учасник боїв на оз. Хасан в 1939 р. –  першим в районі нагороджений орденом Червоної Зірки.

В. Д. Подосинов (нар. в 1935 р.).  Канд. біологічних наук, доцент – зав. кафедрою фізпідготовки Гомельського держуніверситету.

В. Н. Чигиринець (нар. в 1933 р.). Канд. медичних наук – доцент Донецького медичного інституту.

23) Хотівлянська сільрада

(колгосп ім. Попудренка – 3891 га)

Хотівля 

(1285 жителів)

Травневе

Кузничі

В. М. Верхуша (нар. 1936 р.). Канд. технічних наук – учений секретар Української академії аграрних наук. 

Зелене

24) Хрипівська сільрада

(колгосп ім. Мічуріна – 3041 га)

Хрипівка 

(1019 жителів)

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України для затвердження незалежності із всіх запропонованих постанов обрала  Акт про незалежність України, один з авторів якого – Л. Г. Лук’яненко, вихідець з с. Хрипівки.

Півнівщина

Н. П. Кучерявенко (Бородаченко) (9. 05. 1945 р. – 7. 12. 1988 р.). Вчителька Городнянської середньоі школи № 1 – делегат IV з’їзду педагогічних працівників України від Чернігівської області, в 1977 р. нагороджена  медаллю А. С. Макаренка. 

В. Є. Лось (нар. в 1941 р.). Канд. історичних наук – зав. кафедрою  Київського державного університету ім. І. Г. Шевченка.

Ф. Є. Лось (нар. 6 (19).  06. 1908 р.,  с. Півнівщина – 12. 07. 1980 р.). В Городні працював учителем історії в педучилищі. Доктор історичних наук, професор, заслужений діяч України – редактор і співавтор підручників з історії України.

В. П. Семерич (23. 07. 1944 р.). Полковник військ зв’язку – начальник цивільної оборони Рівненської області.

Ю. П. Семерич (12. 01. 1949 р.). Генерал-м-р – з 1993 р. начальник військ зв’язку Прикарпатського військового округу, з 2001 р. – нач. управління,  нач. військ зв’язку України.

Політрудня 

photos.app.goo.gl/msaAQ7CUx7hxX6Yv6